Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Води як об'єкт використання та правової охорони. Склад водного фонду України

Води забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і виконують особливу екологічну та інші функції: еконо­мічну, оздоровчу, культурну тощо. Юридичне поняття «води» відрізняється від звичайного уявлення про воду як хімічну сполу­ку водню з киснем, що перебуває у рідкому, твердому та газо­подібному станах. Визначення вод як об'єкта правового регулю­вання подається у ст. 1 ВК України, згідно з якою це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Обсяги вод на відповідній території станов­лять її водні ресурси. ВК України до поверхневих вод відносить води різних водних об'єктів, що містяться на земній поверхні, а до підземних — води, що перебувають нижче рівня земної поверхні у товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізич­них станах (ст. 1).

Об'єктом правовідносин із використання та охорони земель є не води загалом, а конкретний водний об'єкт як природний або штучно створений елемент довкілля, у якому зосереджуються во­ди (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт), чи його частина.

Правове регулювання водних відносин в Україні здійснюється ВК України, Законом України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» та іншими законодавчими актами, що відповідно до ст. 2 ВК України регулюють відносини з метою за­безпечення збереження, науково обґрунтованого раціонального

використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій та громадян на водокористування.

Усі води (водні об'єкти) України ВК України називає водним фондом. До цього фонду належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела,

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Усі водні об'єкти на території України поділяються на водні об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

— внутрішні морські води та територіальне море;

— підземні води, які є джерелом централізованого водопоста­чання;

— поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї об­ласті, а також їх притоки;

— водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фон­ду загальнодержавного значення, не віднесені до категорії ліку­вальних.

Водними об'єктами місцевого значення вважаються:

— поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержав­ного значення;

— підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­го водопостачання.

Суттєвим для характеристики вод як об'єкта правового регулю­вання є з'ясування права власності на них. Існують певні юри­дичні колізії стосовно цього питання. Зокрема ВК України у ст. 6, як і Конституція нашої держави, зазначає, що води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у кори­стування. Народ України здійснює право власності на води (водні

об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Натомість ЗК України у ст. 79 вка­зує, що право власності на земельну ділянку, у тому числі й при­ватної, поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній розташовуються. Цим же Кодексом (ст. 59) передбачено, що гро­мадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть безоплатно передава­тися у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Власники-на своїх земельних ділянках можуть у встанов­леному порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Отже, колізія вбачається у тому, що за усіма правилами юриспруденції норми Конституції та ВК України як спеціального закону, що регулює водні відносини, мали б користуватися пріори­тетом у застосуванні їх на практиці. Насправді ж все відбувається по-іншому — застосовуються, передусім, норми ЗК України.