Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 2. Грошовий обіг і грошова маса, що його обслуговує

В процессах производства, товарообмена и потребления участвует продукция четырех категорий:

Каждую из этих категорий наиболее полно характеризуют следующие фундаментальные величины:

1) количество (штук, метров, тонн, литров и т.д.);

2) затраты на производство единицы продукции;

3) качество.

Количество стало основой технических и хозяйственных расчетов несколько тысячелетий назад. Применение этой величины двигало технический прогресс от изготовления первого колеса до запуска ядерного ускорителя.

Затраты начали изучать в комплексе общественных и экономических наук немногим более позже. Проведение анализа затрат в разных социально-экономических системах нередко приводило к поворотным политическим решениям.

Качество как количественный критерий стало широко использоваться в технических, экономических и управленческих расчетах лишь во второй половине ХХ века, когда появились теория и прикладные методики количественного оценивания качества продукции.

Их развитие обусловлено жесткой конкуренцией, стремлением фирм – производителей в максимальной степени удовлетворить потребности потребителей, чтобы обеспечить сбыт своей продукции и максимальную прибыль. Это заставляет разработчиков анализировать продукцию конкурентов, что невозможно сделать без соответствующих методик оценки. В подавляющем большинстве стран с рыночной экономикой предпроектная оценка качества продукции является одним из общепризнанных принципов обеспечения качества.

Как указывалось выше, при комплексном оценивании учитывается весь комплекс значимой информации об объекте. Комплексное оценивание качества любого объекта определяется применяемыми при этом научными, методическими и организационными принципами. В целях обеспечения для всех заинтересованных сторон единства представления, сопоставления и анализа оценок возникает необходимость формирования системы комплексного оценивания качества объектов.

Круг лиц, участвующих в комплексном оценивании объекта – это состав пользователей системы. При этом должны быть утверждены их права, обязанности и степень приоритета в рамках системы.

На основе набора существенных для потребителя свойств объекта формируется система единичных показателей качества. При этом должно соблюдаться равноправное формирование набора показателей всеми пользователями системы. Для обеспечения единства формирования составляющих оценочных функций и результатов оценивания у всех пользователей системы необходимы единые диапазоны изменения коэффициентов весомости и важности, единичных показателей качества объекта, информативных характеристик, прогностических показателей и т.д. С той же целью должно быть обеспечено единство способов преобразования разноразмерных и разновеликих числовых значений единичных показателей в безразмерные величины. Одинаковый у всех пользователей результат оценивания может быть достигнут лишь при составлении единого виртуального эталона – воображаемого объекта с идеальными показателями качества.

Единство в рамках системы оценок и оценочных функций также обеспечивает сопоставимые и согласованные результаты оценивания у всех пользователей системы. Характеристики оценивания зависят от методов оценивания. От вида оценочных функций зависит их структура, степень информативности и предельная погрешность. Характер выделения информации из совокупности показателей объекта определяет способ формирования оценочной функции. При раздельном расчете пользователями оценок согласованность между ними достигается в рамках способов сопоставления оценок. Контроль данного фактора осуществляется в рамках способов проверки согласованности оценок.

Вид оценок определяется видом соответствующей оценочной функции. Субъективность оценивания и некоторые другие факторы приводят к возникновению погрешности расчетной оценки, что позволяет говорить об оценочных рисках.

Тема 2. Грошовий обіг і грошова маса, що його обслуговує

План

1. Поняття грошового обігу та його структура.

2. Грошова маса та її показники.

3. Закон грошового обігу.

Рекомендована література: [12], [13], [14], [ 4 ].

Валовий національний продукт (ВНП) або (ВВП) – сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.

Рух грошей обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі.

Під грошовим обігом розуміється сукупність усіх платежів у готівковій і безготівковій формах за визначений період часу (рис.2.1).

Рис. 2.1 Критерії класифікації грошового обігу

Готівково-грошовий обіг – це рух грошей у наявній формі при виконанні ними тільки двох функцій: засобу обігу і засобу платежу. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Правове забезпечення готівкового грошового обігу визначається Постановою НБУ від 15.12.2004 р. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». У ньому визначено порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійснення, обліку і контролю касових операцій та ін.

В Україні організацією та регулюванням готівкового обігу займається центральний банк – Національний банк України.

Безготівковий грошовий обіг – рух вартості без участі готівки, що здійснюється за допомогою різних розрахункових документів: платіжних доручень, вимог-доручень, акредитивів, чеків, векселів, платіжних карток і інших кредитних документів. Обслуговується безготівковий обіг однією функцією – засобу платежу.

Платіжний обіг – це форма організації взаємозв'язків грошових і товарних потоків, за допомогою якої відбуваються реалізація, розподіл і обіг товарів, капіталів і доходів. Платіжний обіг більш широке поняття, ніж грошовий.

Грошовий обіг відображає процеси створення розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного прибутку.

Грошово-розрахунковий обіг – обслуговує розрахунки за товари та послуги, і нетоварні зобов’язання юридичних та фізичних осіб.

Грошово-кредитний обіг – обслуговує кредитні відносини в господарстві.

Грошово-фінансовий обіг – обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Грошовий оборот – це процес безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе обіг грошових знаків, що передбачає їхній постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не перебувають в обігу, тому що кожна нова угода потребує нового запису на банківських рахунках. Поняття «грошовий обіг» належить тільки до частини грошового обороту – готівково-грошового.

2. Єдність грошей у наявній і безготівковій формі дозволяє розглядати їх як загальну величину – грошову масу.

Під грошовою масою розуміють сукупність купівельних, платіжних і накопичених засобів (всі готівкові і безготівкові гроші), які обслуговують економічні зв’язки і належать фізичним, юридичним особам, а також державі.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці використовують грошові агрегати М_О, М₁, М₂, М₃.

Грошовий агрегат – це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їхньої ліквідності.

Ліквідність – можливість швидкого переводу активу у готівку без істотної втрати його вартості (з мінімальними витратами). Гроші (монети та паперова готівка) є найбільш ліквідними активами. Банківські депозити за вимогою є високоліквідними активами, оскільки можуть бути переведені у готівку за вимогою клієнта. Види грошей, що включаються в агрегат M1 — найбільш ліквідні активи в економіці (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Структура грошової маси

М_О – включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети. Це найліквідніша частина грошової маси. Її частка в розвинутих країнах становить 4–7%. В Україні ж частка готівкових грошей сягає 28,05%. Висока частка готівки (М_О) в загальній масі грошей (М₃) свідчить про недостат

М₁ – складається з агрегату М_О і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки.

Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Їхньою особливістю є те, що депозити не приносять значних відсотків, але дають змогу їхнім власникам скористатися ними в будь-який час.

Депозити до запитання — це гроші на поточних, розрахункових, чекових, карткових га інших подібних рахунках, які фактично в будь-який час можна перетворити на готівку.

М₂ – містить агрегат М₁, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках.

Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку (але це правило не діє в період фінансових, економічних криз, коли центральний банк може заблокувати всі строкові рахунки). Термінові депозити доступні вкладникові лише по закінченню певного строку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

М₃ – містить агрегат М₂, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але перебуває під її контролем, оскільки перетворення векселя на засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента. До агрегату М₃ входять також трастові операції банків (довірчі операції банків): управління майном приватних осіб, які позбавлені права здійснювати цю функцію; вкладення грошей в акції і нерухомість, сплата грошей, податків; платіжні операції юридичних осіб; гарантування позик; зберігання ЦП, продаж акцій на фондовому ринку.

Між агрегатами необхідна рівновага, інакше порушується грошовий обіг.

Практика показує, що рівновага буде за умови, якщо М₂>М_1.

Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші.

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення (а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи) спричинює нестачу грошей у державі.

Перехід грошей з безготівкового обігу на готівковий – результат жорсткої фінансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

Крім зазначених агрегатів (рис. 2.1), якими визначається структура грошової маси, використовується ще один агрегат – показник грошової бази.

Рис. 2.3 Структура грошової бази

Грошова база – готівкові кошти, випущені в обіг НБУ, і переказні депозити в національній валюті у НБУ.

До переказних депозитів відносяться депозити, які можуть:

- за вимогою підлягати обміну на готівкові по номіналу без сплати штрафу або будь-яких обмежень;

- вільно переводитись за допомогою чеків;

- іншим способом використовуватися для здійснення платежу.

Резерви комерційних банків складаються з двох частин: з готівки в їх касах і безготівкових коштів на кореспондентських рахунках, у тому числі обов'язкові резерви. Сума коштів комерційних банків, що зберігається в Центральному банку, що перевищує нормативну величину обов'язкових резервів, являє собою надлишкові резерви.

Кореспондентський рахунок – це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком за дорученням і за рахунок іншого банку.

Кореспондентські рахунки бувають двох видів:

- рахунок «ностро» («наш рахунок у вас») – якщо банк відкриває рахунок у банку-кореспонденті;

- рахунок «лоро» («ваш рахунок у нас») – якщо в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів.

У ході здійснення кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одному про здійснені операції. Для цього використовують авізо – офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним банком іншому.

Між грошовою масою і грошовою базою існує певний взаємозв’язок, який прийнято виражати через грошовий мультиплікатор. Ця залежність може бути виражена у вигляді формули:

,

Грошовий мультиплікатор – це коефіцієнт, що визначається шляхом поділу 100 на норму обов’язкового банківського резерву. Останній – є певною сумою грошей, яку кожний комерційний банк зобов’язаний зберігати в центральному банку. Вони знаходяться на спеціальному рахунку центрального банку, або на кореспондентському рахунку відповідного комерційного банку.

,