Читайте также:
|
Під ринком капіталу ми розуміємо сектор грошового ринку, на якому продаються і купуються грошові кошти на тривалий термін для збільшення маси основного й оборотного капіталів за посередництвом банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів, фондів взаємного кредитування. Класичними операціями ринку капіталів є: операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями; довгострокові депозити та позички комерційних банків; операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо. Зважаючи на структуру вітчизняного ринку капіталу, основну увагу ми приділимо двом ключовим його сегментам - фондовому ринку та ринку банківських послуг.
Функціонування ринку потребує адекватної інфраструктури, яка розвивається й удосконалюється з урахуванням економічних потреб. Цілісна інфраструктура включає: ринок товарів і послуг; ринок грошей,цінних паперів,інвестицій; ринок праці; ринок інформації.
В ринковій економіці діє механізм самонастроювання, а також гнучкість та швидкість реакції на об’єктивні параметри, породжені економічними, політичними і соціальними причинами. Зокрема, у період ринкової трансформації національної економіки ще явно бракувало необхідного матеріалу для проведення глобальних теоретичних досліджень ринку фінансового капіталу,не говорячи про розробку методологічних проблем.
В економічній сфері поступово виокремилися наступні переваги ринку: його гнучкість до змін, розширення фінансової сфери, стимулювання використання досягнень наукового прогресу, сприяння вирішенню стратегічних економічних проблем та збереженню соціальної рівноваги в суспільстві. В соціальній сфері ринок більш скерований на задоволення життєвих потреб людини, сприяє підвищенню рівня життя населення,оскільки звільняє від повсякденного принизливого дефіциту товарів. Основними недоліками ринку є стійка тенденція до монополізації в економіці,не прогнозований рух потужних фінансових потоків,стрімка активізація некотрольованого використання природних ресурсів, різка диференціація доходів і відповідно соціальне розшарування населення.
Ринок фінансового капіталу - це ринок (система взаємозалежних ринків),на якому капітал у фінансовій формі мобілізується з метою задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур та населення. Основними принципами забезпечення стабільності ринку фінансового капіталу є захист прав власності, вільний трансферт капіталу та усунення державно-бюрократичних процедур.
Ринок фінансового капіталу тісно пов’язаний із законом розширеного відтворення,який дієза національними кордонами вже на стадії становлення ринку. Розвиток ринку фінансового капіталу не є сумою оборотів індивідуальних капіталів, а представляє органічну єдність, що характеризується відповідними особливостями. У процесі дослідження руху індивідуального фінансового капіталу з'ясовуються форми його руху, кругообіг і оборот, вплив швидкості обороту капіталу на норму прибутку. Відтворення й нагромадження фінансового капіталу призводять до зростаючої концентрації капіталів. Проте концентрація капіталу, яка прискорює нагромадження капіталу, сприяє підвищенню органічної будови капіталу, а відповідно і зниженню норми прибутку.
У процесі поетапного становлення ринку фінансового капіталу відбувається не просто повторення економічних відносин і навіть не зміна масштабів відтворення, а диверсифікується структура і відбуваються якісні зміни у відносинах між його учасниками.
Становлення глобальної господарської системи, яка не визнає кордонів національних господарств, пов'язаних стабільними фінансовими, політичними, соціальними і культурними відносинами, — найзначущіший процес, що визначає характер світу на початку XXI століття.
Швидкий розвиток світової цивілізації характеризується активізацією глибоких змін у всіх напрямах: від перегляду політичних та економічних пріоритетів до усвідомлення зміни самої сутності нового рівня суспільного розвитку. При цьому міжнародний рух капіталу відіграє одну з провідних функцій у розвитку сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесів та постає одним із головних чинників формування нової глобальної економіки.
Глобалізація — це черговий етап інтернаціоналізації, який ґрунтується на розвиткові інформаційних технологій. Сучасні технології зв'язку й інформації створили цілком нові умови для руху капіталу, швидкого його переливу з економіки однієї держави в економіку інших. Рухом фінансових потоків тепер можна управляти з єдиного телекомунікаційного центру, засоби зв'язку між окремими підрозділами чи філіями транснаціональних компаній дають змогу оперативно змінювати стратегію діяльності, розширювати асортимент послуг і кількість операцій незалежно від адреси розміщення.
Фінансова інтеграція — найконфліктніший процес у ході глобалізації в цілому й економічної зокрема. Найбільших успіхів у спільному координуванні й управлінні досяг Європейський союз, де не лише створено єдину валютну систему, а й закладено основи гармонізації фінансової і, в ширшому плані, економічної політики країн-членів. Не чекаючи регіонального чи наднаціонального рішення, а виходячи із сучасної ситуації у фінансовій сфері, фондові біржі Європи продемонстрували новітні тенденції не лише укрупнення, а й закладення основ бази нової світової фінансової архітектури.
Фондові біржі Європи виявилися нездатними працювати як інтегрований європейський фондовий ринок, воднораз усі добре розуміють безглуздість намагань зберегти старомодні торгові майданчики, тоді як сучасні технології дають змогу клієнтові торгувати з терміналу, розташованого у будь-якій точці земної кулі. Розвиток інформаційних технологій і перегляд законодавства в бік дерегулювання спричинили зміни в біржовій індустрії. Самі ці фактори дали змогу суттєво знизити вартість послуг і полегшити для інвестора доступ до найліквідніших фінансових ринків. Запровадження нових електронних торгових систем спонукатиме біржі до створення інтегрованих альянсів, конгломератів біржових утворень для належної конкуренції, оскільки ці торгові системи не обтяжені закоренілими традиціями, безприбутковим принципом управління, громіздкими механізмами прийняття рішень, їхня мета — отримати прибуток у конкурентному середовищі, максимально задовольняючи вимоги інвестора — дешевий і безпосередній доступ на фінансові ринки.
З макроекономічного боку, інтеграція торкається важливих функцій загального порядк; мікроекономічні процеси потребують тривалішого періоду, оскільки слід враховувати численні способи організації праці, управління, відмінності у методах розрахунків, визначення індикативних показників-орієнтирів економічного розвитку і зростання, недосконалість чи відсутність інтеграційних механізмів.
У світі в цілому й у фінансовому секторі зокрема відбувається не так інтернаціоналізація соціального простору й економіки,«як передусім уніфікація певних правил гри, широкомасштабна інформатизація, забезпечення прозорості економічного простору, формування світової комунікаційної мережі і т. ін. В економіці глобалізація охоплює перш за все фінансову сферу. Інтернаціоналізація ж виробничих і торгових трансакцій значною мірою пов'язана із внутрішніми регіональними процесами, а також із феноменом міжнародних фірм і операціями, що здійснюються між їхніми філіями. Однак найголовніше — це система глобального управління, що перебуває у стані формування, ресурсами планети і перерозподілом світового доходу та всієї економічної діяльності на ній у вигляді складнопідрядної геоекономічної конструкції. Зрозуміло, що завдання і методи подібної структури не обмежуватимуться лише господарською сферою.
Сучасні глобальні процесі у світовому економічному просторі тісно пов’язані з ринком капіталу, під яким розуміють економічний механізм накопичення та перерозподілу вільного капіталу, який складається з ринку іноземних кредитів та позик, ринку євровалют, фондового ринку тощо. Фінансова глобалізація як складова процесу загальної глобалізації має неоднозначний вплив на різні країни в залежності від рівня їх економічного розвитку та політичного впливу в світі. Позитивні та негативні наслідки процесу фінансової глобалізації розподілено між учасниками нерівномірно. Зростання доходів та добробут одних країн досягаються за рахунок інших. Так, було доведено, що різко зростаючий розрив між зазначеними країнами, зумовлений стрибкоподібним нееквівалентним обміном капіталу, призведе до деформації фінансово-ринкових механізмів, експансії спекулятивного капіталу та дестабілізації економік не тільки слабких, але й сильних країн.
Сьогодні в умовах глобального співтовариства відбувається визрівання певного світоустрою — наднаціонального неоекономічного континууму, що об'єднує на основі універсальної мови прагматики світські й посттрадиційні культури різних регіонів планети.
Для досягнення належного рівня економіко-правового регулювання сучасного і майбутнього соціально-економічного життя країни варто здійснити наступні заходи.
1. Реальне забезпечення розвитку ринку фінансового капіталу потребує прийняття визначеної єдиної Державної програми розвитку ринку капіталу в Україні, що дозволить координувати взаємодію органів державної влади та всіх учасників ринку.
2. Стабільний валютний курс та валютні резерви,достатні для підтримання макрофінансової стабільності, обслуговування державного боргу сприяють фазі довгострокового стійкого зростання та розвитку. З метою уникнення системних ризиків і можливої дестабілізації варто відкласти підписання міжнародних угод, які обмежують економічний і технологічний простір.
3. Державна політика повинна бути спрямована не лише на репатріацію вітчизняного капіталу,але й на залучення в інвестиційний процес потужних світових експортерів капіталу з метою запобігання можливої економічної залежності держави від невеликої кількості країн. Відповідно має бути створений сприятливий клімат для інвестицій,запропоновані можливості концентрації фінансових ресурсів у перспективні сфери економіки,а гнучкість вітчизняної банківської системи сприяти переливу фінансових капіталів.
Ринок капіталу є важливими для економічного розвитку кожної країни. Він забезпечує довгостроковим капіталом приватний та державний сектори економіки.
Належне функціонування фінансової системи пов'язане з економічним зростанням. Країни з великим банківським сектором та активним фондовим ринком мають тенденцію до швидшого зростання порівняно з країнами з недостатньо розвиненими фінансовими ринками.
Ринки капіталу визначаються як ринки для цінних паперів, на яких компанії та уряд можуть залучити довготермінові кошти. Ринки капіталу є відмінними від інших фінансових ринків, таких як грошовий ринок, який слугує для обміну короткотерміновими ліквідними активами, та ринком деривативів, на якому продаються похідні цінні папери.
Ринок капіталу також виконує важливі соціальні функції. По-перше, він забезпечує інвестиційні можливості для населення - як прямі, так і опосередковані. В цьому контексті, ринок капіталу підсилює розвиток недержавних інститутів, що доповнюють державну пенсійну систему. По-друге, ринок капіталу є "демократичним" способом залучення населення до розподілу прибутків підприємств. Це робить важливий внесок у напрямку більш справедливого розподілу доходів в суспільстві.
Розвинений ринок капіталу зазвичай розглядається як конкурент сектора комерційних банків, оскільки вони конкурують за збереження та інвестиційні можливості. Проте, в сучасній фінансовій системі, спостерігаються доповнюючі взаємозв'язки між ринком капіталу та банками, оскільки вони обирають різні сегменти фінансових ринків та концентруються на різних типах клієнтів. Наприклад, малі нові ризиковані компанії отримують фінансування від банків, тоді як великі компанії роблять це на ринку капіталу. Інший приклад взаємодоповнюючого характеру зв'язків - це іпотечне кредитування, коли банки покладаються на ринок капіталу для емісії іпотечних кредитів через секьюритизацію.
В розвинених країнах обидва фінансові сектори - ринок капіталу та банківський сектор - добре розвинені. Розвинені країни мають відносно великі ринок капіталу та банківський сектор.
Сучасний розвиток світової економіки обумовлено глобальними масштабами зростання головних макроекономічних показників - світового валового внутрішнього продукту та ВВП країн світу. За результатами дослідження конкретизовано головних світових лідерів та аутсайдерів. Більше половини операцій і на міжнародному фінансовому ринку здійснюється у таких світових фінансових центрах, як Лондон, Нью-Йорк та Токіо, до трійки лідерів впевнено приєднуються країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Сінгапур, Гонконг, Китай, Південна Корея) та Південної Америки (Аргентина, Бразилія). На основі аналізу світової статистики засвідчено тенденцію переорієнтації потоків капіталу з розвинутих світових фінансових центрів на ринки країн, які розвиваються. Вивчення диверсифікованої структури міжнародного ринку капіталу показало, що найбільш розвинутими секторами якого є ринок цінних паперів, ринок інвестицій та ринок кредитів.
Сучасний етап розвитку світового фондового ринку характеризується лібералізацією національних режимів щодо руху капіталу, формуванням єдиного фінансового простору, появою нових учасників та застосуванням фінансових і технічних інновацій одночасно з посиленням фінансової нестабільності та появою чисельних фінансових ризиків, які призвели до світових фінансових криз.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 93 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |