Читайте также:
|
З кiнця 50-х — початку 60-х рр. в українському культурному життi вiдбуваються суттєвi зрушення, повязанi iз значними соцiально-економiчними i полiтичними змiнами. Пiсля скасування крiпацтва i запровадження реформ вiдбувається бурхливий розвиток науки, освiти, культури. В Українi, незважаючи на штучне гальмування цих процесiв царизмом, зростала кiлькiсть нацiонально-свiдомої iнтелiгенцiї, яка брала активну участь у всiх видах духовної творчостi. Найбільш помітними були досягнення в галузі суспільних наук i, зокрема, історії. Її найвизначнішими представниками у пореформений період були В.Антонович, О.Лазаревський, О.Єфименко, Д.Багалiй, Д.Яворницький та ін. Загальноєвропейське визнання здобули праці антрополога Ф.Вовка, економістів М.Зiбера, М.Бунге, М.Туган-Барановського, правознавця О.Кiстякiвського, соціолога та історика М.Драгоманова, мовознавця О.Потебнi та ін. Характерне для iнтелегенцiї 30-40-х рр. захоплення етнографізмом переходить у формування своєрідної ідеології народництва, яка стала визначальною для суспiльно-культурного руху на Українi до кiнця XIX ст. Романтичний перiод у прозi, представлений Кулiшевою iсторичною хронiкою Чорна Рада. Чiльне мiсце в ньому посидає Марко Вовчок, яка в своїх творах протиставляла моральну чистоту i людянiсть простих українських селян, моральнiй деградацiї крiпосникiв. Реалістичний соцiально-побутовий напрямок представлений також прозою А.П.Свидницького, поезією Л.I.Глiбова, Ст.Руданського та iн. У 70-90-тi р. український реалiзм поступово виходить за межi етнографiзму i звертається до соцiальних i психологiчних проблем. Найбiльш яскравими представниками цiєї течiї були I.Нечуй-Левицький та П.Мирний. Особливо інтенсивного розвитку в цей перiод в Українi набуває театральне мистецтво. Iз заснуванням у 1881 р. першого професiйного театру М.Кропивницьким українське сценiчне мистецтво пройшло складний шлях вiд соцiально-побутовоi пєси до модернiстських постановок творiв В.Винниченка, Ол.Олеся, Л.Українки. Сучасники i послiдовники М.Лисенка започаткували новий етап розвитку української музики, який характеризувався яскраво визначеним нацiональним стилем, розмаїттям форм i жанрiв, засобiв вираження.
58. Повалення самодержавства в Росії і встановлення двовладдя. Утворення Центральної Ради.
Лютнева революцiя змела з iсторичної арени росiйське самодержавство. В Росiї утворилося переплетiння двох влад. Одну з них уособлював Тимчасовий уряд, сформований з лiберальних депутатiв Державноi Думи. Його полiтичним суперником була Петроградська рада робiтничих i солдатських депутатiв, обрана революцiйними робiтниками i солдатами. 1 березня Петроградська рада видала наказ № 1, який запроваджував виборнi комiтети у вiйськових частинах, що стали всевладними у вирiшеннi всiх полiтичних i точних питань в армiї. На мiсцях владу Тимчасового уряду представляли губернськi, повiтовi та мiськi комiсари, а також виборнi комiтети громадських органiзацiй. Поряд з ними повсюдно виникали Ради робiтничих, солдатських i селянських депутатiв, в яких були представленi соцiалiстичнi партiї. В Українi після звiстки про повалення самодержавства розпочався могутнiй український нацiональний рух. На початку березня 1917 р. за iнiцiативою ТУП було засновано загальноукраїнську громадсько-полiтичну органiзацiю — Центральну Раду, до якої з часом влилися представники численних українських полiтичних партiй, рiзних гурткiв, громад тощо. Головою Центральної Ради був обраний М.Грушевський. Центральна Рада отримала могутню пiдтримку широких верств українського населення i стала єдиним представницьким органом парламентського типу, навколо якого вiдбувалося згуртування всiх українцiв рiзних iдейних переконань. На початку квiтня вiдбувся Український Нацiональний Конгрес, який поповнив Центральну Раду. На чолi з Грушевським, заступники — С.Єфремов та Винниченко був створений Виконавчий Комiтет Ради, згодом — Мала Рада— який став своєрiдним урядом в Українi. Головною полiтичною вимогою Конгресу була боротьба за досягнення автономiї України у складi федеративної демократичної Росiї. Питання про самостiйнiсть України i творення незалежної держави висувалися лише окремими дiячами та групами. Бiльшiсть українських полiтичних партiй та полiтичних лiдерiв стояла на позицiях автономiї України. Процес нацiонального вiдродження охопив також армiю. Почалась органiзацiя окремих українських частин, якi заявляли про свою пiдтримку Центральної Ради. Перший український полк iм.Б.Хмельницького був сформований на початку 1917 р., а вже на жовтень постали десятки українiзованних частин, якi обєднували близько 3 млн. солдатiв-українцiв. Iнiцiатором української військового
руху був М.Мiхновський, який активно вiдстоював творення української армiї. Студенти мусять знати, що значна частина дiячiв Центральної Ради зокрема — В.Винниченко не розумiла значення власної армiї, за що, зрештою, Україна у майбутньому заплатила втратою своєї державностi. Рiшення 1-го i 2-го українських вiйськових зїздiв посилили процес створення українських вiйськових частин i виявилися могутньою пiдтримкою полiтичнiй дiяльностi Центральної Ради. Саме на цей час припадає найвищий ступінь її впливу серед широких верств населення України. Вона активно вимагає вiд Тимчасо-вого уряду негайного запровадження якнайширшої автономiї для України.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 112 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |