Читайте также:
|
Стабильность лекарства обуславливает сроки его годности. Они указаны в НД и опубликованы в специальном официальном сборнике Фармакопейного комитета. Большинство неорганических лекарственных веществ хранится более 10 лет. Исключение составляют натрия нитрит (3 года), натрия йодид (1 год). Синтетические лекарственные вещества хранятся от 3 до 5 лет. Витамины хранят 1-3 года, антибиотики – от 1 до 5 лет.
Стабильность субстанций значительно выше, чем лекарственных форм.
Наименее стабильны лекарственные формы, приготовленные в условиях аптеки. Срок их годности от одних суток (водный раствор пенициллина) до 30 дней (например, растворы для инъекций под обкатку).
Загальні ознаки держави.
Держава — єдина політична організація, яка:
1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв 'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов 'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;
2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;
3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу:збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);
4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси.
5) має єдину грошову систему;
6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;
7) має суверенітет;
8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.
2. Характеристика форм державного правління
Форма правління держави - це структура вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподілення, компетенції між ними. Держави за формою правління класифікуються на республіки і монархії.
Монархія (з грець. monarhia - єдиновладдя) - форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється одноособово і переходить, як правило, за спадковістю. Монархічна форма правління характерна сьогодні для п'ятдесяти держав, з яких дванадцять - європейські. Сучасні форми монархії розрізняються за такою різновидністю, а саме: абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Оман, Катар), конституційна парламентська (Великобританія, Іспанія, Норвегія, Японія тощо) дуалістична (Йорданія, Кувейт, Марокко, Бахрейн).
При абсолютній монархії в руках монарха зосереджується вся повнота державної влади. Монарх сам видає закони, керує внутрішньою і зовнішньою політикою держави, призначає і усуває уряд, керує вищим судом.
Конституційна парламентська монархія характеризується такими особливостями:влада монарха обмежується конституцією, що затверджується парламентом.
У дуалістичній монархії повноваження монарха обмежені в законодавчій сфері, але достатньо широкі у сфері виконавчої влади, парламент, навпаки, не має впливу ні на формування уряду, ні на його склад і діяльність. Цей тип монархії має тенденцію до переростання в конституційну монархію або в республіку.
Республіка (від лат. respublica - суспільна справа) - форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін.
У сучасних державах переважають два основні різновиди республіканської форми правління: парламентська (ФРН, Італія, Індія, Ізраїль); президентська республіка (США, Аргентина, Мексика тощо). Кожна з них передбачає власну модель поділу влади.
Парламентська республіка. Президентська республіка. Західні політологи М.С.Шугарт і Дж.М.Кері виділили три можливі моделі: прем'єр-президентську;президентсько-парламентську; асамблейно-незалежну.
3. Характеристика форм державного устрою та політичного режиму
Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.
Головними формами державного територіального устрою є:унітарна держава, федерація,конфедерація. Унітарна (від лат. unitas - єдність) держава передбачає поширення на всю її територію єдиної системи права, органів державної влади і управління, єдиного громадянства (Болгарія, Угорщина, Великобританія).
Федерація (від лат. federatio - союз, об'єднання) - це складна союзна держава, що складається з державних утворень (штатів, кантонів, республік, земель тощо), що володіють певною політичною самостійністю в межах розподілення повноважень між загальнофедеральним центром і суб'єктами федерації.
Конфедерація - союз юридично і політично незалежних державних утворень для здійснення конкретних сумісних завдань. Такими завданнями є оборона, зовнішня політика, економічне співробітництво. Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, власне громадянство, валюту і законодавство. Конфедеративна держава нестійка і переростає або у федерацію (США у XVIII ст., Швейцарія в XIII ст., Німеччина у XIX ст.), або розпадається.
політичний режим — способи і механізми формування і розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами.
.Політичний режим розкриває характер відносин між:
1) державою і громадянами;
2) вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами);
3) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах — між державою і суб'єктами федерації;
4) державою і партіями;
5) правлячими елітними групами і опозицією;
6) виборчою системою і формою державного правління;
7) партією і групами тиску;
8) ідеологічними і неідеологічними формами політичногопроцесу.
Тоталітарний режим грунтується на тотальному (лат. totalis — загальність, цілісність) охопленні державою суспільного життя.
Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. Демократичний режим включає сукупність ознак, протилежних тоталітаризмові: народний суверенітет, політичний плюралізм, консенсуальний тип політичної культури, правові гарантії політичних, громадянських і культурних свобод.
4. Характеристика основних теорій походження держави
Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михай-ловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я - сукупність сімей (селище) - сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.
Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є "батьківською" за характером. Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.
Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви - над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою.
Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.
В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх".
Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.
Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга - частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського - одного племені іншим).
Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами
5. Поняття та основні ознаки права
Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.
Специфічні ознаки права:
2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості - право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей.
3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки.
4. Системність права полягає в тому, що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним.
5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. Воля пронизує діяльність людини, її цілеспрямовану поведінку в усіх, у тому числі й у правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу придушення нею індивідуальної волі.
6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.
7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населення підкоряється вимогам правових лише тому, що за правом постає держава.
6. Право як особливий вид соціальних норм
Соц норми- це правила поведінки, які встановл різном суб’єктами, регулюють сферу різн сусп. відносин і забезпечуються різними засобами впливу.
Види:1.Маральні (це правила поведінки які визначають ставлення людини
До різних явищ і виражаються у таких категоріях, як справедливість, несправедливість тощо) 2.Релігійні (це правила поведінки, які визн ставлення людини до Бога) 3.Політичні (це правила поведінки, які встановлюють і є обов’язковими для членів політ партій та політ оюєднань і регулюють між ними політ відносин) 4.Естетичні норми (визн ставл людини до предметів та різних явищ з точку їх краси, зручності) 5.Звичаї
7. Поняття та ознаки, що характеризують норму права. Структура правової норми
.
1. Правова норма пов'язана з державою. 2. Норма права має владний характер. 4. Це загальнообов'язкове правило поведінки, що має загальний характер, поширюючись на невизначену кількість випадків та невстановлене число суб'єктів. 5. Формальна визначеність норми виявляється у її зовнішньому прояві шляхом закріплення у тексті певного правового документа. 7. Гарантованість державою означає можливість створення системи гарантій реалізації норми, забезпечення необхідних умов для добровільного виконання приписів суб'єктами, а також застосування державного примусу до суб'єктів, які порушують нормативні установлення.
Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.
Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.
Даний структурний елемент має наступне значення:
— він визначає коло відносин, які регулюються правом;
— встановлює умови дії норми;
— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;
— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;
— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.
Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:
— вона визначає вид відносин, що регулюються правом;
— визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;
— характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;
— визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;
— характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).
Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.
— забезпечує реалізацію диспозиції;
— визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;
— забезпечує повноваження порушених прав;
— забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;
— має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.
8. Поняття джерела права та їх система
Джерело права – зовн форма закріплення норм права.
Під системою в науковій літературі прийнято розуміти безліч елементів, що знаходяться у зв'язку між собою та утворюють певну цілісність, єдність. Це ціле, складене з частин, взаємозв'язаних між собою, утворюючи при цьому певний порядок. Системність властива всім явищам суспільства, у тому числі і соціальним. Право також є вельми складною соціальною системою. Відомо, що в ході історичного розвитку юридичної форми окремі правові норми групуються в кожній країні в структуровану сукупність, утворюючи при цьому цілу правову систему.
Важливо пам'ятати, що система джерел права має в своїй основі певну правову систему даної держави. Система джерел права є вищим виразом системи права. Проте їх співпадіння не є абсолютним. На думку багатьох учених, систему права слід відрізняти від системи законодавства, оскільки система права є первинною, а система законодавства - вторинною. Перша характеризує внутрішню будову права, розміщення його норм по галузях і інститутах, друга відноситься до зовнішніх форм виразу права, характеризує стан джерел права.
Правовий звичай, правовий прецедент, норм правовий договір, норм правовий акт, правові принципи, релігійні догми, міжн правові угоди.
9. Нормативно-правові акти як джерела права.
Нормативно-правовий акт – це письмовий документ правотворчого органу, який вміщує юридичні норми. Це найбільш розповсюджена форма сучасного права.
Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Чільне місце в системі нормативних актів посідає закон.
Отже, закон – це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу.
Основним законом кожної держави є конституція. На основі статті 8, Розділу І конституції України можна сказати, що Конституція України має найвищу юридичну силу, і всі інші закони та нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Закони, в тому числі конституція, є нормативно-правовими актами органів законодавчої влади або самого народу. Чинність законів узгоджується з рішенням Верховної Ради України (ст.. 9, Розділ І Конституції України) і
прийняття законів входить до повноважень Верховної Ради (ст.. 85, Розділ IV “Верховна рада України” Конституція України).
Крім законів існують інші нормативно-правові акти – підзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативні акти правотворчих органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для
його виконання.
10. Межі дії нормативно - правових актів: в просторі, у часі, за колом осіб
Дія (нормативного акта)-це той проміжок часу протягом якого вони є юридично дійсними.
За дією в часі 2 моменти: 1.З я кого набирає чинності. 2. Коли втрачає чинність. Набирає чинності: після 10 днів з моменту підписання та оприлюднення в офіційних джерелах, дата набрання чинності зазн. У самому норм пр. акті, вводиться в дію шляхом видання іншого норм- прав акту.Втрачає чинність: коли досягнено мети, дати може бути зазн в самому норм-правовому акті, втрачає чинність шляхом прийняття нового норм-правового акту, який регулює аналогічну сферу сусп. відносин.
Дія закону (нормативного акта) у просторі
1) діють на всю тер-рію2) на окремі території 3) локальні
Дія закону (нормативного акта) за колом (щодо) осіб
Дія закону за колом осіб визначається такими правилами (положеннями): Нормативні акти (закони) діють щодо громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів відповідної держави.
11. Систематизація законодавства: поняття, значення, форми.
Систематизація нормативних актів — це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом — загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання — предметна, хронологічна, суб'єктивна.
Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.
Кодекс — кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. Статути, положення — кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.
Консолідація – це вид систем-ції, в процесі якого кілька актів об’єднуються в новому документі.
12. Поняття галузі права та правового інституту.
Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права - відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
Провідна галузь права - конституційне (державне) право - система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи.
Міжнародне право - система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право
За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.
Матеріальні галузі права (матеріальне право) - прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.
Процесуальні галузі права (процесуальне право) - визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.
Матеріальним галузям права - адміністративному, цивільному, кримінальному відповідають процесуальні - адміністративно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.
Адміністративно-процесуальне право - система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління.
Цивільне процесуальне право - система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.
Кримінально-процесуальне право - система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.
Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.
Інститут права - система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.
Наведемо класифікацію інститутів права.
Інститути права за сферою поширення (або за складом):
- галузеві (інститут спадкування);
- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності).
Інститути права за функціональною роллю:
- регулятивні (інститут міни);
- охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:
- матеріальні (інститут підряду);
- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |