Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Економіко-правовий аналіз нормативної бази та огляд спеціальної літератури з питань обліку витрат на надання та реалізації послуг.

Читайте также:
  1. Cписок рекомендованої літератури
  2. Cписок рекомендованої літератури
  3. Cписок рекомендованої літератури
  4. E. Руховий аналізатор.
  5. II. Огляд окремих частин тулуба
  6. V. ЕТАП САМОАНАЛІЗУ, ГРУПОВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ТА САМОРОЗВИТКУ
  7. V. СПИСОК ЕКЗАМЕНАЦІЙНИХ ПИТАНЬ З КУРСУ “ФІЛОСОФІЯ”.
  8. VII. Перелік питань для підготовки студентів до підсумкових модульних контролей
  9. VIII. Правила обліку вакцин, анатоксинів та алергену туберкульозного
  10. Автоматизована (комп’ютерна) форма ведення бухгалтерського обліку
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

При написанні курсової роботи була розглянута та проаналізована законодавчо–нормативна база. Основні законодавчі документи, що регулюють визначення та ведення бухгалтерського обліку, результати діяльності підприємств сфери послуг. Перелік документів наведений в додатку Б.

Правове регулювання бухгалтерського обліку – це система законодавчих і нормативних актів, відповідно до яких підприємство здійснює господарсько-фінансову діяльність і забезпечує ведення її бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Ці нормативні акти мають певну ієрархічну підпорядкованість.

Вся система правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні може бути представлена таким чином:

-закони та інші підзаконні нормативні акти;

-положення бухгалтерського обліку та інші нормативні акти (накази, інструкції та ін.), що приймаються центральними органами спеціальної компетенції (Міністерством фінансів України, НБУ, Держкомстатом України та іншими відомствами);

-методичні рекомендації з ведення бухгалтерського обліку, що розробляються і затверджуються з врахуванням особливостей та потреб певних видів діяльності;

-робочі документи щодо організації та ведення бухгалтерського обліку та застосування облікової політики, що приймаються власником підприємства на підставі нормативних документів, розроблених і затверджених органами держави.

До нормативних актів першого рівня належать: закони, укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, які закріплюють обов’язковість одноманітного ведення бухгалтерського обліку всіма суб’єктами господарювання, основні вимоги щодо його організації, правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Основним законодавчим актом, який регулює питання бухгалтерського обліку та фінансової звітності, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийнятий 16 липня 1999 р. В цьому Законі дається визначення бухгалтерського обліку, його об’єкта, встановлюються єдині правила бухгалтерського обліку для всіх підприємств незалежно від форм власності та виду діяльності, визначаються правові засади регулювання, організації, ведення та систематичного обліку, його регістрів, порядок оцінки майна та зобов’язань, привила складання та подання фінансової звітності в Україні (Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийнятий 16 липня 1999 р .)

До важливих постанов Кабінету Міністрів України з питань бухгалтерського обліку також слід віднести Постанову від 28 лютого 2000 р. N 419 Про затвердження Порядку подання фінансової звітності ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінетом Міністрів).

Нормативні акти другого рівня включають положення та інструкції з бухгалтерського обліку, які приймаються Міністерством України, Національним банком та іншими відомствами, в яких викладені загальні вимоги державного регулювання бухгалтерського обліку, містяться основні поняття, базові правила та прийоми бухгалтерського обліку. Так, наказом Міністерства фінансів України 07 лютого 2013 року № 73, було скасовано дію з 1 по 5 положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

 

Важливе значення мають інструкції Міністерства фінансів про порядок бухгалтерського обліку господарюючих засобів та операцій, наприклад: Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (24 травня 1995 р.) Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства фінансів № 1327 ( z1181-10 ) від 08.11.2010; Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей грошових коштів і документів та розрахунків (11 серпня 1999 р.). Особливе місце належить нормативним актам НБУ.

Третій рівень правового регулювання бухгалтерського обліку включає методичні рекомендації, інструкції та листи, що роз’яснюють застосування окремих положень бухгалтерського обліку. Міністерство фінансів розробило та затвердило Єдиний план рахунків бухгалтерського обліку та інструкцію з його застосування (30 листопада 1999 р.), Інструкцію про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку (20 грудня 2000 р.). Крім того, Міністерство фінансів України розробило типові форми документів, облікових регістрів, форми бухгалтерської документації, а також видає інструкції про порядок бухгалтерського обліку господарських засобів та операцій. Господарюючі суб’єкти, незалежно від форми власності та галузей господарства, зобов’язані керуватися цими документами, які є обов’язковими.

До документів четвертого рівня правового регулювання організації та ведення обліку належать положення, інструкції, накази та інші робочі документи з ведення бухгалтерського обліку, які перебувають безпосередньо в компетенції організації і є внутрішніми робочими стандартами. До них слід віднести: наказ про облікову політику організації, робочі плани рахунків бухгалтерського обліку, положення про оплату праці, посадові інструкції та ін.

Важливу роль у системі нормативного регулювання бухгалтерського обліку відіграють національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені Міністерством фінансів України. В умовах глобалізації фінансових рішень, створення корпорацій особливого значення набувають проблеми уніфікації національних стандартів бухгалтерського обліку із стандартами міжнародними. Використання Україною Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у практичній діяльності сприятиме поглибленню міжнародної співпраці в галузі бухгалтерського обліку, поліпшенню якості національних стандартів.

У господарському обороті України відмічається значне поширення посередницьких договорів (як таких, що передбачені чинним законодавством, так і таких, що не здобули свого нормативного закріплення). Посередництво об’єктивно стало одним з активно здійснюваних видів господарської (підприємницької) діяльності і це є незаперечним фактом, що свідчить про прогресивний розвиток вітчизняної економіки, оскільки розмаїття на ринку професійних суб’єктів посередницької діяльності і правових форм посередництва сприяє становленню конкурентноздатного середовища, що, в свою чергу, сприяє ефективному розвитку ринкової інфраструктури. Водночас, договірна форма оформлення посередницьких правовідносин стає все більш популярною.

Всі посередницькі договори умовно можна поділити на дві групи:

1) основні — виключно посередницькі договори (доручення, комісія, агентський договір);

2) спеціальні — договори, що укладаються при здійсненні окремих видів підприємницької діяльності і містять елементи основних посередницьких договорів (транспортне експедирування, управління майном), або що стають посередницькими за певних умов (фінансовий лізинг, складське зберігання і всі підвиди договорів, тобто субкомісія, субпідряд, суборенда, субконцесія тощо).

Висвітлюючи питання визначення, характерних особливостей та місця посередницьких договорів у системі господарсько-правових зобов’язань, передусім відзначимо, що всі посередницькі договори (незалежно від належності до будь-якої з груп) є договорами про надання послуг.

А тому об’єктивно зумовленою виявляється потреба в здійсненні аналізу поняття “послуга” як юридичної категорії договірного права з ормулюванням її основних ознак.

Постановці та розгляду певних аспектів цього питання приділили увагу у своїх наукових працях такі вчені, як: Є. Шешенін, А. Михайлов, В. Приходько, С. Ємельянчик, Ю. Космін, А. Кабалкін, Д. Степанов, Є. Шаблова, В. Луць, Є. Хаксевер, Н. Федосенко та ін.

У Цивільному кодексі України (надалі — ЦКУ) норми, які встановлюють загальні положення про надання послуг, виокремлено в окрему главу (гл. 63). У зв’язку з тим, що договір-доручення, договір комісії та агентський договір є різновидами договорів про надання послуг, норми, які закріплено в названій главі, безпосередньо стосуються зобов’язань, що виникають із зазначених договорів. У ч. 2 ст. 901 ЦКУ вказано, що положення цієї глави (гл. 63) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг.

Предметом таких договорів є послуга — певна діяльність, яка не пов’язана зі створенням речі (її відновленням, ремонтом тощо), однак сама по собі породжує відповідне благо, що має споживчу вартість, та в силу своїх корисних властивостей здатна задовольнити певні потреби. У різних джерелах на сучасному етапі по-різному трактується поняття послуги. Так, наприклад, послуга подекуди трактується як підприємницька діяльність, направлена на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, що здійснюється на основі трудових правовідносин. Послуга також трактується як такий вид корисної праці, при якій виробництво корисного ефекту співпадає з часом її споживання. Визначаються послуги і як будь-які функції, пов’язані безпосередньо або опосередковано із задоволенням особистісних потреб, але безпосередньо не направлені на виробництво будь-яких предметів. З точки зору такого розуміння можна сказати, що посередницькі послуги призначені виконувати посередницькі функції, пов’язані із задоволенням потреб суб’єктів ринку у виробництві та реалізації предмета їх діяльності. В економічному розумінні під послугами розуміють функції та операції, на які є попит і, відповідно, ціна, що встановлюється на відповідному ринку. Іноді послуги визначають як нематеріальні блага, однією з характерних рис яких є споживання на місці їх надання. Вважається, що виробництво (надання) послуг і їх споживання співпадають у часі та просторі, і в момент надання послуги її виробник (виконавець) і споживач вступають у безпосередній контакт. При цьому відмічається, що платність посередницьких послуг обумовлена самим характером послуги, що є вільною і ніби прихованою в товарі.

При аналізі етимології слова “послуга” найчастіше розкривається два його значення:

1) дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому;

2) діяльність підприємств, організацій та окремих осіб, виконувана для задоволення потреб, обслуговування.

У юридичній літературі послуга визначається подекуди як трудова корисна діяльність людини (групи людей), результати якої дістають вияв у корисному ефекті, що задовольняє будь-яку потребу суспільства (.: Михайлов А. Услуги как форма бизнеса // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — № 1. — С. 51.) . Цей суспільно корисний ефект (або благо) виступає не у формі речей, а у формі діяльності. Як зазначає Ю. П. Космін (Космін Ю. П. Поняття та види послуг. Договори про надання юридичних і фактичних послуг (доручення, комісія, схов, охорона об’єктів) // Цивільне право: навчальний посібник / О. А. Підопригора, Д. В. Боброва, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, О. В. Дзера та ін. / За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. — К.: Вентурі, 1996. — С. 265.), послуги — це певна діяльність, що не пов’язується зі створенням речі (її відновлення, ремонт), однак яка сама по собі породжує відповідне благо, що має споживну вартість і внаслідок цього стає об’єктом права(Приходько В. Послуга як правова категорія договору розшуку // Підприємництво, господарство і право. — 2006.- № 5.- С. 82) пропонує визначення послуги як корисного результату дії (діяльності), що полягає у корисному ефекті, оскільки корисний ефект задовольняє потреби особи (сааме для досягнення цього результату укладається договір про надання послуг).

С. Ємельянчик визначає послугу як дію (діяльність), спрямовану на задоволення потреб особи, яка виражається у відсутності втілення в певному майновому результаті, що є невіддільним від самої діяльності, якість якого не може гарантуватися і який споживається безпосередньо у момент її здійснення (Ємельянчик С. Послуга в цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 3. — С. 108) . Однак відзначимо, що дослідження послуги як юридичної конструкції свідчить, — як у цивільному, так і у господарському праві не склалося єдиного підходу до розуміння її сутності. Цей факт зумовлений тим, що термін “послуга” використовується у різних значеннях, а тому має різне змістовне навантаження.

Не має єдності і у чинному законодавстві України щодо визначення послуги.

Так Законом України від 12.05.1991 р. “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону України від 01.12.2005 р.) послуга визначена як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (ст. 1) (Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. у ред. Закону України 01.12.2005 р. // ВВР. —2006. — № 7. — Ст. 84.) . Згідно зі ст. 1 Закону України від 01.12.2005 р. “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”, послуга — результат економічної діяльності, яка не створює товар, але продається та купується під час торговельних операцій (Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 01.12.2005 р. // ВВР. — 2006. — № 12. — Ст. 101. ) . Відповідно до преамбули Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р., послуга — це результат безпосередньої взаємодії між виконавцем та замовником і внутрішньої діяльності виконавця для задоволення потреб замовника ( 8 Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів: наказ Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р. // ОВУ. — 2003. — № 8. — Ст. 319. ).

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації (Класифікатор відходів ДК 005-96 від 29 лютого 1996 року) послуга визначена як наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем, внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Відповідно до Інструкції про порядок визначення країни походження товарів/послуг, оформлення та засвідчення сертифікатів відповідних форм, затвердженої рішенням президії Торгово-промислової палати України від 27.02.2002 р., послуга — трудова доцільна діяльність, результати якої виражаються в корисному ефекті, особливій споживчій вартості. Особливістю послуги є збігання в часі та просторі процесів виробництва, реалізації та споживання її споживчої вартості. Аналіз цих нормативних визначень терміну “послуга” свідчить, що узагальнюючим поняттям послуги для всіх нормативноправових актів буде послуга як дія, що надає користь, тобто має своїм результатом певний “корисний ефект”.

Специфічні характеристики послуги відрізняють послугу від товару, хоча подекуди послугу розуміють і як різновид товару, оскільки її виробництво призначене для задоволення потреб споживачів. Так в економічній літературі досить поширеною є позиція, відповідно до якої за умов розвитку ринкової економіки, послуги купуються на основі вільного вибору, стають об’єктом купівлі- продажу і є товаром, хоча і досить специфічним, оскільки: їх виробництво і споживання частіше співпадають за місцем і часом; вони як частина сфери нематеріального виробництва беруть участь паралельно з продукцією матеріальної сфери в сукупному процесі суспільного виробництва. З іншого боку, деякі автори вважають, що факт створення послуги можна відділити у часі від факту її продажу і факту використання, і це дозволить продавати послуги ринковими методами.

Однак всупереч викладеному, якщо товар — це продукт праці, який має певний речовий вираз, то послуга — це діяльність, у результаті якої нове матеріальне благо не виникає, але має позитивний (корисний) ефект. Таким чином, різницю між річчю і послугою слід шукати не в економічному змісті, а в їх фізичній формі. Насправді майже завжди набуття товару супроводжується конкретними послугами, а використання послуг супроводжується конкретними товарами. Для розуміння різниці між товарами і послугами слід усвідомити, що вони є не антиподами, а скоріше складовими одного континууму ( Див.: Хаксевер Б. Управление и организация в сфере услуг. — СПб., 2002. — С. 25.)

У сучасній економічній літературі послуга розглядається у вигляді товару або безпосередньо у вигляді діяльності. Так, подекуди, послуги визначаються як діяльність підприємств (організацій) і окремих осіб, спрямована на задоволення певних потреб індивідів, колективів, суспільства. При цьому відзначається, щопроцес виробництва послуг збігається з їх реалізацією і споживанням, тому послуги неможливо накопичувати, трансформувати, зберігати ( Див.: Економічний словник — довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995. — С. 258.) .

Під економічною сутністю послуги прийнято розуміти продукт корисної діяльності, спрямованої на задоволення певних потреб людини і суспільства ( Див.: Ємельянчик С. Вказ. праця. — С. 105-108) .

В сфері політичної економії та філософії пропонується нарівні з матеріальним виділяти і нематеріальне (духовне) виробництво. Результатом останнього є ідеальний продукт, який повинен розглядатись як звичайний товар. При цьому відзначається, що як і будь-яка інша діяльність, послуга має власну структуру, яка завжди містить такі компоненти (Див.: Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / І. В. Бичко, Ю. В. Осічнюк, В. Г. Табачковський та ін. — К.: Либідь, 1991. — С. 366-378, 295; Філософія: Навч. посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко, В. П. Розумний та ін. / За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Вікар, 1997. — С. 445, С. 461-464.):

1) потреба;

2) мета;

3) мотив діяльності;

4) сам процес діяльності;

5) предмет, на який вона націлена;

6) засоби, спрямовані на досягнення мети;

7) результат діяльності .

Однак слід відзначити, що послуга в економічному та філософському розумінні є більш широкою категорією порівняно з її юридичним озумінням.

Тому необхідно відрізняти економічні відносини з надання послуг та їхнє правове втілення. Слушно з цього приводу висловився Є. Д. Шешенін, який справедливо вказав, що термін “послуга” вживається, крім економічного, також і у правовому розумінні, коли під послугою слід розуміти діяльність, що здійснюється на виконання цивільного обов’язку і не пов’язана із створенням упредметненого результату ( Шешенин Е. Д. Общие проблемы обязательств по оказанию услуг // Антология уральской цивилистики. —М., 2001. — С. 45.) .

При аналізі послуги як об’єкта господарського обороту простежується тенденція, що зводиться до формули: послуга — це дія (діяльність). Але, як стверджує С. Ємельянчик, визнати, що послуга — це дія, недостатньо. Очевидно, вона є специфічного дією ( Ємельянчик С. Вказ. праця. — С. 106). Слушною видається з цього приводу позиція автора щодо сумнівності тверджень згідно з якими послуга як об’єкт зобов’язання може виступати лише в його активній формі (власне сама дія), а в іншій, пасивній формі (тобто утримання від дій), послуга існувати не може ( Ємельянчик С. Вказ. праця. — С. 106) . В даному випадку, на нашу думку, поняття дії (діяльності) слід тлумачити більш широко, оскільки на практиці цілком можливі випадки, коли надання і, відповідно, споживання послуги може відбуватися у процесі бездіяльності з боку виконавця.

З викладеного випливає, що послуга — це специфічний результат, що виражається в діяльності. Через результат діяльності визначає послугу і Н. Федосенко, відзначаючи, що діяльність і результат, на перший погляд, виступають як “рівнозначні” величини, якщо вважати, що задоволення потреби можливе лише за допомогою діяльності. Якщо ж виходити з того, що діяльність є не самоціллю, а засобом досягнення мети — задоволення потреби, то акцент у визначенні послуги зміщується, зазначає автор, саме до результату, адже дуже складно визначити мету діяльності. Логічною є побудова “результат діяльності”. Вона відповідає, на думку автора, по-перше, меті, яку переслідує замовник, вступаючи у правовідношення; по-друге — чіткому усвідомленню виконавцем того, що задоволення його економічного інтересу можливе виключно через задоволення потреб конкретної особи (Див.: Федосенко Н. До питання про місце договору з надання послуг у ході виконання маркетингових досліджень у системі цивільно-правових договорів // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 5. — С. 27-29.)

Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (виконавець) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту наведеного визначення вбачається, що в ньому розкривається змістовне навантаження словосполучення “надання послуг”. Воно, зокрема, полягає в тому, що під послугою слід розуміти вчинення певних дій чи діяльності. А отже, для всебічного та чіткого розуміння правової природи послуги видається доцільним з’ясувати значення термінів “дія” та “діяльність”. Так, під дією розуміють вияв будь-якої енергії, а також роботу, здійснення будь-чого. Діяльність же, може виступати як застосування праці до будь-чого, робота, дія (23 Див.: Новий тлумачний словник української мови. — К., 1999. — Т. 1. — С. 774. ) . Загалом же, під діяльністю розуміють специфічний вид людської активності, що спрямована на перетворення зовнішнього світу. Діяльність має певну мету, мотив, предмет, структуру, засоби здійснення. Структурно діяльність складається з окремих дій. Розрізняють дії імпульсивні та вольові (Див.: Рубинштейн С. Л. Основы общественной психологии. — СПб., 1999. — С. 435-465.). При цьому можна відмітити, що сутність послуги полягає саме у здійсненні вольових дій суб’єкта. Вольова дія, в свою чергу, є свідомим актом поведінки суб’єкта, спрямованим на досягнення певної мети. Вольова дія характеризується певним способом здійснення, що отримав назву операції.

Отже, під діяльністю слід розуміти сукупність певних вольових дій суб’єкта, що вчиняються певним способом чи об’єднані єдиною метою. Оскільки дія є структурною одиницею цілеспрямованої, предметної діяльності, то можна зробити висновок, що критерієм розмежування дій та діяльності є мета, із якою вони вчиняються. Послуга, з огляду на викладене, виступає як діяльність, що складається з певних дій, об’єднаних однієї метою — надання послуги. Саме встановлена мета, — створити корисний ефект, — виступає основою розмежування дії та діяльності. Водночас, як зазначає В. А. Васильєва, особливістю предмета всіх посередницьких договорів є не стільки сама діяльність як процес, скільки вчинення юридично значимих дій, які кожна зокрема і всі разом стають юридичним фактом, що змінює обсяг прав та обов’язків особи шляхом вчинення дій іншою особою — посередником (26 Васильєва В. А. Істотні умови посередницького договору // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. — 2006. — № 1 (17). — С. 79-82. ).

Таким чином, на підставі викладеного вважаємо, що для цілей господарського обороту послуга взагалі, як і посередницька послуга зокрема, може бути визначена як діяльність (що є господарською за своєю суттю та здійснюється послугонадавачем з метою отримання винагороди), структурними складовими елементами якої є окремі юридично значимі дії суб’єкта господарювання — послугонадавача (що мають значення юридичного факту, оскільки їхнє вчинення послугонадавачем тягне за собою створення правових наслідків для послугоотримувача), яка не пов’язана зі створенням упредметненого результату як певного матеріального блага, результатом якої є певний корисний ефект як відповідне нематеріальне благо, що характеризується матеріальною непомітністю (тобто невідчутністю, оскільки споживання послуги не передбачає переходу права власності на неї), має споживчу вартість і задовольняє потреби іншого суб’єкта господарювання — послугоотримувача, є невіддільним від свого джерела (самої діяльності), характеризується невичерпністю та неможливістю зберігання, якість якого не може бути наперед гарантованою і який споживається в момент здійснення такої діяльності (тобто в процесі надання самої послуги).

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 84 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав