Читайте также:
|
З виробниками послуг ми зустрічаємося щодня, а точніше на кожному кроці: авіаперевезення, банківські послуги, парки атракціонів, готелі, перукарні, страхові компанії, телефонний зв'язок, кінотеатри, ресторани та багато іншого. Підприємства, що надають послуги вирізняються великою різноманітністю, але відрізняються від постачальників товарів своїм цільовим ринком, формою організації торгівлі та способом підтримання конкурентоспроможності.
Поняття "послуга" нараховує десятки трактувань. Найбільший огляд існуючих підходів щодо визначення цього поняття представлено у працях О. Решетняк; В. Гордина і М. Сущинської. Основні підходи до визначення сутності послуг наведено в Додатку А.
Отже, існує чимало визначень поняття "послуги". Аналіз трактування терміну наведений у Додатку А1. Аналізуючи їх можна виділити два підходи до визначення послуги:
1) "послуга" як дія, що приносить користь, допомогу іншому;
2) "послуга" як продукт (результат) діяльності сервісного підприємства.
Сучасний економічний словник трактує послуги як "види діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий, що раніше не існував матеріально-речовинний продукт, але змінюється якість уже наявного, створеного продукту. Це блага, що надаються не у вигляді речей, а у формі діяльності. Таким чином, саме надання послуг створює бажаний результат". У такому трактуванні значення поняття "послуга" близько поняттю "обслуговування".
Класифікація послуг - це процес розподілу видів та різновидів послуг на окремі класи і категорії.
[1]. Кожний вид послуг можна розглядати окремо як специфічну сферу діяльності з лише їй властивими особливостями, а всю сферу послуг можна представити як сукупність цих видів діяльності. Традиційно у світовій практиці до основного переліку послуг входять: транспорт, страхування, банківські та інші фінансові операції, будівництво та інжиніринг, зв'язок, інформаційно-обчислювальні послуги, операції з найму робочої сили, прокат фільмів і телепрограм, рекламу, бухгалтерську справу, освіту, консультування з питань управління, юридичні, технічні та інші професійні послуги.
В Україні склалося дещо інше визначення галузей сфери послуг: частину з перелічених послуг завжди включали до матеріального виробництва, іншу більшу частину послуг зараховували до нематеріального виробництва, а деякі види послуг донедавна практично були відсутні на українському ринку або офіційно не визнавалися (операції з нерухомістю, валютою, репетиторство та ін.).
Так, транспорт, зв'язок, будівництво в нашій економіці завжди зараховували до матеріального виробництва. До сфери послуг (невиробничої сфери) відносили: житлове і комунальне господарство; побутове обслуговування населення; охорону здоров'я і соціальне забезпечення; фізкультуру і спорт; освіту; науку і наукове обслуговування; культуру і мистецтво; кредитування; страхування; державне управління і оборону; некомерційні організації з обслуговування домашніх господарств.
Згідно з діючою досі методологією обліку (методологією балансу народного господарства) ці галузі сфери послуг розглядаються як невиробничі і результати їх діяльності не враховувалися в сукупному суспільному продукті і національному доході країни. Переважне число галузей сфери послуг фінансувалося з державного бюджету, причому виділення коштів відбувалося, як правило, за залишковою ознакою.
Швидкий розвиток сфери послуг в Україні почався в 90-ті роки XX ст. Перехід економіки країни до ринкових методів господарювання спричинив появу нових видів послуг, що посилило конкуренцію між сервісними підприємствами. Сфера послуг стала привабливою для підприємців, оскільки деякі галузі практично не вимагають великого стартового капіталу (наприклад, консультаційні послуги), інші у зв'язку з їх нерозвиненістю дозволяють отримувати засновникам надприбуток (фінансові послуги). У зв'язку зі швидким розвитком та збільшенням питомої ваги послуг в економіці загострилася проблема статистичної оцінки діяльності в даній сфері. Зараз ми поступово переходимо на міжнародну методологію обліку і статистики, тому проблема статистичної оцінки сфери послуг актуальна нині для України.
У світі спостерігається тенденція до виділення певних класів послуг, які відрізняються один від одного, а послуги всередині цих класів мають ідентичні проблеми і можливості. Але для такого виділення необхідно скласти список відмітних характеристик, які допоможуть у визначенні класів і розділенні послуг за цими класами.
Існуючі офіційні класифікації послуг можна об’єднати в дві групи:
1) спеціалізовані класифікації ― спрямовані на виконання конкретних завдань, наприклад, регулювання зовнішньої торгівлі (класифікація Світової організації торгівлі (СОТ), Світового банку (СБ), Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду (МВФ);
2) загальні класифікації, в яких послуги, поруч з іншими складовими економічної системи, об’єднані за ознакою спорідненості видів економічної діяльності. Такі класифікації є основою національних і міждержавних систем статистичного обліку та використовуються для макроекономічного аналізу і міжнародних порівнянь. Найпоширенішими є Класифікація видів економічної діяльності Статистичної Комісії ЄС і Міжнародна стандартна галузева класифікація видів економічної діяльності ООН (ISIC) (epp.eurostat.ec.europa.eu), модифіковані варіанти яких використовуються в багатьох країнах.
Одним із найважливіших документів СОТ щодо регулювання сфери послуг є Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС). Дана угода спрямована на скорочення й усунення державних обмежень, які виступають перешкодою для вільного надання транскордонних послуг або є дискримінаційними по відношенню до компаній, створених за участі іноземного капіталу. Угода забезпечує правову базу для вирішення питань про усунення перешкод для торгівлі й інвестицій у сфері послуг, включає конкретні зобов’язання країн-учасниць СОТ щодо обмеження використання ними такого роду бар’єрів. Слід відмітити, що міжнародні угоди в рамках СОТ не дають визначення поняття “послуга”, а лише встановлюють, що послуга включає будь-яку послугу в будь-якому секторі за винятком послуг, що надаються для виконання державних повноважень. Для цілей регулювання в ГАТС усі послуги класифіковано в 12 секторів: ділові послуги; послуги у сфері зв’язку й аудіовізуальні послуги; будівельні та пов’язані з ними інженерні послуги; дистриб’юторські послуги; послуги у сфері освіти; послуги, пов’язані з захистом навколишнього середовища; фінансові послуги; послуги у сфері охорони здоров’я і соціального забезпечення; туризм і послуги, пов’язані з подорожами, послуги з організації дозвілля, культурних і спортивних заходів (крім аудіовізуальних послуг); транспортні послуги; інші послуги. Кожен сектор поділяється на підсектори (всього 155). Наприклад, послуги зі страхування утворюють окрему групу в секторі “Фінансові послуги” та об’єднують: страхування життя; страхування від нещасних випадків і здоров’я людей; інші види страхування; послуги з перестрахування та ретроцесії; допоміжні послуги зі страхування, зокрема, брокерські, агентські, з оцінки збитків, консультативні, актуаріїв тощо. Всі вони включені в зобов’язання щодо відкриття ринків, затверджені П’ятим протоколом ГАТС. Протокол охоплює близько 95% міжнародної торгівлі банківськими та страховими послугами, цінними паперами і фінансовою інформацією.
Схожі завдання щодо регулювання міжнародної торгівлі послугами виконує класифікація Світового Банку (http://www.worldbank.org/en/country/ukraine), згідно з якою виділяються факторні послуги (factor services) ― платежі, що виникають у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва, в першу чергу з капіталом і робочою силою (доходи чи інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, заробітна плата, сплачена нерезидентам), та нефакторні послуги (non-factor services) ― послуги, не пов’язані з рухом факторів виробництва (транспорт, туризм, інші нефінансові послуги).
Часто рух послуг від продавця до покупця відбувається паралельно з рухом товарів чи інвестицій. Тому в залежності від способів доставки послуг споживачу вони поділяються на: послуги, пов’язані з інвестиціями (investment-related services) ― банківські, готельні і професійні послуги; послуги, пов’язані з торгівлею (trade-related services) ― транспорт, страхування; послуги, пов’язані одночасно з інвестиціями та торгівлею (trade-and-investment related services) ― зв’язок, будівництво, комп’ютерні та інформаційні, рекреаційні та культурні послуги.
Впродовж 1997–2000 рр. в Україні відбувся перехід на міжнародні стандарти статистичної звітності та запроваджено Класифікацію видів економічної діяльності ДК 009–96 (КВЕД), яка гармонізована з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії ЄС (REV.1 модифікація 7). Слід зазначити, що у зв’язку з швидким розвитком технологій, особливо у сфері інформаційної та комунікаційної діяльності, появою нових типів спеціалізації підприємств і поділом виробництва на операції, під егідою Статистичної Комісії ООН було здійснено перегляд міжнародних статистичних класифікацій видів діяльності та продукції, у рамках якого на європейському рівні прийнято центральні статистичні класифікації ― Класифікацію видів економічної діяльності (NACE, rev. 2) та Класифікацію продукції за видами економічної діяльності (СРА–2008). Відповідно Відповідно 1 січня 2012 р. в Україні набув чинності новий національний класифікатор України ДК 009:2010 “Класифікація видів економічної діяльності”.
Виходячи з розуміння сфери послуг як сукупності видів діяльності, результатом яких є нематеріальні продукти, що можуть брати участь у процесі матеріального виробництва, або ж кінцевому, як індивідуальному, так і груповому, споживанні, пов’язаному з формуванням особистості чи матеріальних умов її побуту, до сфери послуг можна віднести види економічної діяльності секцій G – Q КВЕД (http://kved.ukrstat.gov.ua/KVED2010/kv10_i.html), а саме: “Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту”, “Діяльність готелів і ресторанів”, “Транспорт”, “Фінансова діяльність”, “Операції з нерухомістю, здавання в найм і послуги юридичним особам”, “Послуги державного управління”, “Освіта”, “Охорона здоров’я і соціальна допомога”, “Колективні, суспільні та особисті послуги”, “Послуги домашньої прислуги”.
Запровадження КВЕД дозволяє порівняти особливості структурних зрушень в економіці України та країн, які перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Проте воно ускладнило співставлення показників стану сфери послуг за період до 2000 р. (статистична інформація узагальнювалась згідно Загального Класифікатора “Галузі народного господарства України”) та після нього. Такі дослідження потребують опрацювання первинної статистичної інформації, що пов’язано зі значними фінансовими та часовими затратами, в зв’язку з чим у деяких випадках доцільно застосовувати непрямі дані.
Виходячи з особливостей ціноутворення, в міжнародній практиці використовується поділ послуг на дві групи:
1) ринкові послуги ― як правило виробляються для продажу з метою отримання прибутків і реалізуються на підставі ринкової вартості. Охоплюють оптову та роздрібну торгівлю, готельне та ресторанне господарство, транспорт і зв’язок, фінансові послуги, послуги при операціях із нерухомістю та ін. (секції G–K КВЕД);
2) неринкові послуги ― реалізуються державними або некомерційними установами й організаціями за цінами, що не мають економічного значення (переважно за бюджетні кошти), з метою задоволення індивідуальних потреб домашніх господарств і колективних потреб суспільства в цілому. Охоплюють послуги державного управління та значну частину послуг освіти, охорони здоров’я, культури й ін., віднесених до секцій L–Q КВЕД. Обсяг виробництва та споживання неринкових послуг оцінюється за собівартістю. Водночас зустрічається поєднання ринкового та неринкового підходів до ціноутворення, коли частина ринкового випуску доповнюється компенсаційними виплатами у формі дотацій із різних джерел (житлові, комунальні, транспортні й інші послуги з обслуговування домашніх господарств).
Враховуючи відмінності бізнес-циклів та особливості функціонального призначення, розрізняють: 1) послуги установ і організацій державного управління (секція L КВЕД); 2) фінансові послуги (секція J); 3) нефінансові послуги (секції G, H, I, K, N, O, P), у складі яких окремо виділяють послуги торгівлі та ресторанного господарства.
За цими ж ознаками Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСD) (OECD Employment Outlook. ― Paris: OECD, 2000. ― 68 р.) класифікує послуги на:
1) дистрибутивні ― пов’язані з розповсюдженням товарів та інформації чи переміщенням осіб. Частина таких послуг призначена для безпосереднього споживання (індивідуального чи групового), однак більшість виконує посередницькі функції на шляху руху продукції до споживача (роздрібна торгівля) та у виробничому процесі (транспортні послуги);
2) особисті ― задовольняють індивідуальні потреби особи, наприклад, послуги готелів і ресторанів, послуги у сфері відпочинку та розваг, перукарські й інші послуги;
3) виробничі ― пов’язані з процесом матеріального виробництва та призначені для відповідних суб’єктів господарювання, в тому числі домогосподарств. До цієї групи належать: фінансове посередництво, операції з нерухомістю, найм машин і устаткування, консультаційні послуги у сфері інформатизації, технічний контроль, реклама і т.п.;
4) соціальні ― неринкові послуги, які безпосередньо задовольняють різноманітні особисті та суспільні потреби людей, зокрема, послуги, пов’язані з державним управлінням і соціальним страхуванням, охороною здоров’я та соціальною допомогою, послуги у сфері освіти та культури.
Щодо наукових підходів до класифікації послуг. На нашу думку, будь-яка спроба охоплення та опису всього різноманіття послуг є марною і безперспективної, оскільки їх видова структура динамічно обновляються та видозмінюються під впливом науково-технічного прогресу і потреб суспільства. Тому основна увага повинна бути приділена тим критеріям класифікації, які відіграють важливу роль при прийнятті управлінських рішень.
Науковці-маркетологи відзначають, що від класифікації послуг залежить результат маркетингової діяльності (доцільність розгляду маркетингових класифікацій послуг актуальна в контексті зростання уваги до маркетингового підходу в управлінні сферою послуг). Послуги істотно розрізняються за відчутністю, рівнем кваліфікації людей – виробників послуг, трудомісткістю, рівнем регулювання з боку держави, ступенем контакту зі споживачем. З огляду на важливість виділення послуги як особливого товару з усього спектра товарів маркетологи намагаються провести межу між цими видами результатів виробничої діяльності за ступенем відчутності отриманого результату. Так, Ф. Котлер описує п’ять видів товарів: “чистий” відчутний товар; відчутний товар із супутніми послугами; гібрид, що поєднує приблизно в однаковій мірі характеристики товарів і послуг; послуги, надання яких припускає використання певних фізичних об’єктів і надання додаткових послуг; “чиста” послуга, для надання якої не використовується відчутний товар і результат якої невідчутний (Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. Анализ, планирование, внедрение, контроль / В. Усманов (гл.ред.) — СПб.: Питер, 1998. — 887 с.).
Серед основних критеріїв класифікації послуг К. Лавлок називає наступні: ступінь відчутності процесу обслуговування; хто (або що) є прямим об’єктом обслуговування в сервісному процесі; місце та час надання послуг; індивідуалізація та стандартизація послуг; характер взаємин між виробником і споживачем послуг; ступінь відповідності попиту та пропозиції; роль споруд, устаткування та персоналу в процесі обслуговування [Лавлок К. Маркетинг услуг: персонал, технологии, стратегии / К. Лавлок. ― М; Издательский дом «Вильямс», 2005. ― 1008 с.]. Загалом групування послуг із використанням приведених характеристик дозволяє надати досить розгорнуту їх типологію. Проте слід відзначити, що в підходах К. Лавлока акцент зроблений на характеристиках послуг як об’єкта комерційного маркетингу, що залишає за межами аналізу ряд характеристик, властивих, наприклад, послугам некомерційних організацій або держави в рамках програм соціальної політики.
Т. Софіна в основу класифікації благ-послуг поклала відмінності послуг від інших благ, якими є: безпосередній контакт виробника та споживача; ступінь опосередкованості в часі та просторі “персоналізації економічних відносин із приводу обслуговування креативним початком (первинна ознака ієрархії)”, а також матеріально-речовинними елементами процесу надання послуг, що представляє побічну ознаку в їхній ієрархії та якості. Відповідно автором виділено: послуги першого рівня, де економічні відносини характеризуються домінуючим внеском людського фактора та високим ступенем персоналізації ефекту праці, першорядною значимістю креативної складової (наука й освіта, інформаційне обслуговування, культура і мистецтво, охорона здоров’я, включаючи фізичну культуру і спорт, рекреаційні, ділові й інші послуги); послуги другого рівня, яким притаманна вища ступінь опосередковуваних елементів об’єктивованого характеру та які базуються на меншій інтерактивній взаємодії виробника і споживача (побутові послуги, телекомунікаційне обслуговування, транспорт, послуги фінансово-кредитної сфери і страхування, послуги житлово-комунального господарства, громадського харчування та торгівлі й ін.) [6, с. 104–114, Софина Т.Н. Рынок услуг (Методологические основы формирования и функционирования): Дис.... д-ра экон. наук: 08.00.01 / Тамара Николаевна Софина. ― СПб., 1999. ― 304]. На нашу думку, ця оригінальна класифікація підкреслює роль послуг у суспільному відтворенні та може служити ефективним засобом багаторівневого підходу до аналізу еволюції сфери послуг, проте менш придатна для дослідження проблем управління сферою послуг.
Важливим завданням є проведення аналізу й оцінки можливостей використання тих чи інших класифікацій послуг, які надаються населенню. Згідно системно-еволюційного підходу суспільний інтелект із розвитком суспільства стає його основним ресурсом і джерелом утворення прибутку. Звідси держава повинна усвідомлено розвивати духовно-інтелектуальні потреби людей, поступово посилювати їхню пріоритетність порівняно із задоволенням матеріальних потреб. Виходячи з таких тверджень, Л. Клікіч на додаток до піраміди потреб А. Маслоу запропонувала шестирівневу піраміду потреб у послугах [7, с. 100, Кликич Л.М. Эволюция сферы услуг: особенности, закономерности, формы государственного регулирования: Дис.... д-ра экон. наук: 08.00.01 / Лилия Миннигалимовна Кликич. ― Уфа, 2005. ― 313 с.]. Ця піраміда усічена та повернута основою вгору, оскільки виходить з того мінімуму потреб людини, що існують від моменту її народження та зростають у процесі життєдіяльності згідно з законом збільшення потреб. Тут використана теза нерівноважної економіки про те, що матеріальні блага повинні вироблятися суспільством у рамках задоволення фізіологічних норм людського співтовариства, не виводячи процес задоволення потреб за їхні межі [8, с. 41, Нусратуллин В.К. Неравновесная экономика. ― Уфа: Восточный университет, 2004. ― 328 с.]. Такий підхід актуальний у контексті концепції сталого розвитку, що акцентує особливу увагу на можливих негативних наслідках від домінування моралі “суспільства споживання”. Висловлюючи зауваження щодо віднесення певних видів послуг до тієї чи іншої групи, на нашу думку, запропонована класифікація може служити ефективним інструментом для визначення управлінських завдань держави модернізації та поетапного розвитку сфери послуг.
На основі узагальнення численних підходів до класифікації послуг, нами виділено наступні значимі критерії:
• товарна форма / ступінь матеріальності (відчутності) результату (можна виділити матеріальні; частково матеріальні; нематеріальні або “чисті” послуги);
• склад послуги (одиничні; складаються із декількох одиничних послуг; комплексні (багатокомпонентні) послуги);
• міра контакту виробника та споживача (потребують безпосередньої присутності споживача; можливе використання різної технології надання послуги; не потребують присутності споживача);
• об’єкт впливу обслуговуючої діяльності (направлені на свідомість; направлені на людину; направлені на фізичні об’єкти; пов’язані з обробкою інформації);
• характер вкладу у задоволення потреби споживача послуги (основні; допоміжні; підтримуючі (сервісні); інфраструктурні);
• рівень масовості обслуговування (індивідуальний клієнт; колективний клієнт; корпоративний клієнт);
• рівень стандартизації послуги (унікальні; нестандартизовані; частково стандартизовані; стандартизовані);
• рівень залучення споживача у процес виробництва (відчутні дії, що впливають безпосередньо на споживача; відчутні дії, що впливають на майно споживача; невідчутні дії, направлені безпосередньо на споживача; невідчутні дії, направлені безпосередньо на майно споживача);
• сфера надання послуг (ділові або бізнес-послуги; споживчі; соціальні);
• міра добровільності обслуговування (добровільні; меріторні; нав’язані);
• цільові настанови на прибутковість (мають за мету максимізацію прибутку; припускають одержання прибутку, однак націлені на вирішення соціальних проблем; націлені виключно на вирішення соціальних проблем);
• участь держави у фінансуванні (бюджетні; змішані; позабюджетне фінансування);
• ступінь соціальної значимості (з сильно вираженою соціальною значимістю; з середнім ступенем соціальної значимості; не значимі з точки зору суспільної корисності).
Виділення даних критеріїв обумовлене специфікою послуги як товару й особливостями процесу їхнього споживання у ринковій економіці, де поряд з ринковим, присутній і неринковий сегмент послуг, що вимагає специфічних методів управління з боку держави. Список критеріїв класифікації може бути розширений.
Незважаючи на величезний пеліт послуг згідно КВЕД, Закон Украіни «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» виділяє певну групу найменувань робіт та послуг які підлягають ліцензуванню:
- проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; ветеринарна практика;. медична практика; гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор; будівельна діяльність вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об’єктів; проектування, монтаж; надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів; фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність:- організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту; діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні; професійна діяльність на ринку цінних паперів; посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника; професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг; розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток, та інші.
Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:
-забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;
-захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
-встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;
-встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.
Ринок послуг посідає значне місце у процесі розвитку економіки. Позитивним явищем для України є стабільний розвиток сфери послуг. Ця галузь постійно розвивається, створює нові робочі місця і дає значні прибутки. З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг, необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов’язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання торгівлі з нашою країною.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 45 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |