Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Социальная гипотеза

Социальная гипотеза — последнее слово отрицатель­ной критики по данному вопросу. Основная ее мысль до­статочно ясно раскрывается из нижеследующих высказы­ваний.

«Как форма общественного сознания религия изна­чально есть, следовательно, общественный продукт, ре­зультат исторического развития общества. Ее отличие от других форм общественного сознания заключается в том, что отношение реальной жизни отражается в ней иллю­зорно, в форме представлений о сверхъестественном.

Религиозная форма отражения реальной жизни обусловле­на в свою очередь социально: в первобытном обществе - чувством бессилия человека в борьбе с природой, в классо­вых обществах— чувством бессилия перед социальным гнетом».

Екзаменаційний білет № 16

1.) До яких течій та напрямів світової філософії належать наступні концепції, терміни та імена:

б)" ідоли театру"; д)"воля до влади"; з) "день та ніч одне й те саме";

2.) Знайдіть зайве: сублімація, екзистенція, лібідо, Супер-его, трансцидентальне “я”, комплекс, архетип.

Зайве:екзистенція.

Сублімація - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів.

Лібідо - сексуальна енергія, кількість якої пов'язана зі стадією статевого розвитку, роботою діенцефального відділу мозку і залоз внутрішньої секреції, спадковістю та індивідуальним досвідом.

Супер-Его - це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень.

Трансцендетальне “Я” - абсолютне творче начало, яке покладає основу всього сущого і самого себе як «не Я»

Комплекс - емоційно забарвлене уявлення в несвідомому.

Архетип - природжені психічні структури.

Екзистенція - є категорією екзистенціальної філософії.

Це слово є зайвим, адже не задовольняє логічний ланцюг визначень з галузі психології

3.) Чи вирішила сучасна наука та філософія проблему першоелементу?

Питання першоелементу поставало практично перед кожним філософом і кожен філософ відповідно визначав свою першоматерію. У Аристотеля була першоматерія 5 стихій - повітря, вода, вогонь, земля та ефір. У філософії Гегеля першоматерія - це Абсолютний дух. Тобто саме по собі слово першоматерія означає фундамент всьго. Відома нам з дитинства загадка, що виникло раніше - курка чи яйце?Як видно з цієї загадки, відповідь можна знайти лише суто теоретично, роблячи припущення, які ні наука, ні філософія практично не довела. На кожному етапі існування людство пропонувало все нові і нові теорії припущення життя на Землі.Найвідомішою на сьогоднішній день теорією про походження життя на Земля є теорія Дарвіна. Він припустив, що життя виникло в результаті еволюції. На сьогоднішній день існує всім відома теорія, що життя на Землі виникло в результаті великого вибуху. Тож можна зробити висновок, що точного твердження про поняття прешоматерії немає ні в філософії ні в науці, але попри все це залишається актуальним питання сьогодення.

4.) Як відносяться чуттєве та логічне пізнання?

Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях — чуттєвому (етреігіа — досвід) й раціональному (theoria — розгляд). Філософський підхід до проблеми чуттєвого й раціонального полягає в тому, що вони розглядаються не просто як різні здатності суб'єкта, а й як відображення різних сторін об'єктивної дійсності. Ним встановлюється їх зв'язок з поняттями "явище та сутність", "зовнішнє і внутрішнє", "одиничне й загальне"

Чуттєва сторона пізнання є єдністю відчуття, сприйняття і уявлення.

Раціональне (астрактно-логічне) пізнання здійснюється у формах понять, суджень і умовиводів.

Акт пізнання — це завжди єдність чуттєвої і раціональної його форми.

Чуттєве пізнай— здійснює безпосередній зв'язок з об'єктом, раціональне — відображує загальні, істотні властивості предметів і явищ, які не доступні чуттєвому пізнанню. Своєрідною формою єдності чуттєвого і раціонального знання є інтуїція.

Але яким же чином мислення в змозі охопити те, що не дається в почуттях? Це стає можливим завдяки тому, що мислення, раціонально-логічна форма пізнання є аналогом і відображенням практичної' діяльності. Саме практичне перетворення об'єктів виявляє їх внутрішні потенції і властивості. Змінюючи предмети, формуючи їх, створюючи нові об'єкти, які не дані природою, людина осягає їх, суттєві ознаки, сталі зв'язки, постійні форми, тобто те, що залишається відносно незмінним, стійким у зміні зовнішніх форм предмету. Так виникають поняття — форми мислення, що відображають загальні, істотні, суттєві властивості і відносно сталі, стійкі відношення предметів, явищ, процесів. Поняття втілюють в собі не лише знання про об'єкти пізнання, але і знання про суб'єкт, його активність, про рівень розвитку практичної діяльності- В образах дійсності, що виникають на основі чуттєвого і раціонального пізнання, відображаються потреби і інтереси, реалізуються мотиви і цілі, ізеали і настанови людини і людства.

5.)Поміркуйте, які витоки має європейський антиклерикалізм? Поясніть принцип свободи совісті та відділення церкви від держави.

Антиклерикалізм — суспільно-політичний рух, скерований на ослабленя політичного впливу духовенства, яке намагається використовувати релігійність світського громадянства та авторитет церкви для своїх конфесійно-політичних та партійно-станових інтересів.У середньовіччі поміж римськими папами й імператорами довгий час точилися криваві війни за вишу владу.Претензії католицького духовенства до якнайбільшого впливу на політичні й державні справи спричинилися до виникнення антиклерикалізму, що в своїй гострішій формі, — особливо в соціалістичних партіях і пресі, — набирає іноді й форм боротьби взагалі проти всяких впливів духовенства.

Саме тому, що антиклерикалізм із боротьби проти духовенства перетворюється часто в боротьбу й проти церкви, чимало побожних католиків вбачають в політичних амбіціях свого духовества велику небезпеку для самої церкви і тому стають теж на більш помірковані, але все ж антиклерикальні позиції.

Я вважаю, що сторонники антиклерикалізтичного руху виступали саме за те, що духовенство не має права навязувати людям ті дії, які суперечать із совістю та моральними нормами. Совість - це внутрішні крітерії кожної людини, і ми вільні робити свій вибір не порушуючи правила релігії і у той самий час не обманюючи себе.

Відділення Церкви ввід держави необхідна подія, тому що влада церкви була настільки неосяжна, що не можно було б і казати про правомірні закони.

Екзаменаційний білет № 17

1.)Знайдіть зайве: патристика, схоластика, Н. Макіавеллі, Фома Аквінський, концептуалізм, П. Абеляр. Відповідь поясніть.

Лишним является Н. Макіавеллі,так как он представитель философии епохи Возрождения, все остальные отосятся к философии Средних веков.

2.)В концепціях яких філософів центральне місце займали наступні категорії:

1 - Ідея 1 - Платон

2 - Форма 2 - Аристотель

3 - Логос 3 - Геракліт

4 - Необхідність 5 - Сенека

5 - Доля 4 - Спіноза

6 - Вічне повернення 6 - Ніцше

3.) Що мав на увазі Ф. Ніцше під «переоцінкою усіх цінностей»?

За свою головну заслугу Ніцше вважає те, що він зробив і здійснив переоцінку всіх цінностей: все те, що зазвичай визнається цінним, насправді не має нічого спільного із справжньою цінністю. Потрібно все поставити на свої місця – на місце цінностей уявних поставити дійсні цінності. У цій переоцінці цінностей, по суті своєму складовій власне філософію Ніцше, він прагне встати "по той бік добра і зла". Звичайна мораль, скільки б ні була вона розвиненою і складною, завжди поміщена в рамки, протилежні сторони якої складають уявлення про добро і зло. Їх межами вичерпуються всі форми існуючих моральних стосунків. Що стосується Ніцше, то згідно його думці мораль, обмежена цими рамками є брехня. Справжня людина повинна будувати все своє життя в просторі, кордони якого пролягають не там, де знаходиться добро і зло пануючій моралі.

4.) Сформулюйте принцип верифікації та фальсифікації у науковому знанні. У чому полягає їхнє значення?

Верифіка́ція (пізньолат. verificatia — підтвердження; лат. verus — істинний, facio — роблю) — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація). Принцип верифікації різко розмежовує наукове і філософське знання. Як свідчать пізніші дослідження, межа між ними не така чітка, як вважали прихильники неопозитивізму. Слабкість їх позиції полягає в тому, що вони звели значення твердження до процедури його верифікації. Насправді виявилось, що неверифіковані твердження (а такими є більшість філософських тверджень) не можна однозначно вважати позбавленими значення, безсмисленими. Більше того, виявилось, що жорсткій вимозі верифікації не відповідають не тільки філософські, а й загальнонаукові твердження, зокрема вирази, що фіксують закони науки, адже одиничний факт підтвердження істинності закону при верифікації не в змозі надати йоту значення всезагальності. Ця та інші обставини змусили неопозитивістів послабити вимоги верифікації та відповідно пригасити протистояння між філософським і науковим знанням

У рамках логічного позитивізму принцип верифікованості розуміється критеріально вичерпним способом апробації наукових тверджень, які розуміються у якості «протокольних припущень» як фіксацій даних безпосереднього досвіду: твердження, котрі виходять за рамки «протокольних пропозицій» трактуються як такі, що неверифікуються, у випадку чого в дію вступає принцип фальсифікації.

Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї (емпiричного пiдтвердження) К.Поппер проти­­­ставляє принцип фальсифiкацiї - можливостi заперечення будь-якого теоретичного науково доведеного твердження. Принцип фальсифікації — це не спосіб емпіричної перевірки теорії, а певна настанова науки на критичний аналіз змісту наукового знання, на постійну необхідність критичного перегляду всіх його досягнень. На відміну від верифікації фальсифікація служить лише критерієм розмежування наукового і ненаукового знання, науки і метафізики, але не критерієм значення, відмінності осмисленості або безглуздості пропозицій

5. Що спричинило критику класичного розуміння людини як автономного суб’єкту? Прокоментуйте постмодерністську концепцію «смерті суб’єкту».

Тезис о "смерти субъекта" есть вторая, не менее важная философская составляющая постмодернизма. Наиболее влиятельным является разработанный М.Фуко и Р.Бартом вариант концепции "смерти субъекта"; к тем же выводам приводит и концепция деконструкции Ж.Дерриды, и концепция интертекстуальности Ю.Кристевой.

Поскольку "ничего не существует вне текста", то и любой индивид неизбежно находится внутри текста, что ведет к "смерти субъекта", через которого "говорит язык" (М.Фуко).В этом процессе "поглощения субъекта текстом" находит завершение трансформация "сущностного человека" модерна в "человека отношений", характерного для постмодерна. Новый субъект постмодерна может быть осмыслен как калейдоскоп фрагментов идентичности, "привязанных" к локально-историческим и культурным обстоятельствам. Превращение субъекта в текст делает невозможным и для него отношение к самому себе как к чему-то постоянному, существующему независимо от мира знаков, которыми он опутан. Таким образом, постмодернизм разрушает идеологическую позицию модерна, базирующуюся на представлении о субъекте как центре мироздания, теоретическую традицию рассмотрения индивида как суверенного, независимого, самодостаточного и равного своему сознанию (лица). С точки зрения постмодернизма, такое представление о человеке стало несостоятельным и даже нелепым.

Екзаменаційний білет № 18

1.) Вкажіть представників наївного, механістичного та діалектичного матеріалізму.

К представителям "наивного материализма" относятся: Лао-цзы, Ян Чжу; древнеиндийские философы локаята; философы античности: Гераклит, Эмпедокл, Демокрит, Эпикур и др.

"механистический материализм" (Г. Галилей, Ф. Бэкон, Дж. Локк, П. Гольбах, П.Гассенди, Ж. Ламетри).

“диалектический материализм" К. Маркса, Ф. Энгельс,а также их последователи.

2.) Які риси, поняття та прізвища належать Модерну, а які Постмодерну:

3.) У чому полягає сутність принципу розвитку. Наведіть приклади зняття в соціальних, природних або духовних процесах.

Дуже важливою категорією в розумінні закону взаємного переходу кількісних змін у якісні є стрибок. У діалектиці взаємозв'язку кількісних і якісних змін стрибок означає перехід від старої якості до нової. Стрибок є дискретністю у виникненні нового відносно до попереднього стану існуючого. Виникнення нової якості, хоч би як вона об'єктивно не народжувалася, завжди пов'язане зі стрибком, переривом кількісної поступовості, незалежно від того, в якій формі відбувається якісне перетворення. Перехід від старої якості до нової є переломом у розвитку, переривом неперервності. Стрибок у розвитку рівнозначний появі нового стану існуючого внаслідок суперечливого взаємозв'язку кількості і якості, який підноситься до рівня істотного, необхідного і загального зв'язку. Цей зв'язок з неминучістю, повторюється в процесах становлення найрізноманітніших предметів і явиш об'єктивної дійсності. Стрибок - зняття протиріччя.

4.) Чим відрізняються метафізичне та діалектичне розуміння світу?

Історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.

5.) Прокоментуйте вислів філософа-екзистенціоналіста А. Камю “Бажати - це означає викликати у життя парадокси”.

(Своими словами) Ты - живёшь, т.е. дышишь, слышишь, питаешься, чем Бог послал и всё остальное прочее, казалось бы, с позиции млекопитающего, чего ещё-то надо. Каждое твоё дополнительное желание - парадоксально, а проще блажь и капризули...

(из инета) Отчуждаемый от самого себя и от мира, вооруженный на любой случай мышлением, которое само себя отрицает в самый миг собственного утверждения (в круге первом - в подходе к истинности и ложности, во втором - в преодолении всеединства; чистый разум "испорчен" желанием ясности в том, где проявление абсурда - в незаполняемости рва между собственным существованием и содержанием, вкладываемым в него, действительно, как может быть смертным мыслящее существо), - что это за удел, если я могу примириться с ним лишь отказавшись от знания и жизни, если мое желание всегда наталкивается на непреодолимую стену? Значит, желать - вызывать к жизни парадоксы. Всё устроено так, чтобы родилось это отравленное умиротворение, дающее нам беспечность, сон сердца и отречение смерти.