Читайте также:
|
Новаторство М. Куліша-драматурга виявляється ще й у тому, що події твору розвиваються за принципом «навпаки»: наприклад, поведінка Улі перестає бути грою і переростає у глибокі інтимні почуття, бо ідеї Мокія виявилися значно більш дієвими, ніж передбачала Рина. Комічність ситуації посилюється тим, ідо Рина не відчуває цих змін і хоче вірити, що закохався тільки Mокій. За логікою комізму її нетерпіння щодо якнайшвидшого втілення свого плану тільки зростає. Або несподіваність розв'язки, коли після довгоочікуваної зміни прізвища Мокій звільняється з роботи. Як ми бачимо у фіналі сцену побудовано, і це один із найулюбленіших прийомів М. Куліша, за принципом контрасту: прихильники зміни прізвища чекають на одну інформацію, що її: прочитає Губа, а він вичитує ту, на яку вони не розраховують. Утворюється несподівана й шокова для певної групи персонажів ситуація. Мовчання Мини Мазайла перегукується з «німою сценою» із Гоголевого «Ревізора», що підкреслює і в'їдлива репліка дядька Тараса. Мотив зміни прізвища, розпочатий у першій сцені комедії проходить крізь усе сюжетне поле й майстерно завершується в останній сцені п'єси. Трансформація гри пов'язана в комедії «Мина Мазайло» із трансформацією інтонацій. На початку та в кульмінаційні моменти розгортання колізії «Рина — Уля - — Мокій» драматург активно використовує комічно-лукаві тони й інтонаційні відтінки. У завершальні епізоди цієї лінії Куліш уводить інтонації мінорності. Із жартівливого розіграшу митець поступово створив ніжну й елегійну історію про стосунки й почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажів виконує важливу роль у структурно-композиційному каркасі комедії. Він є чинником сюжетної перспективи, дозволяє змінювати й регулювати інтонаційно-ритмічну напругу, висвітлювати духовні контури персонажів, змальовувати дійових осіб у непередбаченому й несподіваному розвитку, загострювати конфліктну динаміку. Гра виступає одним з основних, художніх прийомів, на яких побудовано різноманітні аспекти Кулішевої комедії «Мина Мазайло». А фінал інтимної фабули в п'єсі має ще й філософський підтекст: любов може розпочатися з гри, проте гра навряд чи стане вищою за кохання. Нахил до філософічності — ще одна відмінна якість Кулішевого драматургічного мислення, що з особливого виразністю відчувається у «Народному Малахієві», «Патетичній сонаті», «Вічному бунті», «Маклені Грасі». Бути художником для Миколи Куліша означало бути творцем духовних доль, особистісних почуттів, інтелектуальних сюжетів та інтонаційних колізій.
Отже, «Мина Мазайло» — це комедія, де висвітлюються різні аспекти такого явища, як українізація. Але це є лише найпершим, найочевиднішим враженням від п'єси, враженням, побудованим за «принципом айсбергу», бо «Мина Мазайло» — це ще й філософський твір про трагікомедійність життя, про комедійний трагізм людських доль, про широкий спектр безпосередніх і непростих людських характерів, про вічну силу кохання. Мав рацію Лесь Танюк, коли зазначав: «Глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичну сатиру на міщанство в цілому, на філістерство (тобто обивательську відсталість) як на духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної упередженості й зверхності — від «хатнього» українського націоналізму до великоросійського шовінізму». Автор поставив у п'єсі важливе для України питання: бути чи не бути українській нації? Тому немає нічого дивного, що для тогочасної влади цей твір виявився небезпечним, і як наслідок — він був заборонений, а сам драматург — звинувачений у буржуазному націоналізмі і страчений.
48. РЕЦЕПЦІЯ РЕВОЛЮЦІЇ У ТВОРІ М. КУЛІША «ПАТЕТИЧНА СОНАТА»
П"єса М. Куліша "Патетична соната", на одностайну думку дослідників, справді виняткове явище в українській драматургії як спроба поєднати в єдине ціле рух, музику, слово. Свою назву твір дістав від однойменної славнозвісної сонати великого Бетховена.
Матеріалом для твору послужили бурхливі події революції і громадянської війни 1917-1919 років. За своєю суттю вони так відповідають настрою сонати - настрою шукань, поразок і перемог! У центрі дії - образ талановитої піаністки Марини, яка на роялі дає "світлий роздум бунтарського духу", а в буденному житті під іменем Чайки відстоює самостійну Україну. Грою дівчини захоплюється поет і мрійник Ілько Юга, який бентежно кохає її, "вірить у Петрарку і вічну любов". Він сам учиться грати на геліконі, прагнучи досягти таких висот майстерності, щоб гасити зорі на небі. Його духовною сонатою стає шлях від мрійництва до очищення і спокути. Небайдужий до музики і батько Марини - добрий, щирий і трохи смішний Ступай-Ступайченко, який вагається у своїх ідейних переконаннях - до якого ж табору постати: самостійників, соціалістів чи більшовиків. Проте він твердо знає, що хоче бачити Україну вільною, незалежною? "Нехай і радянська - аби тільки була українська республіка: на червонім дві стьожечки вити- жовту і блакитну". У своєму захопленні усім національним старий вчитель думає, що автор "Патетичної сонати" мав би бути українцем, а на заперечення доньки вперто відповідає:" Значить, мати була українка".
Таким чином, образність і мотиви "Патетичної сонати" зумовлюють композицію п"єси, її ритм і тональність. Побудова твору своєрідна. Автор зізнається, що це спогади його романтичного друга, нині уже покійного Ілька Юги. Його "я" - головна особа п"єси, композицію якої складає щоденник героя, його листи до коханої, ліричні відступи.
Сто тридцять листів написав юнак до Марини і знищив їх, бо ніяк не наважиться перетнути той невеликий простір, що розділяє їх помешкання. Коли ж молодий закоханий мрійник зважується переступити поріг заповітних дверей, то бачить офіцера, який на колінах просить у дівчини посвяти в лицарі і цілує край її сукні. Для Ілька руйнується світ:"Навіть сонце на небі вже не сонце, а якийсь жовтогарячий пластир на рані. Скрізь запалення і біль". Марина, як і кожна молода дівчина, вірить у незвичайне кохання, чекає його. Але природний потяг своєї душі вона підпорядковує ідеї, і її серце схиляється до Андре пероцького, який лише удає, що вболіває за Україну: "Поет, можливо, завоює твою душу, цілий світ, але жодного кілометра території, моя Жанно Д"Арк..." Під час повстання більшовиків Ілько рятує Андре в ім"я свого вічного кохання. Але це було фатальним кроком: молодий Пероцький забуває про свою обіцянку служити вільній Україні, він бере участь у білогвардійському заколоті. Оврам розстріляний, Зінька також, Настя збожеволіла. Влада переходить до більшовиків - Марину заарештовують, вона гине від руки Ілька Юги. гине і сам поет. Гине вчитель Ступай-Ступайченко, в передсмерті миттєвості міркуючи - з якого боку куля. Цей калейдоскоп смертей творить не тільки трагічний пафос п"єси, а й увиразнює думку драматурга про те, що його сучасник - постать глибоко трагічна, яка не може самореалізуватися в умовах існуючої системи. М. Куліш переконаний: немає на світі таких ідей, які б дорівнювались вартості людського життя.
Інша стилізована ознака п"єси полягає в тому, що мова її персонажів нагадує музику - інтонаціями, ритмами, підтекстом. Наприклад, монолог Ілька: "Ви граєте сьогодні щось нове, що саме - не знаю, але ця музика напевно ж про юнака, що мчить конем степами, шукає країни вічного кохання. Там у голубих вікнах дівчина самітна: ліву брову трошки ломить, як усміхнеться, очі голубі..."
Своєрідним - символічним - є час і простір п"єси. Дія відбувається від Великодня до Великодня (за винятком останніх епізодів "Патетичної сонати", позбавлених часово-просторової конкретики).
П"єса М. Куліша засуджує пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими, засуджує суспільство, засноване на крові, сльозах, руїні.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 509 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |