Умови та порядок укладення шлюбу

Ці заборони в рамках споріднення є абсолютними.

Існують і відносні перешкоди для укладення шлюбу, але вони можуть бути зняті:

а) забороняється укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою особою доки між ними будуть існувати такі відносини – у випадку скасування усиновлення можуть вступити у шлюб;

у шлюбних правовідносинах значення має як юридична спорідненість, так і фактична (кровна) спорідненість, більш далека спорідненість, ніж зазначена вище, не бути перешкодою для укладення шлюбу. Перелік умов укладення шлюбу є вичерпним, умови, що перераховані у п.1-4 є позитивними умовами, в п.5 – негативними або перешкодами для укладення шлюбу. Перешкоди поділяються на абсолютні та відносні.

Слід відрізняти неукладений шлюб від недійсного шлюбу.

Недійсним може визнаватися лише укладений шлюб і не може бути визнаний недійним неукладений шлюб.

В юридичній літературі у якості відносної перешкоди укладення шлюбу визнається приховання однією з осіб, що подали заявку на реєстрацію шлюбу, тяжкої хвороби, небезпечної для другої особи, а також для нащадків майбутнього подружжя (ч.3 ст. 41), однак, насправді, цю норму не можна вважати перешкодою для укладення шлюбу, оскільки вона не заважає процесу державної реєстрації, а лише може бути підставою потім після реєстрації для визнання такого шлюбу недійсним. Саме тому в ч.3 ст. 41 норма сформульована у звершеному часі – «приховала», і не згадується ця норма у Главі 3 «Загальні положення про шлюб», закон не передбачає можливості відмови у державній реєстрації шлюбу за медичними показаннями, це може лише впливати на добровільний вибір особи щодо укладення шлюбу.

Умови шлюбу також можна поділити на: а) матеріальні (це ті, що перераховані в п.1-5), б) формальні умови (визначають форму шлюбу – світський характер – і процедуру здійснення державної реєстрації шлюбу.

Стадії державної реєстрації:

1) подача спільної заяви про реєстрацію шлюбу особисто до органів реєстрації особами, які бажають вступити у шлюб чи представниками, що мають довіреність; заява подається в будь-який орган реєстрації актів цивільного стану. Разом з документами представляється паспорт (або документ, який замінює його) і документ, що посвідчує відсутність перепон для укладення шлюбу (свідоцтво про смерть, про розірвання шлюбу), якщо особа не досягла 18 років свідоцтво про народження, а також копія рішення суду про надання права на шлюб;

2) ознайомлення наречених з їх правами та обов’язками;

3) заручини – після подання заяви особи набувають статус наречених, що дає їм можливість здійснювати безкоштовне дослідження їх стану здоров’я за державний рахунок, відповідно до ПКМУ;

правові наслідки статусу наречених передбачені ч.4 ст. 31 СКУ

4) розгляд заяви про реєстрацію шлюбу;

на протязі 1 місяці протягом якого повинна бути здійснена державна реєстрація. Можна здійснити реєстрацію раніше за заявою наречених у зв’язку з наявністю поважних причин (тяжка хвороба).

У разі надходження заяви від заінтересованої особи на укладення шлюбу має бути підкріплено відповідним доказом. Керівник органу має право відстрочити державну реєстрацію на строк не більше 3 місяців для здійснення перевірки поданих фактів щодо перешкоджання. Рішення про відстрочення може бути оскаржене до суду.

5) Реєстрація шлюбу – як правило у приміщенні органу державної реєстрації, за заявою наречених у іншому місці; присутність наречених для реєстрації є обов’язковою через представника не дозволяється.

Якщо протягом 3місяців з моменту подання заяви, якщо наречені не з’являються – процедура реєстрації починається знову.

Після державної реєстрації у паспорті робиться відмітка.

Тема: Недійсність шлюбу (24.02.2012)

1. Підстави, порядок визнання шлюбу недійсним

2. Правові наслідки недійсності шлюбу

3. Визнання шлюбу неукладеним

1.

Недійсним може бути визнаним лише укладений шлюб, тобто той шлюб, який зареєстрований відповідно до формальних умов укладення шлюбу (процедура реєстрації), однак разом з тим є порушення матеріальних вимог укладення шлюбу:

· Досягнення шлюбного віку;

· Добровільність шлюбу;

· Одношлюбність;

· Відсутність близького, кровного споріднення або споріднення заснованого на усиновленні;

· Приховування інформації про наявність у особи тяжкої хвороби, що є небезпечним для іншого подружжя або його нащадків.

Порушення формальних вимог не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

СКУ вказує на вичерпний перелік для визнання шлюбу недійсним.

У СП діє презумпція дійсності шлюбу (ст. 37 СКУ, ч.3 ст. 10 ЦПК – у судовій процедурі кожна із сторін повинна довести ті вимоги або заперечення про які вона стверджувати; ч.5 ст. 12 ЦКУ – презумпція, правомірна поведінка особи при реалізації свого права).

Залежно від того, які саме вимоги ЗУ щодо укладення шлюбу були порушені недійсні шлюбі поділяються на:

· Абсолютно недійсні шлюби (нікчемні) – такий шлюб визнається недійсним не за рішенням суду, а за рішенням РАЦСу через анулювання актового запису про укладення шлюбу на підставі поданої заяви заінтересованої особи, до якої додаються додаткові докази. Актовий запис анулюється незалежно від смерті осіб, що перебувають у шлюбі, а також розірвання такого шлюбу.

Абсолютно недійсні шлюби визнаються недійсними з моменту їх укладення – зворотна дія у часі.

До них належать шлюби, що:

· Зареєстровані з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (порушення принципу одношлюбності);

Добросовісність одного з подружжя (не знав та не повинен був знати) не впливає на визнання такого шлюбу недійсним.

Сюди не підпадають шлюби, які були укладені після оголошення попереднього подружжя померлим, оскільки правовий наслідок цього юридичного факту є припинення шлюбних відносин, а відтак при вступі до нового шлюбу не порушується принцип одношлюбності.

Інша ситуація у разі визнання особи безвісно відсутньої – попередній шлюб не припиняється, укладення нового шлюбу є забороненим.

Nota bene! Окремий випадок, коли шлюб зареєстрований з особою, яка перебуває у іншому шлюбі, однак, анулювання актового запису щодо другого шлюбу ще не здійснено і якщо попередній шлюб з якихось причин буде припинений, то другий шлюб не буде визнаватися недійсним, однак буде вважатися дійсним не з моменту укладення, а з моменту припинення попереднього шлюбу відповідно до ч.5 ст. 33 СКУ;

· Зареєстрований між особою прямої лінії споріднення, а також між рідними (повно рідними, неповно рідними) братом і сестрою (порушення принципу відсутності кровного споріднення)

Перешкодою для укладення шлюбу є не лише родинні зв’язки, але й і позашлюбна родинність;

· Зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (тут має місце дефект волі)

· Відносно (обумовлено) недійсні – на відміну від 1 групи ця категорія шлюбів визнається недійсним, якщо на момент прийняття судового рішення щодо недійсності такого шлюбу є дійсним обставини, з яким Закон України встановлює для суду обов’язковість визнання шлюбу недійсним.

неіснуючого шлюбу – фактичні шлюбні відносини, що не пройшли державної реєстрації, а тому з правової точки зору є фікцією, що не бути мати правового наслідку доки ці відносини не будуть легалізовані у встановленому Законом України порядку

такі шлюби не обов’язково мають бути визнані недійсними на відміну від двох попередніх груп – це право суду, а не обов’язок. Кінцеве судове рішення залежить від обставин справи, інтересів осіб, які перебувають у шлюбі, інших обставин, що мають істотне значення.

Сюди відносяться шлюби:

a) зареєстровані між усиновлювачем і усиновленою дитиною без попереднього скасування усиновлення; такий шлюб може бути визнаний дійсним при скасуванні судом усиновлення;

b) зареєстрований між двоюрідним братом та сестрою між тіткою і дядьком та племінником-племінницею відповідно

c) зареєстровані з особою, яка приховала свою тяжку хворобу (це передусім хронічне захворювання, чіткого переліку не має в законодавстві)

d) мають бути навмисні дії щодо приховування тяжкої хвороби, тобто якщо особа не знала, що вона мала хворобу до укладення шлюбу. Сам факт виявлений в шлюбі, хоча хвороба і виникла до шлюбу, то це не буде підставою для визнання шлюбу недійсним, але можна ставити питання про розірвання шлюбу;

e) зареєстрований з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій судом не було надано таке рішення (підробка паспорту чи рішення суду).

Вагітність чи народження дитини в шлюбах 3 групи позбавляє суд права визнати шлюб недійсним, окрім шлюбу з особою, яка приховала свою тяжку хворобу.

З позовом про визнання шлюбу недійсним можуть звернутися:

a) жінка / чоловік

b) інші особи, права яких порушені через реєстрацію шлюбу

c) батьки

d) опікуни, піклувальники

e) орган опіки та піклування

Розірвання шлюбу, смерть подружжя не є підставою для невизнання шлюбу недійсним, однак якщо за рішенням суду шлюб раніше був розірваний, то такий шлюб може бути визнаний недійсним лише після скасування рішення про його розірвання.

Позовна давність до позовів про недійсність не застосовується. Шлюб визнається недійсним з моменту укладення. У разі наявності у шлюбі дитини участь органу опіки та піклування є обов’язковою.

2.

Визнання шлюбу недійсним має для сторін лише ті правові наслідки, які пов’язані з його недійсністю.

Залежно від добросовісності чи недобросовісності сторони у недійсному шлюбі, правові наслідки для них можуть мати лише негативні чи негативні разом з позитивними.

До негативних наслідків відносяться:

1. Особа визнається такою, що не перебувала у шлюбі;

2. У особи не виникає жодних особистих чи майнових прав, що випливають зі шлюбу (втрата права на спадщину);

3. Недійсність шлюбного договору;

4. До майна, що було придбано спільно застосовуються не норми щодо спільної сумісної власності, а норми щодо спільної часткової власності у разі якщо добросовісна сторона недійсного шлюбу не буде заперечувати щодо цього;

5. Недобросовісна сторона має повернути всі аліменти, отримані від іншої особи, оскільки вони вважаються одержаними з неналежної правової підстави; аліментні платежі підлягають поверненню відповідно до положень ЦКУ, але не більше як за 3 роки;

6. Втрата права проживання в житлових приміщеннях іншої особи і може бути виселеним;

7. Втрата права іменуватися прізвищем іншої особи.

Добросовісна сторона підпадає під негативні наслідки 1-3.

Позитивні наслідки для добросовісної сторони:

1. Одержання права на поділ майна на праві спільної сумісної власності, якщо це в її інтересах;

2. Отримання права на проживання в житловому приміщенні іншої недобросовісної особи, до якої вона заселилася у зв’язку з укладенням недійсного шлюбу;

3. Право на аліменти (75, 86, 88 СКУ);

4. Отримує право на повернення оплачених аліментів недобросовісної сторони;

5. Має право на збереження за собою прізвища недобросовісної особи, яке вона отримала перебуваючи у недійсному шлюбі;

6. Право на виселення недобросовісної особи із своєї житлової площі.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на право дітей, народжених у такому шлюбі – такий же статус, що і у дітей народжених у шлюбі.

3.

Неукладений шлюб – це шлюб, який не породжує для сторін жодних прав та обов’язків, на відміну від недійсного любу правові наслідки взагалі не наступають.

СКУ передбачає одну підставу – відсутність при реєстрації шлюбу наречених або одного з них.

В юридичній літературі існує думка щодо віднесення до неукладеного шлюбу, що реєструвалися за підробленими документами або за довіреністю вважається, що підроблений документ або довіреність вважається недійсним, оскільки у подружжя залишається певні права, наприклад, права на житлову площу.

Це помилкове твердження:

1. Наслідки недійсності шлюбу не дозволяють збереження права на житлову площу;

2. Це визнання шлюбу недійсним у зв’язку з наявністю дефекту волі у добросовісної сторони, а саме її оману.

Тобто, коли факт підробки буде виявлений і добросовісна сторона не підтвердить свою згоду на перебування у шлюбі – такий шлюб має бути визнаний недійсним.

За заявою заінтересованою особи чи прокурора органи РАЦСу анулюється за рішенням суду.

Не діє презумпція батьківства чоловіка.

Тема: Припинення шлюбу (02.03.2012)

1. Питання та підстави припинення шлюбу

2. Розірвання шлюбу

3. Поновлення шлюбу

4. Режим окремого проживання подружжя (сепарація)

1.

При укладенні шлюбу вважається, що він діє у час необмежено, однак ЗУ передбачає випадки, коли шлюбні правовідносини або можуть бути припинені (припинення має добровільний характер – за обопільною згодою подружжя) або мають бути припинені (припинення носить вимушений характер (відбувається за ініціативи одного ж подружжя або смерті).

Припинення шлюбу – це припинення на майбутнє подружніх правовідносин, як особистих немайнових, так і майнових на підставі настання передбачених ЗУ певних юридичних фактів.

Припинення шлюбу має своїм правовим наслідком ще й розпад сім’ї.

Відповідно до дії правової презумпції дійсності шлюбу припиненим може бути шлюб, що є укладеним та дійсним. Шлюб визнаний недійсним не може визнаватися припиненим, оскільки з правової точки зору його не існувало.

За чинним законодавством недійсність шлюбу сьогодні не є різновидом припинення шлюбу, як це вважалося в дореволюційній час.

Відмінності між припиненням шлюбу та недійсністю шлюбу:

· правові наслідки припинення шлюбу спрямовані на майбутнє, а недійсність на минуле (зворотна дія у часі)

· за юридичними фактами яких шлюб припиняється або визнаються недійсним;

· на відміну від припинення шлюбу при недійсному шлюбу особи вважаються такими, що не перебували у шлюбних відносинах;

· за колом осіб, що можуть ініціювати процедуру припинення або визнання шлюбу недійсним;

· за процесуальним порядком оформленням;

· за різними правовими наслідками у разі припинення шлюбу або визнання його недійсним.

Підстави припинення шлюбу:

· смерть одного з подружжя;

· оголошення одного з подружжя померлим – за юридичними наслідками ця підстава прирівнюється до смерті особи, проте потенційно ситуація може розвитися і за іншим сценарієм у разі з’явлення особи живого і поновлення шлюбу.

Після припинення шлюбу за цією підставою особа, що була оголошена померлою у разі якщо насправді вона є живою чи отримує право вступу у шлюб незалежно від того чи тій відомо чи ні про оголошення її судом померлою. Той з подружжя хто подав позов до суду отримує право на вступ до нового шлюбу;

· внаслідок розірвання шлюбу

СКУ встановлює вичерпний перелік підстав припинення. Припинення за 2 першими підставами є самодостатнім для припиненням шлюбу, тобто шлюб припиняється автоматично і не потребує спеціального оформлення. Реєстрація смерті проводиться на підставі ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил реєстрації…

Підставою для реєстрації смерті у органах РАЦСу є:

· лікарняне свідоцтво

· повідомлення установи виконання покарань чи СІЗО, надіслане разом з лікарняним свідоцтвом про смерть

· повідомлення державного архіву або органу СБУ у разі реєстрації смерті осіб репресованих за рішенням не судових або судових органів.

Заява подається до РАЦСу на протязі 3 днів з настання смерті чи виявлення трупу. А у разі неможливості одержання лікарняного смерті – 5 днів.

При визнанні особи померлою правовою підставою припинення шлюбу є відповідне рішення суду про оголошення особи померлою, яке набрало чинності.

Якщо хтось з подружжя, який у судовому порядку був оголошений померлим з‘явився або якщо одержані відомості про місце його перебування, суд має анулювати рішення. РАЦС має анулювати актовий запис про смерть такої особи і у разі якщо інший з подружжя не вступив до нового шлюбу відбувається автоматичне поновлення шлюбу і для цього не потрібно заяви подружжя.

Правові наслідки поновлення шлюбу:

· шлюб вважається таким, що не припинився;

· майно набуте одним з подружжям під час відсутності одного з них вважається спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним договором;

· до дітей застосовується презумпція батьківства подружжя.

Припинення шлюбу є юридичним фактом, з яким ЗУ пов’язує правові наслідки: а) припинення особистих немайнових і немайнових відносин; б) виникнення нових особистих немайнових і майнових прав колишнього подружжя.

Наприклад: а) право на користування прізвищем колишнього з подружжя чи поновлення дошлюбного прізвища; б) спадкові правовідносини.

2.

Відповідно до сімейного законодавства з обставин, що склалися у сім’ї розірвання шлюбу здійснюється:

а) РАЦС;

б) суд.

Розірвання може бути таким, що базується на добровільній основі за згодою обох з подружжя або вимушеним (коли згоди немає).

Розірвання в РАЦС:

· Коли подружжя не має неповнолітніх дітей;

· Існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу;

Якщо один з подружжя через поважну причину не може подати заяву про розірвання, то таку заяву нотаріальну посвідчену або прирівняну до неї може подати і інший з подружжя.

Шлюб розривається незалежно від наявності майнового спору.

РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання спільної заяви, якщо вона не була відхилена.

У певних випадках розірвання шлюбу у органах РАЦС може відбуватися і за заявою одного з подружжя, зокрема, у разі: 1) визнання іншого подружжя безвісно відсутнім; 2) визнання недієздатним.

У разі якщо шлюб розірваний на підставі заяви одного з подружжя щодо безвісно відсутності особи за наявності наступних умов:

· Один із подружжя не вступив до нового шлюбу;

· Подання спільної заяви щодо поновлення шлюбу.

У судовому порядку розривається шлюб у разі:

· Подання спільної заяви подружжя на розірвання шлюбу, якщо це подружжя має неповнолітніх дітей;

· Розірвання за позов пред’являється один з подружжя, тобто при наявності між ними спору.

Розірвання у судовому порядку шлюбу за першою підставою має добровільний характер разом з тим передбачає процедуру судового розгляду такої заяви, що пов’язане з необхідністю врахування та захисту інтересів дитини при розірванні такого шлюбу.

Із заявою про розірвання шлюбу подружжя має подати до суду письмовий договір, в якому врегульовується і зазначає наступні питання:

· з ким буде проживати дитина

· яку участь у забезпеченні умов життя дітей матиме кожен із батьків, хто буде проживати окремо від них

· умови здійснення тим з батьків, хто проживає окремо прав на особисте виховання дітей.

Вказаний договір має бути оформлений у письмовій формі.

СКУ передбачає укладення договору щодо визначення розмірів аліментів на дитину.

За 2 підстав розірвання шлюбу судом потрібно враховувати, що позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини.

З цього загального правила є винятки:

· якщо один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини;

· якщо протягом вагітності дружини батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;

· чоловік/дружина мають право пред’явити позов до досягнення дитини 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою;

· за рішенням суду, якщо відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини.

4.

За заявою подружжя або за позовом одного з подружжя суду може прийняти рішення про встановлення режиму окремого проживання у разі неможливості або небажання чоловіка / дружини проживати спільно.

Причинами є обставини медичного, матеріального, побутового та іншого характеру.

Правові наслідки:

· майно набуте в майбутньому дружині / чоловіку не вважається набутим у шлюбі, тобто є роздільною власністю подружжя;

· дитина народжена дружиною після 10 місяців не вважається такою, що походить від чоловіка.

СК не встановлює обмеження у часі щодо можливості окремого проживання.

Тема: Особисті немайнові права та обов’язки подружжя (9.03.2012)

1. Особисті немайнові правовідносини. Загальна характеристика особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

2. Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Законодавча база правового регулювання:

· КУ

· Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок

· СКУ

· ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»

· Правила реєстрації

Подружні правовідносини – це особливий вид сімейних правовідносин, що виникли на підставі певної сукупності юридичних фактів.

· Вільне волевиявлення (згода чоловіка / жінки щодо вступу у шлюб)

· Державна реєстрація в орган РАЦСу

Після державної реєстрації подружжя виникає цілий комплекс сімейно-правових відносин одним із елементів яких є особливі немайнові правовідносини.

У СКУ зазначається не весь спектр особистих немайнових прав і обов’язків, а лише той, який з точки зору законодавця є пріоритет у правовому регулюванні особистих немайнових стосунків подружжя.

Порівняно з КпШС перелік особистих немайнових прав розширений у СКУ. Новели: а) право на материнство; б)право на батьківство.

До цих прав відносяться:

· Право на повагу своєї індивідуальності;

· Право на зміну прізвищ

· Право на розподіл обов’язків і вирішення питань життя сім’ї

· Право на особисту свободу і недоторканність

Особливість цих прав – можуть реалізуватися без активних дій з боку іншого подружжя і на це не потрібно його згоди.

У науці СПУ до сих пір ведуться дискусії щодо доцільності правового регулювання у сфері особистих немайнових відносин між подружжям, оскільки вважають, що таке право регулювання не досягає своєї мети, а регулювання цих відносин відбувається на основі моральних, етичних і частково релігійних норм.

Здійснення правового регулювання особистих немайнових відносин законодавством виходячи з принципу рівності у шлюбі (проявом такого підходу є закріплення права на батьківство і материнство ст.. 57 КУ – кожен з подружжя має рівні права подружжя).

Рівність в сім’ї подружжя передбачає:

1. Однакові права та обов’язки під час шлюбу і після його розірвання (право на вільний вибір роду занять, професії, місця проживання)

Проявом відсутності гендерної дискримінації, зокрема, стало позбавлення жінки права на рівні з чоловіком ставлення питання про розірвання шлюбу під час вагітності або до спливу одного року після народження дитини. Чоловік мав право ініціювати розірвання шлюбу у цих випадках лише якщо він мав згоду на це дружини;

2. Однакові права та обов’язки як батьків – проявляється у спільному вирішенні подружжям питань материнства, батьківства, виховання та освіти дітей, та інших питань сімейного життя (право на спільне вирішення різних питань життя сім’ї)

3. Однакові права вільно вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням

4. Обов’язок подружжя будувати свої відносини на основі взаємоповаги та взаємодопомоги, а також обов’язок подружжя сприяти благополуччю, зміцненню сім’ї, дбати про добробут та розвиток дітей

Специфіка правового регулювання особистих немайнових відносин обумовлена наступними факторами:

1. здебільшого регулюються нормами моралі, звичаями, а також уявленнями кожного з подружжя про устрій сімейного життя, ніж правовими приписами самого законодавця, як наслідок конкретний зміст таких правовідносин визначається передусім поглядами подружжя, зокрема, що в їх розумінні є повагою один до одного, в чому має полягати турбота один до одного зі сторони подружжя

правові норми встановлюють зовнішній каркас відносин, що регулюються законодавством, змістовна частина цих відносин наповнюється залежно від особистих рис самого подружжя

2. правове регулювання особистих прав та обов’язків подружжя зведене до мінімуму і спрямоване на забезпечення рівності подружжя у сім’ї, створення нормальних умов розвитку кожного з них та зміцнення сім’ї. В законодавстві зазначаються лише ті особисті права та обов’язки, на які з точки зору законодавця можна вчиняти правовий вплив. Більша частина особистих немайнових стосунків знаходиться поза сферами дії права.

3. Традиційно: особисті немайнові правовідносини подружжя, на відміну від майнових, не мають економічного змісту і не носять матеріального характеру. Ця позиція не є незаперечною – економічна цінність об’єкта в умовах ринку повинна визначатися відповідно до наявного попиту та пропозиції.

4. Особисті немайнові права подружжя є визначалльними за своїм значенням при визначенні загального характеру шлюбних правовідносин. Така їх роль обумовлена сутністю шлюбу, як добровілного союзу між жінкою і чоловіком з метою створення сім’ї на засадах рівності подружжя;

5. Особисті права та обов’язки подружжя не можуть бути змінені за допомоги домовленості подружжя, не можуть бути предметом шлюбного договору, іншого правочину, на них не впливає факт спільного чи роздільного проживання подружжя;

6. Ряд закріплених в СКУ особистих немайнових прав подружжя належить їм як громадянам України і до вступу в шлюб (наприклад, право на материнство, батьківство, свободу, особисту недоторканність)

В той же час з моменту державної реєстрації шлюбу особисті немайнові права такого роду починають виступати в кості суб’єктивних сімейних прав кожного з подружжя та забезпечується захистом з боку сімейного законодавства.

Особливості особистих немайнових прав подружжя

1. На відміну від цивільних особистих немайнових прав, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а у зв’язку із реєстрацією шлюбу, тобто реалізуються лише в рамках сімейних правовідносин, які виникли на підставі шлюбу

2. Особисті немайнові права здійснюються у рамках відносних правовідносин між подружжям, проте за своєю природою вони мають абсолютний, а не відносний характер; теоретично, без прив’язки до подружніх правовідносин, ці права можуть бути здійснені як у рамках абсолютних правовідносин (право на повагу до своєї індивідуальності), так і у межах відносних правовідносин між самим подружжям

В юридичній література можна зустріти думку, що особисті немайнові права подружжя нібито є відносними за своєю природою, оскільки вони виникають і здійснюються в рамках відносних сімейних правовідносин між подружжям, насправді такий висновок є помилковим, оскільки: а) природа абсолютного права – не пов’язана з тим, в яких відносних чи абсолютних правовідносинах це право виникає (право власності також може виникнути в рамках договірних (відносних) правовідносин, проте це не означає, що саме право власності втрачає свій абсолютний характер і стає відносним б) критерієм абсолютності суб’єктивного права є можливість його здійснення без сторонньої допомоги (це якісний, а не кількісний – тобто не за суб’єктним складом визначається характер суб’єктивного права). Навіть реалізація права на материнство, яке визнається сімейним кодексом як особисте немайнове право подружжя – не означає, що це право може бути реалізоване лише в шлюбних правовідносинах. Умовно відносний характер це право набуває у стосунках між подружжям саме тому, що воно розглядається сімейним кодексом через призму подружніх правовідносин. Тут відбувається так звана конкретизація права, коли заради досягнення цілей правового регулювання серед всієї кількості осіб (суб’єктів права) знаходять ті особи (подружжя), котрі повинні виступати як суб’єкти для певного конкретного виду правовідношення (шлюбні правовідносини).

в) природа абсолютних прав дозволяє їх здійснювати як в абсолютних, так і у відносних правовідносинах (наприклад, укладаючи договір найму квартири, ми реалізуємо своє абсолютне право власності на квартиру в рамках відносних правовідносин найму)

таким чином не треба ототожнювати природу правовідносин з природою суб’єктивних прав, що в них реалізуються. Абсолютне суб’єктивне право має таку ознаку як взаємопроникнення, тобто на відміну від відносних прав, може бути реалізоване у будь-якому за характером правовідношенні, тоді як відносні права можуть існувати і здійснюватися лише в рамках відносних правовідносин.

3. Особисті немайнові права є визначальними для сімейних правовідносин (ними характеризується мета шлюбного союзу)

4. Здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім’ї в цілому.

5. Можуть припинятися за волею подружжя (розлучення)

6. Неможливість відмови або позбавлення особистих немайнових прав

7. На існування особистих немайнових прав подружжя не впливає спільне чи окреме проживання дружини чи чоловіка

Особисті немайнові відносини подружжя – це урегульовані нормами сімейного права відносини подружжя щодо особистих нематеріальних майнових благ.

Перелік нематеріальних благ наданий у ст. 201 Цивільного кодексу України, однак не кожне з них може бути об’єктом особистого немайнового права подружжя (наприклад, ділова репутація)

Ознаки нематеріального блага (що потрібно, для того, щоб предмет став нематеріальним благом):

1. Наявність об’єктивної потреби в них у людини, оскільки вони є умовами її фізіологічної та соціальної життєдіяльності

2. Невіддільність такого блага від індивіда (не можуть бути відчужені)

3. Властивість блага мати як загальнолюдський, так і індивідуальний характер

4. Незалежність факту існування блага від визнання чи не визнання його з боку держави

5. Ст. 201 ЦК України не дає вичерпного переліку немайнових благ, у сімейному законодавстві не всі нематеріальні блага підпадають під правове регулювання та охорону законодавства, а тому за цією ознакою їх можна поділити на ті, що охороняються та названі сімейним законодавством, і ті, що ним не зазначені, проте можуть бути об’єктом взаємовідносин між подружжям

6. Відсутність грошової оцінки (визнання цієї ознаки за нематеріальним благом як відносної або абсолютної залежить від того чи заперечуються у праві як така сама можливість існування в нематеріальному благу економічного змісту

Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Право на материнство та батьківство (ст. 49, 50 СКУ)

Ці два суб’єктивних права перекликаються за своїм змістом, що підкреслює реалізацію в СП принципу рівності подружжя у сімейних правовідносинах.

З усвідомленням цього факту слід вважати невірним намагання науковців по різному визначати зміст права на материнство і право на батьківство. Подекуди можна зустріти, що материнство визначається як забезпечена ЗУ можливість жінки здійснити репродуктивну функцію, народження дітей, виховання і утримання їх, тоді як батьківство визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, що юридично посвідчується у актовому записі РАЦСу.

Різна інтерпретація понять є невірною з наступних причин підстав:

1) СК розриває зміст обох понять – пов’язує здійснення цих прав з репродуктивною функцією людини, тобто у своєму базисі ці права єдині, відмінні лише в суб’єктивному носії цього права;

2) Визнання факту походження дитини через який роз’яснюється право на батьківство може стосуватися не лише чоловіка чи жінки (достеменно не відомо, яка жінка народила дитину)

Таким чином, визначення споріднених прав категоріями різного рівня є хибним з методологічної точки зору.

При порівнянні права на материнство та батьківство можна констатувати, що вони мають к спільні елементи у змісті, що обумовлене тим, що право на материнство є більш широким, ніж право на батьківство.

Спільні елементи змісту обох прав:

· Право мати дитину через реалізацію репродуктивної функції (природний спосіб здійснення цього права), проте окрім цього способу сімейне законодавство дозволяє говорити і про так зване соціальне батьківство (не є складовою згаданого вище права, проте може виникати на підставі усиновлення або застосування репродуктивних технологій)

Для соціального батьківства не характерне кровне споріднення

· Право на відшкодування завданої моральної шкоди через позбавлення подружжя мати власну дитину у шлюбних відносинах шляхом виконання одним із подружжя службового, конституційного, трудових обов’язків

Для дружини СКУ передбачає наступні додаткові права:

· Право на створення у сім’ї умов для збереження здоров’я дружини та народження здорової дитини;

· Право на створення умов для поєднання материнства зі здійсненням інших прав;

Більш широкий зміст права на материнство природно пояснюється особистими фізіологічними процесами народження дитини.

Право на повагу своєї індивідуальності (ст. 51 СКУ)

Дружина та чоловік мають рівні права на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань.

Індивідуальність – це неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини.

Закріплення цього права на рівні СКУ критикується, якщо мова заходить про неповагу одного подружжя до іншого, нехтування його інтересами та думкою, то повернення ситуації у зворотному напрямку через правові механізми є неможливим.

СП не передбачає санкцій за порушення цього права. Єдиний вихід розірвання шлюбних відносин.

Право дружини / чоловіка на духовний розвиток

В основі реалізації цього права подружжя покладається право на особисту свободу, можливість самостійно визначати для себе шляхи удосконалення та розвитку і своєї особистості. Однак, як і будь-яке суб’єктивне право навіть якщо вона має абсолютний характер – це право має межі свого здійснення.

Певні рамки накладаються на сімейні правовідносини, в яких перебуває подружжя.

Сімейне життя це поєднання принципу свободи подружжя з можливістю нав’язування своїх поглядів на життя іншій особі.

Право чоловіка / дружини на зміну прізвища

Права на зміну прізвища мають і коли вони перебувають у статусі наречених (до державної реєстрації), і коли шлюб уже укладений.

Умови здійснення права на зміну прізвища:

· Державна реєстрація зміни прізвища здійснена лише щодо громадян України (ч.2 ст. 16 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану). В ЦКУ – це універсальне прав, що не має ніяких обмежень, зокрема і у зв’язку з наявністю громадянства. Оскільки норми ЗУ є спеціальними, прийнятими пізніше – процедура зміни відбувається відповідно до ЗУ і до Правил.

· У подружжя є бажання мати спільне прізвище або приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя

· Таке право реалізується подружжям тільки за взаємною згодою.

Нереалізоване право на зміну прізвища, коли особи були нареченими не перешкоджає реалізації цього права з боку подружжя.

Особи за нормами СК не мають права обмінюватися прізвищами у рамках цього права.

Закон передбачає в рамках змісту цього права лише право на спільне прізвище. І не більше ніж подвійне прізвище (якщо вже подвійне, то має відмовитися від одного.