Читайте также:
|
Право на охорону здоров'я важливо сприймати як окремий випадок відповідальності держави перед людиною, як прояв соціальної функції держави.
Тут враховується як власне медичний компонент - наявність і функціонування лікувально-профілактичних закладів, так і державний - створення у межах держави умов, за яких здоров'я людини, її право на охорону здоров'я будуть забезпечені найбільшою мірою. У той же час право на медичну допомогу носить комплексний характер щодо самої людини, її стану здоров'я і полягає у можливості реалізації людиною свого права на одержання такої допомоги у разі захворювання або патологічного стану.
Особливо важливо зазначити, що людина не може цілком реалізувати своє право на життя, коли вона позбавлена або обмежена у праві на медичну допомогу.
Право на охорону здоров'я реалізується через безліч інших, конституційно закріплених прав людини. Це пов'язано з тим, що охорона здоров'я є системою заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя (ст. З Основ законодавства України про охорону здоров'я). Сам факт закріплення в основному нормативно-правовому акті системи охорони здоров'я, заходів правового характеру як напряму забезпечення охорони здоров'я вказує на важливість і значення досліджуваної проблеми.
Право на охорону здоров'я, починаючи з прийняття Загальної декларації прав людини (1948), у тій чи іншій мірі відображено в усіх важливих міжнародно-правових документах, присвячених медицині та соціальному забезпеченню громадян.
Положення Декларації про те, що "кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що необхідний для підтримання здоров'я і добробуту...", стало правилом і зразком для складання національних правових норм.
З погляду медичного права під правом на охорону здоров'я необхідно розуміти конституційно закріплену можливість кожної людини на створення з боку держави таких умов, за яких у максимальному обсязі можлива реалізація соціальних та екологічних прав, юридичних гарантій у сфері охорони здоров'я, права на безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, а також інших чинників, що сприяють зміцненню й охороні здоров'я людини.
Враховуючи мету і завдання співвідношення права на життя і медичної діяльності в сучасних умовах, виділяються такі структурні елементи права на охорону здоров'я:
· група соціально-правових прав (право на доступ до ресурсів охорони здоров'я, право на житло, освіту, соціальне забезпечення й ін.);
· група конституційно закріплених особистих немайнових прав (право на фізичну і психічну недоторканність, на недоторканність особистого життя);
· група прав, пов'язаних із забезпеченням сприятливого навколишнього середовища;
· група економічних прав (право на приватну власність, право на працю й ін.).
На жаль, період соціально-економічних перетворень, що відбуваються в Україні протягом останніх десятиліть, у цілому негативно позначився на дотриманні принципу рівних можливостей доступу до ресурсів охорони здоров'я, забезпеченні права на житло й ін.
Поява осіб без визначеного місця проживання, з антисоціальними умовами життя і поведінки вплинула на формування великої кількості проблем як для самих людей, так і для суспільства. Реалізація права на охорону здоров'я як окремої особи (суб'єктивне право), так і на загальнодержавному рівні (об'єктивне право), незважаючи на рівні потенційні можливості, безумовно, далека від оптимальної. Причому, такий стан погіршують ще і труднощі з приводу проведення диспансеризації (заходи, спрямовані на виявлення захворювань), яка вже протягом кількох років не є загальнопоширеною. Тут ми маємо справу з тенденцією поширення інфекційних і паразитарних захворювань, які заподіюють шкоду як самому хворому, так і оточуючим (знижуючи тим самим ступінь виразності охорони здоров'я).
Таким чином, право на охорону здоров'я як приватний фактор взаємозв'язку і взаємозабезпеченості права на життя і медичної допомоги - комплексне утворення, що свідчить про необхідність створення у масштабах держави низки умов для його повноцінної реалізації. Здається, що реформування охорони здоров'я буде більш успішним, якщо воно ґрунтуватиметься на досягненнях медико-правової науки, теоретико-правових, а потім і галузевих досліджень.
Виділення самостійного напряму забезпечення права людини на життя - права на медичну допомогу - зумовлено багатьма чинниками, основними з яких є:
· відмінності правової природи права на охорону здоров'я і права на медичну допомогу;
· множинність проявів права на медичну допомогу;
· функціонування у нашій країні різних систем охорони здоров'я й ін.
Право на медичну допомогу як фактор реалізації права на життя — це можливість у разі необхідності (хвороба, патологічний стан і т.д.) скористатися ресурсами системи охорони здоров'я, тобто одержати допомогу від медичних працівників.
При цьому сам факт одержання медичної допомоги буде доказом забезпечення суб'єктивного права людини, яка потребує медичної допомоги.
Відмінність понять "право на охорону здоров'я" і "право на медичну допомогу (право на одержання медичної допомоги)" полягає у тому, що:
1. право на охорону здоров'я - більш широка юридична категорія, що включає сукупність заходів соціального, економічного, екологічного характеру, спрямованих, у цілому, на недопущення виникнення хвороб у людини;
2. право на охорону здоров'я - невід'ємне право кожної людини, незалежно від стану її здоров'я, у той час як право на медичну допомогу найчастіше пов'язане з наявністю захворювання або патологічного стану;
3. забезпечення реалізації права на охорону здоров'я - завдання багатьох структур апарата влади, у той час як втілення у життя права на медичну допомогу залежить від тих державних і муніципальних органів, що забезпечують сферу охорони здоров'я.
Таким чином, право на медичну допомогу - приватний фактор забезпечення права на життя. При цьому юридичні гарантії забезпечення права на життя пацієнта висвітлені у положеннях міжнародно-правових актів, Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров'я, інших законах. Гарантії забезпечення досліджуваного права пацієнта полягають також і в наявності відповідних обов'язків медичних працівників, посадових осіб сфери охорони здоров'я
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |