Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Батьки – засновники міста.

Читайте также:
  1. Забудова міста.

Випереджальне завдання. Учні оголошують повідомлення про Г. Потьомкіна та М. Фалєєва.

Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (*13 (24) вересня 1739, Чижово — †5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь. Прозваний запорізькими козакамипрізвиськом Гриць Нечеса.

Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кіннійгвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 —генерал-поручик.

Керував приєднанням до Російської імперії і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включаючи сучасні обласні центри Дніпропетровськ (1776), Херсон (1778) і Миколаїв (1789). Піднісся як фаворит, а з 8 червня 1774 року, за непідтвердженими даними, морганатичний чоловік Катерини II [1]. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справиРосійської імперії. Займав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), Президент Військової колегії (з 1784).

З 1783 Потьомкін управляв новоствореним Катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи по колонізації Півдня України і Криму. В 1776 Потьомкін наказав не повертати селян-втікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (особливо після юридичного запровадження кріпацтва в 1783 у Лівобережжі і Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсона, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України.

Підтримував стосунки з відомими діячами української культури Володимиром Золотницьким, Василем Рубаном,Лукою Січкарівим та іншими. У 1786 добився затвердження проекту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії уніатського єпископа полоцького І. Лісовського.

Був головнокомандуючим російської армії під час російсько-турецької війни 1787-92. Під час мирних російсько-турецьких переговорів 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Яс до Миколаєва. Похований у Херсоні.

Був фаворитом цариці Катерини Другої, таємно повінчаний з нею.

Миха́йло Лео́нтійович Фалє́єв (*1730, Курськ — 1792, Миколаїв) — купець, містобудівник, перший громадянин містаМиколаєва.

Народився у сім'ї купця. Займався купецтвом у місті Кременчук, у 1780-х — відкомандирований до Катеринослава. Найближчий помічник князя Потьомкіна. Ім'я Фалєєва пов'язане з будівництвом Чорноморського флоту — Михайло Фалєєв керував фінансами по будівництву кораблів.

Перший громадянин міста Миколаїв, Фалєєв зіграв велику роль в організації будівництва верфі у гирлі річки Інгул, будівництві на ній військових кораблів і в будівництві Адміралтейства та самого міста Миколаєва. Спільно з корабельним майстром С. І. Афанасьєвим він, зокрема, зробив обстеження берегів і проміри глибини гирла річки Інгул та Бузького лиману. Постачав в Миколаївське і Севастопольське адміралтейства ліс, вугілля, артилерію, припаси.

Отримав чин полковника і директора за освоєння Дніпровських порогів та удостоєний ордена Святого Володимира IV ступеня.

Отримавши навесні 1788 року від генерал-губернатора Новоросії розпорядження відправитися в м. Херсон для будівництва 15 гребних запорізьких човнів, Фалєєв справляється з цим завданням в найкоротші терміни. Спущені на воду судна стають основою Дніпровсько-Чорноморської флотилії, необхідної для участі в штурмі турецької фортеці Джанкріменд (Очаків). Після її взяття Михайло Леонтійович 10 грудня 1789 був удостоєний [ордена Святого Володимира III ступеня.

Ім'я цієї людини відоме багатьом миколаївцям. В місті є ву­лиця Фалєєвська. Він був найближчим помічником князя Потьомкіна і керував будівництвом верфі та міста. На жаль, невідомі ні місце, ні дата його народження. Називали його купцем. Перші відомості про Фалєєва відносяться до часів російсько-турецької війни 1768-1774рр., коли він став по­стачальником армії Потьомкіна. Ясновельможний князь звертав увагу і цінував людей талановитих, одержимих гран­діозними задумами, які вміли приносити користь державі. Одним із перших завдань Фалєєву була розчистка Дніпровських порогів, які перешкоджали судноплавству по цій великій річці. Побудований ним серед порогів канал існу­вав ще в минулому столітті і мав назву Фалеєвського. Багато інших справ було зроблено Михайлом Леонтійовичем, та головною справою його життя стали верф при гирлі Інгулу та Миколаїв. Він вів велике листування з купцями, підрядчи­ками, архітекторами, військовими, чиновниками з питань будівництва, поставок, розміщення військ, організації охо­рони міста та роботи поштового зв'язку. Жив він в Миколаєві в невеличкому будиночку на розі вулиць Фалєєвської та Нікольської. Помер у 1792 році і був похований біля олтар- ної стіни Адміралтейського собору. В 1936 році, коли зруй­нували собор, була знищена і могила Фалєєва, а труну його перенесли на кладовище у склеп Аркасів.

До літа 1788 року всі місця на Дніпрі, де можна було побуду­вати верфі, були вже викорис­тані. Але потрібно було найти ще одне місце для побудови верфі, на якій можна було б створювати великі кораблі. А для цього по­трібна була глибока річка. Таке зручне місце було знайдено в гирлі річки Інгул.

Дізнавшись про таке місце, Г.О.Потьомкін в червні 1788року пише штурману Микиті Гур'єву: «Доручаю Вам вимір глибини Інгулу від гирла до того місця, де він ще судноплавний...» Гли­бина Інгулу виявилася достатньою, і 21 липня того ж року М.Л.Фалєєв одержав наказ розпоча­ти будівництво верфі, яка зараз називається суд нобудівним заводом ім.61 комунара. Через дві неділі Фалєєв доповідав: «Заклав я на Інгулі кузню кам'яну. Підрядчики обіцяли побуду­вати через місяць. Для двох елінгів місце гар­не вибране».

Сюди потяглись обози з лісом й інструмента­ми, деревним вугіллям та провіантом. За обоза­ми йшли майстрові будівельних професій: 28 мулярів та 90 теслярів, 270 полонених під Оча­ковом турків та невільників.

Восени вже була побудована кузня і розпо­чато будівництво землянок для проживання май­стрових і куренів для рекрутів.

Яким же було наше місто на початку свого існування? Відомості про це збереглися в «За­писках німецького лікаря в Росії». Автор їх Ернест Вільгельм Дрімпельман згадує, як він приїхав до нашого міста в 1788 році. Ось що він пише: «...Я був страшенно Здивований, коли візник, якого я найняв у Елисаветграді, рап­том зупинився і хоча я нічого не побачив, окрімикількох халуп з очерету і вар­ тових, заявив мені, Миколаїв...» Фактично не ще не тільки міста, але й взагалі населеного пункту. Поки що нове місто існувало лише в мріях та думках Потьомкіна. а приїжджі, серед них і Дрімпельман, зупиня­лись у Вітовці, розташованій в жи­вописному місці на березі Бузь­кого лиману в 5 верстах від Ми­колаєва. Тут було хоч якесь жит­ло, тут жив бригадир Фал се в. Тут у 1788 році почалося будівництво польового лазарету, який складав­ся з кількох дерев'яних буди­ночків, покритих очеретом. В них знаходилися також кухня, пекар­ня, лазня і аптека. На кінець року були ще побудовані цегляний за­вод, пивоварня, будинок для ме­дичних чинів.

Весною 1789 року розпочались будівельні роботи на місці нашо­го міста, який спочатку в доку­ментах поетично називався Усть- Інгул.

27 серпня цього ж року гене­рал-губернатор Новоросійського краю князь Г.О.Потьомкін. який був у цей час в таборі при Дубосарах (Молдова), пише чергового ордера Фалєєву: «Фаборову дачу іменувати Спаське, а Вітовку - Богоявленсь- ке, новозведену верф на Інгулі - місто Мико­лаїв». Свою назву місто отримало в пам'ять про перемогу російських військ під Очаковом 6 груд­ня 1788 року - в день Св.Миколи Зимового - покровителя рибалок, моряків, кораблебудівників і всієї морської справи.

В грудні 1789 року вже був побудований перший елінг, і на ньому 5 січня 1790 року зак­ладений первісток миколаївських корабелів - сорокашести гармат­ний військовий фрегат «Святий Микола». Фалєєв планував про­вести закладку корабля в день взяття Очакова 6 грудня 1789 року, чекали приїзду Потьомкіна, який хотів бути присутнім на закладці, але так і не приїхав. Ке­рував будівництвом майстер-корабел О.П.Соко­лов. Будували корабель з великими труднощами. Не вистачало матеріалів, робочих рук. Від важ­кої праці та поганих умов життя майстрові по­мирали у великій кількості. Лише за перші три місяці будівництва померло 547 теслярів. Спус­тили корабель на воду 25 серпня 1790 року при зібранні великої кількості глядачів і пишній це­ремонії. Влітку наступного року корабель прий­няв перше бойове хрещення - взяв участь у пе­реможному бою російської ескадри з турецьким флотом при мисі Каліакрія. «Св. Микола» був у строю 12 років, що немало для дерев'яного ко­рабля. Будучи вже дуже старим та напівзруйно- ваним він опинився у 1802 році в Італії. Повер­нути на батьківщину своїм ходом він вже не міг і був проданий в Неаполі на злам, на дрова.

З різних губерній Росії та Ук­раїни присилали сюди майстро­вих, кваліфікованих робітників, купували у поміщиків в рекрути кріпаків та великими партіями відправляли на Миколаївську верф. Важкою була ця дорога, і не всі доходили до місця призна­чення. Так, за півтора місяці 1790 року в партії з 2163 чоловіка по­мерло 205, захворіло 873.

Та приїжджали сюди не тільки робітники, але й ремісники, купці, морські офіцери, заштатні церков ники та ін. Для розгляду справ та збереження порядку в місті ство­рюються спеціальні установи - ма­гістрат, поліція, контора над пор­том, відомство цивільних буді-

вель.

31 грудня 1791 року землемір Херсонського повіту склав відо­мість про географічне положен­ня і економічне становище міста

Миколаєва і його повіту, яка свідчить: «...В цьому місті публ­ічних (громадських) будівель через молодість міста ще немає... Жителі більшою час­

тиною з інших місць, різного стану, користуються вільним продажем їстівних та питних то­варів. На воду те місто багате і вода безпечна для пиття. В річці Буг ловиться риба осетр, білу­га, стерлядь, севрюга, сазани, виризуб, щука, окунь, йоржі та інших видів багато.

Річка Буг навпроти міста до­сить глибока і широтою у 600 сажнів (1200 м) і по ній від міста Миколаєва до Дніпровсь­кого лиману, а від нього по Чор­ному морю до Костянтинополя й інших міст в Азії може бути корабельний хід з продажею туди заліза, коноплі, канатів, хліба та інших російських то­варів».

План міста та І.Є. Старов.

Наше місто було забудоване не хаотично, а за спеціально складеним планом. Всі його вулиці прямі і перетинаються тільки під прямим кутом. Кварта­ли мають форму прямокутника або квадрата. Така система планування має назву правильної або регу­лярної. Автор цього плану відомий російський зод­чий І.Є.Старов, який багато будував в Москві та Петербурзі, а також розробляв плани деяких про­вінційних міст.

На початку квітня 1790 року Старов приїхав до Миколаєва, а перед тим заїхав в ставку Потьом- кіна в Ясси (Румунія). Князь хотів зробити центр міста в районі Спаська (яхт-клуб), але Старову вдалося переконати його в тому, що місце біля гир­ла Інгулу більш зручне для розташування міста.

Закріплений забудовою в перші роки існування міста, план Мико­лаєва без змін зберігся до нашого часу і є тепер унікальним пам'ят­ником містобудування класичного стилю кінця XVIII ст.

Миколаїв поділявся на три частини: Адмірал­тейство (верф), військова слобідка та цивільне пе­редмістя. Навколо Адміралтейства мала бути побу­дована кріпосна стіна, яка замінила б собою форте­цю. Та із зникненням загрози нападу турків після падіння Очакова, необхідність у фортеці відпала і навколо Адміралтейства побудували звичайну ка­м'яну огорожу. За перші два роки на верфі, окрім елінгів, були побудовані контора, магазин (склад), секретна (майстерня для виготовлення замків та інших секретних пристроїв), такелажна (тут виго­товляли такелаж для кораблів), креслярська, сто­лярна майстерні та кузня.

На схід від Адміралтейства знаходилася неве­лика група кварталів військової слобідки. Тут були побудовані солдатські та офіцерські казарми. Пізніше вона злилася з районом робітничої слобідки.

Поблизу від гирла Інгулу на порівняно неве­ликій території, оточеній вулицями Артилерійською - Адміральською - Садовою - пр.Леніна, розташу­валося саме місто. Забудовувати його почали від площі і вул.Адміральської.

Архітектурній вигляд міста складається в залежності від наяв­ності будівельних матеріалів. Основ­ними в місті були камінь, цегла, інколи дерево, бідняки використо­вували ще глину і очерет. Щоб по­передити нерідкі в ті часи пожежі, Потьомкін наказував: «В місті Миколаєві не будувати нічого де­рев'яного, а якщо у кого будуть мазанки, то їх штукатурити».

На околицях міста було досить вапнякового ка­меню, який добували недалеко від Спаська і на березі Інгулу в районі військової слобідки. З'явили­ся незабаром два цегельні заводи, які забезпечували цим матеріалом всіх бажаючих.

В місті будується багато житла, а також де­кілька церков та контор. Будинки були одноповер­ховими, лише кілька споруд мали два поверхи.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав