Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Билет №19

1.) 1) Значення середнього класу для стабільності суспільства вперше відзначив: в) Аристотель.

2) Суспільство як систему почали розглядати в епоху

б) модерну; Конт, Спенсер, Дюркгейм

3. Синонімом терміну «капіталістичний» є: б) буржуазний;

2.) Знайдіть зайве: Г. С. Сковорода, П. Д. Юркевич, Ф. Прокопович, Ніколай Кузанський, С. Жижек, І. Вишенський.

Тому що всі інші являються представниками української філософії, а Ніколай Кузанський є представником філософії епохи відродження.

3.) Як співвідносяться свідоме та несвідоме в психіці людини?

Несвідоме – це глибинний фундамент психіки, що визначає свідоме людське існування. Таким чином, Фрейд розглядає психіку з позиції трьох її складових:

● несвідомого, що функціонує за принципом насолоди та самозбереження і відповідно з тим будує наші вчинки та діяльність;

● передсвідомого, що знаходиться між несвідомим та свідомим і виконує функцію фільтру: контроль за несвідомими потягами на основі існуючих норм суспільного життя;

● свідомого – поверхневого виявлення психіки, що існує за принципом реальності, але залежить від несвідомих сил.

За Фрейдом свідоме (“Я”) є посередником між несвідомим (“Воно”) та зовнішнім світом. Вимоги “Воно” мають задовільнятися “Я”. “Я” прагне зрабити “Воно” прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань “Воно”.

Відомий психоаналітик К.Г. Юнг у своєму дослідженні несвідомого виділяє в цьому феномені психіки людини два рівні: несвідоме особисте та несвідоме колективне. При цьому зміст індивідуального несвідомого наповнюється “продуктами” власного життя, а колективного – тим, що надходить із позаособистого життя (життя людства взагалі або конкретних предків).

4.) Назвіть критерії наукового знання. Що характеризує псевдонаукові вчення?

Критерії науковості знання (за конспектом): 1) систематизованість, 2) обґрунтованість, 3) доказовість, 4) підтверджуваність на практиці, 5) відкритість для критики, 6) несуперечливість.

Науковому знанню властиві методологічна усвідомленість і системність, об'єктивність розгляду і його детермінованість, доказовість істинності всіх положень, спирання на факти, результати вірогідних, емпіричних досліджень. Критерієм істини в науці виступає суспільна практика в усіх її формах і компонентах (експеримент, виробнича і соціальна діяльність, внутрішній досвід пізнання тощо). Без цих компонентів неможна назвати знання науковим.

Псевдонаукові вчення (ненаукові знання)— є інтелектуальною активністю, що спекулює на сукупності популярних теорій, наприклад, історії про стародавніх астронавтів. Це ненаукові знання так як вони нічим не доведенні, а лише спираються на якісь схожі теорії, які розвиваються за допомогою роздумів та здогадок, якихось суб’єктів чи їх груп.

Псевдонаукові знання, знання які не можуть бути фальсифікованими (тобто не можуть бути перевіреними методом який заснував К. Поппер) це знання з астрології, магії та інших забобонних “наук” які не можуть бути ні підтвердженими ні не підтвердженими тобто не підлягати не принципу верифікації не принципу фальсифікації саме ці знання є псевдонауковими.

5.) Поясніть вислів Б. Спінози: «Свобода – це усвідомлена необхідність». Яким є Ваше власне розуміння людської свободи та її меж?

Він вважав, що вільно (свободно) діє лише той, хто знає увесь ланцюг причинно-наслідкових зв’язків. Людина не може діяти чи поступати вільно, якщо не знає умов, причин і наслідків свої поведінки. Необхідність, говорив він, веде того, хто йде, і волочить того, хто впирається. Ось чому він свій головний твір назвав «Етика». Філософ вважав, що достовірне знання природи дає можливість людини бути моральною (етичною) особою, знайти своє місце в Природі, вести себе морально (етично) і прожити осмислене життя.

Білет №20

1.) 1) Віра в прогрес виникла на основі

б) лінійної концепції часу;

2) Класичні концепції прогресу належать

а ) Тюрго і Кондорсе;

2.)Заповніть таблицю «Гносеологія Нового часу»

Представники: Декарт Лейбніц, Бекон,Локк,Юм

Головні напрямки: Раціоналізм емпіризм

Основні ідеї та їх значення:

Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Будує свою методологію на основі раціонального дедуктичного методу, а експеримент визнає лише передумовою, яка маєпідкорюватись дедукції.

Лейбніц намагався об`єднати раціоналізм и емпіризм, але притримувався все ж раціоналізму. Основою своїх вчень він бачив монаду (проста і неподільна субстанція) з якої складається все навколо.

Локк розробляє сенсуалістичну теорію пізнання, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є "чистою дошкою" {tabu! a rasd), на якій "чуттєвий досвід малює свої візерунки".

Юм вивчає внутрішній, суб'єктивний світ людини. А в самому суб'єктивному світі людини філософ вбачає лише два роди явищ: чуттєве сприйняття і сприйняття рефлексивні. Прикладом першого роду вражень є відчуття світла, болю тощо. Рефлексивні сприйняття – це спогади про минулі відчуттєві сприйняття, що їх Юм називає ідеями.

Френсіс Бекон – особливу увагу звертає на методологію, як гарантію одержання та збагачення достовірних знань. Об’єктом пізнання, є природа; завданням пізнання – дослідження предметів та явищ природи; мета пізнання – панування людини над силами природи. Філософ пропонує виключити зі сфери наукового пізнання теологію. Він був прибічником «Теорії двоїстої істини», згідно якої у науки і у релігії різні сфери існування і знання.

3.) Що є характерним для механістичної картини світу Нового часу?

«Я», духовна субстанція, за Декартом, неподільна, позбавлена просторової визначеності, її реальним виявом (атрибутом) є мислення. Беручи за відправну точку цю субстанцію, він намагався довести існування всього сущого.

Отже, від «Я» до Бога і далі до світу — така схема філософії Декарта. Бог, за Декартом, є гарантом існування світу і гарантом того, що цей світ можна осягнути розумом. Абсолютний Творець відповідає за ідеї та істини, на основі яких він творив світ. А сам світ постає як тілесна субстанція, атрибутом якої є протяжність. Всі інші якості — колір, смак, вага, звук — є вторинними. Світ, на його думку, безкінечний у просторі, матеріально одноманітний, матерія, перебуваючи в русі, поділяється до безкінечності, пустота відсутня. На основі цих двох якостей — просторовості та руху, які легко математизуються, — філософ намагався пояснити світ, який постає велетенським механізмом, а Бог, що його створив, — геометром і механіком. У такий спосіб Декарт заклав засади механістичного світогляду.

У межах такого світогляду світ мислився не багатоякісним та ієрархічним, він поставав одноманітним, простим і зводимим до чисел. Телеологія виявилася зайвою, оскільки все можна було пояснити на основі механіки. Декарт розглядав і живі організми як механізми. Такий підхід не завадив, а можливо, і посприяв тому, що він відкрив рефлекс, сформував засади експериментального вивчення психіки. Пізнання світу є пізнанням розуму, а усвідомлення і логічний розвиток «вроджених ідей» є водночас пізнанням світу. Іншими словами, принципи геометрії, дедуковані з вроджених ідей, є і принципами самого світу.

Попри всю непереконливість цих засадничих тверджень Декарта, саме його механістичний підхід став основою розвитку філософії Нового часу. Декарт разом з Галілеєм є творцями механістичної картини світу, яка була покладена в основу технічних трансформацій світу. Механіцизм — це не тільки світогляд, це і програма перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів. Визнаючи дві субстанції — тілесну і мислячу, Декарт опинився перед проблемою узгодження їх в людині, адже вона є єдністю душі й тіла. Механіцизм Декарта, його дуалізм, як це не парадоксально, виявились плідною філософською основою для розвитку його наукових ідей — створення аналітичної геометрії, теорії оптики та ін.

Механістичний світогляд бачив в малому те саме, що і у великому, але лише в менших розмірах. Це породжувало уявлення про світ, схожий на вставлених одна в одну матрьонок.

В механічній картині Всесвіту був відсутній розвиток, тобто світ вважався незмінним. Життя і розум у цій картині світу не мають ніякої якісної специфіки. Така дійсність не несе в собі необхідності виникнення людини і свідомості. Людина в цьому світі – помилка, курйозний випадок, побічний продукт зоряної еволюції.

4. Розкрийте суть наукового принципу історизму. Як він проявляється у дослідженні соціально – економічного життя?

Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку. Витоки історизму — у вченнях Геракліта, Платона, Арістотеля; дотично до суспільства його розробляли Дж. Віко, Вольтер, Г. Ф. В. Геґель, К. Маркс; у природознавстві — Ч. Лаєл і Ч. Дарвін. З кін. XIX ст. історизм (його називають також історицизмом) зазнавав критики В. Дільтея, Б. Кроче, Г. Ріккерта, К. Ясперса, К. Поппера та ін., які ставили під сумнів можливість встановлення законів розвитку суспільства і пророкування його майбутнього. У сучасній філософії і науці продовжується гостра полеміка з проблем історизму

Історизм — принцип пізнання, згідно з яким будь яке явище слід розглядати в розвитку I почав активно пробиватися в науку після Дарвіна.

5.)Доведіть, що суспільство є окремою формою буття.

Буття — все, що є суще та існує незалежно від свідомості людини.

Буття включає в собі суб єктивну і об єктивну реальності. Воно вивчає все, що існує, розвивається, прогресує взагалі все що нас оточує. Суспільство, саме, й є об єднанням всіх цих факторів, воно розвивається, його об єкти взаємодіють один з одним, суспільство включає в собі дуже багато процесів, явищ, та факторів пов язаних з його сенсом. Отже можна сказати, що суспільство є об єктом буття.

(Звертання до категорії “буття” у пошуках інструменту опису всього, що існує, призвело до формування її достатньо широкого сенсу і спектру тлумачення перш за все в силу різноманітності оточуючого нас світу. Філософія аналізує проблему буття з позиції існування навколишнього світу та всього, що є його часткою. Саме ж існування світу є незаперечним фактом, бо наше власне існування вже є показником цього. висловлювання Р. Декарта “Я мислю, отже існую”, що сприймається як важливіша аксіома раціоналістичного підходу до розуміння світу. Однак філософія звертається не просто до аналізу світу, його процесів, явищ, фактів, речей, її інтереси пов’язані з їх сенсом, змістом, проявом. Філософія фіксує не просто існування речей, а більш складні взаємозв’язки загального характеру, що проявляються у конкретних предметах, їх властивостях, особливостях. Завдяки категорії “буття” синтезуються основні ідеї, які існують у різних формах, мають специфічні прояви, утворюють безліч зв’язків – природне та соціальне, індивідуальне та суспільне. Світ – сукупна реальність, яка є предзаданою для дії та свідомості конкретних індивідів та навіть поколінь людей. Саме їх життєдіяльність призводить до створення нових речей, відкриття таємниць світу, що постійно поширює наші уявлення про буття.

Таким чином, поняття “буття” можна охарактеризувати як філософську категорію, завдяки якій визначається дещо, що є суще як таке. Питання про буття пов’язане з признанням, або, напроти, неприйняттям абсолюту (думки, Бога, істини, ідеї і т.д.). З одного боку, зміст категорії буття наповнюється реальними процесами, особливостями, діями, які мають просторо-часовий характер, відрізняються неповторністю та індивідуальністю, з іншого – її частиною стає і все те, що не може бути фактом, який не має часового, дійсного, досвідного характеру (ідей, думок, цінностей, математичних та логічних понять). Тобто буття виступає і об’єктивною, і суб’єктивною реальністю. При цьому суб’єктивізм буття реалізується у наявності соціальної історії людства таких атрибутів, як система цінностей, ідеологія і т.д., тобто людина може впливати лише на їх зміст, але не може їх виключити із соціально-історичного процесу, а це вже об’єктивний характер буття.)

Екзаменаційний білет № 21

1.)Назвіть авторів відомих афоризмів:

1.)а) «Все тече, все змінюється» Геракліт

б) «Бог умер! … Ми його вбили — ви і я!» Фрідрих Ніцше

в) «Дій так, щоби завжди ставитися до людей як до мети і ніколи як до засобу» Іммануїл Кант

2.) 1.)До основних принципів діалектики належать:

в) зв’язку;

д) розвитку

2) До форм наукового пізнання належать:

а) проблема;

в) гіпотеза;

г) теорія.

3.)Які соціально-економічні та культурні фактори підготували виникнення філософії в Давній Греції?

У соціальному розвитку давньогрецького суспільства виділяють два періоди. Перший (гомерівська Греція), який тривав XII—VI ст. до н. е., характеризувався пануванням землеробської аристократії, патріархальними родовими відносинами. Те суспільство багатьма рисами було схоже на європейське ранньофеодальне. На другому етапі, який розпочався в VI ст. і тривав до початку нашої ери, активно розвивалися ремесла, товарно-грошові відносини, набула широкого застосування рабська праця в усіх сферах виробництва. В політичному житті змагалися аристократія та демократія (торгово-ремісничі прошарки міста), що спричинило поступове відсторонення аристократії від влади. Наслідком цих змін стало переміщення центру соціально-економічного життя із села в місто, перетворення міста з осередку аристократії на ремісничо-торговий центр.

За суттю ці два періоди багато в чому схожі на феодалізм та капіталізм у пізнішій Європі. Тільки в Давній Греції недостатній розвиток техніки у процесі розвитку товарно-грошових відносин перетворив людину на товар. (Ранній капіталізм у США повторив цей досвід работоргівлі.)

Давньогрецька філософія виникла в VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала появу вільної особи, інтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб'єкта філософського мислення. Особливості суспільних відносин у полісах здійснили вплив на формуванння основної проблеми, яка хвилювала давньогрецьких мислителів, — проблеми відношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в тісному зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це було в східних деспотіях. Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя окреслила схему філософського осмислення світу в давньогрецькій філософії.

4. В чому полягає різниця між пізнавальною стратегією емпіризму та раціоналізму?

Емпіри́зм — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання.Раціоналі́зм — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди.

Раціоналізм вважається ознаковою характеристикою сучасного духу. Проте було б невірним твердити, що раціоналізм був чимось зовсім чужим для середньовічної думки. Педантичності схоластики свідчать про поважну позицію, яку людське міркування займало серед знатоків католицької церкви

Таким чином, емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, а раціоналізм – через діяльність розуму.

5. Чому, на Вашу думку, виникли жанри соціальної утопії та антиутопії? Проаналізуйте одну з моделей ідеального суспільства.

Я вважаю, що ці жанри виникли тому, що люди не могли жити в ідеальних умовах, в ідеальному суспільстві, і вони цими жанрами хотіли показати саме цей ідеал суспільства, те, до чого вони прагнули, з позитивної (утопія) чи негативної (антиутопія) точки зору. На мою думку, людям потрібно було вірити у якийсь ідеал, як вони повірили на прикладі християнства та комунізму.

Проаналізуємо одну з моделей ідеального суспільства на прикладі комунізму.

У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті. У цьому аспекті комуністичне вчення є також окремою формою утопічного світогляду.

● Безкласовий стан суспільства

● Лад соціальної організації суспільства, в якому суспільство є власником усього майна. В реальності — держава є власником усього майна. Держава також планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. (Наприклад політика «віськового комунізму» під час Громадянської війни 1918—1921)

● Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації, що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу:

● «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».

● Політичне утопічне вчення та програма політичних партій і рухів, що безпосередньо походить з цієї концепції.

Та все ж таки які б міри не приймали комуністи, досягти ідеального суспільства їм не вдалося. Починаючи з першого пункту можна одразу сказати, що безкласового стану суспільства не було, і в принципі бути не може, так як у всіх жителів держави різні посади у різних підприємствах чи фірмах, у кожного своя робота певного ступеня складності та відповідного рівня заробітку. Ідеологія комунізму була впроваджена в суспільне життя, та я к відомо, з часом втратила свою силу, зазнала краху.На мою думку ідеального суспільства бути не може, тому воно і є ідеальним так як ми повинні до нього наближатись у своєму розвитку.

Екзаменаційний білет № 22

1.Заповніть таблицю «Схоластика»

2.)Знайдіть зайве: Дерріда, Лакан, Дельоз, Ляйбніц, Барт, Бодрійар, Маркс.

Лейбніц та Маркс не є французькими філософами-постмодернистами.

3.)Надайте критичний аналіз прагматичної концепції істини.

Единственное условие является здесь и необходимым, и достаточным для истины любой пропозиции: она должна быть такой, что с ней будет согласен каждый, у кого есть достаточные и релевантные данные восприятия. При этом не имеет значение, действительно ли x выражает некоторый факт в независимом от сознания мире. Однако прагматическая теория не является онтологически нейтральной, поскольку в ней то, по поводу чего достигнуто всеобщее согласие, определяет то, каковы факты. Т.е., ее требование в концепции значения как условий истинности было бы таково:

Снег бел, если и только если каждый, кто имеет достаточный релевантный опыт, будет вынужден согласиться с (пропозицией) "Снег бел".

Следовательно, поскольку в прагматической теории истина приравнивается к тому, по поводу чего достигнуто всеобщее согласие, это требование редуцируется к

"Снег бел" истинно, если и только если снег бел.

Однако "Снег бел" с правой стороны 'если и только если' здесь не рассматривается как выражение независимого от сознания факта. Скорее, снег бел только потому, что с этим согласились бы все. Таким образом, эквивалентность, утверждаемая здесь 'если и только если' может быть только интенсиональной.

Соответственно, теория значения классического прагматизма не связывает напрямую значение с истиной (хотя она во многом изоморфна прагматической теории истины). Современные философы, заявлявшие о своей приверженности прагматизму — например, Куайн, Решер — могут использовать достаточно отличающиеся формы теории истины.

4.)Доведіть важливість принципу фальсифікації в науковому пізнанні.

Теория удовлетворяет критерию Поппера в том случае, если существует методологическая возможность её опровержения путём постановки того или иного эксперимента, даже если такой эксперимент ещё не был поставлен. Согласно этому критерию, высказывания или системы высказываний содержат информацию об эмпирическом мире только в том случае, если они обладают способностью прийти в столкновение с опытом, или более точно — если их можно систематически проверять, то есть подвергнуть проверкам, результатом которых может быть их опровержение".

Иначе говоря, согласно критерию Поппера, — научная теория не может быть принципиально неопровержимой. Тем самым, согласно этой доктрине, решается проблема демаркации — отделения научного знания от ненаучного.

5)Проаналізуйте переваги та недоліки сучасного інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство — це суспільство, інформаційне забезпечення якого здійснюється автоматизовано, що передбачає використання автоматизованих процесів реєстрації, зберігання, опрацювання, передавання та відображення інформації. Інформаційне суспільство — це суспільство, у якому переважна більшість накопиченої людством інформації зберігається на електронних носіях і доступна кожному її члену в будь-який момент.

Недоліки:

1) Політичні та економічні перешкоди до того, щоб техніка використовувалася для ліквідації бідності; це стосується навіть самим промислово розвиненим країнам, не кажучи вже про країни «третього світу», де бідність ставить людей на межу виродження;

2) Нездатність соціальних наук - і емпіричних досліджень в їх історичному аспекті, та досліджень сучасних суспільних змін, так само як і методології суспільних дисциплін, - вирішувати свої головні практичні та теоретичні завдання;

3) Недоліки освіти та виховання в усьому світі, що перешкоджають вирішення зазначених проблем, що заважають здорововму, творчому розумінню науки і техніки як складової частини гуманістичного виховання в епоху науково-техніческго прогресу, це відноситься і до підготовки фахівців, і до загальній освіті більшості людей

4) Нездатність багатьох країн вирішити проблеми свого індустріального розвитку за рахунок використання внутрішніх ресурсів або шляхом справедливого перерозподілу капіталів і ресурсів між розвиненими капіталістичними країнами і країнами "третього світу ", а також використання надлишкового сировини, що добувається в країнах (за винятком нафти і деяких копалин руд у ряді районів планети);

5) Нездатність наукової і технічної еліти подолати свою національну обмеженість, елітарістское свідомість, якщо не рахувати декількох героїчних винятків (наприклад, Пагуошського рух або ВООЗ), особливо це стосується нездатності протіводействоввать ідеологічним нашарування в науці;

6) Фетишизм науки, що йде паралельно з фетишизмом

Переваги:

1) Свобода доступу до інформації та свобода її поширення

2) Інформаційне суспільство несе в собі великий потенціал для вдосконалення устрою держави, для оптимального використання місцевих умов і ресурсів, для значного підвищення ефективності виробництва, для розвитку складних послуг та освіти, для економії природних ресурсів та захисту навколишнього середовища, для переходу до сталого розвитку.

3) Використання електронних комунікацій докорінно перетворює систему освіти: все більше число людей використовує можливості дистанційного навчання, починає активно реалізовуватися принцип довічного підвищення кваліфікації. Поліпшення підготовки фахівців відкриває компаніям і установам нові горизонти в управлінні персоналом, а значить і можливості зростання виробництва.

4) Надана інформаційним суспільством - поліпшення системи охорони здоров'я шляхом поширення електронної інформації профілактичного характеру, спільного використання лікувальними установами дорогого комп'ютерного обладнання, застосування методів телемедицини. Не менше значення має широке розповсюдження електронної.

Екзаменаційний білет № 23

1.)Знайдіть зайве: Кант, Фіхте, Шиллер, Шеллінг, Гегель, Маркс, Фейєрбах. Відповідь поясніть.

Лишними в данном ряду являются Шиллер и Маркс, поскольку все остальные - представители немецкой классической философии.

2.)Назвіть основні категорії діалектики, використовуючи їх визначення надані у таблиці:

3.)У чому полягає суть, значення та недоліки індуктивного методу? Наведіть приклади індуктивного умовиводу.

Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, органічно пов’язана з нею.

Прикладами індуктивних висновків є, наприклад, наступні пари спостереження/висновок:

● Цей лебідь білий.

● Всі лебеді білі.

Деякі філософи вважають термін «індуктивна логіка» непорозумінням, оскільки істинність індуктивного висновку не залежить від законів формальної логіки, котрі є за означенням дедуктивними. На противагу дедукції, індуктивні висновки не мають того ж ступеня достовірності що і вихідні твердження. Наприклад, у наведеному вище прикладі висновок про те, що всі лебеді білі міг вважатись істинним у Європі поки не було відкрито Австралію. Індуктивне судження ніколи не є зобов'язуючим, але є обґрунтованим. Індуктивне судження є також дедуктивно некоректним. Проблема індукції, що полягає у пошуку

обґДійсна сутність людини полягає в розумі.Подібно до того,як розум панує над людиною,так і в світі панує світовий розум-Логос(Бог).Бог-найвища інстанція,перед ним земні правителі та володарі никчемні.Пізнання себе,свого Логосу-це шлях до пізнання свого божественного начала і самого Бога.Тіло і розум дані людині Богом для того,щоб тіло не було ії підвладним,а розум був вільним у своїх бажаннях,своєму виборі.Не прив*язуючись до тіла і зовнішніх матеріальних благ,відмовившись від думок,які мають про нього люди неосвічені,мудрець не буде рабом того,хто має владу дати йому блага,або забрати майно,близьких,життя.Основне завдання філософа-навчити людей на приклад,як можна і необхідно жити,щоб бути істинно вільним.Змінити існуючий порядок речей,людей нам не дано,але можна привести свою волю в гармонію з умовами нашого життя й оточення.Людина повинна виконувати свій обов*язок,терпіти випробування,які посилає Бог.Жити необхідно без страху,хвилювань,пристрастей,а для цього слід не боятися вигнання,бідності,чорної роботи,позбавитись заздрощів,гніву,бажань,жалкувань,не засуджувати Бога і людей,якщо все йде не так,як бажалося,задовольнятися мінімумом.

рунтування індуктивного судження, вперше була формально розглянута Давидом Юмом.

4. Які ідеї стоїцизму наближують його до християнського розуміння людини та світу?

В мире, в котором каждодневно убывает смысл и гармония, единственной опорой оказывается следование ндолгу.оче Стоик - это тот, кто держится за эту опору и исполняет долг до конца, хотя бы и рушилось все вокруг. Причем это долг не столько перед другими, сколько перед самим собой. Ведь добродетель, считали стоики, сама себе награда. И в такой трансформации чувства долга из чисто внешнего во внутреннее - одно из величайших завоеваний античного сознания.

У стоиков есть принцип смирения, который именно из стоицизма перейдет в христианскую этику. Суть его в том, чтобы принять неизбежное со спокойствием духа и без экзальтации, не оказывая судьбе бесполезного и суетного сопротивления. Но в стоицизме мудрость еще не стала антиподом разума. Поэтому стоический идеал, в отличие от христианского, заключается в том, чтобы не плакать, не смеяться, а понимать.

Стоики первыми объявили себя "гражданами вселенной". И, вместе с тем, будучи гражданином мира, человек эпохи эллинизма одинок в этом мире. Та ближайшая ячейка - античный полис, в котором индивид был укоренен в качестве гражданина, разрушилась, и человек оказался, с одной стороны, наедине с самим собой, а с другой - наедине с вечным и бесконечным космосом. Но ни в том, ни в другом случае человек не находится у себя дома: дом слишком тесен, а мир слишком просторен. Из этого противоречия и родится впоследствии христианская община как та форма коллективности, в которой человек попытается по-новому обрести себя.

Дійсна сутність людини полягає в розумі.Подібно до того,як розум панує над людиною,так і в світі панує світовий розум-Логос(Бог).Бог-найвища інстанція,перед ним земні правителі та володарі нікчемні.Пізнання себе,свого Логосу-це шлях до пізнання свого божественного початку і самого Бога.Тіло і розум дані людині Богом для того,щоб тіло не було ії підвладним,а розум був вільним у своїх бажаннях,своєму виборі.Не прив*язуючись до тіла і зовнішніх матеріальних благ,відмовившись від думок,які мають про нього люди неосвічені,мудрець не буде рабом того,хто має владу дати йому блага,або забрати майно,близьких,життя.Основне завдання філософа-навчити людей на приклад,як можна і необхідно жити,щоб бути істинно вільним.Змінити існуючий порядок речей,людей нам не дано,але можна привести свою волю в гармонію з умовами нашого життя й оточення.Людина повинна виконувати свій обов*язок,терпіти випробування,які посилаєБог.Жити необхідно без страху,хвилювань,пристрастей,а для цього слід не боятися вигнання,бідності,чорної роботи,позбавитись заздрощів,гніву,бажань,жалкувань,не засуджувати Бога і людей,якщо все йде не так,як бажалося,задовольнятися мінімумом.

5. Які загрози для прав і свобод людини виникають в інформаційному суспільстві?

Сучасна фаза еволюції техногенної цивілізації - кінцевий результат науково-технічної революції заведено називати “інформаційне суспільство” або “суспільство ризику”.Ці назви фіксують дві головні і взаємопов язані ознаки сучасного соціуму:

-інформаційних характер сучасних “високих” технологій

-ускладнення середовища мешкання людини розумної, де наростають кризові явища і виникають нові джерела небезпеки для її існування, добробуту та здоров я

Що стосується загроз, програмуючий вплив наукового знання на спрямування розвитку культури і економіки також інтенсифікується, а темпи зростання кількості наукової інформації випереджають тмпи розвитку економіки і соціокультурних трансформацій. Іншими словами наукове знання стає джерелом ризику.

Також не треба забувати, що в інформаційному суспільстві твої права і обов язки можуть бути порушені. Нема ні яких гарантій, що твої особисті права хтось захистить. Статус науки, як фактора, який викликає та попереджує соціальні ризики, багатократно зростає. Наука, в деякій мірі не дозволяє людині самостійно розвиватись, тобто особисто досягати свідомого, глибокого самопізнання, утискаючи права самої людини.

Екзаменаційний білет № 24

1.Знайдіть зайве: Сенека, Епікур, Марк Аврелій, Фалес, Парменід, Плотін. Відповідь поясніть.

Фалес, Парменід-Досократики,в отличие от остальніх-представителей античной философии

2. Заповніть таблицю «Функції філософських категорій»

3.)У чому сутність процесу деконструкції? Наведіть приклад деконструкції змісту одного з культурних феноменів.

Деконструкція - поняття сучасної філософії й мистецтва, що означає розуміння за допомогою руйнування стереотипу або включення в новий контекст. Деконструкція Дерріда має генетичний зв’язок з ідеями Ф. Ніцше, психоаналізом З. Фройда, феноменологією Е. Гуссерля, фундаментальною онтологією М. Гайдеггера, структуралізмом та постструктуралізмом. Показано, що саме в опорі на ніцшеанську критику метафізики (у якій метафізика поступається авторитетом перед „грою”, „інтерпретацією”, „знаком без догмату істини”), на фройдівську критику присутності „Я” для самого себе (тобто психоаналітичну критику таких понять, як „свідомість”, „суб’єкт”, „самототожність”, “безпосередня близькість й належність „Я” до самого себе”), і, врешті-решт, на ще більш радикальну гайдеггерівську деструкцію метафізики, онто-теології, визначення буття як присутності, Дерріда формулює власну дослідницьку позицію як „деконструкцію метафізичних формацій істини”.

Мішень деконструкції, а саме „метафізичні формації істини”, – це не просто низка філософських, історичних, літературних, теологічних, юридичних та мистецтвознавчих текстів чи канонів, це уся західна метафізична традиція в цілому. Отже, предмет деконструктивістського дослідження це всіляка безліч передумов, що лежать в основі наших концептуальних уявлень про мистецтво, культуру, творчість, свідомість, культурний суб’єкт, науку, здоровий глузд (дистинкція між дійсністю і видимістю, істиною і фікцією, реальним і потенціальним) тощо.

4. Поясніть вислів Тертулліана: «Вірю, бо це є абсурдним».

Подвійність середньовічної філософської парадигми простежуємо вже в добу апологетики, в історико-філософській літературі чітко розрізняють західну і східну апологетику. Перша представлена іменами Амуніція Фелікса, Квінта Тертулліана, Арнобієм, Лактанцієм; друга – Юстином, Теофілом, Іренеєм Ліонським, Іпполітом, Афіногором. До східної гілки Середньовічної філософської парадигми, безперечно належать і такі представники вже згаданої александрійської школи, як Філон, Климент, Оріген.

Грекомовна (східна) апологетика спонукувана своєю еллінською ментальністю на споглядання внутрішньої людини, неосяжних глибин духу, виявляє себе в таких серйозних філософських здобутках, як мистецтво алегоричного прочитання, тлумачення “священних текстів” так звана “екстеза”; уже згадувана “апофатична”(негативна) теологія тощо. Римська ментальність “західної апологетики” з її практицизмом орієнтувалася на зовнішні риси духовності.

Представники апологетики досить агресивно виступають із критикою античної культурно – філософської спадщини. Що є спільною між філософом і християнином. Між учнем грецької мудрості і учнем неба? – риторично запитує Квін Тертулліан. Нова, християнська “божественна” мудрість настільки глибша від старої (грецької, “земної”), що здається зовсім незрозумілою і навіть абсурдною щодо останньої. “Син Божий пригвожджений до хреста, не соромлюсь цього, оскільки це варто сорому. Син Божий помер, - немає сумнівів у вірності цього, оскільки це безглуздо. Похований, він воскрес, - і це безсумнівно і це неможливо”[3]. За переказами Тертулліан стверджує словами: “Вірю, тому що абсурдно”.

Ця теза Тертулліана зовсім не безглузда, як може здаватись на перший погляд. Вона набуває певного сенсу наперед у ситуації соціального тупика, у якому опинилося рабовласницьке суспільство за часів його кризи і розпаду. Ще для античної свідомості здавалися абсурдними догми християнської віри: про створення світу за сім днів, непорочного зачаття, воскресіння Христа. Абсурдним здавалося і те, що треба полюбити ворога, як самого себе, що усі люди є духовними братами. Адже з точки зору здорового глузду, який панував у масовій свідомості того часу між рабом і рабовласником полягає прірва, яку не можна подолати. Так само і до ворога повинно бути однозначно ворожим. Логіка християнського світогляду руйнувала сформовані стереотипи і будувала на їхньому місці новий світоглядний базис. “Абсурдність” християнства виявилась рятівною для людства, яке опинилося у критичній соціальній ситуації. Через духовну єдність людей, через утвердження абсолютних цінностей християнств шукало шлях спільного порятунку людства від саморуйнування. Крім того Тертулліанове “вірю, бо це абсурдне” – це відкриття і визнання надрозумової діяльності, яка пізнається не розумом, в вищою інтуїцією, одкровенням.

5.) Как писал в своей повести “Невский проспект” Н.В. Гоголь, “...человек такое дивное существо, что никогда не можно исчислить вдруг всех его достоинств, и чем более в него всматриваешься, тем более является новых особенностей, и описание их было бы бесконечно”. А по словам Н.А. Бердяева, “...личность человеческая более таинственна, чем мир”, ее тайна “никому не известна до конца”.

Тоесть ответ находится (пусть даже не истинный), но он порождает новый вопрос который в итоге трансформируется в старый «Что такое человек?» и так чем больше ответов тем больше все новых и новых вопросов.

Человек —это вселенная во Вселенной! И в нем не меньше тайн, чем в мироздании. Более того, человек — это главная тайна мироздания. И если мы говорим о неисчерпаемости для познания материального мира, то тем более неисчерпаем человек — венец творчества природы. Загадочность этого феномена становится тем больше, чем больше мы пытаемся проникнуть в нее. Однако бездна этой проблемы не только не отпугивает от нее, а, напротив, все сильнее притягивает к себе, как магнит.

Признаки:

1) Интеллектуальный уровень;

2) Инстинкты;

3) Самореализация;

4) Ценности.

Екзаменаційний білет № 25

1.)Розташуйте у хронологічному порядку:

1) досократики, 2) філософія еллінізму, 3) патристика, 4) схоластика, 5) німецька класична філософія, 6) позитивізм, 7) марксизм, 8) екзистенціалізм, 9) постмодерн.

2.) « Я мислю, отже я існую» – Рене Декарт

«Людина – це мисляча тростина»- Б.Паскаль