Читайте также:
|
Вступ
Світове господарство як сукупність взаємозалежних і взаємопов’язаних економік склалося відносно недавно. Завершення промислового перевороту XIX століття і перехід від аграрного до індустріального суспільства сприяли зростанню інтернаціоналізації господарських зв’язків, створивши сприятливі передумови для поглиблення міжнародного поділу праці та обміну.
У зв’язку з виникненням світового господарства міжнародні економічні відносини, що мали тривалий час фрагментарний характер, перетворилися на систему господарських зв’язків, в механізм функціонування сучасного світового господарства, що об’єднує національні економіки за допомогою руху мобільних факторів виробництва.
Світова економіка все більше впливає на національне господарство будь-якої країни, в т. ч. України. В той же час світова економіка має свої власні проблеми, які відрізняються від проблем національної економіки. Тому світове господарство є традиційним предметом вивчення з боку теоретичної і прикладної економіки. При цьому досліджується не економіка зарубіжних країн, а особливості їх економічних відносин.
Міжнародні економічні відносини (international economic relations) – це система господарських відносин між різними країнами, їх регіональними об’єднаннями, окремими суб’єктами господарської діяльності.
Міжнародні економічні відносини пов’язані з фазами розподілу, обміну та споживання, є вторинними і похідними від фази виробництва. Проте з розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя на основі міжнародного поділу праці і виробничого кооперування на міжнародному рівні міжнародні економічні відносини поступово перетворюються на первинні виробничі відносини. У зв’язку з цим центр світогосподарських зв’язків переміщається зі сфери обігу в сферу виробництва.
Умови та фактори розвитку міжнародного поділу праці
У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці, та інших факторів виробництва. МПП – це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "нових індустріальних країн" — Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, — нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.
МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв’язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому.
Серед чинників розвитку МПП треба відзначити: природно-географічні умови; технічний прогрес; соціально-економічні умови. Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис: - почав переважати інтенсивний тип економічного зростання; - з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі; - скоротився виробничий цикл; - розширилася сфера послуг. Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови: - досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку; - механізм організації національного виробництва; - механізм організації зовнішньоекономічних відносин. Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій.
Сучасні тенденції розвитку МПП. Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них належать такі:
1. У світовому господарстві зберігається розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих «драконів» — Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія.
2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.
3. Зміни в розстановці політичних і економічних сил у групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами –США, Японією і Західною Європою.
4. Зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП.
5. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Зростає роль міжнародних організацій.
6. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі.
7. Зростає об’єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП. Сьогодні МПП формується під впливом розвитку науки і техніки. При цьому наука здобуває першість у даних процесах. Визначальною рисою сучасного МПП є постійне виникнення нових галузей народного господарст. Стан сучасного світового господарства ознаменований початком переходу промислово розвинених країн до «економіки знань», яка характеризується органічним поєднанням досягнень науково-технічної революції із дедалі більше соціально зорієнтованим ринковим механізмом. Другим напрямом впливу НТР на міжнародний поділ праці стало обмеження можливостей окремих країн створювати надмірно багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці. Зворотною стороною міжнародного поділу праці, як вже зазначалося, є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямом внутрігалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. Якщо говорити про сучасні тенденції міжнародного поділу праці в контексті розвитку світового ринку продовольства, то не можна не згадати також про значний вплив «генної хвилі» науково-технічного прогресу. Результатом такого впливу є поділ агропромислового виробництва на три типи виробничих систем і, відповідно, ринку продовольства – на три типи товарів: традиційні, генетично модифіковані та екологічно чисті.
Україна у системі МПП У складі колишнього Радянського Союзу економіка України розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці. Значно змінилася ситуація з набуттям Україною незалежності. Склалися об’єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяє:
- значна зміна системи економічних відносин;
- прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв´язки та зовнішньоекономічну діяльність;
- прискорення світового науково-технічного прогресу;
- необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо; - структурна перебудова галузей народного господарства;
- визнання України та входження її в міжнародні організації.
На сьогоднішній день Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція – у вісім, Німеччина, Велика Британія – у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція – в 9, Німеччина і Велика Британія – у 8.
Для визначення місця та ролі України у МПП, розглянемо сукупний потенціал ресурсів та структуру зовнішніх економічних зв’язків. Сьогодні приблизно 85% усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. Україна має значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, сірки, ртуті, урану, титану, гіпсу, солей, різноманітних будівельних матеріалів. Природно-ресурсний потенціал України має таку структуру: земельно-ресурсній складовій – 44,38%, мінеральній – 28,26%, водній – 13,08%, природно-рекреаційній – 9,64%, рослинній – 4,17% та фауністичний – 0,47% складовій. Людський фактор виробництва характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу: його грамотність складає майже 100%; частка населення, охопленого навчанням – 74%; на 1000 осіб тут приходиться 37 студентів (рівень Швеції). В той же час частка затрат на провідний фактор – науку в Україні складає 1,13% ВВП (в ЄС-2,16%); обсяг високотехнологічного експорту – на одну особу населення12 дол.(в ЄС – 827). Основну частину валютних експортних надходжень України дають 9 найменувань продукції: неблагородні метали і вироби з них – 36%; хімічна продукція – 8%; мінеральна сировина та енергоносії – 16%; механічні вироби, електроустаткування, прилади, аудіо-відеотехніка – 11%; текстиль та вироби з нього – 3%; деревина й вироби з неї, папір – 3,1%; транспортні засоби – 3%; продукція харчової промисловості – 4%; сільськогосподарська продукція – 6%; інше – 14%.
Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у МПП необхідно приймати до уваги такі обставини:
1. Основними орієнтирами українських виробників мають бути: новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку.
2. Характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість.
3. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійнапромисловість,окреміпідгалузімашинобудування,сільськогосподарське виробництво й туризм.
4. Пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін.
5. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду різко знижується, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура.
6. Диверсифікація виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій; уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції; швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів; більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 169 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |