Читайте также:
|
Лекція № 10 ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ
Навчальні питання:
Завдання земельного законодавства.
Форми та види власності на землю.
Права та обов’язки власників земель та землекористувачів, захист та гарантія їх прав.
Використання земель.
Правова класифікація видів права землекористування
Особливості оренди землі
Виникнення, здійснення і припинення права землекористування
Правова охорона земель.
Контроль за використанням та охороною земель.
Вирішення земельних спорів
Охорона і гарантії прав землекористувачів
Відповідальність за порушення земельною законодавства.
Правова класифікація видів права землекористування
Право землекористування характеризується видовою різноманітністю.
Найважливішою класифікаційною ознакою є об’єкт права землекористування, наприклад, надання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур, зведення будівель і споруд, тобто сільськогосподарське і несільськогосподарське землекористування та ін. Самостійне місце займає здійснення підприємницької діяльності при використанні земель. У процесі надання конкретної земельної ділянки в обов’язковому порядку з’ясовується мета майбутньої експлуатації ділянки. Так, з урахуванням особливостей об’єктів і суб’єктів можна виділити право аграрних підприємств і організацій, а також право громадян на користування землями сільськогосподарського призначення; право підприємств, організацій і громадян на користування землями населених пунктів та ін.
Диференціацію землекористування за суб’єктним складом можна продовжити залежно від інших критеріїв: первинності і вторинності землекористування, загального, спільного і відокремленого користування земельними ділянками. На відміну від користування землею, яке ґрунтується на праві власності і здійснюється безпосередньо самим власником земельної ділянки, використання землі землекористувачами на основі надання їм земельних ділянок має похідний і залежний характер.
Особливість первинного землекористування полягає в тому, що правомочність особи по використанню земельної ділянки похідна безпосередньо від права відповідного суб’єкта власності на землю (держави, приватної особи, територіальної громади тощо.). Обов’язки, пов’язані з використанням земельної ділянки, землекористувач несе перш за все безпосередньо перед її власником незалежно від форми власності на цей об’єкт.
Щодо вторинного землекористувача, то він одержує ряд прав і несе відповідні обов’язки по відношенню до первинного землекористувача. Характерною ознакою вторинного землекористування виступає також те, що воно оформляється шляхом укладання договору між первинним і вторинним землекористувачами.
Право землекористування за строками функціонування може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого терміну.
Тимчасове користування землею може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п’яти років. У разі виробничої необхідності цей термін може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Довгостроковим же (до 50 років), як правило, повинно бути користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей.
Постійне землекористування може здійснюватися лише на землях, які перебувають у державній або комунальній власності, тимчасове ж — на землях, що належать суб’єктам колективної або приватної власності.
Існує особливий підвид права тимчасового землекористування — оренда землі, особливості якої розглядаються далі.
Право землекористування поділяється на загальне, відокремлене та спільне. Характерною ознакою загального землекористування є те, що воно здійснюється необмеженим колом осіб безкоштовно і без спеціального на те дозволу. Наприклад, землі загального користування населених пунктів (вулиці, площі, дороги, парки, сквери, бульвари та ін.) використовуються як шляхи сполучення, для задоволення культурно-побутових, комунально-побутових потреб і доступні для використання всім без винятку особам. Ці особи не пов’язані між собою взаємними правами і обов’язками. Хоч виникнення загального землекористування і не пов’язане з необхідністю одержання спеціального дозволу, але межі і дозволені способи можливого здійснення такого права відомі, встановлені законом, а саме це право є досить визначеним.
На відміну від загального відокремлене і спільне право землекористування є спеціальним. Останнє здійснюється, як правило, за плату та за спеціальним дозволом. Відокремленому праву властиве те, що відповідна земельна ділянка в установленому порядку закріплюється за певним землекористувачем. Таке землекористування є переважним.
Характерною ж ознакою спільного землекористування є те, що коло спільних користувачів визначається в законодавстві чи в договорі. Ці землекористувачі стосовно один одного мають певні права і обов’язки, хоч в той же час і залишаються автономними. Автономність полягає в тому, що права і обов’язки одного з них не є джерелом прав і обов’язків іншого. Використання землі спільними користувачами здійснюється без закріплення земельних ділянок за кожним з них. Таке користування виникає тоді, коли ділянка обслуговує єдиний об’єкт, який нерозривно пов’язаний із землею і належить декільком суб’єктам.
Спільне землекористування обумовлено неподільністю об’єкта, розташованого на одній земельній ділянці. Суб’єкти, використовуючи таку ділянку, не виступають як групові, тому що між ними немає ні сімейного, ні трудового, ні будь-якого іншого організаційного зв’язку.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 62 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |