Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

В зарубежной социологии социальные конфликты классифицируются по

Читайте также:
  1. I. Социальные группы и общности. Виды социальных общностей.
  2. III СОЦИАЛЬНЫЕ ВЗАИМОСВЯЗИ
  3. III. Ролевые конфликты и адаптивные стратегии.
  4. III. Социальная организация как объект изучения социологии.
  5. БАЗА ИНТЕРНЕТ-ТЕСТОВ ПО СОЦИОЛОГИИ ДЕКАБРЬ 2010
  6. Большие социальные группы.
  7. В структуру личности обычно включаются способности, темперамент, характер, волевые качества, эмоции, мотивация, социальные установки.
  8. Важнейшие концепции социологии образования
  9. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // Избранные произведения. М., 1990г.

вертикальным и горизонтальным уровням.

Основанием классификации по вертикальным уровням служат субъекты

конфликта (т. е. взаимодействующие стороны). Выделяются четыре уровня:

конфликт между отдельными личностями (ролевые конфликты); конфликт между

личностью и обществом; конфликт между социальными группами; межнациональный

и межгосударственный конфликты наиболее крупных социальных общностей, целых

обществ. На этом уровне анализ конфликтов переходит из области социологии в

сферу политологии.

Основанием же классификации по горизонтальным уровням являются цели

конфликтующих сторон, которых они пытались достичь в процессе

взаимодействия, но не смогли, в результате чего возник предмет конфликта.

По горизонтальным уровням можно выделить три типа конфликтов:

— конфликты в сфере труда и распределения. Их причинами служат

отношения по поводу труда и распределения, которые обычно складываются в

процессе совместной деятельности людей и их общения;

— конфликты в сфере власти и в политической структуре общества.

Причиной служат отношения по поводу власти;

— конфликты в сфере культуры. Причиной могут служить столкновения

представителей различных культур, уровней развития отдельных наций и

народов.

По значению для группы и организации конфликты делятся на конструктивные (созидательные, позитивные) и деструктивные (разрушительные, негативные). Первые приносят делу пользу, вторые — вред. От первых уходить нельзя, от вторых - нужно.

По характеру причин конфликты можно разделить на объективные и субъективные. Первые порождены объективными причинами, вторые — субъективными, личностными. Объективный конфликт чаще разрешается конструктивно, субъективный, напротив, как правило, разрешается деструктивно.

М. Дойч классифицирует конфликты по критерию истинности-ложности или реальности:

Классификация конфликтов по типу социальной формализации: официальные и неофициальные (формальные и неформальные). Эти конфликты, как правило, связаны с организационной структурой, ее особенностями и могут быть как «горизонтальными», так и «вертикальными».

По своему социально-психологическому эффекту конфликты делятся на две группы:

По объему социального взаимодействия конфликты классифицируют на межгрупповые, внутригрупповые, межличностные и внутриличностные.

 

 

Всем конфликтам присущи четыре основных параметра:

- причины конфликта;

- острота конфликта;

- длительность конфликта;

- последствия конфликта

 

 

Социальные движения. Соц. движения – это совокупность коллективных действий, направленных наподдержку соц. изменений или поддержку сопротивления соц. изменениям вобществе или соц. группе.Соц. движения имеют следующие характеристики: они высокодинамичны, имеютнеопределенный жизненный цикл, не имеют устойчивого институциональногостатуса, большинство членов общества не втянуто в них и относится к нимравнодушно или с неприязнью. 2.7.1. Типология соц. движений.

Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Спричинюють їх незадоволеність людей життям в цілому або певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін у суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Ширяться вони на хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднання для досягнення цілей, можливості виконувати нові соціальні ролі, підвищувати свій соціальний статус.

Соціальні рухи, з одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з іншого — бути засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. Постають у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і не мала) кількість людей. Ставлення більшості людей до таких рухів байдуже, іноді й неприязне. Адже в них зацікавлені, зазвичай, тільки їх безпосередні учасники.

Соціальні рухи не мають своєї організації, офіційного членства з фіксованими правами і нормами поведінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає стадії формальної організації, де діють установлені правила та норми поведінки, він перетворюється на організацію.

У своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадій: виникнення, об'єднання, формалізації, розпаду і зникнення.

Стадія виникнення (стурбованості). На цій стадії домінують соціальна незадоволеність певними аспектами життя, почуття соціальної несправедливості, невпевненості. Криза традиційної ідеології, відчуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі, невпевненості в ефективності нововведень формують у людей соціальну стурбованість. Так, внаслідок впровадження в Україні ринкових відносин, різких змін соціальних цінностей і норм поведінки мільйони людей зіткнулися з труднощами соціальної адаптації. Це породило соціальну стурбованість у певних верствах населення, створило передумови для виникнення різних соціальних рухів.

Стадія об'єднання (збудження). Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до активних дій. Вони гуртуються для обговорення проблем. З'являються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху. Саме на цій стадії лідери визначають його політику і тактику, прагнуть залучити якомога більше людей. Рух може формувати союзи з іншими близькими рухами та організаціями, популяризувати ідеї, доводити до громадськості результати своїх дій. Ця стадія розвитку суспільного руху охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу формалізації, або втратою у людей будь-якої зацікавленості до руху.

Стадія формалізації і бюрократизації. Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Формалізація та бюрократизація підвищують ефективність діяльності руху, популярність лідерів. Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

Стадія розпаду. Рух може припинити своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань, або зникнення причин, що зумовили появу руху, він розпадається (припиняє своє існування) або ж перетворюється на соціальний інститут чи організацію. Саме так часто створюються нові політичні партії (НРУ, Партія зелених). Іноді рух розпадається на автономні, часто конфліктуючі між собою утворення, які, втрачаючи вплив і популярність, згодом припиняють існування. У недемократичних суспільствах рух, якщо він стає небезпечним і небажаним для влади, може бути забороненим або знищеним владними органами.

Причини розгортання суспільних рухів в соціології трактуються неоднаково. З точки зору теорії депривації (Дж. Роуз, Д. Моррісон) люди об'єднуються у суспільні рухи внаслідок певних матеріальних втрат, а участь у рухах є засобом пошуку джерел прибутків. Згідно з теорією масового суспільства (У. Корнхаузер) суспільні рухи виникають як результат об'єднання людей, що відчувають дефіцит соціальних зв'язків та спілкування. В теорії мобілізації ресурсів (Л. Кілліан) розвиток суспільних рухів пояснюється прагненням людей реалізувати свої ціннісні орієнтації. Теорія нових соціальних рухів (Дж. Маккарті, X. Крізі) розглядає нові соціальні рухи (екологічні, антивоєнні, феміністичні та ін.) як відповідь на експансію державної влади, засобів масової інформації.

Позаяк суспільні рухи є динамічними, їх непросто класифікувати. Метою суспільних рухів можуть бути соціальні перевороти (революція, контрреволюція), конкретні політичні результати (рух в підтримку політичного лідера), економічні, культурні, соціальні та інші реформи, поліпшення екологічної ситуації, зміна свідомості та поведінки учасників руху (рух анонімних алкоголіків, культові рухи), поліпшення правового, матеріального та соціального становища окремих груп населення (молодіжний, феміністичний, емігрантський рухи) тощо. Одні рухи переслідують обмежені за масштабом цілі (рух за врятування рідкісних тварин), інші відзначаються надзвичайною широтою (рух за заборону ядерної зброї).

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. Реальна дійсність для учасника такого руху не є привабливою, тому він за допомогою ритуалів, танців, ігор, видінь, мрій та інших форм емоційної експресії шукає емоційного полегшення.

У наш час ці рухи проявляються в молодіжному середовищі (хіппі, рокери, байкери), коли їх учасники прагнуть створити свою субкультуру, дистанціюватись від офіційного суспільства. Деякі експресивні рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле — ветеранів війни, монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку, ритуали тощо. Такі рухи найчастіше пов'язані з пасивною поведінкою, але іноді можуть прокладати шлях до реформ, повстань, збуджувати пасивне населення. Тому вони є проміжною ланкою між неполітичними та політичними рухами.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Вони виявилися досить життєздатними, оскільки їх учасники не прагнули до особистого щастя і матеріального добробуту. Натомість ідеологія світських утопічних рухів ґрунтувалась на концепції доброї, альтруїстичної людини. Ігнорування їх лідерами таких природних прагнень людини, як бажання особистого благополуччя, реалізувати свої здібності й одержати винагороду спричиняли згасання таких рухів. Та оскільки утопічні ідеї є життєстійкими, після розпаду одного руху його ідеї відроджуються в інших.

В опозиції до сучасних утопічних рухів постійно перебувають законослухняні громадяни, яких лякають нові культурні зразки, ролі та пріоритети майбутнього «найкращого» життєвого укладу.

Реформаторські рухи. Породжують їх намагання змінити суспільство або окремі його структури без повної трансформації самого суспільства. Для їх розгортання необхідно, щоб учасники позитивно ставилися до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного устрою, а також могли висловлювати власні думки та активно діяти на підтримку певної реформи. Тому широкий реформаторський рух можливий тільки в демократичному суспільстві. Реформатори можуть зустрічатися з опором владних структур, особливо за авторитарного режиму. Якщо реформи блокуються, частина реформаторів може перейти на позиції революційних рухів.

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію.

Іноді дуже важко класифікувати соціальний рух як реформаторський або революційний, оскільки в обох можуть брати участь як помірковані реформатори так і радикальні революціонери, схильні до насильницьких дій.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські рухи. Наприклад, реформи у пострадянських країнах призвели до появи рухів опору реформам.

Отже, суспільні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на їх стримування чи навіть придушення. Природа і характер, спрямованість їх залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.

. 2.7.2. Жизненные циклы соц. движений. 1. Стадия беспокойства.2. Стадия возбуждения.3. Стадия формализации.4. Стадия институционализации.5. Стадия распада движения.

 

 

Научное определение: — изменение индивидом или группой места, занимаемого в социальной структуре, перемещение из одного социального слоя (класса, группы) в другой (вертикальная мобильность) или в пределах одного и того же социального слоя (горизонтальная мобильность).

 

Термин «социальная мобильность» был введен в социологию в 1927 году П.Сорокиным. Он же различил вертикальную (возвышающуюся - социальный подъем, движение вверх /повышение в знании, в должности, превращение идеи в господствующую, утверждение моды/, и падающую - социальный спуск движение вниз /лишение статусов, деградация, банкротство/) мобильность, связанную с переходом из одного слоя в другой, и горизонтальную, при которой перемещения происходят внутри одного слоя, а статус и престиж позиции не меняются. Этот тип мобильности может быть связан с изменением места проживания (миграция), переходом в иную религиозную группу и т.д.

Совокупность социальных перемещений людей в Обществе, т.е. изменений своего статуса, называется социальной мобильностью.
Одним из родоначальников теорий социальной стратификации и социальной мобильности был П.Сорокин. зарубежные социологи обычно связывают эти две теории.
Движение вверх и вниз называется вертикальной мобильностью, она бывает 2типов: нисходящей (социальный спуск, движение вниз) и восходящей (соц подъем).
Горизонтальной мобильностью называется переход индивида из одной социальной группы в другую, расположенную на одном и том же уровне (н-р, изменение гражданства, перемещение из православной в католич религ гр). Разновидностью горизонтальной мобильности служит географическая мобильность: перемещение из одного места в другое при сохранении прежнего статуса (международ и межрегион туризм). Если к перемене места добавляется перемена статуса, то географ мобильность превращается в миграцию (переезд из деревни в город на постоянное место жит-ва).
Классификация социальной мобильности может быть проведена и по иным критериям. Так, например, различают индивидуальную мобильность, когда перемещения вниз, вверх или по горизонтали происходят у инд-да независимо от других, и групповую мобильность, когда перемещения происходят коллективно, к примеру после социальных революции старый господ-щий кл уступает свои позиции новому госп-щему кл.

Особую разновидность представляет межпоколенная, или межгенерационная мобильность. Она относится к изменению статуса детей по сравнению со статусом род-лей (дети либо достигают более высокой социальной позиции, чем родители, либо опускаются на более низкую ступень). Масштаб межпоколенной мобильности свидетельствует о том, до какой степени в том или другом Обществе неравенство переходит от одного поколения к др.

 

социальная стратификация — центральная тема социологии. Она объясняет

социальное расслоение на бедных, зажиточных и богатых.

Основы современной соц. стратификации были заложены еще Сорокиным В 20-е годы. Позднее развивалась и обогащалась. Проблема стратификации связана с вопросом о соц. равенстве. В понятие равенства вкладывается двоякий смысл: 1.Абсолютное равенство индивидов, их тождество, что утопично и соц. вредно. 2.Равенство в смысле обеспечения выделения соц. благ пропорционально заслугам того или иного индивида, каждому по заслугам. Был всегда и существует сегодня. Соц. стратификация выражает соц. неоднородность общества, существующее в нем неравенство положений людей и их групп. Под соц. стратификацией понимается процесс и результат дифференциации общества на различные соц. группы, отличающиеся по своему общественному статусу. Под соц. статусом понимается совокупность прав и обязанностей и ответственности, власти и влияния, которой обладает личность. Общество всегда дифференцировано. Фактор объединения людей в группы – наличие функциональных связей между индивидами, актами и смыслами, без чего нет соц. единства. Сегодня чаще всего выделяют профессию, доход, собственность. Участие во власти, образование. Соц. стратификация – естественное и соц. расслоение общества, имеющее иерархический характер, закрепляемое и поддерживаемое различными соц. институтами, постоянно воспроизводимое. Соц. группы Сорокин подразделяет по критерию важности, т.е. по способности оказывать влияние на поведение других людей и на общественное развитие. Виды групп: -- элементарные, объединенные одним признаком; -- кумулятивные, объединенные двумя или более признаками; -- сложные конгломераты элементарных и кумулятивных групп. Кумулятивные группы подразделяются на: -- солидарные и -- антагонистические. Среди кумулятивных групп выделяется класс – совокупность лиц, сходных по профессии, имущественному положению, объему прав, следовательно имеющие профессиональные, имущественные, соц.-групповые интересы. Причины соц. стратификации могут носить различный характер: экономический, профессиональный, политический. Общественная структура представляет собой сложную сеть взаимопроникающих в друг друга систем и подсистем. Общество дифференцируется не только в межгрупповом, но и во внутригрупповом статусе (вертикальные различия). Теория соц. стратификации Сорокина позволяет получить более широкую систему соц. дифференциации как по горизонтали, так и по вертикали, если например сравнивать с марксистской теории классов, где все внимание уделялось дифференциации общества по экономическому признаку. Значительный вклад в развитие теории соц. стратификации внес структурный функционализм. Стратификационная система общества, по Парсону, - дифференциация соц. ролей и позиций, обусловленная разделением труда и господствующей в обществе системой ценностей. Выделил три критерия соц. стратификации: качество, т.е. предписание личности определенной характеристики, позиции; исполнение, т.е. оценка деятельности данной личности сравнительно с деятельностью других; обладание материальными ценностями, талантом.

 




Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав