Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Конституційній теорії і практиці відомі обов'язкові і факульта­тивніреферендуми. Така класифікація ґрунтується на врахуванні умов і підстав проведення референдуму.

Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Обов'язковий референдум — це голосування виборчого корпусу, яке обов'язково проводиться з тих питань, що визначені в конституції або в законодавстві. Обов'язковий характер мають плебісцити з територіаль­них питань. Обов'язковими є звичайно конституційні референдуми.

Факультативний референдум — це народне голосування (голосування виборчого корпусу) з питань, визначених у конституції або в законо­давстві, що проводиться лише за певних умов, встановлених там само. Та­ке голосування проводиться не автоматично, а за ініціативою певного числа суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць, державного органу (парламенту, президента тощо), частини депутатів або частини виборчого корпусу.

За юридичними наслідками референдуми можна класифікувати як зобов'язальнііконсультативні. Рішення, прийняте за результатами зо­бов'язального референдуму, має юридичне обов'язкове значення, а у ви­падку консультативного референдуму воно такого значення не має і сприймається як політична порада, висловлена виборчим корпусом. Про­те хоча така порада не має юридичної сили, об'єктивно державні органи не можуть не враховувати народне волевиявлення на референдумі.

До засобів прямої демократії належить також інститутнародної за­конодавчої ініціативи.За його змістом визначена в конституції кількість виборців має право поставити в парламенті питання про прийняття закону, і представницький орган зобов'язаний розглянути це питання,

Інститут народної законодавчої ініціативи встановлений також кон­ституціями ряду європейських держав, але тут він не пов'язується з рефе­рендумом. В Італії народна ініціатива здійснюється шляхом внесення у пар­ламент постатейно розробленого законопроекту від імені не менше, ніж 50 тис. виборців. В Австрії кожна пропозиція, що надійшла до центральної виборчої комісії від імені 100 тис. виборців, або однієї шостої частини грома­дян у трьох землях, які наділені виборчими правами, передається на обгово­рення у парламент. Така пропозиція повинна мати форму законопроекту. В Іспанії передбачена можливість реалізації народної ініціативи за умови її підтримання 500 тис. виборців. Така ініціатива не поширюється на проекти органічних законів, законів про оподаткування, міжнародні відносини, а та­кож з питань помилування. У Румунії народна законодавча ініціатива потре­бує підтримки з боку 250 тис. виборців, у Білорусі та Литві — 50 тис., у Кир­гизстані та Югославії — ЗО тис., у Македонії та Словенії — 10 тис. і 5 тис. виборців відповідно, а в Латвії — десятої частини усіх виборців.

Інститут народної законодавчої ініціативи відомий конституціям 22 штатів США. В окремих штатах (Каліфорнія, Орегон) ви­борці мають право ініціювати не тільки звичайні законопроекти, а й проекти конституційних поправок. Іншими словами, тут існуєнародна кон­ституційна ініціатива.Кількість виборців, які мають підписати петицію щодо такого проекту, визначається в різних штатах у межах від кількох тисяч до половини зареєстрованих. Конституційні ініціативи виборців ви­магають підтримки від 10 до 15 відсотків їх загальної чисельності.

Одним із засобів прямої демократії можна вважати так званийна­родний розпуск представницького органу, запроваджений у ряді швей­царських кантонів. Конституції відповідних кантонів передбачають, що питання про розпуск і переобрання всього складу представницького орга­ну має бути винесене на референдум, якщо цього вимагає певна кількість виборців. Звичайно це та сама кількість виборців, яка може ініціювати проект закону або конституційної поправки. Якщо пропозиція виборців підтримана на референдумі, законодавчий орган розпускається й оголо­шуються вибори його нового складу.

Інститут народного розпуску в даному випадку лише зовні виглядає зверхнім щодо представницького органу. До того ж правом розпуску пар­ламенту в багатьох країнах наділений глава держави, що, однак, не дає підстав говорити про його пріоритет у здійсненні влади або його доміную­че становище в державному механізмі. Інститут народного розпуску там, де він існує, є засобом збалансування цього механізму, поєднання позитив­них якостей прямої і представницької демократії.

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 5 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав