Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність принципів управління освітою

Науковою основою управління освітою є принципи управління – фундаментальні, науково обгрунтовані, а в деяких випадках ֊ і законодавче закріплені положення, відповідно до яких будується і функціонує система державного управління освітою. Вони синтезують і відображають об'єктивність законів суспільного розвитку, характерні риси соціального управління, впливають на всю систему управління: цілі, методи, структуру, процес.

Принципи управління – це результат узагальнення людьми об'єктивно діючих законів і закономірностей, які стають загальною основою їхньої діяльності, вони виробляються людьми. Вони відображають сутність явищ і реальних процесів управління, підпорядковуються об'єктивним законам і закономірностям, тобто мають об'єктивний характер.

Принципи управління утворюють систему, в якій вони взаємопов'язані. Тому ефективність управління досягається послідовним застосуванням всієї системи принципів і кожного з них окремо. Виділення того чи іншого принципу із системи дає можливість конкретно визначити роль кожного з них, що полегшує їх практичне застосування.

У системі принципів управління виділяють фундаментальні принципи, принципи діяльності органів управління, принципи менеджменту (першого керівника).

Фундаментальні принципів управління (основні, головні, загальні) мають загальний характер, реалізуються в управлінні незалежно від рівня і специфіки сфер управління. До них належать такі принципи:

- об'єктивності (передбачає використання на науковій основі об'єктивних потреб суспільного розвитку, зумовлює необхідність дотримання в усіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та врахування реальних можливостей освітянської сфери);

- ефективності (полягає в максимально можливому використанні потенціалу об'єкта управління для реалізації мети і завдань управління);

- оптимізації (є резервом підвищення ефективності управлінського рішення, це вища доцільність у певних умовах, у певний час);

- поєднання централізації і децентралізації (забезпечує розмежування повноважень між центральними і місцевими суб'єктами управління освітою, поєднання державних і місцевих освітніх інтересів, делегування повноважень органам управління освітою нижчого рівня ієрархії);

- демократизації (безпосередньо впливає на ство­рення відкритої системи освіти і управління, спонукає до глибоких структурних реформ управління освітою, зокрема його децентралізацію і регіоналізацію, надання автономії навчальним закладам, що забезпечить створення моделі державно-громадського управління);

- правової пріоритетності і законності; (полягає в неухильному дотриманні і виконанні суб'єктами і об'єктами управління законодавства про освіту, працю, охорону дитинства, права людини, положень відповідних міжнародно-правових актів, обов'язку діяти в межах своєї компетенції і визначених повноважень).

- соціального партнерства (передбачає координацію зусиль суб'єктів управлінської діяльності в освіті, урахування регіональних особливостей та інтересів, стимулювання спільних ініціатив, підвищення ефективності використання управлінського ресурсу органів державного управління, самоврядування і громадськості).