Читайте также:
|
Для українських діячів, що засновували Наукове товариство імені Шевченка
, Товариство було не лише науковою інституцією, а передусім інтелектуальною лабораторією, яка мала обґрунтувати прагнення еліти політичної окремішности. Львівські народовці і київські громадівці вбачали в НТШ прообраз Української академії наук. Для них академія мислилася як локомотив національного відродження: саме такими були спочатку наукові товариства, а згодом польська, чеська, сербська та хорватська академії наук, що діяли в межах Австро-Угорської імперії. Для М. Грушевського як того, що реалізовував і розвивав задуми О. Кониського й В. Антоновича, академія наук не мала бути установою, де наука плекалась би задля самої науки. Важливим був саме гуманітарний сектор дисциплін, які мали засвідчити історичну, філологічну, етнографічну й філософську підставовість українських претензій на самостійність.
З 1894 р., від часу свого переїзду до Львова, М. Грушевському довелося зіткнутися з явищем „партійности“ в НТШ. Будучи структурою народовців, Товариство не сприймало як союзників радикалів І. Франка і М. Павл и ка. Так само до НТШ ставився і Михайло Драгоманов, який критикував його не так за невдалу наукову працю, як за речника політичних інтересів народовців. М. Грушевський відразу намагався Товариство унезалежнити від партійности, поставити над вузькою до цільністю хвилевого політичного моменту.
Через М. Грушевського як голову НТШ відповідало на всі суспільно-політичні виклики модерного часу: Товариство брало активну участь в інтелектуальних війнах за історію, симетрично реагувало на спроби інших народів залучити українців на підтримку своїх мобілізаційних національних проєктів. НТШ виявилось однією з небагатьох українських інституцій, що виступала активною стороною у „війнах ювілеїв“, які стали частиною боротьби М. Грушевського і То-вариства за формування національної історичної пам’яти.
66.Принципи радянської системи освіти та виховання.
Культурному піднесенню в Україні сприяла загальноросійська визвольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв на західних землях, що давало надію на швидке розв'язання віковічних національних проблем, відкривало можливість справедливішого соціального устрою. Але найважливішими стали нові історичні реалії — хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні (вже в складі радянської країни).
У січні — квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов'язковість шкільної освіти. Раднаркомом України було видано декрети про школу, згідно з якими церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Було встановлено два типи вищої школи: технікуми, що готували спеціалістів вузького профілю, та інститути, які випускали інженерів та інших спеціалістів різного фаху. У 1921 році організовано робітничі факультети, які готували робітників і селян до вступу у вузи. Цього ж року видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому на допомогу через два роки виникло добровільне товариство "Геть неписьменність". У 1922 році в УСРР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей — піонерську.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 151 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |