Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характеристика основних методів управління освітою

Читайте также:
  1. Amp;Сравнительная характеристика различных методов оценки стоимости
  2. I. Доказывание, понятие и общая характеристика
  3. II. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИЗНИ
  4. II. Характеристика отдельных типов половых гормонов.
  5. II. ХАРАКТЕРИСТИКА ПЯТИ СОЦИЕТАЛЬНЫХ ГРУПП
  6. II. Характеристика распределения населения по доходу.
  7. III. Характеристика подготовки по специальности
  8. III. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТИЙ СОЦИАЛЬНАЯ ОБЩНОСТЬ И СОЦИАЛЬНЫЕ СВЯЗИ
  9. III. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНДАРТОВ ВТОРОГО ПОКОЛЕНИЯ ПО ИНФОРМАТИКЕ
  10. III. Характеристика стандартов второго поколения по физике

 

На відміну від принципів управління освітою, які є фундаментальними (принципи не вибирають – ними керуються), методи управління освітою – це варіативні способи реалізації в процесі управлінської діяльності принципів наукового управління освітою. Методи управління освітою с способами, шляхами реалізації об'єктивних законів управління, досягнення поставлених цілей.

Незалежно від змісту і спрямованості методи управління є: об'єктивною організаційною формою, під якою розуміється вид впливу, тобто індивідуальний припис (наказ) або норма (правило) поведінки; характером впливу (прямий безпосередній і непрямий вплив шляхом створення умов стимулювання або обмеження), способом впливу (індивідуальний, колегіальний, колективний), часовою характеристикою (коротко-, довготерміновий), тактичним і стратегічним характером.

Суть методів управління освітою в державі визначається їх соціальною природою. Суб'єкти державного управління застосовують методи впливу для реалізації завдань і функцій держави, суспільства, вирішення економічних, соціальних та інших завдань.

На практиці розрізняють загальні методи управління освітою і методи окремі, локальні, які характерні для окремих підсистем освітньої галузі, окремих органів управління. Окремі методи управління ще називають прийомами управлінської діяльності.

Класифікацію методів управління проводять на різних основах: за змістом, за організаційною формою та ін.

Серед методів виділяються: економічні, організаційно-адміністративні, соціально-психологічні, а також комплексні.

Методи управління освітою – це способи впливу суб'єктів системи управління на об'єкти управління з метою досягнення цілей управління. Методи керівництва освітою – це способи впливу керівників органів управління на працівників, які забезпечують реалізацію поставлених цілей.

При всій різноманітності методи керівництва освітою об'єднуються в групи: методи організаційного впливу (адміністрування) і методи стимулювання (матеріального, соціального, морального).

Безперечно, в органах державного управління освітою методи організаційного впливу відіграють значну роль. Вони необхідні для дотримання правових норм і вимог нормативних документів і реалізуються у формі наказів, розпоряджень, методичних рекомендацій.

У діяльності керівників навчальних закладів домінують методи керівництва, особливо методи соціального і морального стимулювання, переконання, консультування.

Усі ці методи взаємопов'язані, взаємозалежні. Кожному з них можуть бути властиві і вольовий вплив, економічний зміст і соціально-психологічна взаємодія. В управлінській практиці методи не застосовують ізольовано один від одного. До того ж суб'єкти управління можуть використовувати кілька методів.

Універсальними методами управлінського впливу є переконання і примушування. Вони мають державний і громадський (недержавний) характер, застосовуються всіма суб'єктами управління.

Переконання спрямовано на те, щоб об'єкт управління добровільно виконував волю суб'єкта управління. Це досягається єдністю волі суб'єкта і об'єкта управління.

Основними видами переконання є: роз'яснення; обговорення; агітація; застереження; демонстрація позитивного досвіду; заохочення та ін.

.

Дисциплінарне покарання пов'язано з службовими відносинами суб'єкта і об'єкта управління. Дисциплінарна відповідальність настає в разі здійснення дисциплінарного проступку, тобто за невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових або посадових обов'язків.

Адміністративне покарання застосовується уповноваженими на це органами і посадовими особами. Воно не пов'язано лише з рамками посадових відносин, застосовується незалежно від службового підпорядкування і з метою забезпечення державної дисципліни, законності і порядку.

Заходами адміністративного попередження є способи і засоби примусового впливу, які вживаються з метою запобігання правопорушенням. Такі заходи мають профілактичне значення. Вони виражаються в моральному або матеріальному впливі на порушника або в тимчасовому позбавленні його спеціальних прав. Види адміністративних засобів вказуються в нормативних актах про адміністративні правопорушення. Це: штраф; попередження; конфіскація тощо.

Заходи кримінальної відповідальності вживаються за здійснені проступки судами в порядку, встановленому кримінальним законодавством. До них відносять: позбавлення волі примусові виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати відповідні посади або займатися певною освітянською керівною діяльністю; штраф; конфіскація майна та ін.

Розглянуті методи управлінського впливу – переконання і примушування – конкретизуються в інших похідних від методів управління: адміністративних; соціально-психологічних; економічних.

Адміністративні методи – це методи впливу суб'єкта управління на керований об'єкт, які характеризуються підкоренням волі керованого волі керуючого, тобто відносинами «влада – підкорення». Суб'єкт управління в рамках своїх повноважень односторонньо через відповідні форми (акти) виражає свою владну волю, дає обов'язкові для виконання розпорядження, які об'єкти управління повинні виконувати. Зміст цих розпоряджень становлять вказівки суб'єкта управління про те, яким способом і в які терміни потрібно виконати або від виконання яких дій потрібно утримуватися. Такі методи необхідні в умовах погодження зусиль, досягнення мети управління, підтримання порядку і дисципліни.

Адміністративні методи можуть класифікуватися: за формою викладу; за юридичними якостями; за способом впливу на поведінку об'єктів управління тощо. За формою викладу адміністративні методи поділяються на організаційно-правові та адміністративно-організаційні. Організаційно-правові методи мають державно-владний юридичний характер, Вказівки, розпорядження суб'єкта управління, виражені у правовій формі, мають обов'язковий характер для всіх, кому вони адресовані, їх виконання гарантується примусовою силою держави. Адміністративно-організаційні методи забезпечують єдність дій суб'єкта і об'єкта управління, їх взаєморозумін­ня в процесі вирішення практичних завдань. До них належать: погодження; взаємодія; координація; контроль і перевірка виконання; інспектування; інструктування та ін.

Контроль і перевірка виконання – засіб виявлення недоліків, з'ясування причин, що негативно впливають на реалізацію рішень, надання конкретної практичної допомоги у виконанні поставлених завдань. Він передбачає зівставлення фактичного стану справ з поставленою метою.

Найбільш поширеними формами контролю і перевірки виконання рішень є:

- комплексне інспектування діяльності органів освіти;

- спеціальні перевірки за окремими напрямами діяльності;

- поточний, оперативний контроль фактичного виконання рішень вищих органів, а також планів, вказівок керівника органу;

- звіти виконавців на службових нарадах, засіданнях колегій;

- вивчення довідок та інших матеріалів про діяльність підзвітних органів, підрозділів тощо.

Інспектування – адміністративно-організаційний метод, що є різновидом контролю. Може мати самостійне значення, поєднуючи в собі функції контролю і консультування. Інспектуючий може вказати, які дії необхідно виконати, в якій послідовності, якими способами, а також вжити заходів розпорядчого характеру щодо усунення виявлених недоліків.

Інструктування – це адміністративно-організаційний метод, який полягає в ознайомленні виконавців з умовами роботи або обставинами дорученої справи, поясненні ситуацій, завдань, можливих труднощів, у запобіганні можливим помилкам, тощо. Інструктаж може виражатися в наданні методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне вирішення завдань.

За юридичними властивостями адміністративні методи управління можуть бути нормативними та індивідуальними.

Нормативні адміністративні методи розраховані на невизначену кількість об'єктів управління, які мають діяти відповідно до нормативів. До цього виду належать: правила; інструкції; положення, які регулюють діяльність.

Ці методи закріплюють організаційні зв'язки в системі управління, визначають статус різних посадових осіб, органів і підрозділів, їх завдання, функції, обов'язки, права, відповідальність, регламентацію адміністративно-процесуального порядку здійснення управлінських дій та ін.

Індивідуальні адміністративні розпорядження (приписи) виражаються у формі прямих розпоряджень, що адресуються конкретним виконавцям. Завдяки ним справляється поточний оперативний вплив на процес управління для досягнення поставлених завдань.

Адміністративними приписами можуть бути: накази; вказівки; розпорядження; резолюції.

За способом впливу на поведінку об'єктів управління адміністративні методи поділяються на такі, що: зобов'язують на виконання певних дій; доручають виконувати певні дії; стимулюють здійснення соціальне корисних дій; забороняють виконання тих чи інших дій.

Соціольно-психологічні методи – це методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління – колективи, окремих працівників, які ґрунтуються на об'єктивних законах соціології і психології, впливають на діяльність об'єктів управління з урахуванням колективної психології (настрій колективу, групових відносин, громадської думки), психологічних особливостей різних соціальних груп і окремих особистостей. Вони спрямовані на створення в колективах сприятливого і стійкого морально-психологічного клімату, який найбільш успішно сприяє вирішенню поставлених завдань.

Соціально-психологічні методи управління спрямовані на: забезпечення соціального захисту працівників; підвищення культури виробництва; заохочення висококваліфікованої і високопродуктивної праці; створення сучасної високо розвинутої сфери обслуговування; зміцнення здоров'я; посилення турботи про сім'ю і т. ін.

До соціологічних методів управління належать:

1. Методи управління соціально-масовими процесами: регулювання руху кадрів; планова підготовка і розподіл кадрів; закріплення кадрів; підвищення престижу професії тощо.

2. Методи управління колективами, групами, внутрішньо груповими явищами і процесами: соціальне планування розвитку колективу; методи підвищення соціальної і групової активності; спадкоємність традицій та ін.

3. Соціально-психологічний клімат у колективі, творча активність працівників формуються з допомогою таких соціальних методів: пропаганди і запровадження позитивного досвіду; новаторства; наставництва та ін.

4. Соціологічні методи управління індивідуально-особистісною поведінкою: створення сприятливих умов праці для працівників (оптимальний ступінь завантаження, ритмічність, можливість підвищення кваліфікації, наявність елементів творчості в праці та ін.); формування оптимальної системи управління (організаційної структури, видів контролю, наявність посадових інструкцій та ін.); належна постановка виховної роботи; створення сприятливого психологічного клімату в колективі; традиції, що склалися, та ін.

Застосування соціологічних методів управління ефективне лише тоді, коли: є повна і достовірна інформація про процеси, що відбуваються в колективі; вивчається стан колективу, інтереси, схильності праців­ників, причини багатьох явищ, мотиви поведінки, позитивні і негативні тенденції в розвитку колективу.

На основі соціологічних досліджень розробляються і застосовуються методи соціального регулювання, нормування і морального стимулювання для впорядкування відносин у колективі:

-методи підвищення соціально-службової активності (обмін досвідом, критика, самокритика, агітація, пропаганда, змагання);

- методи соціальної наступності (урочисті збори, вечори шанування ветеранів, наради передових працівників певної професії та ін.);

- методи встановлення моральних та інших норм;

- методи морального стимулювання, що використовуються для заохочення колективів, груп, окремих працівників, які досягли високих показників у роботі.

Соціальна інформація стає вихідним матеріалом для планування соціального розвитку колективу. Психологічні методи управління впливають на взаємовідносини між людьми шляхом створення працездатного колективу з оптимальним психологічним кліматом. До психологічних методів відносять:

-методи комплектування малих груп і колективів, що дають можливість визначати оптимальне співвідношення працюючих у малих групах і колективах, з'ясувати симпатії й антипатії в межах колективу групи, визначати місце кожного працівника в ньому на основі психологічної сумісності працівників у колективі;

-методи гуманізації праці полягають:

-у внесенні елементів творчості в трудовий процес;

-у виключенні монотонності (одноманітності) праці;

-у використанні психологічного впливу кольору, музики тощо;

-методи психологічного спонукання (мотивація):

-переконання – вплив на працівника за допомогою логічних засобів, спрямованих на зняття напруження в колективі, усунення психологічних бар'єрів;

-навіювання – цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт шляхом впливу на психіку. Навіювання в багатьох випадках залежить від авторитету того, хто навіює;

-наслідування – вплив працівника за допомогою особистого прикладу;

-залучення – спонукальний прийом, за допомогою якого працівник-виконавець стає учасником процесу підготовки і реалізації рішень, прийнятих керівником;

-вияв довіри – психологічна дія, що виражається в підкресленні, виділенні позитивних якостей працівника, його досвіду, кваліфікації, у вираженні впевненості в його можливостях, що підвищує моральну значимість дорученого завдання;

-примушування – психологічний вплив на працівника, який примушує його (іноді всупереч його волі, бажанню) виконувати відповідне завдання.

Економічні методи управлінського впливу – це способи (засоби) досягнення мети управління на основі реалізації вимог економічних закономірностей. Вони відрізняються від інших методів непрямим характером впливу. Значно важче визначити дієвість економічних методів управління.

Економічними є методи, за допомогою яких здійснюється матеріальне стимулювання колективів, окремих працівників, їх засобами є: прибуток; заробітна плата; премії; кредит та ін.

Особлива роль у підвищенні ефективності діяльності на рівні організацій, об'єднання належить економічному стимулюванню, господарській самостійності, політиці податків та ін.

Економічне стимулювання – це система планомірно розроблених заходів, які спрямовуються на зацікавленість колективу і кожного працівника і базується на поєднанні: колективних і особистих інтересів; економічного і морального стимулювання; економічного стимулювання з економічними санкціями, що передбачають матеріальну відповідальність за невиконання поставлених завдань, зобов'язань, прорахунки в роботі.

До найбільш поширених правових норм вираження методів управління належать: закони; укази; постанови; положення; статути; правила; інструкції; рішення; розпорядження; накази; резолюції на документах; службові записки та ін.

Закони. Правовими формами методів державного управління вищого порядку є Основний Закон – Конституція України. Важливе місце в системі правових форм вираження методів впливу посідають закони про освіту.

Укази. Однією з форм вираження методів управління є укази Президента України. Укази можуть бути нормативного та індивідуального характеру. До останніх належать укази Президента України про присвоєння почесних звань, про нагородження орденами і медалями України.

Постанови. Ці акти приймаються органами представницької та виконавчої влади, органами державного управління, іншими органами і посадовими особами, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Вони бувають нормативними та індивідуальними, а також загального значення.

Положення. Вони затверджуються уповноваженими органами державної влади. Можуть бути загальними (типовими) та індивідуальними. У положенні визначається правовий статус органу, організації або регламентується порядок здійснення певних дій у сфері управління.

Статути. Затверджуються відповідними державними органами. Містять правила, які регулюють певну діяльність або визначають правовий статус установи, організації тощо.

Правила. Затверджуються державними органами, містять норми, що визначають порядок, процедуру виконання певних дій у сфері управління.

Інструкції. Затверджуються державними органами, містять керівні вказівки, правила для виконання певних дій або службо­вих обов'язків. Інструкції можуть регламентувати діяльність як органів влади, так і посадових осіб.

Рішення. Видаються компетентними державними органами місцевого самоврядування. Можуть бути нормативними, загального значення, індивідуальними.

Розпорядження. У них виражаються методи управління, які спрямовані на вирішення оперативних і поточних питань управлін­ня. Як правові акти видаються Президентом, Кабміном, вищими посадовими особами, адміністрацією органів місцевого самоврядування. Як правило, мають індивідуальний характер.

Накази. Найбільш поширена правова форма вираження методів безпосереднього впливу суб'єкта управління на об'єкт. Видаються керівниками державних органів, організацій, уповноваженими на це посадовими особами. Можуть бути нормативними, загального значення, індивідуальними До правових форм вираження методів управління належать резолюції на документах, які приписують об'єкту управління виконання конкретного завдання або дозволяють виконувати певні дії, а також акти управління у вигляді службових записок.

Методи впливу виражаються також в установлених компетентними органами планових завданнях, стандартах, нормативах.

Питання методів керівництва тісно пов'язано з питаннями стилю роботи як сукупності найбільш типових для даної особи методів вирішення тих чи інших завдань і проблем, які виникають у процесі керівної діяльності.

Стиль керівництва залежить від об'єктивних чинників: умов роботи, специфіки завдань, що вирішуються, рівня розвитку колективу, а також від суб'єктивних чинників: особливостей особистості керівника, рівня його підготовки тощо. Виділяються три основних стилі керівництва – авторитарний, ліберальний, демократичний.

Вибір методів управління залежить від професіоналізму, управлінського досвіду, особистих якостей управлінців, стилю управлінської діяльності, рівня професіоналізму колективу, його матеріально-технічних і фінансових можливостей.

 

Контрольні питання та завдання

1. Розкрити зміст, технологію і методи реалізації окремих управлінських функцій.

2. Які з функцій управління стають загальнодержавними?

3. У чому полягає відмінність між функціями державного управління і функціями державних установ та органів управління?

4. Яке значення мають принципи управління для управлінської діяльності?

5. За якими ознаками класифікуються методи управління освітою?

6. Розкрийте суть, значення і специфіку адміністративних методів управління в освіті.

7. Яку роль відіграють соціально-психологічні методи управління в освіті?

8. У чому суть економічних методів управління і які можливості їх використання в освіті?

9. Які правові форми вираження методів управління в освіті?

 




Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 318 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав