Читайте также:
|
Інтеграційні процеси у політичній, економічній, соціальній і духовній сферах є одним із характерних елементів сучасної Європи. Процеси європейської інтеграції, що практично беруть свій початок із часів закінчення другої світової війни, більше не виступають лишень аспектом політичного і економічного життя Західної Європи.
До речі, в "черзі" до повноправного членства в ЄЄ на сьогодні "вишикувались" понад 20 держав Центральної та Східної Європи. Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Угорщина і Кіпр очікують свого вступу до ЄС вже в 2005/2007 роках.
"Європейський вектор" української дипломатії є одним із приорітетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі "Основні напрями зовнішньої політики України", прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. Україна розвиватиме з географічно близькими державами пономасштабні дружні відносини. таке співробітництво розширюватиме смугу стабільності і миру навколо України, сприятиме її утвердженню як впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків з Центральною, Північно-Східною і Південно-Східною Європою.
Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.
Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.
Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор ставить за мету проаналізувати фактори "європейського вибору" України, зупинитися на найважливіших сторінках взаємовідносин "Україна - ЄС: 1991 - 1999" та спрогнозувати можливі варіанти подальшої співпраці.
Із проголошенням незалежності України в 1991 році всім стало зрозуміло, що п'ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці між країнами Європи. Президент ПАРЄ Мігель Мартінес зазначив, що Європа готова до тісної співпраці з Україною. Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами.
По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями.
По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами.
По-третє, ймовірна нова "загроза зі Сходу" і, одночасно, "ідея повернення в Європу", що охопила посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х - початку 90-х рр., виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із "дружніх обіймів Москви" в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.
Водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. По-четверте, це "євростандарти" економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, "євростандарти" виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України.
Наша держава, реформуючи свою економіку та законодавство і беручи широкомасштабну участь у загальноєвропейських справах для безпеки та стабільності на континенті, вже найближчим часом спроможна заявити про себе як про потужну європейську країну і, можливо, вступ України до ЄС не буде здаватись занадто віддаленим у часі або навіть чимось нереальним.
Хотілось би зупинитись на еволюції взаємовідносин України з ЄС, і дати своє бачення перспектив.
Вже 2 грудня 1991 року, міністрами закордонних справ країн - членів ЄС, була прийнята "Декларація ЄС по Україні", в якій країни-учасниці схвалили волевиявлення народу України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В тому ж році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД (ТАСІS) і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР.
З жовтня 1993 року в Києві почав діяти Комітет по співпраці між Україною та ЄС, на зразок тих, що існують в асоційованих країнах ЄС.
Безумовно, найважливішою подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (УПС). Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС, з одного боку, та Україною, з іншого. Згідно ст. 85 та ст. 90-92 були затверджені Рада Співпраці та Парламентська Комісія Співпраці, які складаються з українських та європейських депутатів.
До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Цей документ містить 1009 статей, 5 анексів та Протокол про взаємодопомогу щодо торговельних мит (до 2004 року). Угода передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна-ЄС.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Із вступом у дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому. В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: "Спільна позиція щодо України", який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року "План дій ЄС стосовно України" був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану, Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.
У березні 1997р. в Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру - сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Одним із прикладів є впровадження в дію Постанови Кабміну України. Таким чином вже можна відчути "присутність" ЄС в нашій державі.
5 вересня 1997 року в Києві відбувся Перший Саміт Україна - ЄС, на якому дві сторони підтвердили свої наміри щодо подальшої співпраці та наголосили на якнайшвидшій ратифікації УПС між Україною та Євросоюзом.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель і відкрила Україні перспективу асоційованого членства в ЄС.
Заява Прем'єр-міністра України 9 червня 1998 року в Люксембурзі про бажання нашої держави стати асоційованим членом ЄС ще раз підтвердила серйозність намірів України асоціюватися з Євросоюзом. Вона стала логічним продовженням наполегливої роботи всіх гілок влади України. Кульмінацією сьогоднішніх відносин між Україною та Євросоюзом і перспектив їх подальшого розвитку став Другий Саміт Україна - Європейський Союз, що відбувся 16 жовтня 1998 року в столиці Австрії м. Відні. Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Водночас і Україна бачить своє майбутнє в об'єднаній Європі. І як влучно зазначив Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк, "в тій Європі, в яку Україна активно інтегрується і знаходить у цьому підтримку і розуміння." Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв'язки та ін. Про це свідчать проаналізовані конструктивні кроки двосторонньої співпраці.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 114 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |