Читайте также:
|
Григорій Савич Сковорода (1722-1794) — найвидатніша постать у культурному житті України XVIII ст. Філософ і поет, педагог і музикант, знавець латини, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов, він розвинув цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, створив власну фiлософську систему, специфiчний стиль i форму фiлософського мислення. Особливостями фiлософування Сковороди були: • органiчне посднання художнього i рацiонально-абстрактного свiтоспоглядання, наслiдком чого постас унiверсальний алегоризм, в якому предмети i явища осмислюються не в усiйсукупностi властивостей, а лише в їх абстрактно-схематичному образi; • символiзм у викладi, характерним для якого е симноли як «остась iстини» як те, що допомагаб пiзнати неземне; • метод антитези; • вiдсутнiсть теоретичноїовершеностi, формальноi система тизацii свох iдей, лише певний, досить чiтко окреслений ракурс бачення свiту чи проблеми. Основоположним принципом фiлософського вчення Сковороди є принцип двонатурностi свiту Згiдно з ним, все суще складаеться з двох натур — видимо i невидимо, тобто матерiального i iдеального, тiлесного i духовного, мiнливого i вiчного. Принцип двонатурностi свiту органiчНо пов’язаний зi вченням Сковороди про три свiти. Усе суще вiн подiляв на три специфiчнi види буття або 4свiти»: великий, або макрокосм (Всесвiт); малий або мiкрокосм (людина); свiт символiв, або Бiблiя. Макрокосм, першоосновою якого були чотири елементи — вогонь, повiтря, вода й земля, Сковорода подiлив на стиарий свiт, якй всi давно знають, i новий свiт, що вiдкриваеться лише тим, хто за видимим бачить невидиме. Ма.лий свiт, який с основою фiлософськоi системи Сковороди, фiлософ розкривае, виходячи з концепцй двонатурностi свiту. У людинi с видиме i невидиме, тiлесне i духовне, тлiнне i вiчне, зоннiшне i внутрiшнс. У духовному самопiзнаннi, яке розцiнюсться як домiнуюче, Сковорода вбачав ключ до розкриття таемниць буття свiту i самої людини. Третий свiт — свiт символiв (Бiблiя) допомагас людинi пiзнати в собi Бога. Бiблiя, на переконання Сковороди, с аптекою, що мiстить Божу премудрiсть для лiкування душевного свiту. Принцип двонатурностi свiту й iдея трьох свiтiв у вченнi Сковороди пiдпорядкованi основному об’ектовi його фiлософування — духовному свiтовi людини, проблемi її щасливого буття.
49.Філософія України в культурі романтизму XIX ст.
Cаме у творах народу і професійного мистецтва, які є виявом душі народу, культурних традицій і духовності, відбивається специфіка українського світосприймання, основні риси національного світогляду. Назва її - філософія серця. У основних рисах вона виникла у Сковороди, сформувалась остаточно у XIX ст. у П. Юркевича, закріплюється як стійка світоглядна позиція в українському романтизмі, виявляючи себе у творчості М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, у працях М. Максимовича. її вплив на українську духовність, культуру настільки великий, що в певній трансформації вона знайшла виявлення у літературі і мистецтві XX ст. Секрет такого впливу в тому, що основи цього філософського світогляду грунтуються на характерних особливостях національної психології і світосприймання українців.
Як і в Сковороди, у Юркевича символ "серце" багатозначний. Одне з його значень - серце як душевний стан людини. Це одночасно факт і свідомості, і чуттєвої сфери, врешті-решт це виявлення духовності людини. "Загальний стан душі" неповторний і ідеальний. Ця позиція близька до тлумачення Ф. Брентано і Е. Гуссерлем поняття "феномен". Стан душі - це чуття чогось.
Інший видатний представник українського і російського романтизму - М. Гоголь. Його пошуки правди - це заглиблення в себе, у свою душу, бо через неї лежить шлях у світ. Світ відкривається людині у правді тільки завдяки його духовному відродженню, активності, а не раціональному пізнанню. Душа людини для Гоголя є не стільки шляхом пізнання, скільки його глибинним витоком. Як Сковорода і Юркевич, так і Гоголь називає душу "серцем". Серце людське - це безодня незвідана, тут ми кожної хвилини помиляємось. Єдиний шлях самоствердження, самоудосконалення, що допоможе уникнути помилок, - улюблена справа людини, що поглинає всю її. Близько до ідеї Сковороди про "сродний труд", Гоголь стверджує неповторність людини, її право на власний моральний шлях у житті. Михайло Драгоманов називав Гоголя "батьком новітнього українського народолюбства"
Значний внесок у розвиток філософської думки в Україні вніс Т. Г. Шевченко (1814-1861). Він народився в бідній родині на Київщині, залишився 11 років сиротою, відчув на собі тяжке життя безправного кріпака. Тільки у віці 23 роки зусиллями представників прогресивної російської інтелігенції він був викуплений із неволі і як обдарований художник зачислений до Академії мистецтв.
Шевченко продовжував кращі традиції суспільної думки філософа і поета Г. Сковороди, письменників Котляревського, Гребінки, які вже зробили перші кроки у бік реалізму і народності. Поет цікавився ідеями російських демократів, часто читав "Колокол" Герцена, "Полярну зірку", спілкувався з Чернишевським.
Усі перші твори Шевченка просякнуті мотивами боротьби за "волю" проти кріпацтва. Оспівуючи "вільне життя", він звеличив патріотизм пригнобленого народу в боротьбі проти польських, турецьких, татарських поневолювачів. У поемі "Гайдамаки" поет стає на шлях революційного демократизму. Поема звучить як заклик до насильницької розправи над поміщиками і царем.
Видатним представником "філософії серця" був письменник, критик та історик Пантелеймон Куліш (1819-1897). Природа, на його думку, "влаштована божественною мудрістю", а свідомість існує незалежно від матерії, тому можливе безсмертя душі, потойбічне життя.
50.Натуралістично-позитивістські та соціалістичні ідеї у філософії України (О О. Потебня, М.П.Драгоманіа, І.Я.Франко, В.І Вернадський та ін.)
Особливість розвитку української філософії тієї години - її постійна російськомовна форма, оскільки українська мова залишалася фактично забороненою. Академічна філософія того періоду представлена здобутками відомих вчених Олександра Потебні, Олексія Гілярова, Георгія Челпанова, Миколи Грота, Василя Зенковського й ряду релігійних філософів Петра Ліницького, Павла Кудрявцева, Романа Богдашевського. Надбанням громадськості стала творчість видатних прогресивних письменників України - Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Вернадського й багатьох інших.
Видатний український філософ, засновник Харківської психологічної школи в мовознавстві Олександр Опанасович Потебня (1835-1891 рр.), відкинувши теорію божественого походження мови, розробляє теорію, по якій мова є діяльністю. Народився Олександр Потебня на Полтавщині. Закінчив Харківський університет. Одним з перших був відряджений на навчання за кордон. З 1875 року професор кафедри історії російської мови й літератури Харківського університету. Підйом національної самосвідомості визначив його звернення до фольклору. Досліджуючи питання відносин між мисленням і мовою, походженню мови, значення слова для мислення, ступінь зв'язку слова із душевним життям. Олександр Потебня доводить помилковість теорій про усвідомлене створення мови, а також теорії божественного походження мови. Обґрунтувавши ідею, що мова є суспільним явищем, Олександр Потебня доходить висновку: мова - це не стільки засіб висловлювати готову істину, скільки відкривати дотепер невідому істину; що ж до того, хто пізнає, мова є чимось об'єктивним, а відносно того, що пізнається, мова - суб'єктивна. Велике значення має доказ того, що закони мови єдині для всіх країн і народів, що відмінність між мовами складається в результаті дії законів. У процесах сучасної мови Олександр Потебня вбачає ключ до того, як здійснювалися ці процеси на протязі життя людини. Думка про порівняння всіх мов у мовознавстві - таке ж велике відкриття, яким стала ідея людського для історії. Обидві концепції підтверджують ідею єдності людства. У роботі «Думка й мова» Олександр Потебня висуває ідею: мова впливає і на міфологічну свідомість. Міф - це особливе слово. Міфологічне мислення на певному етапі розвитку є єдино можливим й розумним, властивим людям всіх.
Видатний письменник і публіцист, етнограф і історик Михайло Петрович Драгоманів (1841-1895 рр.) належить до прогресивної плеяди філософів і соціологів України. Народився він у Гадячеві. Після закінчення Київського університету працював на кафедрі античної історії. За активну політичну антимонархічну діяльність був звільнений з університету й емігрував за кордон. У Женеві випускав український політичний журнал «Громада». За допомогою Сергія Подолинського створює першу українську соціалістичну організацію - «Женевський кружок». Філософ вважав необхідним докорінно змінити економічний порядок, у процесі чого не виключене революційне перетворення суспільства. У багатьох творах Михайло Драгоманів обґрунтовує ідею багатофакторного певного історичного процесу: традиції, культури, національного характеру і т.п. Рішуче відкидав владу диктатури. Рішуче виступав за республіканський федеративний устрій суспільства, шляхом вільного об'єднання на базі історичних регіонів. Виступав за широке місцеве самоврядування й гарантії прав людини. Михайло Драгоманів - констітуциаліст, що спирався на практику народовладдя України, про що свідчать його фольклорні й історичні твори.
Філософська і художня творчість Івана Франка дуже вплинули на формування національної самосвідомості українського народу, істотно збагатили історію української духовної культури XIX - початку XX ст. В українських націях Іван Франко бачив суспільний організм, здатний до самостійного культурного й політичного життя. Творчість Івана Франка вплинула на представників тодішньої «академічної філософії» України.
Філософські погляди Володимира Вікторовича Лесевича
(1837-1905 рр.) - соціаліста народного типу, позитивіста-емпіріокритика базувалися на основі української ментальності. За участь в національно-визвольному русі, організацію на Полтавщині українськомовної школи він був висланий у Сибір. Вважаючи емпіріокритицизм вершиною наукової філософії, Володимир Лесевич відкинув розподіл філософії на матеріалізм і ідеалізм: філософія - загальне знання, що пронизує всі конкретні науки. Філософська еволюція Володимира Лесевича до позитивістських концепцій неокантіанства й від них до емпіріокритицизму, свідчить про філософські зв'язки української філософської культури і західноєвропейської, і є свідченням української ментальності.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 105 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |