Читайте также:
|
Сучасне українське мистецтво відзеркалює багатогранну реальність. Воно характеризується новими відносинами, які складаються між головними учасниками художнього процесу: митцем і споживачем, переживає труднощі функціонування в соціумі. Порівняно з недавнім минулим, коли оцінка мистецьких творів значною мірою залежала від їх ідеологічної цінності, на сьогодні визначальними є художні та естетичні показники, а також рівень новаційності та авангардності творів.
У сучасному вітчизняному мистецтві виокремлюють масове та елітарне начало. Але поділ мистецтва на елітарне і масове досить умовний. Більш того, визначення належності твору до масового чи елітарного мистецтва досить суб`єктивне, об’єктивні критерії подібного розподілу практично відсутні. Слід наголосити, що художня культура в незалежній Україні зорієнтована здебільшого на процес демократизації. Це, звичайно, стимулює насичення її творчими здобутками. Але водночас національне мистецтво відчутно підвладне процесу стандартизації. Як результат, художні цінності перетворюються на художню продукцію з притаманними їй стереотипами, шаблонами, однаковістю, відсутністю глибини змісту, поверховим ставленням до важливих проблем.
Незалежна Україна відкрила кордони, уможливила широкі зв’язки та активну співпрацю вітчизняного мистецтва із світовим. Однак це призвело до неоднозначних наслідків. З одного боку, входження українського мистецтва у світовий художній контекст активізувало художній процес, збільшило кількість мистецьких творів загальнолюдського значення, дало змогу ширше ознайомитись з сучасними світовими надбаннями митців, удосконалити мову мистецтва, його матеріали, техніки, забезпечило поширення нових художніх явищ тощо, з іншого – це зумовило некритичне ставлення до творів західноєвропейського, зокрема, американського мистецтва, сприймання будь-якого його зразка як культового. Співдружність зі світовим мистецтвом сприяла поширенню в сучасному українському художньому просторі явищ модернізму і постмодернізму. Нині для українських митців модернізм і постмодернізм стали визнаними і найпривабливішими. Засвоєння надбань модерністського і постмодерністського світового мистецтва значною мірою сприяло входженню української культури у світовий контекст. Підтвердженням цього є і звернення до спільної тематики в творах мистецтва, і споріднені напрямки творчих пошуків, експериментів із формою тощо.
Мистецтво модернізму і постмодернізму розвивається як суттєво протилежне так званому класичному чи реалістичному мистецтву. Воно відмовляється від відображення реального світу, створеного Богом, бачить своє призначення в тому, щоб відтворювати світ, створений власне художником, який уявляє себе Деміургом. При цьому мистецтво насичене явищами і формами, які віддалені від традиційного українського начала. Водночас сучасна художня практика багато в чому деконструктує попередній національний досвід. Прагнучи визначити марність традиційної художньої діяльності, вона намагається протиставити себе їй. Модерністська і постмодерністська позиції пов’язані з орієнтацію на колективну креативність, із залученням до творчого процесу широкого кола людей, в тому числі і глядачів. Це обумовило чимале поширення видовищних видів мистецтва, появу в національному художньому житті таких явищ, як перфоменс, хепенінг, акціонізм, мистецтво жесту, мистецтво дії, флуксус тощо. Разом з тим хоча в мистецтві модернізму і постмодернізму, на перший погляд, ніби відсутні фундаментальні ознаки українського національного мистецтва, все ж таки твориться воно на тлі національної спадщини, завдяки специфічним національним засобам, митцями, які є носіями національного менталітету. Зрозуміло: все це у творчості художників не виявляється вульгарно-примітивно, а з’являє себе через систему складних опосередкувань, які, крім всього іншого, діють незалежно від людських бажань і часто навіть не усвідомлюються. У цьому контексті слід звернути увагу на те, що від часу проголошення України незалежною помітно посилився інтерес до джерел національного мистецтва, його здобутків, до народної творчості. На цій основі мистецтво збагатилося саме національним началом, насичувалося національним сенсом. Водночас з`явилося багато псевдонаціональних творів, яки відбивають лише зовній бік національних особливостей, не відповідають і не розкривають сутності українського національного духу. Іншими словами, часто-густо національне обмежується лише історичними сюжетами, фольклорними моментами, а їх стилізація, постійні повтори, псевдонаціональна кон’юктура знижують художню виразність, емоційність, змістовне наповнення твору.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |