Читайте также:
|
|
Відповідно до ч.1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.
В основу законодавчого визначення ціни (тарифу) покладено одну із її функцій, а саме: функцію грошового вираження вартості товару.
Разом з тим, цією функцією ціна (тариф) у сфері господарювання не обмежується.
Так, відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.
Ціна є обов’язковою характеристикою вкладів у статутний фонд підприємства. Майно підприємства формується за рахунок вкладів його засновників (учасників, членів – ст. 66 ГК), які повинні мати грошову оцінку.
Згідно зі ст.ст. 189 та 198 Господарського кодексу України ціна є формою вираження грошових зобов’язань, які, за загальним правилом, підлягають оплаті у гривнях.
Відповідно до ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ціна вважається одним із критеріїв віднесення майна до основних фондів підприємства.
Ціна є основою для визначення величини податків. Так, відповідно до п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року з урахуванням ціни визначається база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг).
За законодавством України (п. 8.6. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”) ціна є передумовою для визначення норм амортизації майнових цінностей суб’єкта господарювання. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості майна.
Практичне значення такої категорії, як звичайна ціна, важко переоцінити. Остання має на меті забезпечення фіскальної функції держави при наповненні бюджетів різних рівнів, передусім запобігаючи численним зловживанням з боку недобросовісних учасників господарських відносин, які намагаються штучно знизити або завищити існуючі ціни на певний товар (роботи, послуги) з метою подальшої оптимізації податкового навантаження задля уникнення сплати реальних грошових коштів, формально, порушуючи норми права, а фактично, завдаючи шкоди, зокрема, соціальному розвитку суспільства через унеможливлення справедливого розподілу ресурсів серед малозахищених категорій громадян, якими опікується держава, та зриваючи фінансове забезпечення, розвиток неприбуткових сфер життя населення країни (культура, спорт, мистецтво, тощо).
Звичайна ціна визначається як справедлива ринкова ціна, тобто ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично (не є пов'язаними особами), володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ціна також визнається ключовим елементом при здійсненні митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формуванні обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантаження суб'єкта зазначених процедурних дій.
Визначення ціни та її фіксація у належний спосіб шляхом закріплення в письмових документах дозволяє компетентним державним органам здійснювати контроль та нагляд у сфері додержання суб'єктами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін. Правильність встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів має вирішальне значення для забезпечення прав та законних інтересів абстрактного кола осіб, права яких можуть бути порушені протиправними діями, зокрема, монопольних утворень. У даному випадку визначення ціни, як правової категорії, гарантує можливість своєчасного реагування на такі правопорушення, їх подальше припинення та профілактику шляхом застосування заходів юридичної відповідальності.
Аналіз положень актів господарського законодавства України дає підстави зробити висновок про те, що у сфері господарювання ціна виконує цілий ряд функцій, а саме:
1) грошового виразу вартості товарів (робіт, послуг);
2) істотної умови господарського договору;
3) грошової оцінки вкладів у статутний фонд підприємства;
4) форми вираження грошового зобов’язання;
5) критерію віднесення майнових цінностей до певних груп майна суб’єкта господарювання;
6) основи для визначення бази оподаткування;
7) передумови для визначення норм амортизації майнових цінностей;
8) тощо.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 95 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |