Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Застосування правових норм як особлива форма реалізації норм права.

Однією із найважливіших форм реалізації права є засто­сування права.

У юридичній літературі існує декілька визначень даного поняття, а саме:

1) особлива форма реалізації права, яка здійснюєть­ся державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конк­ретизації норми права;

2) владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права;

3) форма реалізації права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави з втілення правових норм стосовно конкретних суб'єктів.

Таким чином, застосування права — це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юри­дичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.

Поняття і підстави застосування (таб. 1)

Застосування норм права має певні особливості:

—це діяльність, яка здійснюється відповідними держав­ними органами чи за їх делегуванням громадськими структу­рами. (Наприклад: органами законодавчої влади, прокурату­ри, суду, виконавчої влади, громадськими організаціями.);

—їй притаманний державно-владний характер (акти, що видаються у процесі правозастосування є юридичними, не­виконання їх тягне застосування державного примусу);

—вона завжди має активний характер, спрямована на виникнення, зміну, припинення правовідносин;

—здійснюється в особливих процесуальних формах;

—завершується прийняттям правозастосовчих актів, де фіксуються індивідуально конкретні приписи.

За допомогою правозастосовчої діяльності здійснюється два завдання:організація виконання приписів правових норм; забезпечення реакції з боку державних органів за по­рушення приписів норм права Для характеристики правозастосовчої діяльності використовується поняття юридична справа.

Отже, трьом основним способам правового регулювання (дозволи, заборони, зобов'язання) відповідають три різно­види правових норм (уповноважуючі, забороняючі, зобов'язуючі) і три форми реалізації права (дотримання, виконан­ня, використання). Особливістю вказаних форм реалізації є необхідність здійснення учасниками правовідносин приписів правової норми, тобто реалізація їх суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків.

Однак у деяких випадках у процесі реалізації правових норм виникає необхідність у спеціальному суб'єкті правореалізації. Цим суб'єктом є владний орган держави, без діяль­ності якого повна реалізація правового припису є неможли­вою. Необхідність владного органу як суб'єкта правореалізації виникає у випадках, коли;

—- правовий припис починає діяти з урахуванням певних обставин, що вимагають спеціального встановлення чи кон­тролю (видача паспорта, призначення пенсії);

—є спір про право чи обов'язок (розподіл спільного май­на між подружжям);

—не виконуються обов'язки чи є перешкоди у здійсненні права, що встановлює необхідність вдаватись до примусо­вих заходів (стягнення штрафу як засіб застосування адміні­стративного покарання);

—виникає необхідність офіційно закріпити певні дії чи перевірити їх законність (нотаріальне посвідчення);

— для виникнення правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності чи відсутності конкретних фактів (визнання батьківства).

Всі вказані випадки передбачають необхідність особли­вої форми реалізації права — правозастосування.