Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Всероссийская олимпиада по истории. Муниципальный тур.

Читайте также:
  1. III Всероссийская междисциплинарная конференция
  2. V. Рекомендации по подготовке школьников к олимпиадам и конкурсам по ОБЖ
  3. XVIII в. В европейской и мировой истории.
  4. XX век в российской истории.
  5. АГРАРНАЯ ОЛИМПИАДА ШКОЛЬНИКОВ
  6. Биология, 8 класс, муниципальный этап
  7. В в мир истории. Осн напр европеизации страны в 1 четв 18 в. Формирование российского абсолютизма в первой четверти 18 века. Преобразования Петра 1.
  8. Виртуальный подарок от журнала "Бизнес Онлайн" (www.bizon.ru): Мужчины-феминисты о роли женщины в истории.
  9. Возникновение международного права и периодизация его истории.
  10. Вопр. 3.11. Государственный и муниципальный кредит. Государственный и муниципальный долг: проблемы формирования и управления.

Великая Французская буржуазная революция

3 сословия:

1) духовенство; 2) феодалы; 3) богатые горожане.


Причины революции:
1) феодальная собственность на землю;
2) обветшалый строй абсолютной монархии;
3) непосильные налоги, ограничения купли-продажи земли, бесчисленные внутренние таможни;
4) политическое бесправие средних слоев общества и третьего сословия (горожан) во главе с буржуазией;
5) мракобесие церкви.


В 1787-1789 гг. во Франции сложилась революционная ситуация:
1) в результате наплыва английских товаров, многие мануфактуры зарылись (промышленная революция в Англии);
2) среди подмастерьев и рабочих началась безработица;
3) неурожай 1788 г. вызвал дороговизну и недостаток продовольствия;
4) в городах начались волнения против безработицы и повышение цен на продовольствие;
5) в деревне возобновились выступления крестьян против феодальных повинностей;
6) не могла по-прежнему править и королевствовать власть. Ежегодный дефицит в королевской казне превысил 80 млн.ливров, а государственный долг достиг 4,5 млрд.ливров.
Повод к революции:
Для утверждения новых налогов король Людовик XVI созвал Генеральные штаты (300 - дворян, 300 - от духовенства и 600 - от третьего сословия) 5 мая 1789 г.
Дворяне, духовенство и король стояли за посословное голосование, надеясь этим подчинить себе деятельность Ген.штатов. Третье сословие отвергло этот принцип, и 17 июня провозгласили Ген.штаты Учредительным собранием.
Правительство собрало войска, для разгона собрания, но на борьбу с абсолютизмом поднялись народные массы.

Народное восстание 14 июля 1789 г. и его последствия: 13 июля в Париже началось восстание. Была образована буржуазная милиция, получившая затем название Национальной гвардии.
14 июля восставшие овладели последним оплотом абсолютизма - тюрьмой-крепостью Бастилией (преграждала путь восставшим из восточной части в центр города). Бастилия пала (14 июля - национальный праздник Франции).
После падения Бастилии по всей Франции прошла революционная волна. В стране началась аграрная революция. Владельцы имений бежали в города. Крестьяне вынудили Учредительное собрание провозгласить отмену феодального строя.

Но были отменены:
1) личные повинности крестьян;
2) барщина.
Но наследование земли подлежало выкупу. Таким образом, аграрный вопрос революции полностью не был решен.

Декларация прав человека и гражданина.
26 августа 1789 г. Учредительное собрание приняло этот Декрет, где провозглашалось:
1) источник власти - нация (а не король);
2) сохранение конституционной монархии;
3) признавались свобода, собственность и сопротивление угнетению;
4) право граждан участвовать в издании законов и установлении налогов;
5) свобода совести, слова, печати;
6) произвольные аресты воспрещались.

Но придворная аристократия готовила контрреволюционный переворот.Но 6 октября народ вырвался в Версальский дворец и заставил короля вместе с Учредительным собранием переехать в Париж. После этого собрания усилилось бегство аристократов за границу.
Якобинский клуб и Клуб кордельеров.
В дни революции во Франции возникло много революционных клубов и газет:
1) Якобинский клуб - создано осенью 1789 г. в библиотеке монастыря святого Якова, объединя сторонников буржуазно-демократических преобразований (Сийес, Барнав, Робеспьер). Они платили взнос - 24 ливра ежегодно, что затрудняло участие неимущих.
2) Клуб кардельеров - более демократический и близкий к плебейским слоям населения. Основан в 1790 г. в монастыре монахов-кордельеров (подпоясывавшихся веревкой - кордой). Низкие вступительные взносы облегчали вступление в него беднякам.
Конституция 1791 г. была выработана Учредительным собранием:
1) закрепляется режим конституционной монархии;
2) издание законов представлялось Законодательному собранию, члены которого выбирались;
3) исполнительская власть передавалась королю и министрам, назначаемые королем и ответственные только перед ним;
4) объявление войны и заключение мира - Законодательный орган;
5) конституция не распространялась на колонии, где сохранялось рабство.
Но король не утверждал конституцию и в ночь на 21 июня с семьей бежал к восточной границе, где находилась контрреволюционная армия. Но в пути он был опознан, почмейстером Друэ на границе Франции и возвращен в Париж и 3 сентября 1791 г. король вынужден был утвердить конституцию.
Жирондисты.

До конца 1792 г. жирондисты занимали руководящее положение в Якобинском клубе.
1) Они были выразителями интересов крупной и средней торгово-промышленной буржуазии;
2) защищали крупную собственность и свободу торговли;
3) они стояли за установление буржуазной республики, за дальнейшее ограничение королевской власти;
4) их главный враг - корреволюционная аристократия;
5) они боялись народных масс и не желали удовлетворять их потребности;
6) враждебно относились к крестьянам;
7) они боялись решительных революционных мер.

1-я военная коалиция - Австрия + Пруссия
Революционные войны. В 1792 г. Австрийское и Прусское королевства угрожало контрреволюционной интервенцией и требовало отказа Франции от своей конституции в пользу королевской власти. Законодательное собрание с согласия короля объявило Австрии войну.
Вскоре австрийские войска ворвались во Францию. Мария-Антуанетта (жена Людовика XVI) и генерал тайно передали планы военных действий австрийцам. А король уволил жирондистских министров.

10 августа 1792 г. якобинцы во главе с Робеспьером призвали народ к свержению монархии, штурмом взяли королевский дворец. Монархия была свергнута.
Против прусских войск были двинуты 2 армии, которые отбили атаки врагов, и дали им возможность отступить за пределы Франции.
20 сентября 1792 г. Национальный конвент из 750 депутатов издал акты:
1) отмена королевской власти;
2) провозглашение республики (1 Респ. - 22 сентября 1792 г. буржуазная республика).
Большинство в Конвенте занимали жирондисты. Они заняли большинство министерских постов.
Меньшинство в Конвенте занимали монтаньяры (монтань - гора), так как они занимали верхние скамьи в зале заседаний. Это была наиболее революционной и демократической группировкой во главе с Дантоном, Робеспьером, Маратом.
Зимой 1792 г. жирондисты были исключены из Якобинского клуба, и “монтаньяр” и “якобинец” - получили одно и то же политическое название.
Якобинцы требовали казни короля, а жирондисты старались спасти короля.
21 января 1793 г. король был обезглавлен. Жирондисты потерпели поражение и удалены из Конвента. Англия разорвала с Францией дипломатические отношения.

Все эти события ускорили восстание народа во главе с якобинцами против жирондистов и установление диктатуры якобинцев. Властью овладели наиболее радикальная часть буржуазии (мелкой буржуазии), опиравшиеся на широкие массы народа - крестьянство и плебейские массы городского населения.
Часть жирондистов бежала в департаменты (провинции) и подняла мятежи на юге и западе страны (Гасконь).
Конституция 1793 г. 24 июня Конвент принял конституцию, где провозглашались:
1) равенство, свобода, безопасность и собственность;
2) свобода слова и печати;
3) предусматривалось общее образование;
4) свобода отправления религиозных культов;
5) право создания народных обществ;
6) неприкосновенность частной собственности;
7) свобода частного предпринимательства;
8) Конституция 1793 г. провозгласила основы народной демократии - идею верховенства народа и равенства людей в правах;
9) Франция объявлялась единой и нераздельной республикой (жирондисты провозглашали “федерализм”);
10) избирательные права предоставлялись мужчинам, достигшим 21 года, независимо от имущественного положения;
11) парламент состоит из одной палаты (Конвент) (единая и нераздельная республика);
12) исполнительный совет “Комитет общества спасения” избирается Законодательным корпусом (Конвент);
13) Конституция отвергала иностранное вмешательство в дела французского народа и провозглашала принцип невмешательства в дела других наций;
14) узаконила частную собственность и использование наемных рабочих.


Но на деле конституция 1793 г. не была осуществлена. В условиях военной интервенции и гражданской войны якобинцы отсрочили введение конституции до окончания войны, а в дальнейшем ее применение стало невозможным из-за падения якобинской диктатуры.
В конце июля 1793 г. началось новое вторжение интервентов (Австрия, Испания, Пруссия). Республика оказалась в кольце врагов. И якобинцы собрали массовую армию из 450 тыс.чел. К началу 1794 г. территория Франции была освобождена от интервентов. Этой операцией руководил капитан Бонапарт (корсиканец).
Якобинцы были буржуазными революционерами и поэтому отвергали требования плебейских революционеров (опирались на бедных крестьян и городских плебеев) относительно

1) частичной конфискации имущества новых богачей;

2) введения максимальной цены и

3) расправы со спекулянтами.

Плебейские революционеры (Варле, Ру, Леклерк) высказывались против революционного террора.
В сентябре якобинцы арестовали их. В ожидании смерти Жак Ру покончил с собой. Начался террор против тех, кто не был согласен с политикой якобинцев:
1) была обезглавлена королева Мария-Антуанетта;
2) обезглавлены главари жирондистов;
3) еще несколько якобинцев, выступавших против правительства (Эбер, Шометт, Дантон, Демулен и 13 человек).
Все это усилило оппозицию в Конвенте против Робеспьера (он стоял во главе якобинской диктатуры).
Социально-экономическая политика якобинцев не удовлетворяла беднейшие слои населения. Положение рабочих и бедных ремесленников ухудшалось.


Большинство членов Конвента принадлежало к новой буржуазии, нажившейся в ходе революции.
1) Она желала восстановить неограниченную свободу обогащения;
2) ликвидировать режим диктатуры и террора;
3) стремились к захвату земель соседних государств;
Для этого необходимо было низвергнуть правительство якобинцев во главе с Робеспьером, Сен-Жюстом и Кутоном.
9 термидора 1794 г. члены Конвента организовали заговор, арестовали и гильотировали Робеспьера, Сен-Жюста, Кутона и ее 22 человека. Этот переворот вернул к власти крупную буржуазию (банкиры, промышленники, купцы, ростовщики).
Но они оставались противниками реставрации феодально-абсолютистского строя и стояли за буржуазную республику. Высшим исполнительным органом оставался Комитет общественного спасения. 75 жирондистов вновь возвратились в состав Конвента.
“Конституция III года республики” (1795 г.):
1) предоставляла избирательное право только налогоплательщикам (имущественный ценз был восстановлен);
2) и мужчинам не моложе 25 лет;
3) учреждал Законодательный корпус из 2-х палат:
а) совет 500 - с законодательной инициативой;
б) совет старейшин - из лиц не моложе 40 лет;
4) исполнительная власть избиралась Советом старейшин по списку, представленному советом 500. Исполнительная власть вручалась Директории из 5 человек;
5) состав Законодательного корпуса должен ежегодно обновляться на 1/3 посредством выборов.
Захватнические войны Директории:
Директория проводила агрессивную внешнюю политику:
1) Бонапарт овладел Ломбардией в 1796 г.;
2) 1797 г. - левый берег Рейна и Бельгии;
3) Венецианская республика разделилась:
а) Венеция отошла Австрии,
б) Ионические острова - Франции;
4) 1798 г. - подчинилась Швейцария;
5) 1798 г. - французы вступили в Рим и Неаполь;
6) 1798 г. - захватили Александрию и Каир.
В 1798 г. Англия, Россия, Австрия и Пруссия образовали 3 военную коалицию против Франции:
- в 1799 г. армия Суворова разгромила французов в Северной Италии;
- эскадра Ушакова освободила Ионические острова;
в 1800 г. английская эскадра адмирала Нельсона овладела о.Мальтой.
Военный переворот 18 брюмера VIII года (9 ноября 1799 г.)
Военные поражения подорвали шаткое положение режима Директории. В 1799 г. усилилась деятельность революционеров-демократов, желавших возродить Якобинский клуб.
В этих условиях крупная буржуазия желала сильной власти для подавления восстаний.
9 ноября (18 брюмера) 1799 г. Бонапарт разогнал Законодательный корпус, Директорию и власть перешла 3 консулам - Бонапарту, Сийесу и Роже Дюко. Но полновластным диктатором оказался один Наполеон Бонапарт.

Питання

Утворення та розвиток полісів. Значний вплив на громадські стосунки, побут і культуру скіфів та сарматів справляли античні міста-держави, що почали створюватися у VII ст. до н.е. в Криму та Північному Причорномор'ї греками-колоністами. На території сучасної України вони проіснували близько тисячі років. Причини їх появи були різні. Найпершими оселилися тут греки-пірати, які торгували рабами і грабували купецькі кораблі. Їхні поселення були тимчасовими, наїжджали вони до них періодично. У VI ст. до н. е., коли кількість населення у Греції зросла, а орної землі залишилося мало, почалася скрута з продуктами. У пошуках землі частина населення полишала батьківщину, а знайшовши вільні родючі території, засновувала там поселення. Але зв'язків з рідним містом-матір'ю (метрополісом) не поривала.

Колонізація розпочалася у V ст. до н. е. В цей час тривали війни з Персією, а потім міжусобні війни між грецькими державами. У самих містах точилася боротьба між аристократами та демосом. Переможені, або люди, які не хотіли брати участь у цих кривавих сутичках, залишали рідні місця і переселялися за море. Виникали колонії і як купецькі факторії - тимчасові укріплення з ринком і складами. Поступово і вони перетворювалися на міста-держави. Освоювали нові землі представники всіх верств населення Еллади. Місцевих жителів вони називали "варварами".

У переважній більшості переселенці були вихідцями з малоазійських міст Мілета, Галікарнаса, Пергама. Перші поселення мілетські колоністи створили в Придунайщині та на острові Березань, назвавши його Борисфенідою. Але вони не розвинулися у сильні держави. Слідом виникли ті колонії, які з часом перетворилися на міцні міста-держави (поліси). Найбільшого розвитку досягли Тіра (неподалік сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія ("щаслива", на Бузькомулимані), Пантикапей ("риб'ячий шлях", на місці сучасної Керчі). Місто Херсонес ("півострів", у межах сучасного Севастополя) заснували вихідці дорійської колонії Гераклеї Понтійської.

Чорне море, яке дало їм притулок, греки назвали Понт Евксинський, тобто гостинне море. Грецька колонізація мала важливе значення в історії України. Через греків-колоністів праукраїнські племена, які жили північніше, долучалися до здобутків античноїцивілізації.

Жителі міст-держав, як і в Греції, займалися землеробством, скотарством, виноградарством, садівництвом. Вони були сміливими рибалками, талановитими ремісниками, заповзятливими купцями. Працею як вільних громадян, так і численних рабів колоністи споруджували житлові будинки, міцні оборонні мури, фортеці - акрополі, господарські споруди та чудові храми. У Херсонесі, Ольвії та Пантикапеї побудували театри та спортивні школи-гімнасії. Грецькі Майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутовий посуд. Вони були вправними митцями з виготовлення металевих речей, зброї, а також талановитими ювелірами. їхні вироби зі срібла і золота стали шедеврами золотарства.

Колоністи виступали посередниками у торгівлі Еллади зі скіфами, сарматами та іншими племенами. 3 Греції вони вивозили вироби ремесла, вино, зброю, олію. До Греції везли рибу, хутра, рабів, збіжжя. Важливу роль у житті колоністів відігравав рибний промисел. Рибу споживали самі і вивозили у Грецію. У Херсонесі знайдено великі цистерни для її соління.

За містами лежали оброблені поля та пасовиська для корів, кіз, овець, свиней, коней, ослів. Центром кожного міста була агора - торгівельна площа. Карбувалися власні гроші - монети з міді, бронзи, срібла золота. Ольвія виготовляла гроші для скіфських і сарматських царів. Міста мали бруковані вулиці, каналізацію, водогін. За міськими Мурами розташовувалося "місто мертвих" (некрополь) - міський цвинтар. Поступово з'являлися виселки, що формували сільськогосподарську округу - хору.

Грецькі колонії були полісами, себто містами-державами - замкненими суспільно-політичними організаціями. Переселенці приносили на новоосвоєні землі ті порядки, що існували в їхній метрополії, насамперед рабоволодіння, політичну систему. Ольвія та Херсонес розвивалися як демократичні республіки, Пантикапей - як аристократична (до утворення Боспорського царства). Отже, це була західна, антична модель станово-класового суспільства, де над особою та її власністю стояла верховна влада та державна власність. Але вона не була монополізована бюрократичною державою, як на Сході чи у Римській та Візантійській імперіях, а функціонувала у вигляді державно-громадських органів самоврядування.

Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам: Зевсу, Посейдону, Афіні, Артеміді, Діонісу та іншим. Вихідці з Мілета шанували Аполлона - покровителя цього міста. Величні храми Аполлона стояли у центрі Ольвії і Пантикапею. На початку нашої ери, у III ст., у Пантикапеї з'являються перші християни. Колоністи брали участь і в Олімпійських іграх, а Ольвія влаштовувала у себе спортивні змагання на честь Ахілла - Ахіллеї.

Розмовною і писемною була грецька мова. Місцеві вчені писали нею твори з історії, філософії, географії, медицини. У IV ст. до н. е. в Ольвії побував "батько історії" - Геродот. У Пантикапеї жив філософ Смікр. Вихідцем з Ольвії був грецький філософ Біон, який сказав про одного жадібного афінянина: "He він володіє багатством, а багатство володіє ним". У цьому ж місті жив філософ Анахарсіс. Його батьком був скіф, матір'ю - грекиня. Анахарсіса, а також царя Скіла скіфи осудили до страти за зраду скіфськихзвичаїв і захоплення грецькою культурою.

Полководець Олександра Македонського Зопіріон хотів завоювати Ольвію, але з допомогою скіфів ольвіополіти відстояли незалежність.

На першому етапі існування (VII-I ст. до н. е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, а на другому (I ст. до н. е. - III ст. н. е.) - були підкорені Римом. У IV ст. н. е. припинила існування Ольвія, а вцілілий Херсонес (Корсунь) відійшов до Візантійської імперії. У XV ст. його вщент зруйнували монголо-татари із Золотої Орди. Та ж доля спіткала Пантикапей таФеодосію.

Суспільний устрій. За суспільним ладом поліси були станово-класовим громадянським суспільством, союзом голів і власників окремих господарств, заснованих на рабовласництві. Античні соціуми вирізнялися чітким розшаруванням на панівну верхівку - судновласники, купці, лихварі, землевласники та власники крамниць і майстерень; на вільних громадян - ремісники, землероби, торговці; та невільників - рабів, склад яких поповнювався полоненими, дітьми рабів, проданими у рабство. Своєрідне місце у суспільстві займали іноземці (метики) та гетери (жінки легкої поведінки), які не належали до жодної з груп.

Античне суспільство будувалося на специфічній формі власності (насамперед земельній) як своєрідній співвласності громадянина й громади у формі общини, як поєднання індивідуальної свободи й громадського суверенітету. Це ще не була приватна власність у її пізнішому, буржуазному вигляді, і не новоєвропейське громадянське суспільство приватних власників. Соціальні відносини між громадянами будувалися за принципом рівноправних взаємин людей, a lie no вертикалі, яка сходить з висоти влади до окремих виконавців царських указів, що характерно для деспотичної форми правління. Привілеї надавалися за правом народження лише громадянам міста - грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки. Жінки вважалися вільними, але політичних прав не мали. Більшість громадян були купцями, ремісниками чи землеробами, які заробляли на життя працею, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Існували щодо цього й інші норми. У Херсонесі, наприклад, рабиню відпускали на волю, якщо її за обрядом посвячували якомусь божеству. Покровителями таких рабів ставали храми або релігійна громада. Під час облоги Ольвії військами Македонії у 331 р. до іі. е. міська рада звільнила рабів і надала їм право громадянства.

Отже, населення міст-держав складалося з трьох основних класів: громадян, мекетів і рабів, які не були рівноправними з політичного іі правового поглядів.

Державний лад. До II ст. до н. е. у полісах взяли гору демократичні Засади, згідно з якими вирішальна роль належала демосу (народу - громадянам міста), а всі інститути держави, включно з вищим владним органом - народними зборами - переважно обстоювали Інтереси повноправних громадян. Однак уже з I ст. до н. е. основні посади й фактичне управління полісами потрапили до рук невеликої групи аристократичних сімей, і демократичну форму правління замінила аристократична. Проте на початку Ольвія, Тіра, Херсонес та ряд інших полісів розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки, законодавча влада в яких належала народу - демосу, що обирав архонтів, стратегів та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Всі ж громадяни присягалися п,і вірність місту та його законам. Камінь з текстом такої присяги знайдено в Херсонесі.

Іншим законодавчим органом влади у містах вважалися народні збори, які називалися еклесія. У них брали участь всі вільні громадяни - чоловіки, якім виповнилися 25 років. Народні збори ухвалювали декрети й постанови щодо внутрішньої та зовнішньоїполітики, обирали посадових осіб, розглядали питання у сфері морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод, звільнення іноземних купців від сплати мита урегулювання правовідносин громадян з полісом.

Постійнодіючим органом виконавчої влади була рада міста (буле), яку обирали народні збори на рік, на чолі з головою та його секретарем. До складу ради входили суд присяжних і головний жрець - базилевс, який відав релігійними культами. Нараді готувалися проекти рішення народних зборів, перевірялися кандидати на виборні посади, контролювалася діяльність посадових осіб, відбувалося нагородження громадян, що мали заслуги, приймалися пожертви багатіїв до міської скарбниці та безоплатне забезпечення ними міста хлібом у неврожайні роки. В Ольвії такі громадяни отримували почесний декрет й нагороджувалися золотим вінком або встановленням статуї.

Подібно вшановували також іноземців за надані значні послуги полісу. Зокрема, вони отримували торгові привілеї та право громадянства. Галузевими відомствами були магістратури (фінансова, військова, торговельна тощо) або магістрати (посадові особи). Керувала ними колегія архонтів (5-6 осіб) на чолі з першим архонтом, яка скликала еклесію. Серед урядовців згадуються також базилевси (жреці), стратеги (воєначальники), деміурги (судді), колегія продиків (юристів), номофілаки (адміністратори).

Право. Провідними галузями права можна вважати цивільне (право власності, володіння), зобов'язальне, родинно-шлюбне, карне. Джерелами права слугували правовий звичай, декрети (закони) народних зборів, ради міста, розпорядження (псефізми) колегії, магістратур. Закон і звичай часто ототожнювались, і лише наприкінці V ст. до н. е. почали віддавати пріоритет законам. Однак, ухвалюючи нормативні акти, органи державної влади не могли не рахуватися зі звичаями і традиціями місцевих племен. У свою чергу, звичаї і закони випливали з принципу широкої право- і дієздатності громадян.

Найчастіше регламентувалися право власності, право володіння, зобов'язальне право, особисті відносини між громадянами і стосунки в родині. Норми права захищали державну й приватну власність на землю, речі, худобу, рухоме і нерухоме майно, особу, рабів. Найтяжчими вважалися злочини проти держави: змова з метою повалення демократичного ладу або спроба його ліквідації, розголошення державної таємниці, державна зрада; злочини проти власності, посягання на життя, честь і гідність. Вони зазвичай каралися смертю. За інші правопорушення застосовувалися конфіскація майна, кари на тілі, штрафи.

Судові функції у полісах виконували народні збори, рада міста, магістратури, колегії, урядовці. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки, позивачі, відповідачі. Суди використовувалися як інститут забезпечення народного контролю як над посадовими особами, так і над самими законами. Судовий процес мав змагальний характер: позивач і відповідач самі захищалися, наводили докази, приводили свідків. Системи апеляцій та касацій не існувало, вердикт виносився голосуванням. Суд обмежувався голосуванням, спершу щодо наявності вини, а потім, якщо її доведено, стосовно винесення вердикту після того, як жодна зі сторін не запропонувала справедливого, на її думку, рішення.

Отже, в містах Північного Причорномор'я панувало рабовласницьке право з відповідними типовими ознаками, і за суттю, формою та змістом воно нагадувало правову систему афінської полісної демократії класичної доби.

Питання

1. Основні передумови підписання угоди. Основні передумови підписання польсько-литовської унії були такими:

- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка: а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників (у Польщі головною політичною силою були не магнати, а шляхта); б) прагнула до полегшення своєї військової повинності (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу через наявність найманого війська);

- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території (Чернігово-Сіверщину на початку XVI ст., у 1513 р. - Смоленськ). Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.

Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

2. Підписання угоди. 3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об'єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом (польським парламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди)..'М червня 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

3. Основні положення угоди. Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу -Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького,Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

4. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б) полонізації (ополяченню) української знаті;

в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національноїсамосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність

Питання

Очевидно, що 1991 р. мав стати серйозним випробовуванням для ОУН (б) передусім з погляду співставлення ідеологічної ортодоксії з практикою. Певною мірою повторилася ситуація першої половини 1940-х років: з’явилася реальна можливість застосування політичних програм і світоглядних настанов не в уявленому, а в конкретному середовищі, коли реальність виявилася просто несумірною з ідеологічними мареннями. Важко сказати, наскільки складним став той переворот у свідомості, який довелося пережити тим, хто покладав сподівання на "революційний зрив". Досить симптоматичним можна вважати те, що ОУН (б) повернулася в Україну не під власною назвою, а під прикриттям новоствореної організації — Конгресу Українських Націоналістів (КУН очолювала голова Проводу ОУН (б) нині покійна п. Слава Стецько) — поза різноманітними тактичними та ідеологічними міркуваннями, які, очевидно, було покладено в основу цього рішення, варто припустити, що ОУН (б) прагнула зберегти "революційну незайманість", тоді як гасло КУН дозволяло адаптуватися в ідеологічному сенсі, не поступаючись вже доволі антикварними принципами.

Власне, так і сталося: ідеологічна платформа КУН зберегла ряд базових світоглядних положень ОУН (б): апологія світоглядного ідеалізму як заперечення матеріалізму, наголос на етнічному змісті поняття "нація", абсолютизація тяглості і органічності її буття (знаменита метафора Т. Шевченка, адаптована свого часу в ідеологічну тезу про єдність "живих, мертвих і ненароджених поколінь"), наголос на морально-етичному компоненті служіння нації тощо. Де-факто, фундаментальні світоглядні основи ОУН (б) увійшли в програмні настанови КУН без змін.

Об’єктом редагування стали положення, що стосувалися конкретних політико-тактичних завдань. При збереженні формальної риторики про революційну боротьбу ідеологи КУН висловлювалися за легальні форми діяльності (доволі традиційні) і питання про здобуття влади (як стратегічну мету) пов’язували з цілим комплексом стандартних легальних засобів, прийнятних в будь-якому демократичному суспільстві.

Спроби поєднати стандартні ідеологічні постулати класичного етнічного націоналізму (та й ще у досить антикварних формулюваннях та ідіомах) з практичною політикою в суспільстві, яке переживало і переживає багатовимірні трансформації практично у всіх сферах життя, трансформації, які збіглися з натиском глобалізації не мали шансів на успіх.

Сучасна вага КУН в політичному житті явно несумірна з претензіями на будь-яку помітну роль у "національному відродженні українського народу". Якщо спробувати окреслити сучасну ідеологічну орієнтацію КУН, можна було б віднести цю організацію до помірковано націоналістичних партій правоцентристського спрямування. Важко сказати, чи саме така мета ставилася авторами ідеї легалізації ОУН (б) в Україні під парасолькою КУН. Одне виглядає достатньо очевидним: успадкувавши ряд фундаментальних законсервованих ідеологічних постулатів, КУН успадкував і відповідну інерцію, яка неухильно призводить до стагнації, настільки характерної для ОУН (б) другої половини XX ст.

Всероссийская олимпиада по истории. Муниципальный тур.

Класс

Выберите правильный вариант ответа на вопрос.

1.Кто из названных исторических деятелей были современниками?

а) Иван Калита и Ярослав Мудрый

б) Андрей Рублёв и Александр Невский

в) Дмитрий Донской и Мамай

г) Владимир Мономах и хан Ахмат

2.В результате военной реформы XVI века в России появились:

а) рекруты

б) стрельцы

в) драгуны

г) гвардейцы

3.Какое из названных литературных произведений было создано в XVII веке?

а) «Слово о полку Игореве»

б) «Задонщина»

в) «Житиё протопопа Аввакума»

г) «Хождение за три моря»

4.В каком веке была ликвидирована самостоятельность Великого Новгорода и он был присоединён к Москве?

а) XIII в.

б) XIV в.

в) XV в.

г) XVI в.

5.Какое из перечисленных событий произошло раньше всех других?

а) Невская битва

б) крещение Руси

в) присоединение Астраханского ханства к России

г) Куликовская битва

2.Выберите верные утверждения:

1.Первая религиозная реформа князя Владимира была направлена на введение христианства на Руси.

2.Племена ильменских славян жили севернее полян.

3.Иван Васильевич III назван в летописи Грозным.

4.Патриарх Никон именовался «великим государём».

5.Окончательное закрепощение крестьян датируется 1649 г.

6.Патриаршество в России было учреждено при Иване IV.

7.Государев двор окончательно сложился на Руси в XV.

8.Древнейшая часть Русской Правды появилась при ближайших потомках Ярослава Мудрого.

9.Первым патриархом на Руси был Иов.

10.Монеты местной чеканки- златники и сребреники- впервые появились на Руси в конце X- начале XI в.

3.Определите принцип построения рядов:

а) Фёдор Карпов, Иван Пересветов, Максим Грек, Ермолай Еразм, Андрей Курбский

б) Древляне, поляне, волыняне, радимичи, кривичи

в) 1505 г., 1533 г., 1584 г., 1598 г., 1613 г.

4.Расположите в хронологической последовательности события:

а) Вступление Богдана Хмельницкого в Киев.

б) Андрусовское перемирие.

в) Восстание под руководством Богдана Хмельницкого.

г) «Вечный мир» с Польшей.

д) Земский собор о принятии Украины в состав России.

е) Война с Польшей и Швецией.

ж) Смоленская война.

з) Начало Русско-польской войны из-за Украины.

               
               

5.Вычеркните лишнее слово, свой выбор объясните:

а) баскак, дань, орден, пайцза, ярлык

б) гетман, острог, пушнина, «рыбий зуб», ясак

в) Боярская дума, волостели, ханы, наместники, приказы

6.Соотнесите события в хронологической последовательности (совпадение в рамках нескольких лет, максимально десяти) российской и всемирной истории:

1) Первое летописное упоминание о Москве а) Жанна дАрк попала в плен к бургундцам, которые продали её англичанам
2) Ордынский темник Мамай начинает поход на Русь б) Тимур принял титул Великого эмира
З) умерла московская великая княгиня Елена Глинская, мать Ивана IV в) Галилео Галилей предстал перед судом инквизиции
4) Смерть Андрея Рублёва в Андрониковом монастыре в Москве г) Начало Второго крестового похода
5) Смерть патриарха Филарета (Фёдора Никитича Романова) д) Великая хартия вольностей в Англии
6) Битва при Калке е) Основание ордена иезуитов
           
           
             

7.Прочтите отрывок из сочинения Г.Котошихина и напишите имя царя, в правление которого произошли описанные события. О каких событиях идёт речь? Когда они произошли?

«И видя царь, что в денгах почало быть воровство великое и много кровопролития учинилося, а те медные деньги год от года подешевели, сперва ходили рубль против рубля, а потом почали ходить по 2 и по 3 и по 4 и по 5 и по 6 и по 10 …рублёв медных денег за серебряный рубль…и в государстве серебряными денгами учала быть скудость, а на медные было всё дорого и многие помирали с голоду: и умысля царь, чтоб ещё чего меж людми денгах не учинилося, велел те медные денги оставить и не торговать…»

8.Используя все приведённые слова и словосочетания, составьте определения исторических понятий, запишите каждое определение и понятие. Слова и словосочетания не могут использоваться дважды. Можно добавлять предлоги, изменять слова по падежам и числам.

1) Приближённый, вотчинник, высший, советник, крупный, чиновник, землевладелец, государство, наиболее, царь (князь), представитель.

2) Разный, вспомогательный, семья, изучать, исторический, история, и, дисциплина, род.

3) Принявший, иного, достижения, за, имя, себя, человек, цель, или, выдающий, власти, чужое, с, звание, кого-либо.

9.Определите по документу, между какими странами на момент его написания были дружеские, а между какими- враждебные отношения. Что предлагали русские послы? Заполните таблицу.

…И им (русским послам) велено говорити, будет проведают, что английский с свейским не в миру и датцкому на свейского помогает, что великий государь его царское величество, помня прежних государей российских с аглинскими государи ссылку и крепкую братственную дружбу, хочет бытии с Якубом королём в брацкой любви и в крепкой и в докончанье. И Якуб бы король так же был з государём в братцкой любви и в крепкой дружбе и в докончанье. А для совершения братцие любви Якуб король ныне начальную сердечную свою дружбу ко государю показал и против бы государевых недругов польского Жигиманта короля помог казною деньгами и золотыми и товары и пушечною всякою казною, сколько ему будет мочно. А на свейского Адольфа короля за его многие неправды и крестопреступленье стоял з государем заодно да и к датцкому б Крестьяну (Якуб) король отписал, чтоб датцкий Крестьян король на свейского короля стоял з государем заодин. А государь царь и великий князь Михайло Фёдорович всеа Русии, видя Якуба короля к себе такую братственную дружбу и любовь и вспоможенье на польского короля, против того ему ему будет воздавати своею царскою любовью, где будет возможно…

Выписка в Посольском приказе от 3 января 1615 г.

1- Дания 2-Англия 3- Швеция 4- Россия 5- Польша

  Дружеские Враждебные
Отношения были…    
Русские послы предложили новые отношения…    

10.

Заполните пробелы в тексте. Ответ оформите в виде перечня элементов под соответствующими номерами

Пытаясь найти себе внешнюю поддержку, царь Василий Шуйский направил в Новгород своего племянника _________(1)__________, чтобы попытаться получить помощь из ______(2)_____, правитель которой находился во враждебных отношениях со своим племянником польским королем Сигизмундом III. Был заключен договор, по которому за уступку города ____(3)_________ и значительные денежные выплаты в распоряжение России был передан корпус воинов-наемников. Вместе с этим корпусом царский воевода выступил в поход из Новгорода. Армия его медленно двигалась на юг, к Москве, и постепенно весь Север и значительная часть Центра были очищены от войск тушинцев. Сняв осаду с __(4)______ монастыря, он торжественно вступил в столицу. (Б.Н.Флоря)




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Текст по ссылке описан ниже| II. Выберите верные утверждения.

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.031 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав