Читайте также:
|
Сучасне порівняльно-історичне мовознавство вважає своїм об’єктом дослідження мовних змін у часі. Одиницею виміру стає квант мовної зміни – величина, яка визначає відхилення мовного стану А1 від мовного стану А2, якщо ці стани є суміжними в часі. На основі праць Ф.де Соссюра була розроблена ларингальна теорія – теорія про походження і чергування індоєвропейських голосних, про існування в прамові особливих фонем - ларингалів.Ця теорія була доведена за допомогою даних хетської мови. Розроблена також теорія найдавнішого сладу, фонетичних представлень і подальшого розвитку індоєвропейських зімкнених приголосних фонем – глотальна теорія.
У галузі граматики виникають нові погляди, що постулюють відмову від розрізнення традиційних частин мови в прамовному індоєвропейському стані. Висловлюються твердження, що праіндоєвропейська мова не була мовою номінативної будови (в той час, як всі сучасні мови вважаються такими), а була мовою активної або ергативної конструкції.
Подальший розвиток пор.-іст. мовознавства характеризується розширенням матеріалу (відкриття хеттської та інш. анатолійських мов, тохарської, низки середньоіранських і т. д.) і посиленою увагою до маловідомих мов (іллірійська, мессапська, фракійська, фрігійська, венетська тощо); вживанням структурних методів, розробкою критеріїв реконструкції (напр., «внутрішня» реконструкція); новими теоріями в галузі вокалізму, консонантизму (ларингальная теорія, акцентуація, морфонологічний аспект) і структури іменних основ і кореня; оригінальними ідеями, пов'язаними із структурою відмінкової парадигми і дієслова; помітним прогресом в реконструкції синтаксичних явищ; новими гіпотезами про діалектне членування прадавнього індоєвропейського континууму та його генетичні зв'язки (з «ностратичними» мовами).
Провідні фігури цього періоду — французький вчений Е. Бенвеніст, польський учений Є. Курілович, німецькі вчені Ф. Шпехт, Ю. Покірний, італійські вчені В. Пізані, Дж. Бонфанте, Дж. Девото, німецький вчений В. Порциг, американський вчений К. Воткінс, радянський учений В. В. Іванов і ін.
Сучасне порівняльно-історичне мовознавство широко використовує дані, отримані іншими науками. Наприклад, воно спирається на результати ареальних досліджень (існує навіть ареальна лінгвістика), враховуючи те, що територіально-суміжні мови можуть запозичувати певні риси від мов-сусідів, хоча довести це запозичення дуже важко.
Перед порівняльно-історичним мовознавством стоїть і важлива задача по встановленню мовної прабатьківщини окремих народів, зокрема слов’ян. За допомогою і інших наук висуваються, спростовуються, підтверджуються різні гіпотези, теорії. Отже, порівняльно-історичне мовознавство не втрачає свого значення і понині. Воно допомагає нам зрозуміти, ким ми були, хто ми є, і, відповідно, ким можемо стати.
Довідка
Сатем
Мови групи «сатем» виявляють характерну зміну співзвучних праіндоєвропейських палатовелярних звуків (*ḱ, * ǵ, * ǵ ʰ) в африкати та фрикативні приголосні, вимовлені в передній частині рота. Наприклад, *ḱ став в санскриті ś [ʃ], в авестійській, українській та вірменській мовах — s, в литовській š [ʃ] і в албанській th [θ]. Водночас характерні для прамови велярні (*k, *g, *gʰ) і лабіовелярні (*kʷ, *g ʷ, *gʷ ʰ) злилися в цих мовах та пізніше втратили при їхній вимові округлення губ.
«Зсув» сатем легко проілюструвати числівником «100», що звучав праіндоєвропейській мовою як *ḱm̥tóm, яке стало, наприклад, satəm в авестійській (що і дало назву всій групі), (śata m) у санскриті, sad у перській, šimtas в литовській, сто в українській, тощо, на противагу латинській centum (вимовляється [кентум]), англійській hund(red) - (з /h/ з раннього * k), грецькій (he) katon, валлійській cant і т. д. Албанське слово qind — це запозичення з латинської centum.
Кентум
У мовах групи «кентум» палатовелярні приголосні злилися зі звичайними велярними (* k, * g, * gʰ). Більшість мов кентум зберегли праіндоєвропейські лабіовелярні (* kʷ, * gʷ, * gʷ ʰ) або їхні історичні похідні, відмінні від простих велярних; наприклад, праіндоєвропейський * k: * kʷ → латинський c /k/: qu /kʷ/, грецький κ /k/: π /p/ (або τ /t/ перед першим голосним), готський /h/: /hʷ/, тощо.
Назва «кентум» походить від латинського слова centum «сто» (від праіндоєвропейської * ḱm̥tóm), ілюструючи об'єднання * k та * ḱ. Можна порівняти з санскритським śata- або українським сто, в яких * ḱ змінилося на фрикативний звук.
Ностратична гіпотеза
Автором гіпотези про ностратичні мови став у 1903 данський лінгвіст Х. Педерсен. На початку 1960-х ностратичну теорію істотно розвинув московський славіст В. М. Ілліч-Світич, надалі нею активно займалися російські вчені А. Б. Долгопольський, В. А. Дибо й С. А. Старостін.
Одностайності щодо реальності існування такої надсім'ї мов серед науковців нема, але визнання її зростає. В. М. Ілліч-Світич дослідив лексичні, словотворчі і морфологічні подібності шести великих мовних сімей Старого Світу: алтайської, уральської, дравідійської, індоєвропейської, картвельської і семіто-хамітської. Він стверджує, що ці подібності отримують тлумачення лише в рамках теорії, яка постулює генетичну спорідненість згаданих мовних сімей, тобто їх належність до одного ширшого угруповання, котре він називає ностратичним.
В. М. Ілліч-Світич й А. Б. Долгопольський відносили до ностратичних також афроазійську макрородину, однак, на думку С. А. Старостіна, афроазійські мови являють собою окрему родину, того ж віку, що й ностратична.
Існують гіпотези про належність до ностратичних мов чукото-камчатських, ескімосо-алеутських, етруської мов (останню С. Старостін відносить до сіно-кавказьких, а Ґрінберґ — до кавказьких мов). Дещо схожа на ностратичну гіпотеза Дж. Ґрінберґа, за якою індоевропейські, алтайські і уральські мови утворюють еврастичну мовну філу. Певною предтечею цих концепцій була урало-алтайська теорія Страленберґа, що об'днувала лише ці дві сім'ї.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 111 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |