|
Читайте также: |
Затверджую
начальник циклу педагогіки та психології,
кандидат педагогічних наук, доцент,
майор внутрішньої служби
___________С. М. Єрмак
«12» січня 2015 року
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
для проведення лекції № 1
Змістовий модуль 1 Теоретичні основи соціальної педагогіки
Тема № 1: «Поняття про предмет, завдання та основні категорії соціальної педагогіки»
Форма навчання: денна
ІІІ (ІV) курс 6 (8) семестр
Для проведення заняття у складі курсу
Тривалість: 2 академічні години
Підготував: викладач циклу
педагогіки та психології,
майор внутрішньої служби
Низовець О.М.
Розглянуто та схвалено на засіданні
циклу педагогіки та психології
«12» січня 2015 року, протокол №1
Чернігів – 2015
Тема № 1: “Поняття про предмет, завдання та основні категорії соціальної педагогіки”
1. Мета заняття:
- проаналізувати різноманітні наукові підходи, щодо визначення поняття „соціальна педагогіка”, предмету, об’єкту, суб’єкту соціальної педагогіки;
- розглянути основні функції та завдання соціальної педагогіки;
- поінформувати про основні категорії соціальної педагогіки.
Актуальність лекції
Сучасна державна соціальна політика визначила низку першочергових завдань щодо різнобічного розвитку та соціальної адаптації особистості в сприятливих соціальних умовах. Соціальна педагогіка як окрема галузь педагогічного знання зараз перебуває на етапі активного розвитку теоретичних положень та аналізу й систематизації досягнень соціально-педагогічної практики. Свідченням цього є розробка методологічних засад соціальної педагогіки, обґрунтування нових парадигм соціального виховання та соціалізації особистості, розвиток і розробка інноваційних технологій соціально-педагогічної діяльності.
Тому курс ”Соціальної педагогіки” в структурно-логічній схемі підготовки фахівців-пенітенціаріїв України займає належне місце, оскільки процеси виправлення та ресоціалізації засуджених певною мірою базується і на теоретичних положеннях соціальної педагогіки. Логіка вивчення даного курсу вказує на те, що соціальна педагогіка обов’язково повинна вивчатись після вивчення основ загальної педагогіки та психології, пенітенціарної педагогіки, пенітенціарної психології, паралельно із соціальною психологією.
Мета курсу полягає в усвідомленні курсантами впливу соціального виховання на соціалізацію особистості у процесі її формування, вивченні теоретичних основ соціальної педагогіки й оволодінні вміннями здійснення соціальне-педагогічної діяльності, а також здійснення наукових соціально-педагогічних досліджень.
План заняття (розрахунок навчального часу)
| № п/п | Послідовність заняття | Розрахунок часу. хв. |
| 1. 1 | Вступ | |
| 2. 2 | Сутність соціальної педагогіки. Предмет, об’єкт, суб’єкт соціальної педагогіки. | |
| 3. 3 | Функції та прикладні завдання соціальної педагогіки. | |
| 4. 5 | Провідні категорії соціальної педагогіки. | |
| 5. | Висновки, рекомендації, відповіді на питання | |
| Разом: |
4. Організаційно-методичні вказівки:
Вид лекції: вступна (ознайомча).
Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності.
Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point.
Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.
Рекомендована література:
1.Архипова С. П., Майборода Г. Я. Соціальна педагогіка: навчально-методичний посібник. / С. П. Архипова, Г. Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород, 2002. – 154 с.
2.Богданова І. М. Соціальна педагогіка: навч.посібник. / Богданова І. М.– К.: Знання, 2008. – 343 с.
3.Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная педагогика: курс лекций: учеб. пособие [для студ. пед. вузов й колледжей]. / Ю. В. Василькова, Т. А. Василькова. – М.: Издательский центр „Академія”, 1999. – 440 с.
4.Вступ до соціальної роботи: навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / за ред. Т.В.Семигиної. – К.: Академвидав, 2005. – 304 с.
5.История социальной педагогики: хрестоматия: учеб. пособие / под ред. М. А.Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 544 с.
6.Мудрик А. В. Социальная педагогика. / Мудрик А. В. – М.: Издательский центр „Академія”, 1999. –184 с.
7.Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: навч.посібник. / Пальчевський С. С. – К.: Кондор, 2005.–560 с.
8.Социальная педагогика: курс лекций / под общей ред. М. А.Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 416 с.
9.Социальная педагогика: учеб.пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / под ред. В. А. Никитина. – М.:ВЛАДОС, 2002.– 272 с.
10. Соціальна педагогіка: теорія і технологія: підручник. / за ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.
11. Соціальна робота: технологічний аспект: навчальний посібник / за ред. А. Й. Капської. К.: Центр навчальної літератури, 2004.
12. Яворська Г. Х. Педагогіка для правників: навч. посібник. / Яворська Г. Х. – К.: Знання, 2004. – 335 с.
5. Порядок проведення заняття
5.1 Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)
На початку заняття лектор називає тему, ознайомлює присутніх з метою лекції її практичною значущістю для майбутньої професійної діяльності.
Оголошує план лекції (навчальні питання) Називає літературу для самостійного опрацювання курсантами.
5.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)
Після вступного слова викладач називає навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання, систематизує навчальний матеріал і доводить його до присутніх.
Під час читання лекції лектор з метою активізації пізнавальної діяльності курсантів може ставити перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання лектор робить висновок і переходить до наступного питання. Заняття закінчується заключним словом лектора.
5.3. Заключна частина лекції
Викладач формулює висновок з теми, відповідає на запитання курсантів.
ВСТУП
Коли людина протягує руку, щоб допомогти
іншій людині, вона торкається обличчя Божества.
Уолт Уїтмен
Поняття „соціальна педагогіка” запропоновано німецьким педагогом А. Дістервегом вже понад 100 років тому. Сам термін „соціальна педагогіка” складається з двох слів – „педагогіка” і „соціальна”, як би об'єднуючи їх значення. Таке об'єднання двох понять не випадкове, воно пов'язане з процесами диференціації і інтеграції в науці.
В силу зростання нових знань, розширення сфери проникнення наукової думки в реальне життя, в силу виникнення нових проблем і потреб суспільства спостерігаються тенденції диференціації і спеціалізації наук, тобто розділення основної науки на ряд більш приватних областей, що розвиваються самостійно. З іншого боку, у вирішенні ряду проблем спостерігається явище інтеграції, об'єднання ряду самостійних наук, які вивчають один об'єкт, але з різних точок зору. Наприклад, на стику педагогіки з різними науками виділилися самостійні області дослідження: з філософією - філософія освіти, з соціологією - соціологія виховання і соціологія освіти, з психологією - педагогічна психологія. Таких прикладів можна привести багато.
У педагогічній науці процес диференціації і спеціалізації за останній час значно посилився. Деякі із спеціалізованих областей вже оформилися в самостійні наукові галузі педагогіки, такі як дошкільна педагогіка, педагогіка школи, спеціальна педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки і ін. До їх числа може бути віднесена і соціальна педагогіка. Той факт, що соціальна педагогіка виділилася з педагогіки, означає, що в полі її зору знаходяться ті ж процеси і явища, які вивчаються педагогікою, але розглядаються вони в певному, специфічному аспекті. Очевидно, що специфіка цієї нової області педагогічних знань відображена в слові «соціальна».
Поняттям „соціальний” (від латин. загальний, суспільний), як відомо, об'єднується все те, що пов'язане з сумісним життям людей, з різними формами їх спілкування і взаємодії. У такому разі, якщо педагогіка - це наука про виховання і утворення підростаючого покоління, тобто дітей і молоді, то соціальна педагогіка особливо виділяє в процесах виховання і утворення ті аспекти і явища, які пов'язані з включенням дитини в сумісне життя в суспільстві. Цей процес „входження” дитини в суспільство, придбання ним певного соціального досвіду (у вигляді знань, цінностей, правил поведінки, установок) називаютьсоціалізацією.
Мета курсу полягає в усвідомленні курсантами впливу соціального виховання на соціалізацію особистості у процесі її формування, вивченні теоретичних основ соціальної педагогіки й оволодінні вміннями здійснення соціальне-педагогічної діяльності, а також здійснення наукових соціально-педагогічних досліджень.
Предметом даного курсу є дослідження зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на процес соціалізації як окремої людини, так і груп людей упродовж усього їхнього життя.
Завданнями даного курсу є: засвоєння теоретичних та методологічних основ соціальної педагогіки;вивчення психолого-педагогічних основ соціалізації людської особистості;ознайомлення із закономірностями організації процесу соціалізації особистості з використанням найновітнішого вітчизняного та зарубіжного соціально-педагогічного досвіду;ознайомлення із впливом різноманітних чинників на формування особистості;вивчення та використання методик, технологій соціально-педагогічної роботи.різноманітних чинників на формування особистості, методики, технології, стратегії, тактики соціально-педагогічної роботи.
Умовою вивчення курсу „Соціальна педагогіка” є всебічний аналіз закономірностей організації процесів соціалізації та соціального виховання особистості з використанням найновітнішого вітчизняного та зарубіжного соціально-педагогічного досвіду.
На вивчення дисципліни всього відведено 2 кредити ЕСТS, тобто 72 години, з них на аудиторне вивчення виділено 36 годин, на самостійну роботу та індивідуальні навчально-дослідні завдання також 36 годин. Лекції складають 12 годин, семінарські заняття 12 годин, практичні заняття 12 годин
Перше питання. Сутність соціальної педагогіки. Предмет, об’єкт, суб’єкт соціальної педагогіки.
Прийнято вважати, що започаткував соціальну педагогіку як окрему галузь знань, німецький філософ, педагог Пауль Наторп, він намагався визначити її суть, поняття, категорії. в Сам термін “соціальна педагогіка” у другій половині XIX ст. ввів у науковий обіг Адольф Дістервег „вчитель німецьких учителів” для визначення педагогічної діяльності із знедоленими і безпритульними дітьми з метою профілактики правопорушень неповнолітніх. Саме він бувреформатором народної освіти і творцем нових програм з підготовки вчителів, що викладені у праці “Посібник до освіти німецьких вчителів”. Спираючись на педагогічні погляди Й. Г. Песталоцці, А. Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав “засобом діяльності вчителя у середовищі”. А. Дістервег стверджував, що саме вчителі несуть відповідальність за виховання в учнів соціальних умінь.
За іншими літературними джерелами, першим, хто використав цей термін, був К. Магер, який спеціально досліджував соціальні аспекти освіти і виховання. Він зазначав, що соціальна педагогіка це досить широке поняття, яке передбачає виховання суспільства в цілому.
На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. 3 ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп (1854 - 1924) один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу „Соціальна педагогіка”, яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обґрунтував поняття “соціальна педагогіка”: “Людина стає “людиною” тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів... Щоб втримати в пам’яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз “соціальна педагогіка”. Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована”.
Значний вплив на розробку аспектів соціального обслуговування, соціальної педагогіки 20-х років ХХ с. Мала діяльність німецьких фахівців Германа Нола та Гертруди Боймер. Так, Г. Нол вважав, що для реалізації ідей соціальної педагогіки потрібні спеціально підготовлені фахівці. Він значно розширив сфери соціальної педагогіки, вийшовши за межі сімї та школи. На думку Г. Нола, використання терміна „соціальна педагогіка” має відношення до таких сфер, як робота в дитячих садках та яслах, молодіжних клубах, робота з правопорушниками, професійне навчання безробітних, церковна діяльність тощо. Г. Нол видав перший підручник із соціальної педагогіки.
Гертруда Боймер визначала соціальну педагогіку як інструмент соціальної політики. На її думку соціальна педагогіка має спрямовуватись на соціалізацію дітей відповідно до їх потреб і безвідносно до матеріального стану та статусу їхніх батьків.
На початковій стадії розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи, вона скеровувалася на поширені кризові явища бездомність дітей, дітей-сиріт, та ін., виконуючи функції соціальної роботи. Ця соціальна допомога включала в себе педагогічну частину у випадках опіки над дітьми чи підлітками та виховний вплив на об’єкт турботи. Вважалося, що соціальна педагогіка повинна не лише задовольняти базові потреби, але й формувати відповідальність за своє життя, самостійність, вміння і бажання діяти, вчитися навичкам життя у суспільстві.
Друга половина XIX ст. характерна тим, що на підставі утилітарних потреб людини і суспільства виникла необхідність професійної підготовки дітей до дорослого життя, до умінь співпрацювати в колективі. Така ідея знайшла своє відображення, з одного боку, у теоріях „прагматичної школи” Д. Дьюї та „трудової школи” Г. Кершенштейнера, з іншого - у теорії виховання „нової” людини та побудові „нового” суспільства П. П. Блонського і Л. С. Виготського.
Вагомий внесок у розвиток соціально-педагогічної теорії і практики зробив А. С. Макаренко, заслуга якого полягає у визначенні сутності соціальної педагогіки як науки про соціальне виховання та її зв'язок з психологією і правознавством. Він розширив межі соціальної педагогіки до розгляду проблем виховання безпритульних дітей та розробив ефективні форми і методи соціально-педагогічної діяльності, збагативши відповідними принципами (поєднання вимогливості та поваги до особистості, виробничо-трудового навчання й виховання, принцип паралельної дії та індивідуального підходу, розвитку особистості в колективі та ін.) і методами виховного впливу ("метод пожвавлення прямих асоціацій", "метод встановлення організованої свободи або дисципліни порядку", "метод вибуху"). Ним з'ясовано особливості використання методів заохочення і покарання, а також обґрунтовано недоцільність використання в роботі з підлітками такого прийому, як заборона, який викликав у вихованців лише негативну реакцію.
Суттєво вплинув на розвиток соціально-педагогічної теорії і практики В. О. Сухомлинський, дослідивши причини та фактори, які сприяють виникненню негативних явищ у молодіжному середовищі. Він визначив зміст соціально-педагогічної роботи з "важкими" дітьми, обґрунтував необхідність широкого використання словесних методів, розширив вимоги до виховної бесіди, з'ясував доцільність комплексного використання методів соціально-педагогічного впливу, перевіривши всі теоретичні положення в практиці роботи Павлишської середньої школи.
Таким чином, вперше поняття „соціальна педагогіка” було запропоновано німецьким ученим у середині XIX ст. Ф.А. Дістервегом, пізніше інший його співвітчизник Пауль Наторп у 1898 р. у книзі з тією самою назвою визначив сутність, основні категорії, принципи та методи дослідження означеного напряму. Предметом соціальної педагогіки він визначив проблему інтеграції виховних сил суспільства з метою підвищення культурного рівня народу. Таке розуміння відповідало соціальному замовленню суспільства і дало змогу розглядати соціальну педагогіку як галузь знань про виховання людини протягом усього життя.
Якщо будь-яка наука - це система „понять про явища й закони зовнішнього світу або духовну діяльність людей, що дає можливість передбачення та перебудови дійсності в інтересах суспільства; історично сформована форма людської діяльності, „духовного виробництва”, яка має своїм змістом і результатом цілеспрямовано зібрані факти, вироблені гіпотези й теорії…”, то структура соціально-педагогічної науки насамперед вимагає з'ясування таких питань, як: визначення її об'єкту, предмету, мети, завдань, методологічних засад, законів, закономірностей, принципів та змісту практичної діяльності.
Перш ніж розібратися в об'єкті і предметі дослідження соціальної педагогіки, звернемо увагу на сам термін „соціальна педагогіка”. Він складається з двох слів – „педагогіка” і „соціальна”, як би об'єднуючи їх значення. Поняттям „соціальний” (від латин. загальний, суспільний), як відомо, об'єднується все те, що пов'язане з сумісним життям людей, з різними формами їх спілкування і взаємодії. У такому разі, якщо педагогіка - це наука про виховання і навчання підростаючого покоління, то соціальна педагогіка особливо виділяє в процесах виховання і навчання ті аспекти і явища, які пов'язані з включенням дитини в сумісне життя в суспільстві.
В розкритті сутності соціальної педагогіки як самостійної галузі педагогічного знання серед фахівців також існують два основні підходи.
Одна група дослідників (А. В. Басов, Н. П. Бурая, Ю. В. Васількова, М. А. Галагузова, А. Й. Капська, В. О. Нікітін, Л. В. Філіппова) розглядає соціальну педагогіку як науку про закономірності соціалізації особистості.
Інша група вчених (І. Д. Звєрєва, Л. Г. Коваль, А. О. Малько, Л. І. Міщик, А. В. Мудрик, В. Д. Сємьонов, С. Р. Хлєбік, Г. М. Філонов) зводить соціальну педагогіку до науки про соціальне виховання.
Взагалі, терміни „соціалізація” та „соціальне виховання” тісно пов'язані між собою. Виходячи з широкого тлумачення терміну "соціалізація" як узагальнюючої міждисциплінарної категорії; котра далеко не в повній мірі відбиває особливості соціально-педагогічної теорії та практики можна стверджувати, що в більш загальному вигляді соціальна педагогіка - це наука про соціальне виховання. Вивчення світового досвіду становлення та розвитку соціальної педагогіки як науки приводить до висновку, що зведення сутності соціально-педагогічної науки до процесів соціального виховання й соціалізації особистості характерне не тільки для України та Росії, але й для провідних країн світу (США, Франція, Японія).
Для обґрунтування соціальної педагогіки як науки необхідно насамперед з'ясувати, що вона повинна вивчати, тобто визначити її власну галузь дослідження. Для цього існують такі поняття як об'єкт та предмет. У найбільш загальному вигляді об'єкт науки - сфера діяльності, на яку спрямовано процес пізнання, а суб’єкт – це за допомогою кого здійснюється ця діяльність
В якості об'єкта соціально-педагогічної науки вчені виділяють: дитину (М. А. Галагузова); людину та суспільство (В. О. Нікітін); процес розвитку людини в соціумі (Г. М. Філонов); людину та середовище (Б. З. Вульфов).
Таке різне тлумачення об'єкту соціально-педагогічної теорії пов'язане з недостатньою з'ясовністю даної категорії і в загальній педагогіці.
На основі вивчення різних підходів ми дійшли висновку, що об'єктом соціально-педагогічної теорії і практики є конкретна особа (чи група), яка має соціальні або особисті проблеми чи потреби, що вимагають вирішення і задоволення.
Провідними суб'єктами соціальної роботи виступають „соціальні педагоги”, „соціальні працівники” та „фахівці з соціальної роботи”, вихователі.
Предмет науки - результат теоретичного абстрагування, який дозволяє виділити суттєві сторони, закономірності розвитку та функціонування об'єкта, що досліджується.
В якості предмета соціальної педагогіки науковці визначають: відкриту систему виховання (Л. І. Міщик); соціальне виховання (Г. М. Філонов); людину як суспільну істоту (А. І. Арнольдов); виховання як суспільне явище (В. Д. Сємьонов); зміст та закономірності процесу соціалізації (М. А. Галагузова; А. Й. Капська); впливи оточуючого середовища на особистість (А. О. Малько); виховні сили суспільства (А. В. Мудрик); теорію та практику навчання й виховання (Ю. В. Васількова); групу, суспільство (Н. П. Бурая).
Отже, предметом соціальної педагогіки є – педагогічні аспекти соціального становлення особистості і її розвитку, придбання соціального статусу, соціального функціонування, а також підтримка досягнутих і відновлення втрачених соціальних характеристик.
Аналізуючи різні підходи до визначення соціальної педагогіки, не можна не погодитися з думкою Є. Г. Шаіна, який наголошує, що при достатній наявності публікацій «момент істини» в соціальній педагогіці як гуманітарній галузі знання ще не прийшов, оскільки пропонуються визначення цієї науки, які іноді суперечать одне одному. З одного боку має місце занадто велике поле теоретико-прикладних питань соціальної педагогіки, а з іншого – їх звуження.
Науковці української школи соціальної педагогіки ще більш неоднозначні у визначеннях соціальної педагогіки. Так, І. Д. Звєрєва, яка одна з перших в Україні дала визначення соціальної педагогіки, наразі розглядає її як – науку про закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі освіти та виховання у різних соціальних інститутах.
А. Й. Капська в «Енциклопедії освіти» подає сукупне визначення соціальної педагогіки як: галузі наукових знань і практичних дій, спрямованих на суспільне виховання, формування просоціальних позицій дітей та дорослих, нейтралізацію впливу на них негативних чинників; складову загальної педагогіки, що розкриває значення конкретних соціокультурних умов середовища, їх вплив на педагогічний процес і виконує роль посередника між соціальним середовищем та окремими галузями наук; галузь виховання, що досліджує соціальне виховання як соціальний інститут. Таке визначення є спробою певної уніфікації існуючих тлумачень поняття «соціальна педагогіка». Для енциклопедичного видання це є не зовсім доречним, оскільки запропоновані варіанти певною мірою суперечливі, не зовсім коректні в науковому плані і не дають чіткого розуміння сутності соціальної педагогіки.
На нашу думу, найбільш науково виваженим є визначення, подане у паспорті спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка, який окреслює поле її наукових розвідок. У ньому соціальна педагогіка – це галузь педагогічної науки, яка вивчає особливості соціального виховання, виховні можливості соціального середовища й умови соціалізації особистості, розглядає закономірності взаємодії та взаємозв'язку особистості у мікро та макросоціумі.
Соціальна педагогіка вступає в міждисциплінарні контакти із філософією сучасної освіти та виховання, соціологією освіти та виховання, суґестологією, етикою, соціальною психологією і такими її складовими, як: психологія економічного життя, психологія політичного життя, психологія права, релігії, інформації та освіти, психологія побуту, психологія управління.
Соціальна педагогіка як наука про розвиток особистості має науково-теоретичну структуру:
- агогіка – наука, що вивчає проблеми попередження відхилень у поведінці неповнолітніх;
- андрагогіка – наука про освіту та виховання людини протягом життя.
- віктимологія – наука, що вивчає різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціалізації та насильства;
- геророгіка – наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.
Висновок з першого питання
Таким чином, соціальна педагогіка це галузь педагогічної науки, яка вивчає особливості соціального виховання особистості у процесі соціалізації. Вона вивчає вплив соціальної реальності на цілі і завдання людини впродовж всього життя, педагогічні наслідки цього впливу для людини і суспільства. Соціальна педагогіка розробляє і утілює відповідні навчально-виховні системи, програми, методи і засоби здійснення поставлених цілей і завдань соціалізації з урахуванням потреби індивіда в соціальному самовизначенні, самоствердженні і самореалізації.
Друге питання. Функції та прикладні завдання соціальної педагогіки.
Метою соціальної педагогіки є створення у соціумі умов для позитивного розвитку особистості, цілеспрямована гуманізація між- та надособових стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.
Основні завдання соціальної педагогіки:
1. Наукове дослідження та узагальнення досягнень споріднених наук щодо процесу соціального формування особистості, групи, суспільства.
2. Створення умов в соціумі для духовного становлення, розвитку та реалізації в соціумі людини, групи, суспільства.
3. Організація гуманної, демократичної системи соціального виховання в суспільстві.
4. Розробка механізмів регуляції та корекції ставлення:
а) особистості до себе, іншої особистості, групи, суспільства, природи;
б) групи до особистості, суспільства, природи;
в) суспільства до особистості, групи, природи.
5. Дослідження перспектив розвитку соціальної педагогіки в нашій країні та за рубежем.
Прикладні завдання соціальної педагогіки:
1. Виховувати у свідомості конкретного клієнта або групи людей розуміння унікальності власної особистості, почуття власної гідності, самостійності і впевненості у собі.
2. Допомогти клієнту самовизначитися із сенсом власного життя на основі найближчих, середніх і далеких перспективних його ліній.
3. Шляхом залучення до загальнолюдських цінностей виховувати у клієнта потребу гармонійного узгодження з ними власних перспективних ліній.
4. Навчити людей вирішувати конфлікти опираючись на моральні та правові норми суспільних відносин, які діють у соціумі
5. Розвивати у людей, які потребують соціальної допомоги чи реабілітації, бажання самостійного подолання кризових станів, знаходження шляхів виходу з них.
6. За необхідності відроджувати у потерпілих пошуковий інстинкт, на вихідній основі якого розпочинати формування доцільного рефлексу цілі.
7. Створення педагогічних технологій попередження впливу негативних факторів соціального середовища на становлення особистості.
8. Формувати в свідомості людини любові до ближнього і всього живого, добра, справедливості.
Зміст завдань соціальної педагогіки реалізується в соціально-педагогічній діяльності через:
- розробку технологій виховання, розвитку, соціалізації особистості на основі інтеграції зусиль навчально-виховних закладів, підприємств, закладів культури;
- вплив соціального середовища на рівень соціальної активності вихованців та їх готовність до майбутньої професійної діяльності;
- дослідження факторів, що негативно впливають на процеси навчання, виховання, розвитку, соціалізації учнів; підтримка і соціальна реабілітація учнів, що знаходяться у несприятливих умовах;
- виявлення та соціальну підтримку обдарованих учнів.
Провідна роль у з'ясуванні сутності соціально-педагогічної науки належить методології, яка визначає систему підходів щодо дослідження організації соціально-педагогічної діяльності.
Системний підхід передбачає взаємозв'язок та взаємозалежність між відносно самостійними структурними і функціональними компонентами науки. До самостійних структурних компонентів науки належать: методологічні засади, мета, завдання, зміст, принципи, форми, умови, прогностичні тенденції розвитку науки тощо. Функціональні компоненти науки: проектуючі, гностичні, процесуально-діяльнісні, управлінсько-організаторські тощо.
Особистісно-діяльнісний підхід пов'язаний з організацією діяльності об'єкта соціального впливу у такий спосіб, щоб він був активним учасником спілкування, праці, вибору змісту і форм соціально-педагогічної роботи. Цей підхід вимагає від соціального педагога творчої праці, яка передбачає вибір певного змісту, форм, методів та прийомів відповідно до потреб об'єктів впливу залежно від їхніх індивідуальних проблем.
Культурологічний підхід спрямований на те, щоб виховати творчу особистість шляхом засвоєння нею накопичених людством цінностей культури і створення нових. Цей підхід вимагає від соціального педагога й соціального працівника спеціальних знань про внутрішні процеси духовного світу людини, закономірності соціокультурного побуту особистості.
Аксіологічний (ціннісний) підхід передбачає реалізацію завдань гуманізації суспільства.
Етнопедагогічний підхід спрямований на врахування в роботі з різними категоріями людей їхньої культури, звичаїв, етнічних особливостей у цілому.
Компетентний підхід вимагає з'ясування педагогічних, соціологічних, філологічних, історичних, психологічних, медичних, юридичних та інших компетентностей соціальних педагогів.
Антропологічний підхід вимагає врахування знань інших наук про людину.
Функції науки визначаються в залежності конкретних цілей та завдань, які стоять перед нею. В сучасній науці існує класифікація функцій за різними ознаками: За спільністю предмета та мети дослідження (теоретико-пізнавальні та прикладні); За методами, які застосовуються при прогнозуванні та конструюванні соціальне-педагогічних моделей (функції описові, пояснюючі, прогностичні, перетворюючі та ін.); За спільністю та специфікою виходу соціальної педагогіки в різні сфери життя (загальнопедагогічні та специфічні); За часом (довготривалі та ті, що визначаються особливостями певного етапу розвитку або особливостями соціальної ситуації); За зв'язками з соціальною роботою та соціальним вихованням (загальносоціальні, міжгалузеві та галузеві).
Існують різноманітні підходи до класифікації функцій соціально-педагогічної науки. В якості провідних функцій педагогіки як науки вчені виділяють: комунікативну та гносеологічну (пізнавальну) (В. Є. Гмурман); гносеологічну (теоретико-пізнавальну), організаційно-виховну, регулятивно-профілактичну, інформаційно-комунікативну, соціоінтеграційну та аналітико-прогностичну (І. І. Мигович); теоретико-пізнавальні і прикладні (Г. М. Філонов); пізнавальну, пояснювальну, практичну, прогностичну й світоглядну (В. М. Лавриненко); описову, діагностичну, пояснювальну, проективно-конструктивну, прогностичну, перетворюючу, критеріально-оціночну, корекційну (Б. С. Гершунський); теоретико-пізнавальну, прикладну та гуманістичну (А. В. Мудрик); загальнотеоретичну, практичну й прогностичну (Т.А. Стефановська); теоретичну та технологічну (В. Сластьонін, І. Ісаєв, А. Міщенко, Є. Шиянов); описову, пояснювальну та передбачення (П. І. Підкасистий); теоретичну та практичну (Ю. В.Васількова).
Взагалі, класифікацію функцій соціальної педагогіки як науки вважаємо досить умовною. Наприклад, прикладні функції можуть виступати і в якості теоретико-пізнавальних. На нашу думку, найбільш доцільною є наступна класифікація: дослідницька, проективна, доброчинна, кореагуючо-координаційна, пропагандистська, виховна, соціально-правова, соціально-реабілітаційна.
Дослідницька передбачає вивчення та узагальнення як вітчизняного, тик і зарубіжного досвіду вирішення проблем соціалізації. Дослідження можливостей застосування його в конкретний час у конкретних умовах.
Проективна зводиться, з одного боку, до проектування ефективних моделей соціалізації з відповідною системою стратегій, тактик, методик та технологій соціальної роботи, а, з іншого, до вироблення у соціальних педагогів умінь прогнозування розвитку процесів соціалізації.
Доброчинна полягає в організації надання духовної та матеріальної підтримки як окремим особам, так і певним групам населення, які потрапили в біду, або які з інших причин гостро потребують цього.
Кореагуючо-координаційна забезпечує вироблення вмінь визначення, врахування та цілеспрямування різноманітних соціальних впливів у процесі соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп людей.
Пропагандистська передбачає пропаганду не лише актуального досвіду соціалізації, а й соціальної політики держави, завдань соціалізації, які пе-ребувають у центрі уваги світового співтовариства.
Виховна означає діяльність соціальних педагогів та соціальних працівників з метою вироблення в об'єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації.
Соціально-правова - створення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових та різносутнісних груп населення країни, вивчення, пропаганда та використання цих основ.
Соціально-реабілітаційна зводиться до виховної та освітньої роботи з дітьми та підлітками-інвалідами. Така робота, як правило, лягає на плечі соціального педагога.
Виходячи зі зв'язків соціально-педагогічної теорії й практики з іншими науками про людину, провідні закономірності цієї науки можна згрупувати таким чином:
- закономірності, які є загальними для філософії, соціології й соціальної педагогіки: відповідність розвитку науки потребами практики, відносна самостійність формування науки, зумовленість соціальних явищ економічними і політичними чинниками тощо;
- закономірності, що є спільними для психології, загальної педагогіки й соціальної педагогіки: виховання як фактор формування особистості, вплив мотивів діяльності на формування якостей особистості тощо;
- загальнопедагогічні, які стали основою для визначення принципів: залежність ефективності виховання від активності особистості в діяльності, спілкуванні, єдність процесу виховання і самовиховання тощо;
- власне соціально-педагогічні закономірності: формування особистості під впливом довкілля, спільна зацікавленість фахівця з соціальної роботи і клієнта в кінцевому результаті їхньої взаємодії тощо.
Принципи соціально-педагогічної науки, які в сучасному наукознавстві поділяються:
а) на загальнонаукові – гуманістичної спрямованості виховання, розвитку, історизму, об'єктивності та деякі інші;
б) спеціально-наукові, які у свою чергу поділяються:
- на загальнопедагогічні – природо- та культуровідповідності, врахування індивідуальних та вікових особливостей тощо;
- соціально-педагогічні – принцип добровільності у прийнятті допомоги, додержання законності й захисту прав людини, відповідальності суб'єктів соціальної роботи за дотримання етичних і правових норм, вимог і правил здійснення соціальної роботи тощо.
Прийняття міжнародної конвенції про права особи та захист дітей поставило перед соціальною педагогікою вимогу розробки основ поглибленої соціальної роботи з так званим «важким контингентом» системи освіти, зокрема середньої. На сьогодні він стає об'єктом докладання особливих зусиль суспільства. Це передбачає використання всіх можливостей системи соціалізації для того, щоб найкраще підготувати кожного підлітка до необхідної внутрішньої та зовнішньої орієнтації у самостійному житті, до успішного виходу на ринок праці.
Висновок з другого питання
Таким чином, соціальна педагогіка направлена на виховання у свідомості конкретної особистості розуміння своєї унікальності, її внутрішньої інтенційної основи, яка за умови свого позитивного розвитку здатна приносити щастя і здоров'я не лише самій людині, а й благотворно впливати на ауру сім'ї, родини, виробничого колективу, в якому ця людина працює, всього суспільства. Допомогти клієнту самовизначитися із сенсом власного життя на основі найближчих, середніх і далеких перспективних його ліній. Розвивати у людей, які потребують соціальної допомоги чи реабілітації, бажання самостійного подолання кризових станів, знаходження шляхів виходу з них.
Третє питання. Провідні категорії соціальної педагогіки.
Соціальна педагогіка як наука має свої категорії. Основні з них – ц е соціалізація особистості, соціальне середовище та соціальне виховання. Їх доповнюють категорії соціальної ситуації у формуванні особистості та соціальної адаптації. Безумовно, ці провідні категорії тісно пов'язані із загальнопедагогічними та загальнопсихологічними категоріями, які в зарубіжній і вітчизняній практиці розглядаються як форми та методи соціальної педагогіки: соціальне навчання, самовиховання, самоосвіта, соціальна допомога, соціальна активність, самозбереження, самоконтроль, самооцінка, саморегуляція, самопізнання, самовладання тощо.
Докладному аналізові терміна "соціалізація" присвятив свої дослідження російський учений А. В. Мудрик. Він з'ясував, що вперше цей термін з'явився в політичній економії у зв'язку з "уособленням" землі та засобів виробництва, а пізніше американський учений Ф.Г. Гіддінгс у книзі "Теорія соціалізації" (1887) пов'язав його з соціальною природою і характером індивіда. У середині XX ст. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну галузь досліджень. За визначенням А. В. Мудрика, сутність соціалізації полягає у поєднанні пристосування й уособлення людини в умовах конкретного суспільства.
Розглянемо визначення основних категорій соціальної педагогіки у трактуванні вітчизняних та зарубіжних науковців М.А. Галагузової, І. Д. Звєрєвої, А. Й. Папської, Л. Г. Коваль, М. П. Лукашевича, А. В. Мудрика та ін.
Соціалізація (від лат. Socialis – суспільний) – історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні певному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу на особистість.
Мета соціалізації – допомогти вихованцеві вижити у суспільному потоці криз і проблем – екологічній, енергетичній, інформативній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому.
Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих поколінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації.
Ідентифікація (лат. ототожнювати) – процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідектифікації:
а) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною (наприклад) уподіблення одному з батьків у ранньому дитин-стві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;
6) прирахування до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової групи (порівняно з реальним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, "дорослістю";
в) зарахування (з відчуттям належності) себе особою певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини.
Інтеріоризація (від лат. interio –внутрішній)суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов'язана з пошуками реальних "прикладів для наслідування" та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Кризова ситуація в державі, крах сформованих раніше суспільних ідеалів сприяють розвитку у молодіжному середовищі аморальних явиш, дармоїдства. Бажання "жити не гірше за інших" нерідко ототожнюється у свідомості молоді не з працею, як головним джерелом матеріального добробуту, а з "тіньовою" діяльністю. У зв'язку з цим особливого значення набуває такий механізм соціалізації, як переконання. Соціалізована людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим життєвим обставинам. „Повна” соціалізація, тобто розчинення в соціумі деякої частини молоді свідчить про відсутність тієї активності, яка дозволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв'язку з цим переконання як уміння логічно впорядковувати факти, робити висновки, аналізувати їх, використовувати методи пізнання суспільства та самопізнання є важливим механізмом соціалізації особистості.
Поняття соціалізації грає важливу роль у соціальній педагогіці, тому зупинимось на його розкритті ґрунтовніше у лекції №2.
Інша провідна категорія соціальної педагогіки – соціальне середовище:
1) складне багаторівневе утворення, конкретний прояв суспільних стосунків, що мають місце в суспільстві, у якому живе і розвивається особистість;
2) сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, які впливають на її свідомість та поведінку.
Наявність соціального середовища – необхідно та обов’язкова умова соціалізації особистості. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї аж до смерті.
Соціальна ситуація розвитку включає в себе врахування: вікових особливостей особистості, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості, змін її переживання, ставлення до навколишнього світу.
Також до основних категорій соціальної педагогіки необхідно зарахувати поняття "соціальне виховання", що трактується як створення умов та заходів, спрямованих на засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.
Соціальне виховання спрямоване на систематичне засвоєння людиною цінностей культури, на опанування конкретних суспільних відносин (соціальна адаптація), та на індивідуалізацію - знаходження індивідом особистого "Я" та духовну самореалізацію (останній напрям притаманний прогресивному суспільству).
Провідною метою виховання взагалі й соціального зокрема є гуманістичне виховання, яке є цілісним процесом виховання та освіти, що спрямований на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості на підставі індивідуалізованого підходу та інтеграції зі спільністю, з якою взаємодіє внаслідок інформаційного обміну в умовах середовища, в якому розвивається. Всебічно й гармонійно розвинена особистість має бути наділена такими рисами, як: наявність системи загальнолюдських ідеалів і якостей; науковий світогляд; індивідуальна неповторність; професійна спрямованість; творча активність
Соціальне виховання як форма цілеспрямованої соціалізації здійснюється, з одного боку, суспільством, з іншого - особистістю. Суспільство, з метою забезпечення гарантованого включення індивіда в соціальні взаємовідносини, реалізує соціальне виховання через організацію взаємодії низки соціальних інститутів (сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо).
Залежно від вікових особливостей, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості змінюються її переживання, ставлення до навколишнього світу, тобто формується соціальна ситуація розвитку.
Засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення загальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дії називається соціальною адаптацією. Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (або пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно.
Соціальна адаптація – це процес активного пристосування індивіда до зміненого середовища за допомогою різних засобів. В умовах нестабільного соціально-економічного статусу суспільства проблеми соціальної адаптації мають важливе значення. Це пов'язане з тим, що соціальна адаптація особистості має дві форми: активну, коли індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації, і пасивну, коли він вступає у взаємодію з середовищем, не прагне змінити його, визнати панівні у ньому норми, оцінки, засоби діяльності. Показником низької соціальної адаптації є перехід в інше соціальне середовище, аномалії (різні види порушень у ціннісно-нормативній системі суспільства), відхилення в поведінці.
Психологічна адаптація та соціальна адаптація перебувають у взаємозалежності. Психологічна адаптація як соціально зумовлена суспільним характером змін та людської свідомості психіки, що викликають її у свою чергу шляхом формування цілей і програм, впливає на ефективність адаптивної діяльності емоційного забарвлення. Без психологічної адаптації, що спонукає людину до адаптивної діяльності, яка немовби "дає старт" соціальній адаптації, остання була б просто неможлива.
Процес соціальної адаптації безперервний через те, що в довкіллі постійно відбуваються зміни соціальної дійсності, які, безперечно, потребують нових способів пристосування індивіда. Соціальна адаптація здійснюється з різною мірою інтенсивності. Періоди підвищеної адаптивної інтенсивності можна співвідносити з пожвавленням соціальної діяльності суспільства, і навпаки, уповільнення явищ соціальної трансформації зменшує інтенсивність соціального пристосування індивіда.
Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених або втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин унаслідок стану здоров'я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання.
Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, що опинилися у кризовій ситуації; діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти; жінки і діти, що зазнали різних форм насилля, безробітні, особи похилого віку.
У практиці соціальної діяльності розрізняють: медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітацію.
Медична реабілітація спрямована на повне чи часткове відновлення або компенсацію порушеної чи втраченої функції, можливе уповільнення захворювання* підтримку фізичних сил особистості.
Під психологічною реабілітацією розуміють вплив на психічну сферу, спрямовану на вирішення у свідомості особистості уявлення про безвихідь її становища, відновлення захисних сил організму, формування впевненості та мотивації до вирішення кризової ситуації.
Метою педагогічного аспекту реабілітації – є освіта, виховання та всебічний розвиток насамперед дітей з фізичними та розумовими вадами, створення умов для розвитку їх потенційних можливостей. Він також містить різні форми підготовки особистості до життя у суспільстві та сім'ї, окремі напрями її професійної орієнтації й навчання певним видам трудової діяльності.
Поняття "ресоціалізація" розглядається в соціально-педагогічній та психологічній літературі як комплекс заходів стосовно осіб девіантної поведінки, спрямований на відновлення їх соціального статусу, втрачених або несформованих навичок, переорієнтацію соціальних і референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх у нові позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.
Ресоціалізація тісно пов'язана з профілактичною соціально-педагогічною діяльністю та колекційною педагогікою. В основу ресоціалізації покладено провідні ідеї та технології гуманістичної моделі соціальної роботи. її основний зміст полягає в тому, що робота з девіантами має за мету не тільки вплинути на спосіб їх життя, а й виявити потенційні можливості особистості, що можуть стати базисом у відновленні її соціально-позитивної спрямованості.
Висновок з третього питання
Таким чином, соціально активна, творча особистість усвідомлено, цілеспрямовано впливає на динаміку соціальних відносин, на розвиток цінностей культури, створює умови подальшого духовного розвитку людини, соціуму, тобто виховує суспільство безпосередньо, а також через різноманітні групи та об'єднання. Вивчення соціальної педагогіки передбачає знання змісту основних понять (категорій) і базується на принципах сучасного вітчизняного та міжнародного досвіду соціалізації особистості, соціальної політики з урахуванням вимог нормативно - правових актів, що стосуються питань організації та проведення різноманітних соціально-педагогічних заходів, спрямованих на надання допомоги різним категоріям соціально та педагогічно занедбаним особистостям.
Висновки з теми:
Отже, соціальна педагогіка це галузь педагогічної науки, яка вивчає особливості соціального виховання особистості у процесі соціалізації. Вона розкриває вплив соціальної реальності на цілі і завдання людини впродовж всього життя, педагогічні наслідки цього впливу для людини і суспільства. Соціальна педагогіка розробляє і утілює відповідні навчально-виховні системи, програми, методи і засоби здійснення поставлених цілей і завдань соціалізації з урахуванням потреби індивіда в соціальному самовизначенні, самоствердженні і самореалізації.
Соціальна педагогіка направлена на виховання у свідомості конкретної особистості розуміння своєї унікальності, її внутрішньої інтенційної основи, яка за умови свого позитивного розвитку здатна приносити щастя і здоров'я не лише самій людині, а й благотворно впливати на ауру сім'ї, родини, виробничого колективу, в якому ця людина працює, всього суспільства. Допомогти клієнту самовизначитися із сенсом власного життя на основі найближчих, середніх і далеких перспективних його ліній. Розвивати у людей, які потребують соціальної допомоги чи реабілітації, бажання самостійного подолання кризових станів, знаходження шляхів виходу з них.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 176 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |