Читайте также:
|
План
Вступ
1. Форми використання спеціальних психологічних знань.
2. Спеціаліст-психолог як учасник кримінального процесу. Психологічне консультування.
3. Загальна характеристика судово-психологiчної експертизи
4.Особливостi проведення комплексних судово-психологічних експертиз.
5. Організаційно-правові засади проведення судово-психологiчної експертизи.
Висновок
Список рекомендованої літератури
Вступ
Сучасний стан розвитку психологічної науки дозволяє говорити про досить великі можливості використання спеціальних психологічних знань в кримінальному провадженні. Практична ж оптимізація судової діяльності загалом і діяльності судді зокрема може бути здійснена шляхом використання наукового доробку психологічної науки у сфері судочинства, зокрема кримінального, що сприятиме більш якісній та ефективній роботі суддів, зміцненню законності та правопорядку в державі.
1. Форми використання спеціальних психологічних знань.
Розкриття та розслідування кримінальних проваджень у сучасний період є складною, багатоаспектною діяльністю, що потребує все більшого використання знань багатьох наук, досвіду висококваліфікованих спеціалістів різних галузей, які можуть допомогти в цій діяльності (технічно, методично, гносеологічно тощо). Для розслідування вчинених злочинів Кримінальний Процесуальний Кодекс України дозволяє слідчим залучати таких спеціалістів з різних галузей науки і техніки. Як зазначає Є. П. Грішина, значимість залучення так званих “обізнаних осіб” у процес розслідування кримінального провадження обумовлена, щонайменше, трьома обставинами.
По-перше, своєчасним засвоєнням експертом, спеціалістом, консультантом чи іншими обізнаними особами нових досягнень науки та техніки.
По-друге, можливістю цілеспрямовано і високопрофесійно використовувати ці знання, що відкриває необмежені можливості для отримання достовірних доказів, і в кінцевому результати досягти істини у справі.
По-третє, незамінністю суб’єктів цих знань як в інформаційному плані, так і в процесуальному.
Ми поділяємо думку О. Д. Сітковської, яка зазначає, що розкриття змісту кримінально караної поведінки, закономірностей, що дають можливість визначити її як таку, поза виключною компетенцією правової науки. Вона змушена брати відповідні положення з психології; точність їх застосування залежить від того, чи беруть участь представники психологічної науки в їх інтерпретації.
На сьогодні використання спеціальних технічних, медичних знань в процесі розслідування злочинів вважається звичним явищем. Для цього державою створені спеціалізовані установи, зокрема, інститути судової експертизи, бюро судово-медичних експертиз, відділ судово-психіатричних експертиз, науково-дослідний криміналістичний центр тощо. Крім того, на практиці слідчий часто залучає спеціалістів у сфері комп’ютерних технологій при розслідуванні комп’ютерних злочинів та з інших новітніх наукових сфер.
Слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;
5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального кодексу України.
Для порівняння, при розслідуванні злочинів професійні психологи майже не залучаються. Розслідування злочину вимагає від слідчого спілкування з учасниками кримінального процесу, кожен з яких має свої психологічні особливості, що підкреслюють його індивідуальність, мотиви поведінки. Професійні знання слідчого, прокурора носять правовий характер, у той час, коли в практичному плані лише їх не достатньо для отримання, перевірки і оцінки доказів. На практиці слідчий самостійно визначає вікові, індивідуальні, психологічні особливості підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків без допомоги відповідних фахівців. Такі характеристики можуть бути надані шляхом залучення до справи обізнаних осіб у формі судово-психологічної експертизи, надання довідок, рекомендацій, консультацій, залучення спеціаліста. Але виникає проблема пошуку відповідних фахівців-психологів. Слідчі звертаються в різні організації, починаючи з кафедр психології при інститутах, університетах і закінчуючи психоневрологічними відділеннями лікарень. Тому інколи як фахівці залучаються випадкові люди, які ніколи раніше не брали участі у слідчих діях, не проводили експертиз або які не мають досвіду спілкування з неповнолітніми правопорушниками, потерпілими тощо. Ось чому на сьогодні назріло питання створення спеціалізованих установ, які б могли при необхідності забезпечити слідчих кваліфікованою психологічною допомогою.
Під спеціальними психологічними знаннями розуміють професійні знання науки психології, її основних галузей, вміння застосовувати спеціальні тестові та інші психологічні методики, набуті при здобутті психологічних спеціальностей, у процесі навчання в аспірантурі, практичній діяльності (як психолога) особою, яка залучається до кримінального процесу як експерт, консультант, спеціаліст-психолог.
В. Я. Марчак вказує, що спеціальними психологічними знаннями належить вважати набуті особою, яка залучається до кримінального процесу як консультант, спеціаліст чи експерт, у процесі навчання чи роботи за психологічними спеціальностями, професійні знання про психологічні закономірності людини, що можуть використовуватися в кримінальному процесі для забезпечення завдань кримінального судочинства.
В. В. Кощинець вважає, що спеціальні знання експерта, спеціаліста та консультанта психологів – це психологічні теоретичні і методологічні знання про закономірності й особливості протікання і структури психологічної діяльності людини, що мають юридичне значення, отримані в результаті спеціальної професійної психологічної підготовки і впровадження в практику судової експертизи та практичного застосування, що використовуються у ході розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді з метою сприяння встановленню істини в справі на підставах і в порядку, визначеному кримінально-процесуальним кодексом.
Останнім часом рівень підготовки слідчих у галузі юридичної психології зростає. Але бути професіоналом одночасно у психології і у юриспруденції практично неможливо. Використання психологів як консультантів, спеціалістів, експертів повинно бути звичайним явищем при розслідуванні злочинів, особливо, вчинених неповнолітніми.
В основі оцінки кожної людини, в тому числі неповнолітнього, визначення його психологічних особливостей повинен бути індивідуальний підхід. Як зазначає С. Л. Рубінштейн, вивчення особистості передбачає знаходження відповіді на три основних питання:
1) чого хоче людина, до чого вона прагне – це питання про установки, бажання, ідеали, інтереси;
2) що вона може – це питання про можливості, здібності людини;
3) хто вона, які з його установок закріпились в якості основних особливостей характеру – це питання про характер людини.
Як зазначає М. В. Костицький, існує два напрями використання психологічних знань у кримінальному процесі:
а) безпосередньо самим юристом у процесі здійснення ним своїх повноважень;
б) опосередковано, шляхом залучення до кримінального процесу професійних психологів.
Іншим критерієм для розмежування є суб’єкт використання спеціальних психологічних знань, відповідно до якого формами використання спеціальних психологічних знань є:
1) використання психологічних знань особисто слідчим (прокурором);
2) психологічне консультування фахівців у галузі дитячої чи юнацької психології;
3) участь спеціаліста-психолога при проведенні слідчих дій з неповнолітніми;
4) проведення судово-психологічної експертизи неповнолітніх.
Використання психологічних знань слідчим (прокурором) є безпосередньою формою використання спеціальних психологічних знань. Консультація, участь спеціаліста та проведення експертизи відносяться до опосередкованих форм використання психологічних знань. Хоча тут є певні проблеми і застереження. Участь спеціаліста, проведення експертизи та консультація передбачені та врегульовані Кримінальним - Процесуальним Кодексом України.
2. Форми використання спеціальних психологічних знань
Консультант – це обізнана в певній галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо особа, яка, на відміну від експерта і спеціаліста, не має чіткого процесуального статусу, але застосовує свої спеціальні знання для роз’яснення слідчому і суду фактів і обставин, що мають значення у справі і відносяться до тієї сфери наукової чи практичної діяльності, в якій консультант є професіоналом.
Психологічна консультація – це спеціальна психологічна діяльність, яку здійснює професійний психолог, у наданні практичної та інформаційної допомоги органу розслідування, спрямована на встановлення істини в справі та всіх обставин, що підлягають доказуванню в справі та є необхідними для прийняття правильного рішення.
Консультування як одна з форм використання спеціальних психологічних знань може бути використано ще на етапі перевірки заяв і повідомлень про злочин, які надходять від неповнолітніх (через низький розвиток правосвідомості, моральних цінностей деякі неповнолітні з мотивів помсти чи інших мотивів можуть зводити наклеп чи на своїх друзів, чи дорослих, які тим чи іншим чином образили їх).
Психологічна консультація допоможе слідчому у з’ясуванні основних досягнень у галузі, дитячої психології, типології неповнолітніх, специфічних проявів поведінки певних типів, вікових особливостей психічного розвитку особи, особливостей її пізнавальних, вольових, емоційних процесів.
В якості консультанта психолог може надавати допомогу слідчому при підготовці до проведення різних слідчих дій за участю неповнолітніх. Звичайно, ця допомога має непроцесуальний характер, але вона може допомогти у виявленні доказів у справі. Хоч недопустимо, щоб слідчий та психолог разом розробляли тактику проведення слідчої дії за участі підлітка. Слідчий, отримавши від психолога необхідну інформацію, самостійно розробляє тактичні прийоми кожної слідчої дії. Він також може звернутися до психолога для отримання інформації про вікові психологічні особливості неповнолітніх певного віку, їх виплив на протиправну поведінку підлітків. Консультант-психолог може порекомендувати слідчому зібрати додаткові відомості про неповнолітнього, застосувати певний вид психологічного впливу на останнього з метою налагодження психологічного контакту та отримання правдивих свідчень.
Психолог може допомогти слідчому у виборі часу і місця проведення слідчої дії з неповнолітніми, зокрема тими, котрі перенесли страх, стан афекту тощо. Консультант-психолог може визначити можливості підлітка правильно орієнтуватися в часі, давати оцінку його психологічному стану в момент сприйняття злочину, вивчити фактори, що перешкоджали правильному сприйняттю.
Консультант може брати участь у розробці соціально-психологічного портрету осіб, що вчинили злочин, надавати допомогу у забезпеченні цілеспрямованого розшуку (фахівець у галузі психології за певних умов може встановити, чи злочин вчинено неповнолітньою особою, що значно звузить коло можливих підозрюваних, і, відповідно, покращить динаміку розслідування злочину).
Консультація фахівця-психолога може допомогти слідчому у призначенні судово-психологічної експертизи неповнолітнього, правильно сформулювати запитання до експерта тощо і уникнути тим самим питань, які мають юридичний зміст і відповіді на які повинні даватися саме слідчим тощо.
За допомогою психолога слідчий має можливість отримати загальне уявлення про рівень розвитку неповнолітнього, його інтереси тощо. Це є важливою інформацією для розроблення тактичних прийомів проведення слідчих дій за їх участю.
Ми погоджуємося з думкою В. Я. Марчака про те, що консультація-роз’яснення професійного психолога-консультанта з приводу питань, що мають важливе значення в справі, повинна бути проведена офіційно та долучена до кримінальної справи перед тими питаннями, які потребують спеціального роз’яснення. Це може бути здійснено шляхом допиту консультанта-психолога або направлення запиту до відповідних установ.
Таким чином, залучення консультанта компенсує недостатню обізнаність і компетентність слідчого чи прокурора у галузі психології, дозволить вивчити справу з різних позицій та прийняти адекватне рішення. Отже, підставою для залучення консультанта-психолога при розслідуванні справ за участю неповнолітніх є потреба слідчого, прокурора отримати інформацію щодо обставин та фактів, які відносяться до сфери психології неповнолітніх. Перевага такого консультування полягає в тому, що дані особи можуть оперативно отримати кваліфіковану допомогу від фахівця.
Спеціаліст. Спеціалістом-психологом у кримінальному процесі визнається будь-яка незацікавлена в результаті справи особа, яка володіє необхідними спеціальними знаннями в галузі психології або уміннями і навичками у визначеній галузі діяльності. Участь психолога в розслідуванні злочинів в якості спеціаліста передбачена чинним кримінально-процесуальним законодавством України (стаття 71 Кримінально-процесуального кодексу України). Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
Основною причиною відсутності психолога як спеціаліста при розслідуванні злочинів, вчинених неповнолітніми є ігнорування протягом тривалого часу можливості використання психологічних знань. Ще Постановою ЦК ВКП(б) “Про педологічні перекручення в системі Наркомосвіти” від 4 липня 1936 року було фактично заборонено будь-які психологічні дослідження неповнолітніх. Вони були оголошені антимарксиськими, буржуазною псевдонаукою. Серед багатьох наслідків заборони проведення психологічних досліджень – введення до Кримінально-процесуального кодексу УРСР 28.12.1960 року педагога як спеціаліста у сфері психології неповнолітніх. І сьогодні можна почути висловлювання, в яких йде мова про те, що присутність психолога може зашкодити проведенню слідчої дії; виявити і припинити недопустимий психологічний тиск; викрити незаконні дії слідчого і таке інше. Часто слідчий сумніваються в тому, що використання психологічних знань може швидко і оперативно допомогти у розслідуванні, хоча ніколи не намагалися залучати психологів. Крім того, не всі знають можливості психології. Страх перед незнайомим, таким, що не може бути під контролем, змушує відмовитися від використання спеціальних психологічних знань.
Також ст. 227 КПК передбачає участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у слідчих (розшукових) діях за участю малолітньої або неповнолітньої особи. (ч. 2. ст.227 КПК) до початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.
Психолог може допомогти у висуненні версій з приводу способу вчинення злочину, суб’єкту злочину (вчинений злочин неповнолітнім чи дорослою людиною) тощо.
В якості спеціаліста психологможе бути запрошений до участі у допиті неповнолітнього. Він, беручи участь у даній слідчій дії, повинен своїми знаннями в галузі психології сприяти слідчому в отриманні повних і правдивих показань. Психолог може сприяти встановленню психологічного контакту слідчим з допитуваним неповнолітнім.
При поведенні будь-яких слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК, за участю малолітньої або неповнолітньої особи, слідчим чи прокурором забезпечується обов’язкова участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності-лікаря.
Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності-опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.
Стосовно малолітніх поняття “педагог” включає також і вихователів дитячих дошкільних установ.
Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права та обов’язки педагога або психолога. Уявляється, що вони виступають у такому випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка бере участь у слідчій дії. Психолог має бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога та психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт із неповнолітнім, виробити правильну тактику проведення слідчої дії, сформулювати, якщо це необхідно, запитання з урахуванням дитячої психіки. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію кримінального правопорушення тощо.
Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи в порядку, передбаченому гл.11 КПК.
Під необхідними випадками, які потребують участі лікаря при проведенні слідчої (розшукової) дії за участю малолітньої або неповнолітньої особи, слід розуміти випадки, коли є дані про відсталість дитини, психічне захворювання, хворобливий стан, тощо.
По-перше, психолог – фахівець, який професійно вивчає психічні процеси, що відбуваються у свідомості людини, зокрема неповнолітнього. Психолог зможе допомогти слідчому виявити особливості характеру і поведінки підлітка, які зумовлені його фізичним і психічним формуванням (гіперболізм, імпульсивність, наявність комплексів, схильність до фантазування, конформізм тощо).
По-друге, психолог може допомогти налагодити психологічний контакт між слідчим і неповнолітнім шляхом спілкування з обома. Головним завданням фахівця при цьому є створення уявного образу рівності учасників слідчої дії через модель “круглого столу”. Необхідність таких дій психолога викликана сформованим у суспільстві стереотипом, що допитувана в якості підозрюваного чи обвинуваченого особа, за переконанням слідчого, завжди винна.
По-третє, психолог може захищати неповнолітнього від відкритого і прихованого психологічного тиску, який може чинити слідчий, оскільки неповністю сформована психіка неповнолітнього є вразливою до різного роду тисків. А це може вплинути на правдивість свідчень допитуваного.
Для реагування на такі порушення психологу варто було б надати право робити зауваження щодо тактики чи тиску слідчого на неповнолітнього з подальшою їх фіксацією у протоколі допиту. Це є однією з гарантій захисту прав допитуваного неповнолітнього і може служити підставою для притягнення до відповідальності слідчого, інколи навіть і кримінальної (ст. 373, 374 Кримінального кодексу України).
3. Загальна характеристика судово-психологiчної експертизи
Судова експертиза, або експертиза у кримiнальному та цивільному процесi, – це науково-практичне дослiдження, процес пiзнання, що його проводить судовий експерт, обґрунтовуючи висновок вiдповiдно до встановленого законом порядку. У спецiальнiй лiтературi експертом називають особу, яка має спецiальнi знання і залучається до експертної діяльності для пiзнання i дослiдження об’єкта, яким цiкавиться суд або слiдчi органи; для вирiшення i висвiтлення поставлених перед ним запитань; для обгрунтування стосовно цих запитань висновку, котрий має значення доказу у справi. Загальнi положення цих норм стосуються i судово-психологiчної експертизи.
Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні виявлення особи, що не виходять за межi норми, не викликають сумнiву у її психiчнiй повноцiнностi (осудностi). Судово-психологiчна експертиза спрямована на вивчення змiсту i структури iндивiдуальної свiдомостi та поведiнки людей у процесi вчинення ними тих чи iнших дiянь або вiдображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологiчної експертизи можна отримати данi, що дозволяють зрозумiти i правильно оцiнити особливостi психiчної дiяльностi i проявiв людини, котрі мають значення для висновкiв правового характеру. Зокрема, висновки експертiв-психологiв сприяють правильному оцiнюванню показань підозрюваних (звинувачуваних), свiдкiв, потерпiлих у випадках, коли вони викликають сумнiв у своїй достовiрностi; неповнолiтнiх – коли ймовірно, що їх показання мають фантастичні нашарування; звинувачуваних – коли дiї неадекватні їхньому стану i властивостям тощо.
Пiдставами для призначення судово-психологiчної експертизи є:
1) відмінність поведiнки підекспертних осiб вiд традицiйної, характерної для вiдповiдної статево-вікової групи людей; незвичайнiсть поведiнки суб’єкта у момент вчинення злочину (химернiсть зовнiшностi, мiмiки, жестикуляцiї, пантомiмiки, рухiв тiла тощо); неадекватна або неналежна оцiнка ним соцiальної, моральної сутностi i значимостi своїх дiй;
2) рiзко вираженi індивідуально-психологічні особливостi суб’єкта (надмірна активнiсть, ейфорія, неврiвноваженiсть, емоцiйнiсть, агресивнiсть, збудливість та ін) чи, навпаки, душевна „глухота”, замкнутість, сором’язливість;
3) ймовірність вiдставання рiвня психiчного розвитку особи вiд вiкової норми;
4) наявнiсть особливостей, що свiдчать про розлади психічних пізнавальних процесах (сприймання, уваги, пам’яті, мислення);
5) невiдповiднiсть поведiнки метi i мотивам вчиненого; незвичайнiсть, невірогідність мотивацiї поведiнки;
6) явно несприятливi умови найближчого соцiального оточення, середовища, у якому тривалий час перебував правопорушник (особливо неповнолiтнiй);
7) наявнiсть у поведiнцi пiдозрюваного ознак, що свiдчать про можливiсть вчинення ним злочину у станi фізіологічного афекту, акумуляції емоцiйного збудження, сильних переживань;
8) перенесення підекспертним у минулому психiчних або тяжких соматичних захворювань, психопатологiчних станiв;
9) сумнiви у вірогідності показань свiдка, потерпiлого, що явно суперечать характеру ситуацiї, iншим даним;
10) сумнiви в авторствi письмового тексту;
11) сумнiви у мотивах самогубства.
Визначено наступний перелік запитань, на якi не може дати відповідь судово-психологічна експертиз, оскільки вони виходять за межі її компетенцiї:
- правова оцінка поведінки (дії чи бездіяльності) – виннiсть або невиннiсть звинувачуваного, форма та вид умислу, достовірність свідчень);
- моральна оцiнка особи та її поведінки;
- запитання, що виходять за межі предметі та об’єкту сучасної психологiчної науки (ясновидiння, парадiагностика тощо).
Межі компетенцiї судово-психологiчної експертизи у кримiнальному процесi окреслюються нижченаведеним перелiком запитань:
1) дiагностика iндивiдуально-психологiчних особливостей (наприклад, пiдвищеної навiюваностi, iмпульсивностi, ригiдностi тощо), здатних суттєво впливати на поведiнку суб’єкта;
2) встановлення основних, закрiплених мотивiв (у психологiчному розумiннi цього поняття) поведiнки людини i мотивацiї конкретних вчинкiв як важливих психологiчних обставин, що характеризують особистiсть;
3) дiагностика наявностi або вiдсутностi у суб’єкта у момент вчинення злочину фізіологічного афекту та iнших непатологiчних емоцiйних станiв, здатних суттєво впливати на свiдомiсть i поведiнку людини;
4) встановлення можливостi виникнення у людини в конкретних умовах психiчних станiв (розгубленостi, втрати орiєнтування тощо) i експертна оцiнка їх впливу на поведінку чи якiсть виконання професiйних функцiй в авiацiї, на залiзницi i в автомобiльному транспортi, у роботi операторiв автоматизованих систем на виробництвi тощо;
5) встановлення здатностi неповнолiтнiх обвинувачених, які мають ознаки не пов’язаного iз психiчним захворюванням вiдставання у психiчному розвитку, цiлковито усвiдомлювати значення своїх дiянь, i визначення, якою мiрою вони здатнi керувати своєю поведінкою;
6) встановлення здатностi підозрюваних, звинувачуваних, свiдкiв, потерпiлих, враховуючи їхнi iндивiдуально-психологiчнi та вiковi особливостi, рiвень розумового розвитку, правильно оцiнювати обставини, що мають значення у справi, i давати правдивi свiдчення;
7) установлення здатностi психiчно здорових потерпiлих у справi про згвалтування (у першу чергу – малолiтнiх) усвiдомлювати характер i значення вчинюваних із ними дiй i чинити опiр.
На сьогоднi традиційними є наступні види судово-психологiчної експертизи:
експертиза неповнолiтнiх;
2) експертиза особистих властивостей, основних мотивiв поведiнки, закрiплених у життєдіяльності суб’єкта, та рівня його інтелектуального розвитку;
3) експертиза особливих емоційних станiв, у тому числi фізіологічного афекту.
Інші види експертиз, хоча й мають місце, але проводяться набагато рідше, що не дозволяє на сьогодні проводити узагальнення наявних результатів.
Розглянемо характернi особливостi кожного виду експертизи.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 115 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |