Читайте также:
|
Рис. 8 Функціональна ("шахтна") організаційна структура
Результати роботи кожної функціональної служби оцінюються відповідними показниками. Наприклад, робота виробничого відділу характеризується показниками виконання графіка надання послуг, витрат ресурсів, продуктивності праці, використання обладнання тощо. Відповідно будується й система матеріального стимулювання, яка орієнтується передусім на досягнення високих показників кожної служби. При цьому кінцевий результат ніби відходить на задній план, оскільки вважається, що всі служби тією чи іншою мірою працюють на його отримання. Переваги функціональної структури досліджуваного підприємства є:
• ефективний централізований контроль за досягненням результатів у відповідних сверах діяльності;
• висока якість управління операціями у відносно стабільних сферах бізнесу;
• ефективне досягнення ефекту масштабу на базі функціональної спеціалізації.
Однак надмірне зосередження на вдосконаленні здійснення закріпленої функції породжує звуження управлінського мислення, спричиняє розмежування в роботі окремих функціональних служб, ускладнює міжфункціональну координацію, перешкоджає залученню в організацію інновацій, оскільки це стає на заваді масштабізації виробництва. Крім того, у працівників функціональних відділів розвивається синдром вищості щодо персоналу інших підрозділів, який проявляється в постійному намаганні втрутитися в їхню роботу. Це призводить до надходження у виробничі цехи суперечливих вказівок з різних функціональних служб і виникненню міжфункціональних конфліктів. Порушується принцип єдиновладдя, ефективність управління знижується. Тому функціональна структура найпридатніша для великих монопродуктових, моноринкових організацій (що працюють за стабільних умов), головним завданням яких є отримання конкурентних переваг за рахунок мінімізації виробничих витрат.
Відповідно до посадової інструкціі — нормативного документу, в якому визначено завдання, права, обов’язки і відповідальність посадової особи, керівник виробничо-господарської діяльності підприємства несе усю повноту відповідальності за наслідки рішень, що приймаються, збереження і ефективне використання майна підприємства, а також фінансово-господарські результати його діяльності. Обов`язки директора (керівника) підприємства наведені у Додатку В2
Щодо обов’язків головного бухгалтера на підприємстві. Відповідно до посадової інструкції, вони наведені у Додатку В3.
Дуже важливим питанням для детального аналізу роботи підприємства є структура бухгалтерії. Бухгалтерія — такий самий підрозділ підприємства, як і всі інші адміністративні служби. Тому є дві основні форми побудови облікового апарату — централізація і децентралізація.
Під централізацією обліку здебільшого розуміють таку побудову облікового апарату, за якої всі облікові роботи (обробка документів, аналітичний і синтетичний облік, складання зведеного балансу і звітності) зосереджені в єдиному обліковому підрозділі — у бухгалтерії підприємства. При централізованому обліку в окремих підрозділах підприємства складають лише первинні документи (виписують прибуткові і видаткові накладні, прибуткові і видаткові касові ордери, інші документи). Документацію разом зі звітами матеріально-відповідальних осіб та касовими звітами передають до головної (центральної) бухгалтерії підприємства, в якій складають зведений бухгалтерський баланс та іншу звітність.
На співвідношення централізації і децентралізації в управлінні підприємством у цілому безпосередньо впливають такі фактори, як розміри організації, технологія виробництва і послуг, навколишнє ділове середовище. Це справедливо і для бухгалтерії.
Найповніше класифікацію форм побудови облікового апарату дослідив проф. П.П. Німчинов (Німчинов П.П. Загальна теорія бухгалтерського обліку.– К.: «Вища школа», 1977. – 240 с.), який виділив чотири організаційні форми побудови облікового апарату:
а) централізовану, за якої на підприємстві створюють єдиний обліковий центр — центральну бухгалтерію або відділ обліку та звітності, до нього передають для обробки матеріально відповідальні особи або інші оперативні працівники оформлені первинні документи. Обліковий центр здійснює їх перевірку та обробку аж до одержання зведених показників;
б) децентралізовану, за якої, крім центральної бухгалтерії, у кожному підрозділі (в цеху, бригаді) створюють облікові відділи, куди здають документи матеріально відповідальні особи. У цих відділах документи перевіряють, реєструють, а в кінці звітного періоду за цими даними складають баланси та іншу підсумкову звітність, яку передають до центральної бухгалтерії для узагальнення;
в) неповну централізацію, за якої створюють і центральну бухгалтерію, і облікові осередки в підрозділах, що не ведуть регістрів аналітичного і синтетичного обліку, а лише приймають, перевіряють і групують документи для передачі їх до центральної бухгалтерії;
г) форму централізованих бухгалтерій, яку використовують у групах економічно однорідних підприємств, підпорядкованих, як правило, одному вищому органу. На цих підприємствах створюють обліково-контрольні групи, підпорядковані централізованій бухгалтерії, котрі під її керівництвом здійснюють первинну обробку та класифікацію документів.
При функціональному розподілі праці подрібнюється обліковий процес, унаслідок чого звужується сфера діяльності окремих виконавців і розподіляється відповідальність за достовірність даних з облікового комплексу між багатьма виконавцями. При оперативному — необхідна висока кваліфікація бухгалтерів. Тому побудова бухгалтерії за однією ознакою в чистому вигляді майже не трапляється.
Стосовно оперативно-виробничого принципу розподілу праці серед авторів єдності немає. Професор В.В. Сопко [Кузьминский АЛ., Сопко В.В. Организация бухгалтерского учета и анализа хозяйственной деятельности. — К.: Выща шк. Головное изд-во, 1986. — 256 с.], вважає, що такий принцип передбачає виконання окремим працівником комплексу облікових робіт, які належать до конкретного облікового завдання (наприклад, облік оплати праці, облік витрат виробництва, облік готової продукції та її реалізації тощо).
На практиці найчастіше застосовують комбінований оперативно-виробничий принцип, виконуючи частину робіт за об'єктами обліку, а частину — за обліковими завданнями. На Дніпропетровському обласному спеціалізованому ремонтно–будівельному підприємстві протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України застосовують саме цей принцип. Додатку В3 продмонстрована форма побудови облікового аппарату досліджуваного підприємства.
Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.
Термін "облікова політика", визначений Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності.
Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого — як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.
Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби.
Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики. Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.
У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, має певні обов'язки, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені терміни фінансової і статистичної звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства. У свою чергу керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності. Принцип послідовності безпосередньо стосується облікової політики підприємства. Обрана облікова політика застосовується підприємством із року в рік. У будь-якому разі вона має залишатися незмінною принаймні протягом календарного року (з 1 січня по 31 грудня). Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у зв'язку зі змінами в законодавстві, розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства. Якщо такі зміни відбулися, то про це ґрунтовно повідомляється у пояснювальній записці до річної звітності.
Розробка та прийняття облікової політики кожним підприємством сприяє поліпшенню бухгалтерського обліку і звітності, що в кінцевому підсумку забезпечить ефективність прийнятих рішень і діяльності підприємства.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 134 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |