Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мета, завдання, значення та функції бухгалтерського обліку

1.5. Базові принципи та вимоги до бухгалтерського обліку

1.6. Основні нормативно-правові акти, що регламентують організацію бухгалтерського обліку в Україні

1.7. Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку

1.1. Поняття та сутність господарського обліку, види обліку та вимірники, що застосовуються в господарському обліку

Для прийняття управлінських рішень необхідно володіти інформацією про фінансово-майновий стан підприємства, яка досягається за допомогою господарського обліку.

Господарський облік є кількісним відображенням та якісною характеристикою господарської діяльності з метою контролю та управління нею.

Господарський облік складається з таких видів:

-статистичний;

-оперативно-технічного;

-бухгалтерського;

-податкового.

Кожен з них має свої конкретні об”єкти та завдання, але які тісно пов”язані між собою та доповнюють один одного.

Статистичний облік вивчає загальні питання змін та аналізу масових, кількісних явищ, відносин та взаємозв”язків. З його допомогою держава регулює відносини між окремими секторами економіки, встановлює динаміку і тенденції різних змін(національного багатства і т.д.)

Оперативно-технічний облік є системою спостереження за окремими господарськими операціями і процесами з метою управління ними безпосередьно в ході їх здійснення(табельний облік,щоденний облік випуску продукції, складський облік і т.д.).

Податковий облік призначений для відображення валових доходів та витрат підприємства з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню. Податковий облік введено Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” в 1997р., який до 1.01.2000р. співпадав з записами на бухгалтерських рахунках до оподаткування прибутку підприємств, а з набранням чинності національних Положень(стандартів) став докорінно відрізнятися віл оподаткованого прибутку підприємств. Починаючи з 01.04.2011р. при визначенні доходів та витрат в податковому обліку керуються Податковим кодексом України.

Бухгалтерський облік-головний вид господарського обліку, який зобов”язані вести всі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від організаційно-правовоих форм і форм власності, а також представництва іноземних суб”єктів господарської діяльності.

Бухгалтерський облік є процесом виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, збереження і передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішні користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік ведеться на всіх підприємствах у нату­ральному i трудовому вимірниках i обов’язково узагальнюється в гро­шовому вираженні.

Натуральні вимірники – це різні одиниці вимірювання (ваги, обсягу тощо), застосовувані в народному господарстві, за допомогою яких обліковується кількість наявних у господарстві матеріальних цін­ностей і виконаних робіт. Такими вимірниками є міри довжини (метр, сантиметр), маси (кілограм, тонна), об’єму (метр, кубічний метр) тощо.

Застосування того чи іншого вимірника залежить від фізичних властивостей предмета або процесу, що обліковується. Так, наприклад, кількість деревини вимірюється в одиницях об’єму – кубічних метрах, а кількість твердого палива – в одиницях ваги – центнерах або тоннах, обсяг продукції машинобудівних заводів – верстатів, агрегатів, машин – у штуках тощо.

Використання в обліку натуральних вимірників дає змогу під­вищувати точність урахування наявності та руху матеріальних цін­ностей і виконаних робіт, посилює контроль за їх зберіганням. Окрім того, за допомогою цих вимірників можна наочніше відображувати обсяг матеріальних цінностей і виконаних робіт. Проте сфера застосу­вання натуральних вимірників є обмеженою, оскільки кожний з них призначений лише для обліку певного виду матеріальних цінностей і не може бути використаний для всіх матеріальних засобів госпо­дарства.

Отже, серед цих вимірників немає узагальнюючого, тобто та­кого, яким можна було б виразити всі згадані засоби будь-якого під­приємства, галузі, усього народного господарства. Цим натуральні ви­мірники відрізняються від будь-яких інших.

Трудовий вимірник – це виражена в часі одиниця вимірю­вання людської праці – година або робочий день певної тривалості. Цей вимірник відбиває кількість праці (у політекономічному розумінні слова), затраченої на виконання певних робіт. Трудовий вимірник має велике значення в економічному житті країни. Користуючись ним, ви­значають продуктивність та інтенсивність праці, обліковують кількість праці, затраченої на виконані роботи. За цим самим вимірником обраховують і трудові ресурси міст, населених пунктів, економічних районів і країни в цілому. Тому трудовий вимірник широко використову­ють в обліку, плануванні та різних економічних дослідженнях. Він є різновидом натурального.

Грошовий вимірник – це одиниця вимірювання вартості. Гро­шовий вимірник, на відміну від натуральних, є загальним (спільним для всіх) вимірником. У ньому можна виразити всі ресурси госпо­дарства: матеріальні засоби (основні засоби, сировина, матеріали, про­дукти), затрати на виробництво продукції, виконані роботи і послуги (затрати праці і витрати матеріальних засобів), кошти в розрахунках.

У бухгалтерському обліку поряд з натуральним вимірником застосовують і грошовий, причому останній є основним, оскільки з його допомогою в бухгалтерському балансі можна узагальнити весь обсяг засобів господарства і виконаних робіт. За цим вимірником можна визначити й виміряти затрати на виробництво продукції, вартість робіт і послуг, собівартість продукції; розподілити суспільний продукт і ре­зультати діяльності господарства, а також характеризувати низку інших економічних явищ і процесів.

Універсальність грошового вимірника зумовлено існуванням грошей і товарно-грошових відносин.

Усі три вимірники використовуються як самостійно, так і по одному.

1.2. Господарські засоби, джерела утворення та їх класифікація

Господарські операції поділяються на:-процес постачання, процес виробництва і процес реалізації.

Ресурси підприємства поділяють на три групи:-необоротні активи; оборотні активи та необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття.

Джерела формування ресурсів підприємства поділяються на чотири групи:

-власний капітал;

- довгострокові зобов’язання і забезпечення;

-поточні зобов”язання і забезпечення;

-зобов’язання, пов’язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття.

Третім об”єктом бухгалтерського обліку-є господарські процеси, що означають дію чи подію, що викликає зміну в структурі активів і зобов”язань, власному капіталі підприємства.

Загальним для всіх господарських операцій є обов”язкове їх документальне оформлення в момент здійснення чи після здійснення операції, а також грошової оцінки.

Для цього існує така класифі­кація господарських засобів за:

– складом i розміщенням;

– джерелами їх утворення.

За складом і розміщенням господарські засоби поділяються на:

1. Засоби виробництва

1.1. Засоби праці – засоби, які використовуються в процесі ви­робництва тривалий час, свою вартість переносять на новостворений продукт частинами, по мірі зносу. Завдяки цим ознакам засоби праці вважають основними засобами. До них належать такі засоби праці, строк служби яких перевищує один рік (машини, устаткування, транс­портні засоби, будівлі, споруди, обчислювальна техніка). Основні за­соби відображаються в поточному бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка складається з витрат на їх придбання, доставку, уста­новку, державну реєстрацію, спорудження та виготовлення з урахуванням страхових платежів за час транспортування та спорудження. Первісну вартість може бути змінено у разі добудови, дообладнання, реконструк­ції, капітального ремонту та часткової ліквідації відповідних об’єктів. Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється віднесенням зносу (амортизаційних відрахувань) за встановленими нормами на витрати виробництва та обігу протягом строку, за який первісна вартість повністю переноситься на зазначені витрати.

1.2. Предмети праці – беруть участь у процесі виробництва лише один раз і повністю, протягом одного робочого періоду, перено­сять свою вартість на готову продукцію. Предмети праці поділяються на: сировину і основні матеріали, допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, паливо, запасні частини, напівфабрикати, тару і тарні матеріали, незавершене виробництво. Усі ці матеріальні засоби в цілому називають “матеріальні ресурси” і відображають у балансі в другому розділі “Оборотні активи” у складі однойменних та комплексних статей.

2. Засоби в сфері обігу

2.1. Предмети обігу – це продукти праці у вигляді готової продукції та товарів. Вони слугують або для дальшого їх використання як засобів виробництва, або для безпосереднього задоволення потреб людей. Предмети власного споживання (товари) надходять в обіг у порядку купівлі-продажу, а тому вони поділяються на товари в дорозі, на складах, в роздрібній мережі, відвантажені.

2.2. Кошти.

2.2.1. Кошти в касі підприємства.

2.2.2. Кошти на поточному рахунку в банку.

2.2.3. Кошти на валютному рахунку.

2.2.4. Інші кошти.

2.3. Кошти в розрахунках – відображають частку господар­ських засобів підприємства у вигляді заборгованості інших підприємств і організацій (наприклад, заборгованість покупців до оплати ними ра­хунків) чи у вигляді прав підприємства на одержання коштів за вико­нані роботи та надані іншим підприємствам послуги.

2.3.1. Дебітори (дебіторська заборгованість) – це підприємства та особи, які заборгували даному підприємству.

2.4. Засоби обігу в процесі кругообігу лише змінюють форму свого існування, перетворюючись, з товарної форми у грошову, а з гро­шової – знову в товари, засоби виробництва та предмети споживання.

3. Засоби невиробничої сфери – це житлові будівлі, будівлі культурно-побутового призначення та охорони здоров’я.

Джерела утворення засобів та їх цільове призначення поділя­ються на дві групи коштів:

– власні;

– залучені (позичені).

1. До джерел власних коштів відносяться:

Статутний капітал – це сукупність вкладень (у грошовій оцінці) учасників (засновників) у майно під час створення підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених засновниць­кими документами.

Пайовий капітал – є джерелом ресурсів, створених за ра­хунок пайових внесків членів кооперативу. Вони закріплюються за господарством, яке використовує їх як власні для формування потреб;

Додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал характеризує право власності на активи підприємства після врахування його зобов’язань за позиченим капіталом.

2. До джерел залучених (позичених) коштів відносяться:

Позики банку (кредити) надаються установами банків підприємст­вам, яким тимчасово не вистачає власних оборотних коштів для капітального будівництва, придбання основних засобів, виробничих запасів тощо.

Кредиторська заборгованість – це заборгованість даного підприємства іншим підприємствам або особам (постачальникам, за векселі видані, за аванси одержані, іншим кредиторам).

Зобов’язання за розподілом – це тимчасово залучені в оборот підприємства кошти в результаті розподілу національного до­ходу (зобов’язання з оплати праці, зобов’язання зі страхування, зо­бов’язання перед бюджетом, інші зобов’язання).

Приклад. Розділимо аркуш на дві частини. В одній з них бу­демо відображати засоби підприємства після кожної господарської операції, а в іншій – джерела утворення цих засобів.