Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розділ ІV. РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ, ПРИБУТКУ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

ВСТУП

Побутове обслуговування населення – це організована діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з наданням побутових послуг.

Побутова послуга – вид діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної із задоволенням конкретної побутової потреби індивідуального замовника.

Види побутових послуг бувають наступні: індивідуальне пошиття і ремонт швейних, хутряних виробів і головних уборів, в’язання і ремонт трикотажних виробів і головних уборів; індивідуальне виготовлення і ремонт взуття; ремонт побутових машин і приладів; ремонт годинників; виготовлення і ремонт ювелірних виробів; ремонт і виготовлення меблів; ремонт побутової радіоелектронної апаратури; послуги з відео зйомки і звукозапису; послуга перукарень; послуга фотографій; послуга з прання білизни та інше. Ці підприємства відносяться до невиробничої сфери, тому що в їх обов’язки входить – надання послуги населенню, а не виробництво продукції.

Власність – це виробничі відносини між суб’єктами відносин з приводу об’єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Основними формами власності є колективна, приватна, державна та наддержавна.

Колективна (групова) власність – привласнення певним колективом (групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з колективним управлінням власністю.

Приватна власність – присвоєння окремою людиною засобів і результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю.

Державна власність – привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об’єктами державної власності.

Наддержавна (інтегрована) власність – привласнена багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб’єктами спільними об’єктами власності.

Підприємство, щоб почати свій бізнес у сфері обслуговування необхідно: насамперед скласти статус малого підприємства у якому від ображена форма діяльності підприємства,затверджена державною адміністрацією, заключити договір з СЕС, заключити договір з податковою адміністрацією, а також обладнати правильно приміщення, обладнати необхідною технікою та забезпечити майстрів потрібним, а головне якісним інструментом. Дуже важливим є вивчення конкурентів у даній сфері діяльності та спроможності вижити на ринку, встановивши правильну цільову політику. А також не менш важливим є підбір кваліфікованих майстрів, з якими необхідно заключити договір.

Місце розташування та категорію населення на яку будуть розраховані послуги перукарні – потрібно також продумати та обрати найбільш вигідний варіант. Дизайн приміщення має значну роль – клієнта насамперед потрібно зацікавити і зробити все можливе щоб він хотів повернутися, а головне порадив перукарню своїм знайомим та рідним. Враховувати потрібно все до дрібниць, щоб бути прикладом високого рівня обслуговування, доступних цін та мати гарну репутацію.

Розділ Ӏ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ТА НОВОСТВОРЕННОГО ПІДПРИЄМСТВА

Кожен підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу у фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також вміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи фірми.

Так як бізнес - план являє собою результат досліджень і організаційної роботи, що має на меті вивчення конкретного напрямку діяльності фірми (продукту або послуг) на певному ринку й у сформованих організаційно -економічних умовах, то метою контрольної роботи є складання бізнес плану конкретного підприємства.

Види бізнес планів:

План, що повинний скласти кожен потенційний підприємець. У цьому документі міститься вся інформація про товар и послугу,що збирається пропонувати нова компанія, ринковий потенціал, можливу конкуренцію (продукти-змінники), ресурси, необхідні для виробництва (приміщення, устаткування, матеріали, техніка тощо), необхідний капітал (інвестиції, операційні ресурси), потреби у фінансах («пасивний» капітал, позики, гранти), оборотність засобів і результати діяльності на 3-5 років. Цей документ включає інформацію про те, як має розвиватися бізнес і є абсолютно необхідним для конланітролювання процесу розвитку підприємства.

Документ, який підготовлюється керівництвом компанії що виконується, у якому докладно характеризується минуле, дійсне і передбачуване майбутнє пропонованої до викупу компанії з метою змінення її майбутнього фінансового стану. У бізнес-плані міститься ретельний аналіз керівництва компанії,її матеріальний, трудових, виробничих і фінансових ресурсів, а також дані про минулу діяльність компанії та її поточне положення на ринку. У бізнес-плані також представлені докладно складені форми звіту про прибутки і збитки, балансу і звіт у про рух готівки за прогнозами на 1-3 роки вперед і робляться менш детальні прогнози на віддаленіші терміни. У документі повно і докладно викладаються ідеї ініціативної групи, що підготовляють викуп, її стратегія і поставлені задачі, відповідно до яких згодом будуть аналізуватися результати роботи компанії.

Порядок складання бізнес-плану залежить від величини підприємства, характеру бізнесу, ринку, економічних, політичних факторів та іншого. Весь процес бізнес-планування включає такі етапи:

· Вивчення методології бізнес-планування на основі літературних джерел.

· Визначення цілей та головної мети — визнання акціонерів, одержання інвестицій, максималізація прибутку і тому подібне.

· Визначення цільових читачів бізнес-плану, що пов'язано з метою бізнес-плану. Це можуть бути інвестори, акціонери, банки, менеджери вищого рівня керівництва.

· Визначення структури бізнес-плану. Він може бути повним або скороченим — на рік чи два.

· Збирання даних для кожного розділу бізнес-плану. Найважливіше значення для успіху бізнесу має маркетинговий аналіз, вивчення ринку, потенційних споживачів, можливостей конкурентів, слабких та сильних сторін фірми і урахування цих факторів у бізнес-плані.

· Складання бізнес-плану. Це важливий етап, який дає кінцевий результат — бізнес-план. Вихідними є показники обсягів продаж товарної продукції, інвестицій. Практика показує, що бізнес-план має складатися фірмою самостійно або з допомогою консультантів. Написання бізнес-плану на замовлення, за дорученням має ряд недоліків.

· Читання, вивчення бізнес-плану. Як правило, бізнес-план надається для читання незацікавленим особам високої кваліфікації. В процесі може бути проведена незалежна експертиза та ділова критика. * Усунення недоліків підвищить якість бізнес-плану.

· Дослідження ринку, план маркетингу, оцінка можливостей фірми щодо інвестицій, термінів початку виробництва, обсягів виробництва, фінансовий план, охорона середовища є обов'язковими складовими бізнес-плану.

Будова бізнес-плану:

Основні прийняті міжнародним суспільством методики написання бізнес-планів розроблені під егідою ЮНІДО (Організація об'єднаних націй з промислового розвитку).

Методики та стандарти бізнес планування мають такі організації як ЄБРР, СБРР, TACIS. Міністерством економіки України в 2006-му році затверджені методичні рекомендації з розроблення бізнес-плану підприємств. Найбільш вичерпним в інвестиційних колах вважається зміст бізнес-плану, розроблений українською інвестиційно-проектною компанією BFM Group Ukraine.

Складові бізнес-плану за стандартами BFM Group Ukraine:

1.Титульний лист бізнес-плану (інвестиційного проекту)

2.Меморандум про конфіденційність

3.Коротка анотація (резюме) бізнес-плану

4.Загальні положення

5.Маркентинговий план

6.Організаційний план та менеджмент

7.Інвестаційний план

8.Виробничий план

9.Фінансовий план

10.Оцінка розвитку проекту

11.Додатки до бізнес плану

12.Інформація про забезпечення проекту.

Основне завдання перукарського бізнесу – зробити світ прекраснішим, допомогти клієнтам стати вродливішими та впевненішими.

На сьогодні ший день існує велика кількість перукарень, салонів та індустрій краси, які направлені на різну категорію населення, мають свою цінову політику та надають безліч різноманітних послуг, мають різну репутацію та хто як може виживати на цьому сегменті ринку.

Насамперед, перед відкриттям перукарні, для того щоб хоч трохи освоїтись у цьому бізнесі потрібно завітати до попередніх конкурентів, щоб дізнатися як це все працює з точки зору аналітика. Так як у районі де буде знаходиться перукарня дуже багато таких закладів, потрібно відвідати – найбільш популярні. Обов’язково потрібно подивитися як все розміщено, взяти все тільки найкраще від кожного конкурента, а все погане відкинути. Тільки справжня конкуренція змушує людей прагнути до кращого, щоразу перевершуючи своїх конкурентів на ринку.

Починати свій бізнес краще з невеликої перукарні, яка буде розташована у спальному районі, не дивлячись на те що там вже є велика кількість подібних закладів. Таке місце розташування обирають тому, що у своєму районі – свої люди, або також так звана зароблена база клієнтів які добре знають перукаря, довіряють йому і саме таких клієнтів можна вважати першим рекламним поштовхом у бізнесі, саме вони можуть підвищити репутацію та розповсюдити інформацію про нову перукарню.

Вдалим місцем знаходження є розташування є розташування серед житлових будинків мікрорайону. Гарне приміщення повинно вплинути на весь хід розвиту подій і принести успіх. Для започаткування бізнесу можна орендувати 3-х кімнатну квартиру на першому поверсі житлового будинку, вхід до якої обладнувати з вулиці. Приємна назва закладу буде обов’язково заманювати перехожих. Перевагою вибору квартири з трьома кімнатами є достатньо велике приміщення.

Перукар – творча особа, тому може самостійно зайнятися дизайном приміщення – щоб клієнт почував себе комфортно, відчував приємну атмосферу та мав бажання завітати в наступний раз, щоб не тільки отримати відмінний результат майстра, а й морально відпочити від повсякденного життя.

Перукар економ-класу спочатку свого існування надає невелику низку послуг, адже приміщення не є дуже великим та відсутність додаткових коштів не дозволяє розширити низку послуг.

Послуги які буде надавати перукарня:

· Послуги перукаря-модельєра: стрижки(чоловічі, жіночі, дитячі), фарбування волосся, мелірування, колорування, підбір та виконання зачісок;

· Манікюр, полірування нігтів, лікувальні ванни;

· Педикюр, лікувальні ванни, полірування нігтів;

· Нарощування нігтів та покриття гелем, «шелак».

Для перукарні економ-класу краще обирати обладнання комплексне та обов’язково якісне. При виборі обладнання потрібно виходити з оптимального співвідношення ціна-якість. Але економити на зручності клієнтів одночасно не треба, бажано обирати зручні крісла та мийку, надійне електричне обладнання, щоб клієнт відчував себе комфортно. Головне в меблях – це функціональність і щоб вона вписувалась в інтер’єр. Тому обставляти перукарню зайвими предметами декору не потрібно, адже для одного робочого крісла необхідно 4-5 квадратних метрів. Це оптимальна міра для загального комфорту. Це уже важливо, адже перукар повинен мати вільне місце для роботи.

Формування ціни на конкретні послуги – є по-перше найважливішою складовою товарної політики підприємства, по-друге дуже складною та відповідальною процедурою. Ціна одночасно буде залежати від категорії населення, від складності та якості роботи, конкурентоспроможності. Ціна має бути доступною на послуги перукарні коливатимуться від 50-ти до 100 гривень.

Розділ ІІ. РОЗРАХУНОК ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПОСЛУГ (РІЧНИЙ РОМІР ВИРУЧКИ)

Для фінансової діяльності підприємства будь-якого галузевого спрямування та частина його валового доходу, що являє собою виручку від реалізації (як власної товарної продукції, так і іншої реалізації), має величезне значення під кутом зору забезпечення умов для нормальної життєдіяльності. З цього погляду особливий інтерес для підприємств має обсяг реалізації продукції, за якою завершені розрахунки з покупцями, тобто за якою одержані кошти за відвантажену (відпущену) продукцію покупцям або завершені розрахунки в інший спосіб (бартер, залік тощо). Саме обсяг такої реалізації є важливим об'єктом внутрішнього господарського планування. Маючи план обсягів виручки (причому бажано не тільки на рік, квартал, а й на місяць, декаду, тиждень), підприємство одержує інструмент, що дає змогу володіти ситуацією щодо управління своїми фінансовими ресурсами. Зокрема, він дає можливість мати інформацію про те, скільки й коли підприємство матиме змогу за рахунок грошей, що надходять від покупців і компенсують минулі витрати, вкладати їх у відповідні нові витрати; в які строки воно зможе розраховуватися з бюджетом, з постачальниками, та ін. Дуже важливо, що обсяг реалізації визначає суму прибутку й валового доходу підприємства. Отже, на плануванні виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Для розрахунку річного розміру виручки (обсягу реалізації послуг).

1. Кількість змін роботи підприємства;

2. Кількість крісел;

3. Кількість робочих днів перукарні;

4. Розмір виручки на одне крісло за зміну.

Кількість крісел розраховується в табличці за наступною формулою:

К кр.= S зали/ S н

Де К кр. – кілкість крісел;

S зали – площа зали, м²

S н – норма площі на 1 крісло.

Таблиця 2.1. Розрахунок необхідної кількості крісел

Плануючи діяльність підприємства велика увага приділяється роботі персоналу та розподілу робочого часу.

Розподіл робочого часу здійснюється на основі листа Міністерства праці та соціальної політики «про норми тривалості робочого часу на 2014 рік».

Таблиця 2.2. Баланс робочого часу одного перукаря на 2014 рік.

Розрахунок середньої тривалості робочого дня складає – 8 годин. Це викликано тим, що перед святкові дні мають скорочену тривалість робочої зміни на 1 годину.

Таблиця 2.3. Розрахунок річного обсягу виручки

Гр.5=гр.1*гр.2*гр.3*гр.4

Гр.6=(гр.5*100): (100+20)

ПДВ = (1377990*20):120 = 229665 грн

Розділ ІІІ. РОЗРАХУНОК РІЧНОГО ПЛАНУ ПО ПРАЦІ

У питаннях найму та оплати праці, розмежування сфери державного і договірного регулювання цих відносин на підприємствах незалежно від форм власності. На сьогодні форму і систему оплати праці вибирає керівник підприємства. Він же встановлює працівникам конкретні розміри тарифних ставок. Після скасування обмеження фонду споживання держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, яка встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підприємствах може також застосовуватись оплата праці за трудовими угодами і контрактами. Трудова угода укладається між підприємством і працівником, який залучається зі сторони для виконання конкретної роботи, яку неможливо виконати силами підприємства або на договірних умовах з іншими підприємствами і організаціями.

У сучасних умовах досить широко застосовується оплата праці за контрактом, що дає можливість забезпечувати нормальні взаємовідносини двох контрагентів контракту. Ця форма ґрунтується на домовленості сторін і пов’язується з виконанням умов контракту. При прийомі на роботу за контрактом власник підприємства чи уповноважений ним орган зі згоди працівника може встановлювати такі умови праці, які визначені в колективній угоді.

Головними складовими елементами контракту є:

– строк його дії;

– права, обов’язки та відповідальність сторін;

– умови оплати та організації праці;

– підстави припинення та розірвання контракту;

– соціально-побутові та інші умови, що необхідні для виконання сторонами своїх обов’язків.

При оплаті праці за контрактом доцільно передбачати постійні і додаткові реквізити. Постійна частина заробітної плати залежить від характеру виконаної роботи і визначається сторонами в індивідуальному порядку. Змінна частина залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства, що підвищує зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

Контрактна форма наймання та оплати праці є загальноприйнятою в міжнародній практиці, її впровадження в роботу забезпечує проведення ефективної кадрової політики, а також запровадження нової системи матеріального стимулювання працівників. Впровадження нової технології процесу оплати праці підвищує продуктивність праці лише тоді, коли застосовуються прогресивні норми і нормативи, форми і системи оплати праці. Під час контролю вивчають і досліджують форму і систему організації оплати праці, тому що в умовах ринкової економіки система оплати праці залежить не тільки від результатів роботи працівників підприємства, але й від ефективності діяльності його виробничих підрозділів.

У нових умовах ринкової економіки значно змінилися процедури контролю і ревізії. На сьогодні фонд оплати праці і трудові ресурси не є плановими, кожне підприємство самостійно визначає кількісний склад та суму витрат на оплату праці. Але при цьому обов’язково враховують можливості підприємства у виділенні певної суми коштів на оплату праці. В обліку ці витрати відображаються на рахунку 81 “Витрати на оплату праці”.

У сучасних умовах поряд із ревізією значну роль відіграє внутрішній контроль із боку керівників підприємств і бухгалтерської служби. Ці працівники повинні здійснювати оперативний контроль за використанням трудових ресурсів і фондів оплати праці з метою ефективного використання цих витрат.

У системі контролю важливою його формою є ревізія операцій з оплати праці. Завданням ревізії є активізація господарського механізму, яка націлена на раціональне використання трудових ресурсів та правильне визначення розподільчих функцій за розмірами трудових витрат. Ревізію операцій щодо оплати праці доцільно здійснювати в такому порядку: перевірка обґрунтованості нормативів щодо оплати праці, розцінок, ставок заробітної плати, правильність її нарахування та розрахунків з персоналом, перевірка документального обґрунтування і обліку за заробітною платою та витрат, пов’язаних з оплатою праці.

Модель контролю і ревізії операцій щодо оплати праці наведено на рисунку 9. У цьому стандарті визначені об’єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю і ревізії операцій щодо оплати праці.

В цьому розділі визначаємо чисельність перукарів, річний фонд заробітної плати, середньомісячний прибуток та середньомісячну зарплату, а також ряд інших показників.

Розрахунок основних робітників розраховується на підставі балансу робочого часу одного робітника на 2014 рік, в якому визначається запланований відпрацьований час одного робітника на рік (в годинах і відсотках). Трудові ресурси – це частина населення, яка бере чи може брати участь у трудовій діяльності. Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і забезпечують господарську діяльність.

Розрізняють явочний і обліковий склад робітників.

Явочний склад – це чисельність робітників, які повинні з’явитися для виконання планового завдання. явочний склад розраховано в технологічній частині дипломного проекту.

Облікове число робітників – це чисельність всіх робітників, які перебувають у списку. До облікового складу включають явочний та резервний склад робітників. Розрахунок чисельності робітників пов’язаний з показниками використання робочого часу протягом року. Чисельність перукарів визначаємо за наступною формулою:

Ч_пер. = Кількість _{крісло –змін} / К_{ількість робочих днів перукарів} (5)

Кількість крісло –змін визначається в наступній таблиці за формулою:

К_кр.зм. = К_кр. х К_{роб. дн. перукарні,} (6)

Де К_кр.зм. – кількість крісло – змін;

К_кр – кількість крісел (таб.1, гр3)

К_{роб.дн. перукарні} – таблиця 2 рядок 3

Таблиця 3.1. Розрахунок необхідної кількості перукарів

Гр.4 = гр.1 х гр.2 х гр.3

Гр.5 = Таб.2 рядок 7

Гр. 6 = гр.4 / гр.5

Необхідна чисельність перукарів планується такої кваліфікації.

· перукарі – модельєри – 3 особи

· перукарі першого класу – 3 особи

· перукарі другого класу – 3 особи

Далі необхідно надати характеристику фонду заробітної плати та його елементам.

Фонд оплати праці являє собою частину коштів, спрямованих на споживання, і охоплює всі витрати підприємства, установи, організації па оплату праці незалежно від джерела фінансування їх виплат. До складу фонду оплати праці входять заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тарифними ставками, окладами або по середньому заробітку; вартість продукції, яка видається в порядку натуральної оплати; надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів; премії працівникам за виробничі результати.

Фонд годинної оплати праці — це сума грошових коштів нарахованих у звітному періоді за фактично відпрацьовані людиногодини в умовах нормальної тривалості зміни. В економічній системі, що ґрунтується на різноманітних формах власності і господарювання, механізм організації заробітної плати складається з таких елементів:

а) ринкового регулювання;

б) державного регулювання;

в) колективно-договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних угод; колективних договорів на рівні підприємств; трудових договорів з найманими працівниками;

Розрахунок річного фонду заробітної плати наведемо в таблиці 3.2

Таблиця 3.2. Розрахунок річного фонду заробітної плати перукарів

Закінчення таблиці 3.2. Розрахунок річного фонду заробітної плати перукарів.

Річний фонд заробітної плати (Ф річний) складається з основного (Ф _осн) та додаткового (Ф _дод).

Ф _річ = Ф _осн + Ф _дод (7)

Длявизначення основного фонду заробітної плати, необхідно розрахувати в першу чергу річний розмір виручки перукарів по категоріях працюючих.

Річний розмір виручки перукарів згідно категорії визначається за наступною формулою:

В по категоріях = ОР _{з ПДВ} х чис. по категоріям / чисельність всього

Прямий фонд заробітної плати визначається за наступною формулою:

Ф прямий = (ОР_{без ПДВ} х Н): 100%, (8)

де Н – норматив оплати праці, %

Норматив оплати праці встановлюється на кожному підприємстві у відсотках від обсягу виручки без ПДВ.

По перукарні прямий фонд заробітної плати вважається основним фондом заробітної плати, тобто

Ф прямий = Ф основний

Додаткова заробітна плати включає в себе доплати:

- за завідування;

- за прибирання приміщення;

- за виконання держобов’язків;

- премії;

- оплата щорічних основних і додаткових відпусток;

- оплата щорічних учбових відпусток.

Доплата за завідування нараховується за слідуючою формулою:

Д _зав. = (Ф _{пр. перук. – мод}. * % _доп.) / (Ч_{ис. перук.-мод.} * 100), (9)

де % доплат встановлює підприємство.

За прибирання приміщення доплата розраховується аналогічно розрахунку доплат за завідування, але одному із перукарів другого класу:

Д_приб = (Ф _{пр перук 2кл.} * % _допл.): (Ч_{ис. перук. 2 кл.} * 100) (10)

За виконання держобов’язків доплата визначається за наступною формулою:

Д _держ. = (Ф_{пр перук.всього} * % _допл.): (Ч_{ис. перук.всього} * 100%), (11)

де відсоток доплат беремо з таблиці 2, пункт 6.4, колонка 3.

Суму премій визначаємо за наступною формулою:

∑ премій = (Ф _прямий * % _премії ) / 100, (12)

Щоб визначити суму, яка необхідна для оплати щорічних основних і додаткових відпусток необхідно прямий фонд заробітної плати помножити на відсоток доплат і поділити на 100 %. Відсотки доплат беруться з балансу робочого часу.

Всі інші показники плану праці визначаються в наступній таблиці.

Таблиця 3.3. Зведений план по праці

Розділ ІV. РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ, ПРИБУТКУ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Метою планування собівартості є економічне обґрунтування та розрахунок витрат, які мають місце в процесі виробництва та реалізації послуг. Розрахунок витрат на виробництво та реалізацію послуг допомагає визначити розмір відпускної ціни, розмір запланованих прибутків та розмір рівня рентабельності послуг. Собівартість впливає на суму прибутку і є важливим якісним показником діяльності підприємства, який відображає рівень продуктивності праці, раціональне використання основних фондів, матеріалів, енергетичних ресурсів.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість характеризує ступінь використання усіх ресурсів. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію і організацією виробництва, тим нижча собівартість і вищий рівень рентабельності.

Собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва і має тісний зв’язок з ціною продукції, тому що собівартість є базою ціни продукції і її нижньою межею для виробника. З метою розрахунку суми витрат здійснюється калькулювання на основі даних діючого підприємства.

За способом включення до собівартості послуг витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати пов’язані з виробництвом певного виду послуг та можуть бути безпосередньо віднесені на його собівартість. Непрямі — не можуть бути розподілені на собівартість окремих видів послуг. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від галузевих особливостей, організації виробництва, прийнятого методу калькулювання собівартості продукції.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) витрати підприємства поділяються на постійні та змінні. Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції; їх величина змінюється пропорційно до зміни обсягу випуску. Величина постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції (робіт, послуг); їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий результат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні — збільшується.

Калькулювання собівартості – це метод розрахунку собівартості, який передбачає групування витрат в залежності від місця їх призначення. Калькуляція собівартості передбачає розрахунок простих та комплексних по складу статей витрат, які включають різні за економічним призначенням витрати.

Витрати поділяються на:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• амортизація виробничих ОЗ та НМА, пов’язаних із наданням послуг;

• загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, робіт і послуг відповідно до П(С)БО;

• вартість купованих послуг, прямо пов’язаних з наданням послуг;

• інші прямі витрати, зокрема витрати із закупівлі електроенергії.

Важливим принципом обліку прямих виробничих витрат є ведення аналітичного обліку в розрізі номенклатурних груп. У номенклатурну групу слід об’єднувати послуги, що мають однакову структуру собівартості і з погляду податкового обліку належать до одного виду діяльності.

Для поділу ремонтів на категорії складності створимо три номенклатурні групи: ремонти легкої складності, ремонти середньої і тяжкої складності.

Варто зазначити, що прямі витрати, пов’язані з наданням послуг, слід накопичувати на тому підрозділі і в тій номенклатурній групі, щодо яких у майбутньому буде відображено випуск.

Таблиця 4.1. Розрахунок вартості матеріалів

Вартість матеріалів розраховується за формулою:

∑ витрат = ОР без ПДВ * % Н в, (13)

де Н в – норма витрат матеріалів на 1 грн. виручки, в % (15 – 25 %)

Всі інші статті витрат, які не розраховані в попередніх розділах, будуть визначатися безпосередньо в наступній таблиці.

Таблиця 4.2. Розрахунок повної собівартості витрат – калькуляція собівартості

Примітка: Н – це норматив нарахувань на заробітну плату. В теперішній час складає - 37%.

Прибуток є важливим показником, який характеризує результати роботи підприємства.

Прибуток від реалізації послуг розраховується як різниця між обсягом реалізації послуг без ПДВ та загальною сумою витрат на виробництво та реалізацію послуг.

Прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних показників і важелів управління економікою. Вона є мірилом оцінки діяльності підприємства, джерелом його розвитку, самофінансування, матеріального заохочення праці працівників. Таким чином, прибуток - це основний багатозначний оцінний показник результатів роботи підприємства в умовах становлення і розвитку ринкового механізму господарювання.

Прибуток як економічна категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва та іншої підприємницької діяльності. У процесі кругообігу фондів часто вартість продукції відокремлюється у формі собівартості і чистого доходу. Собівартість суспільного продукту показує всю сукупність витрат живої і матеріалізованої праці і знаходить вираз у вартості продукції. Собівартість виражає суму витрат на виробництво продукції та її реалізацію, тобто показує, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація продукції.

Чистий дохід - це специфічна форма, яку приймає продукт для суспільства в умовах існування товарно-грошових відносин. Але іноді чистий дохід і продукт для суспільства, створюваний в конкретній галузі або на підприємстві, кількісно можуть не збігатися. Це пов'язано з відхиленням цін від вартості. Чистий дохід суспільства створюється працівниками матеріального виробництва. Він втілює в собі додатковий працю, що віддають трудящим для задоволення суспільних потреб, але також втілює в собі частину необхідної праці, укладеного в громадських фондах споживання. На рівні пі Розрізняють кілька понять прибутку: прибуток від реалізації, балансовий і чистий прибуток. p> Об'єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під її розподілом розуміється направлення прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій її частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей її використання знаходиться в компетенції підприємства. Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

- прибуток, одержуваний підприємством у результаті виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

- прибуток для держави надходить до відповідних бюджетів у вигляді податків і зборів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх обчислення та внесків до бюджету встановлюються законодавчо;

- величина прибутку підприємства, що залишився в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягу виробництва і поліпшення результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на накопичення, забезпечує його подальший розвиток, і тільки в іншій частині - на споживання.дприємства чистий дохід приймає форму прибутку.

Прибуток визначається за наступною формулою:

П = ОР без ПДВ – С,

П = 1148325 – 802718 = 345607 грн (14)

де П – сума прибутку на весь обсяг робіт, грн.

ОР – обсяг реалізації послуг без ПДВ, грн.

С – собівартість всього обсягу робіт, грн.

Отриманий підприємством прибуток підлягає розподілу.

В першу чергу, підприємство відраховує податок держбюджету згідно встановленого нормативу. В теперішній час норматив відрахувань до державного бюджету складає 18 %.

Прибуток, що залишається після відрахувань до державного бюджету є чистим прибутком підприємства.

Чистий прибуток підприємства поділяється на 3 фонди, а саме: фонд накопичення, фонд споживання та фонд комерційного ризику. Розділ прибутку наведемо в наступній таблиці.

Таблиця 4.3. Розрахунок розподілу прибутку

Н – встановлюються самостійно.

Прибутковість підприємства характеризується рівнем рентабельності. Розрізняють рентабельність всієї продукції та рентабельність окремих видів продукції.

Рівень рентабельності – це відносний показник прибутковості, визначений відношенням прибутку до повної собівартості:

Найбільш частіше для розрахунку рентабельності використовується співвідношення прибутку до собівартості помножене на 100.

Цей показник визначається за наступною формулою:

Р = (П / С) * 100, (15)

де Р – рівень рентабельності, %

Р = (345607:802718)*100% =43