Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

Читайте также:
  1. Біосфера як природне середовище для людини
  2. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ
  3. Взаємозв’язок бізнесу і моралі: історичний аспект.
  4. Визнання та виконання міжнародного комерційного арбітраж­но­го рішення
  5. Визначення етики бізнесу як наукової дисципліни
  6. Внутрішнє середовище підприємства(мікросередовище),його складові.
  7. Внутрішнє та зовнішнє середовище організації
  8. Вступ. Мета, завдання курсу у підготовці фахівців готельно-ресторанного бізнесу
  9. Г) В тканини, порожнини організму чи в зовнішнє середовище.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

 

Поразмышляйте на тему Ваших потребностей и интересов, побуждений к деятельности, опираясь при этом на лекционном материале .

 

ТЕМА 1

ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

1. Структура менеджменту міжнародного бізнесу

2. Цілі міжнародної компанії і особливості її фінансового менеджменту

3. Особливості міжнародного фінансового менеджменту

4. Валютно-фінансові відносини міжнародної компанії

1. Структура менеджменту міжнародного бізнесу

Проблема інтернаціоналізації бізнесу привертає значної уваги. Динамічна активізація зовнішньоекономічної діяльності національних компаній обумовлена рядом причин, до основних з яких можна віднести:

• прагнення до отримання максимального прибутку за рахунок міжнародного поділу праці на основі принципу порівняльних переваг;

• використовування більш ефективних зарубіжних ресурсів (сировинних, енергетичних) в умовах їх дефіциту у власній країні;

• прагнення до виходу за вузькі рамки внутрішнього ринку з метою
розширення можливостей збуту своєї продукції;

• отримання доступу до світових фінансових, зокрема валютних ресурсів;

• зниження витрат виробництва і збуту за рахунок дешевої іноземної робочої сили, а також використання зарубіжної індустріальної інфраструктури, передової технології і досвіду управління підприємствами;

• зниження витрат, пов’язаних з національним державним регулюванням (податки, витрати на охорону навколишнього середовища, соціальні виплати ;

• диверсифікація фінансових ризиків з використанням іноземного капіталу.

Глобалізації міжнародного бізнесу сприяють такі об’єктивні процеси, як розширення потоку науково-технічної інформації у всіх галузях економіки, вдосконалення засобів зв'язку і транспорту, активізація діяльності світового фінансового капіталу.

Існують три основні форми інтернаціоналізації бізнесу, залежно від того, де знаходиться виробництво: у своїй країні або за кордоном.

1) виробництво товарів на внутрішньому ринку і експорт їх на зарубіжні ринки.

2) полягає в перенесенні виробництва товарів і послуг на зарубіжні ринки на підставі угоди з незалежною місцевою компанією. До них слід віднести такі категорії:

технологічна ліцензія;

франчайзинг;

угода на технічне обслуговування;

управлінський контракт;

контракт «під ключ»;

контрактне спільне підприємство.

Ці контракти укладаються, як правило, на визначений термін з обмеженням на використання технологій з боку одного з учасників контракту.

3) товари і послуги міжнародної компанії виробляються на зарубіжному ринку, але це виробництво здійснюється юридичною особою, в структуру якого входить і дана міжнародна компанія, володіючи при цьому контрольним пакетом акцій (не менше 10 % акцій).

Основними чинниками, що впливають на вибір форм діяльності на міжнародних ринках, є:

правові аспекти ведення бізнесу, що передбачають пряму або непряму заборону урядами зарубіжних країн деяких форм діяльності міжнародних компаній;

величина витрат міжнародної компанії;

рівень конкуренції і ризику, що визначає свободу вибору форм міжнародного бізнесу, а також захищеність активів і доходів міжнародної компанії.

Еволюція зовнішньоекономічної діяльності міжнародних компаній в загальному вигляді представлена на 4 стадіях.

Вже на першій стадії зовнішньоекономічної діяльності компанії забезпечують собі стабільні поставки товарів і послуг (за рахунок довгострокових контрактів), що призводить до зниження як трансакційних, так і комерційних витрат. Такі контракти передбачають вивезення капіталу у вигляді кредитів, поставок устаткування, передачі технологій, а також науково-технологічне співробітництво.

Реалізація другої стадії міжнародного партнерства (прямі іноземні інвестиції, ліцензійні угоди, консорціуми) дозволяє партнерам повніше використовувати свій виробничий, комерційний, а також науково-дослідний потенціал.

Третя стадія (організація спільних підприємств) цікава для партнерів з різних країн тим, що вони можугь розпочати спільну діяльність в країні партнера, що має в своєму розпорядженні діюче підприємство, без інвестицій у відповідне обладнання.

Результатом злиття партнерів з різних країн в одну компанію є утворення найбільш ефективної форми міжнародного бізнесу — транснаціональної компанії (четверта стадія).

Транснаціоналізація виробництва забезпечує міжнародним компаніям ряд переваг, основними з яких є:

можливість підвищення ефективності і посилення конкурентоспроможності, які є загальними для всіх крупних виробництв, що інтегрують до свого складу постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, збутові структури;

підвищення мобільності нематеріальних активів компанії
(управлінський, маркетинговий і інший досвід), які в рамках транснаціональної компанії можуть бути перенесені в інші країни, при тому що зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі компанії, а залишаються її власністю;

додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів зарубіжних держав (використовування дешевшої або/і більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни);

близькість до споживачів продукції іноземного філіалу компанії і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал компанії приймаючої країни. Філіали транснаціональних компаній одержують вагомі переваги перед компаніями приймаючої країни в результаті використання науково-технічного і управлінського потенціалу материнської компанії і інших її філіалів;

можливість використовувати в своїх інтересах особливості державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різницю в курсах валют і т. д.;

здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, відправляючи їх у міру старіння в зарубіжні філіали і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів в материнській компанії на розробці нових технологій і виробів;

можливість долати бар’єри на шляху впровадження на ринок тої або іншої країни шляхом прямих інвестицій.

Категорія менеджменту в умовах сучасного міжнародного бізнесу може бути визначена як:

міжнародний менеджмент є особливим видом менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використовування конкурентних переваг компанії за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного дотримання економічних, соціальних, демографічних, культурних особливостей цих країн і міждержавної взаємодії.

Особливе місце в системі управління міжнародними компаніями займає фінансовий менеджмент, оскільки всі рішення, що приймаються як на рівні компанії в цілому, так і в її окремих підрозділах повинні мати відповідне фінансове обґрунтування (забезпечення).

Міжнародний фінансовий менеджмент, використовуючи апарат економічного аналізу, значно відрізняється від менеджменту компанії, орієнтованої на внутрішній ринок. Це обумовлюється такими чинниками, як умови оподаткування; особливості обліку; ризики міжнародного обміну; обмеження, що накладаються урядами країн на інвестицій; особливості використовування міжнародних фінансових інструментів; різноманіття валют; різноманітність юридичних систем і т.д. В цих умовах фінансовому менеджеру міжнародної компанії доводиться постійно стежити за змінами обмінних курсів валют, змінами в політичних і економічних структурах, міжнародних банківських зв'язках, методах і ставках міжнародного фінансування.

 

2. Цілі міжнародної компанії і особливості її фінансового менеджменту

Існує значна кількість моделей, що дозволяють пояснити поведінку міжнародних компаній і їх менеджерів при реалізації основних цілей і задач, що ставляться і вирішуються компаніями.

До основних з них можна віднести наступні моделі:

максимізації прибутку;

максимізації обсягів продажу;

максимізації доданої вартості;

максимізації власного капіталу компанії.

Модель максимізації прибутку. Представники класичної школи в економіці вважають, що головною метою організації будь-якого типу повинна бути максимізація її вигод по відношенню до витрат. Для комерційної організації вигода, яку вона прагне отримати, реалізуються у вигляді прибутку.

При цьому якщо спочатку економісти використовували моделі, що максимізують прибуток в короткостроковому періоді, то в пізніших варіантах таких моделей передбачалося, що мета фірми повинна полягати в максимізації її прибутку в перспективі на майбутнє. В цьому випадку повинен бути врахований найважливіший принцип фінансів — тимчасова вартість грошей.

Для розуміння таких моделей необхідно чітко розуміти концепцію поточної вартості, під якою розуміють сьогоднішню вартість суми, яка буде одержана в майбутньому.

Концепція поточної вартості заснована на принципі складних відсотків. При розрахунку суми відсоткових нарахувань за ставкою складного відсотка відсоток нараховується на основну суму і суму відсоткових нарахувань минулих періодів. Таким чином, на початку кожного періоду загальна сума стає основною сумою, на яку нараховується відсоток в наступному періоді.

Модель максимізації обсягів продажу.Це найбільш широко відома альтернатива моделі максимізації прибутку.

Згідно цієї альтернативи, коли прибуток досягає прийнятного рівня, деякі фірми ставлять основною задачею обсяг виручки, а не прибутку. Виручка від продажу, на думку керівників цих фірм, відображає позитивне відношення покупців до продукції фірми, конкурентну позицію фірми на ринку і її зростання, а всі ці показники свідчать про життєздатність фірми. Якщо обсяг продажів падає, то будь-яка перевага, якою володіє фірма, анулюється, а її конкурентоспроможність слабшає.

Модель максимізації доданої вартості.Останнім часом багато компаній використовують модель максимізації доданої вартості, що включає амортизаційні відрахування, прибуток і заробітну плату.

Якщо метою функціонування компанії стає максимізація доданої вартості, то як менеджери, так і працівники компанії починають усвідомлювати, що їх особисті інтереси безпосередньо пов’язані із здатністю компанії конкурувати на національному і світовому ринках.

Модель максимізації власного капіталу компанії.Найбільшого поширення останніми роками набула модель максимізації власного капіталу, тобто ринкової вартості звичайних акцій компанії, якщо йдеться про корпорацію. В основі даного підходу лежить передумова, що підвищення достатку власників компанії полягає не стільки в зростанні поточних прибутків, скільки в підвищенні ціни їх власності. Таким чином, будь-яке фінансове рішення, що забезпечує в перспективі зростання вартості акцій, повинне ухвалюватися власниками і/або управлінським персоналом компанії.

У широкому розумінні фінансова вартість створюється за участю декількох змінних, найважливішими серед яких є:

потік грошових коштів;

час;

ризик.

Критерій максимізації вартості акціонерної власності, тобто максимізації вартості акцій, враховує всі ці чинники.

Зокрема, якщо інвестори вважають, що компанія здатна створити істотний потік грошових коштів в майбутньому, то це підвищить попит на її акції, що призведе до зростання їх вартості.

Якщо отримання грошових коштів очікується часом, то вартість акцій також росте. Таким чином, мета максимізації вартості акцій враховує часовий чинник створення вартості. І, нарешті, тут враховується ризик. Якщо інвестори вважають, що компанія проводить дуже ризиковану політику, не відповідну можливим очікуванням, то вони можуть продати акції, що є у них, що приведе до зниження їх вартості.

3. Особливості міжнародного фінансового менеджменту

Управління міжнародними грошовими коштами і іншими активами компанії багато в чому схожий з управлінням їх національними (вітчизняними) аналогами. Проте менеджери міжнародних компаній діють в абсолютно іншому зовнішньому середовищі, тому вони повинні враховувати ті особливості, які відрізняють сферу саме міжнародного фінансового менеджменту. Основними з них є наступні.

Економічний стан країн. Економічний стан країн, в яких веде свою діяльність, наприклад, транснаціональна корпорація, може бути абсолютно різним, що вимагає від її менеджерів володіння необхідною інформацією для ухвалення обґрунтованих рішень. Країни розрізняються по ступеню залученості в світову економіку, темпах економічного зростання, рівню інфляції, наявності ресурсів і рівню процентних ставок, станом платіжного балансу і т.д. Це приводить до виникнення додаткових ринкових і фінансових ризиків, які повинні прогнозуватися і враховуватися при обґрунтуванні відповідних інвестиційних і фінансових рішень.

Національне законодавство. У різних країнах законодавство по-різному регулює іноземні інвестиції і проведення ділових і фінансових операцій нерезидентами, діяльність фінансових ринків, акціонерних суспільств, банків, оподаткування, здійснення експортно-імпортних операцій і т.д. У ряді випадків можливий конфлікт між інтересами ТНК і відповідними структурами приймаючої країни, між підрозділами ТНК в різних країнах і ін. Зокрема, уряди приймаючих країн можуть обмежувати свободу дій ТНК, регулюючи умови вивозу прибутку, зовнішньоторговельних операцій, забезпечення зайнятості і залучення місцевої робочої сили і т.д.

Існування національних валют. Будь-яка компанія, що працює на світовому ринку, зустрічається з проблемами, пов'язаними з іноземною валютою, тобто з обміном іноземних валют на національну. Звичайно по зарубіжних операціях, наприклад експорту продукції, компанія одержує дохід, номінований в іноземній валюті. Але по всіх витратах, пов'язаних з виготовленням цієї продукції, вона повинна розраховуватися національними грошима. У національній валюті хочуть одержувати дохід і акціонери, тому компанія повинна обмінювати виручену в результаті експортної операції іноземну валюту на вітчизняну. Оскільки вартість однієї валюти щодо іншої постійно змінюється, то такий обмін пов'язаний з ризиками. Втрати при обміні часто можуть перетворити потенційно прибуткову операцію на невигідну або навіть збиткову для міжнародної компанії.

Міждержавне регулювання валютно-фінансових операцій. Регулювання валютно-фінансових відносин регламентується міждержавними угодами, діючими, зокрема, під егідою Міжнародного валютного фонду, а також в рамках Європейської валютної системи. Це питання конвертованої валют, способів фіксації обмінних курсів і т.п. В своїй практичній діяльності фінансовий менеджер міжнародної компанії повинен враховувати ці елементи регулювання, що впливають на формування валютних курсів і ступінь валютних ризиків при здійсненні тих або інших операцій.

Глобалізація ринків. Активна діяльність транснаціональних і багатонаціональних (тобто міжнародних) компаній, що одержала визначення економічної глобалізації, укрупнила розміри (місткості) ринків і значно підсилила конкуренцію, що не могло не привести до підвищення рівня підприємницького ризику. Зокрема, багатонаціональна корпорація особливо схильна до валютних і процентних ризиків.

Податкова специфіка національних економік. Особливості фінансового менеджменту міжнародних компаній багато в чому визначаються специфікою податкових систем зарубіжних країн:

1)податковий тягар в різних країнах різний по своїй тяжкості;

2)в умовах недостатньо досконалих податкових систем фінансовими менеджерами міжнародних компаній можуть бути успішно здійснені арбітражні операції з відповідними податковими асиметріями;

3)деякі країни обкладають вітчизняні і зарубіжні компанії неоднаковим розміром податку, що також повинні враховувати фінансові менеджери міжнародних компаній.

Агентська проблема в ТНК. У будь-якій корпорації між власниками компанії (акціонерами) і їх агентами (менеджерами), які повинні діяти виключно на користь перших, можуть виникати конфліктні ситуації, що переслідують тільки особисті інтереси. Наприклад, проводити політику, що виставляє їх (а не компанію) в якнайкращому світлі і гарантує їм просування по службі; ухвалювати рішення, сприяючі особистому збагаченню за рахунок компанії; ухилятися від ефективних (для досягнення цілей компанії) рішень, що мають хоча б мінімальний елемент ризику для їх особистого кар'єрного статусу.

Часто буває важко визначити, чи діє менеджер Дочірньої компанії на користь загальної корпоративної мети (зростання цінності всієї ТНК як цілого) або його рішення направлені на розвиток філіалу за рахунок материнської компанії. Проте контроль материнської компанії за діяльністю філіалу вимагає значних витрат — агентських витрат, що перевищують агентські витрати національних компаній.

Національні культурні відмінності. Деякі категорії, що розглядаються у фінансовому менеджменті, можуть суб'єктивно оцінюватися представниками різних національностей (країн). Це, наприклад, більша або менша схильність до ризику, що позначається на оцінці одних і тих самих проектів менеджерами компаній різних країн; різне трактування поняття вигоди, результатом чого є використання менеджерами з різних країн різних критеріїв при ухваленні фінансових або інвестиційних рішень.

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав