Читайте также:
|
Глобалізаційні процеси і пов'язані з ними зміни дедалі більше привертають увагу вчених. У багатьох країнах відбувається зростання інвестицій в інновації, що обумовлює послідовний перехід країн до наступної стадії соціально-економічного розвитку. Вона пов'язана з формуванням інформаційного суспільства (1С). Особливо актуальними стають проблеми, пов'язані зі вступом багатьох країн світу в нову еру соціально-економічних відносин. Глобальний рух соціально-економічних систем до інформаційного суспільства свідчить про розвиток нових форм відносин у політичній, економічній і соціальній сферах. Інформаційний ресурс починає відігравати провідну роль у виробничих системах і соціально-економічному житті не тільки розвинених країн, але й держав, що розвиваються. Інформація перетворюється в найважливіший фактор, що складає основу виробництва в інформаційному суспільстві.
У широкому значенні під інформаційним суспільством розуміють соціально-економічну формацію, у якій інформація складає основу формування економічної системи і суспільних відносин. Під інформаційною економікою, очевидно, слід розуміти виробничу систему в сполученні зі сферою споживання, де інформація є основною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом виробництва і предметом споживання [Мельник Л.Г. Информационная экономика. - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2003. - 286 с.].
Зародження нового інформаційного суспільства викликає питання, суперечки, дискусії, ставить перед суспільством масу проблем соціального та економічного плану. У публікаціях можна зустріти різні визначення 1С, що підкреслюють ті чи інші грані даної формації. У 1997 році в Малайзії була заснована програма "Партнерство заради глобальних знань", членами якого є більше 80 учасників з 38 країн світу. За визначенням учасників програми, інформаційне суспільство - це суспільство, у якому існує вільний доступ до інформації і знань» а їх використання сприяє стійкому розвитку і прогресу [Gester Richard, Zimmermann Sonja. UP - Scaling Pro-Poor ICT-Policies and Practices. A review of experience with emphasis on low income countries in Asia and Africa. - Richterswil: Swiss Agency for Development and Cooperation, 2005. - P. 23.].
Інформаційне суспільство має створювати умови для вільного спілкування між урядом і народом, а також між громадянами всього світу. Це те суспільство, у якому кожний громадянин планети за бажання може бути в курсі всіх подій, які відбуваються в країні та світі. Причому кожен повинен мати можливість не тільки висловити свою точку зору, але й бути почутим. В ідеалі в інформаційному суспільстві думка кожного громадянина має враховуватися при вирішенні складних соціально-політичних та економічних проблем, розробленні національних стратегій і планів розвитку суспільства інформаційного типу. За М.М. Моїсєєвим, інформаційне суспільство - це "суспільство, у функціонуванні якого колективний Інтелект (Колективний Розум) відіграє роль, аналогічну тій, яку відіграє в організмі людини її розум" [Моисеев Н.Н. Судьба цивилизации. Путь разума. - М.: МНЭПУ, 1998. - 235 с.].
Термін "інформаційне суспільство" узвичаївся поряд з інформаційними та комунікаційними технологіями (ІКТ), інтернетом, електронною поштою, мобільними телефонами, тобто тими атрибутами, що вже сьогодні є невід'ємною частиною нашого життя і багато в чому визначають його плин. Існуючі сьогодні економічні і торговельні системи активно використовують ІКТ. Збільшення використання ІКТ сприяє створенню значної кількості робочих місць і зростанню добробуту.
Інформаційна економіка має ряд принципово нових якостей. Однією з провідних серед них є швидка зміна станів виробничого і життєзабезпечувального середовища. Ці зміни обумовлені інтенсивним розвитком наукової та освітньої сфер. Тому не випадково інформаційну економіку називають також економікою знань або інноваційною економікою. її метою є створення високих технологій, стимулювання подальших досягнень, сприяння стійкому економічному розвитку, а також підвищення якості життя, заснованого на гуманних цінностях.
Звичайно виділяються такі ключові характеристики економіки знань:
а) широкий розвиток ноу-хау та інновацій;
б) інвестування в пріоритетні наукові дослідження і розробки;
в) мережний характер економічних зв'язків, високий рівень кооперації (у тому числі міжнародної);
г) високий рівень зайнятості;
д) низький рівень безробіття;
є) помірні податкові ставки;
ж) високий рівень соціального забезпечення.
До головних ознак інформаційного суспільства слід віднести:
1) формування єдиного інформаційно-комунікативного простору України як частини світового інформаційного простору, повноправна участь України у процесах інформаційної та економічної інтеграції регіонів, країн і народів;
2) становлення і в подальшому домінування в економіці нових технологічних укладів, що базуються на масовому використанні перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій;
3) створення і розвиток ринку інформації і знань як фактору виробництва та їх доповнення до ринку природних ресурсів, праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільства у реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах;
4) зростання ролі інформаційно- комунікаційної інфраструктури у системі суспільного виробництва;
5) підвищення ролі освіти, науково-технічного і культурного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному та регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливішої„характеристики послуг праці;
6) створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.
У дослідженнях соціально-економічних процесів, характерних для трансформації індустріального суспільства у постіндустріальне, пропонується низка концепцій розвитку економіки, якій властива зростаюча роль інформації та знань
Ґрунтуючись на сутності зазначених категорій, дослідимо таке: розглядувані категорії відображують одні і ті ж економічні процеси чи сутнісні основи «економіки заснованої на знаннях» та «економіки знань» різняться.
Категорію «економіка знань» (knowledge economy) уперше використав Ф. Махлуп у 1962 р. при дослідженні прискореного розвитку, виробництва та поширення знань, ще почало відбуватися у США, для характеристики нового агрегованого виду економічно діяльності - сектора економіки (сектора економіки знань). До сектора знань Ф. Махлуп відносить: освіту, наукові дослідження та розробки, засоби масової інформації інформаційну техніку та послуги. Дійсно, саме у сфері науки та освіти відбуваються активна генерація та накопичення знань, а їх здобутки можуть поширюватися засобами масової інформації, через інформаційні послуги.
Нині деякі дослідники, використовуючи термін Ф. Махлупа, відхиляються віх запропонованої ним первісної сутності категорії «економіка знань» і трактують її порізному. Зокрема, під економікою знань пропонується розуміти «...сферу виробництва товарів і послуг як сферу практичної реалізації людського інтелекту, де домінуючим пріоритетним ресурсом є знання, котрі стають новою актуальною основою конкурентоспроможної діяльності економічних суб'єктів у сучасному глобальному господарстві» [Жарінова А.Г. Економіка знань: зміст та роль інтелекту людини в її формуванні [Електронний ресурс] / А.Г.Жарінова. – Режим доступу: http://www.nbuv,gov,ua/portal /soc gum/ppei/2010 28/Jarinova.pcif. - Заголовок з екрану.].
Відповідно до іншої думки економіка знань - це економіка, що тісно пов'язана з постіндустріальною економікою, де основною рушійною силою прогресу є знання зосереджені у людському капіталі та інформаційному навколишньому середовищі.
Як головні характеристики економіки знань "виділяють такі: дематеріалізація ринку та виникнення нових форм економічного обміну; часткове позбавлення економіки обмеженості ресурсів; «створення зразків інформації, яку можна розмножити до нескінченності...», що перетворює інформаційну економіку на економіку загального достатку і добробуту; втрата багатством свого матеріального субстрату; перетворення інформації, ноу-хау, комп'ютерних технологій на головне «багатство і стратегічний ресурс»; визначення добробуту країни «рівнем кваліфікації її робочої сили, також можливостями адаптуватися і використовувати новітні технології»; оптимальне її використання ноу-хау як найголовнішого фактора конкурентоспроможності країни [Полотай О. І. Використання інформаційно-комунікаційних технологій в економіці знань та їх взаємозв'язок з освітнім процесом [Електронний ресурс] / О. І. Полотай. - Режим доступу: http://virt.lac,lviv,ua/file,php/l/naukovi pratsi/polotav/lO.pdf. - Заголовок з екрану.].
Отже, роблять висновок науковці, економіку, що ґрунтується на фізичній праці та сільському господарстві, змінила епоха індустріальної економіки, що ґрунтується на використанні природних ресурсів, яку, у свою чергу, змінює і нформаційна економіка, і або економіка знань [Востряков О. В. -.Концепція управління знаннями в стратегічному процесі сучасного підприємства [Електронний ресурс] / О. В. Востряков, О. М. Гребешкова. - Режим доступу:].
інформаційне суспільство – це одна з теоретичних моделей, що використовуються доля опису якісно нового етапу суспільного розвитку, в який вступили розвинуті країни з початком інформаційно-комп’ютерної революції. Технологічною засадою інформаційного суспільства виступають не індустріальні, а інформаційні і телекомунікаційні технології.
Інформаційне суспільство - це суспільство, в якому:
1) інформація стає головним економічним ресурсом, а інформаційний сектор виходить на перше місце по темпам розвитку, по числу зайнятих, по долі капіталовкладень, по долі ВВП;
2) Має місце розвинута інфраструктура, що забезпечує створення достатньої кількості інформаційних ресурсів. Це у першу чергу система освіти і наука. Основною формою власності стає інтелектуальна власність, а у конкурентній боротьбі за світову першість з’являється новий критерій – рівень розвинутості інформаційної інфраструктури та індустрії;
3) Інформація стає предметом масового споживання. Інформаційне суспільство забезпечує індивіду доступ до будь-якого джерела інформації, що гарантується законом (воєнна і державна таємниця також визначаються законом) і технічними можливостями; з’являються нові критерії оцінки рівня розвитку суспільства – кількість комп’ютерів, кількість підключень до Інтернет, кількість мобільних і фіксованих телефонів; формуються основи інформаційного суспільства;
4) З’являється єдина інтегрована інформаційна система на основі технологічної конвергенції (злиття телекомунікаційної, комп’ютерно-електронної, аудіо-візуальної техніки. Створюються єдині національні інформаційні системи (в США – в 1980- рр., в Західній Європі – у 1990-і
рр.).
В результаті вище перерахованих процесів, що відбулися в сучасному світі, сформувалося інформаційне суспільство як глобальне. Воно включає в себе: світову інформаційну економіку; єдиний світовий інформаційний простір; глобальну інформаційну інфраструктуру; світову законодавчо-правову систему, що формується. В інформаційному суспільстві ділова активність переміщується в інформаційно-комунікативне середовище. Формується віртуальна економіка, віртуальна фінансова система, що ставить складні питання про механізми їх регулювання і зв’язки з реальною, «фізичною» економікою. Процес інформаційних технологій у світі є незворотним, проте ним охоплені далеко не всі країни. Нова – інформаційна карта світу свідчить, що висока щільність інформації, інтенсивність розвитку і використання нових інформаційних технологій приходиться сьогодні на США, країни ЄС і Японію (В Японії існує державна програма «Електронна Японія» з 1980-х рр.). Навіть у розвинутих країнах суспільство є ще далеким від того, щоб у повній мірі стати інформаційним. З’являються нові проблеми, що виникають у ході становлення глобального інформаційного суспільства – цифрова нерівність, національна, регіональна і міжнародна інформаційна безпека, що потребує тісної міжнародної співпраці, направленої на те, щоб гарантувати доступ до глобальної інформаційної інфраструктури кожному члену суспільства. Успішність вирішення цих проблем являється одним із факторів, що впливають на розвиток глобального інформаційного суспільства.
Головною перепоною на шляху України до інформаційного суспільства слід назвати відставання у розвитку інформаційної структури країни в цілому, розробленні законодавства, що відображає як реалії, так і перспективи розвитку нових інформаційних технологій, недостатнє фінансування нових науково-технічних проектів, зокрема електронної комерції, телероботи, дистанційного навчання, розвиток яких буде сприяти прискореному формуванню глобального інформаційного суспільства, а саме розвитку національних інформаційних структур та інтеграції країни у глобальне інформаційне суспільство. Термін «глобальне інформаційне суспільство» є широким і включає в себе перш за все уніфіковану інформаційну індустрію, що розвивається на фоні безперервно зростаючої ролі інформації і знань у політичному, економічному і соціально-культурному контекстах. Він відображає той факт, що в умовах глобалізації світового розвитку одним з основних стратегічних ресурсів виступають інформація і знання, які представляють собою інтелектуальний капітал, тому першочергове значення набувають організації, що займаються їх розповсюдженням. Поряд з ринком традиційних ресурсів великого значення набувають ринок інформацій і знань. Важливим каталізатором в його розвитку стало світове визнання міжнародної комп’ютерної мережі Інтернет, яка допомогла об’єднати мільйони людей і сотні країн, скоротити географічні відстані і ліквідувати перепони для спілкування у різних сферах науки, культури і освіти, сформувати у передових країнах відкритих стандартизованих систем та сприяти їх інтеграції в Інтернет.
Інновації та наукове знання вважаються основою розвитку в інформаційній економіці. Дуже важливим є розуміння того, що створення економіки знань - це ключ до стійкого економічного розвитку, як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються, а ІКТ є тим стратегічним механізмом, що необхідний для реалізації соціальних, економічних та екологічних завдань суспільства. Однак взаємозв'язок між технологіями і соціально-економічним зростанням — питання, відкрите для обговорення, і лише деякі країни досягли і підтримують високий рівень розвитку економіки, не використовуючи інтенсивні інвестиційні вливання для стимулювання традиційних сфер виробництва [22] Експорт нових ідей і знань переводить діючі економіки в іншу площину розвитку. Проведення семінарів, передача інформації та досвіду відкривають широкі можливості для підприємств та організацій і, звичайно ж, для всієї економічної системи. Експорт технологій у різні сфери виробничого і соціального середовища збільшує попит на ноу-хау і технології. Створюються пілотні проекти, наукові центри, що є локомотивами новаторських інкубаторів, засновуються центри обслуговування, проводяться спільні розробки і дослідження.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 187 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |