Читайте также:
|
Економічна система суспільства складається з наступних елементів: продуктивних сил, економ. відносин та господарського механізму.
Економ. відносини-це відносини, які виникають між членами суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ. Економічні відносини поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.
Соціально-економічні відносини-це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття. Вони визначають головне в цій системі-спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.
Отже, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотворчу функцію.
В економічній системі власність визначає:суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва; специфічність дій економічних законів певної економічної системи; цілі та мотиви виробництва; характер розподілу та споживання створеного продукту; класову і соціальну структуру суспільства; панівну систему політичної та економічної влади.
Розрізняють економічні та юридичні трактування власності. З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів, а з іншого- спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. З юридичної точки зору власність характеризує майнові відносини фізичних і юридичних осіб щодо привласнення, володіння та використання ними різних цінностей.
Об*єкти власності: засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; природні ресурси; предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність; робоча сила.
Суб*єкти власності: окрема особа- людина як носій майнових і немайнових прав та обов*язків; юридичні особи- організації, підприємства, установи, обєднання осіб усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління, муніципалітети; декілька держав або всі держави планети.
Історична форма власності: первино общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична.
Існує 2 типи власності: суспільна і приватна. Приватна власність-це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об*єктом власності та отримання доходу належить приватній особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової та індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської та корпоративної форм власності. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб*єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. Суспільна власність існує в 2 формах: державній і колективній.
Змішана власність поєднує різні форми власності:державно-приватна; державно-кооперативна;державно-колективна;приватно-колективна;спільна із залученням іноземного капіталу; комбіновано; інші види.
14. Економічний зміст інтелектуальної власності
Процес виробництва є не що інше, як привласнення людиною предметів і сил природи в межах певної суспільної форми. Категорія власності досить складна за своїм змістом, адже вона охоплює економічні, юридичні, соціальні та інші аспекти. З економічного боку вона є, зрештою, системою виробничих відносин з приводу привласнення чинників та результатів виробництва. Інакше кажучи, власність є внутрішньою структурою виробництва. Саме вона визначає його організацію.
Через це вона не може бути незмінною. Навпаки, одночасно з виробництвом вона перебувала у постійному русі, періодично змінюючи коректно-історичну форму свого існування. Отже, власність існує завжди, оскільки без неї неможливе виробництво. Проте кожній історичній епосі властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності.
Розрізняють економічний зміст власності та власність як юридичну, правову категорію. Економічний зміст власності визначається ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто самим виробництвом, і є об’єктивною категорією, яка і виражає реально існуючи суспільно-економічні відносини, становить їхній головний зміст. Як юридична правова категорія власність виражає свідомі, вольові дії та відносини між людьми з приводу речей.
Норми права можуть більш-менш повно і чітко відбивати реально існуючі економічні відносини власності.
А оскільки виробництво розвивається, змінюється постійно, то неминуче існує суперечність між дійсними відносинами власності та їхнім юридичним відбиттям. Завдання полягає в тому, щоб, по-перше, правові норми, які виробляються людьми щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності; по-друге, норми права мають періодично проводитись, набули нових якісних характеристик. Усе це означає, що економічний зміст власності та право тісно взаємопов’язані. Проте водночас як економічні відносини, тобто дійсні відносини власності, так і право власності розвиваються певною мірою незалежно, і розрив між ними може досягти значних розмірів.
Для дослідження економічного змісту власності дуже важливо розуміти співвідношення відносин власності та виробничих відносин загалом. Оскільки економічний зміст власності становлять виробничі відносини, то іноді робиться висновок, що відносини власності та виробничі тотожні. Насправді ж, відносини власності є головним змістом економічних, виробничих відносин і визначають їхній характер.
Як ядро в атомі, так і власність відіграють визначальну, системоутворюючу роль в економічних, виробничих відносинах. Вона визначає соціально-економічну природу і характер системи виробничих відносин. Адже усі конкретні виробничі відносини реалізують певну, історично і економічно визначену суспільну форму привласнення.
Саме це робить власність економічною категорією, оскільки вона пронизує усю систему виробничих відносин, визначає властивий їм спосіб привласнення. Через це і відносини споживання є, зрештою, відносинами власності. Водночас це поряд з процесами містить організаційно-економічні відносини. Через це поряд з процесами привласнення, які є головними і визначальними, виробничі відносини характеризують і процеси, які виходять за їхні межі. Це передусім процеси організації виробництва і праці. І хоча відносини власності, врешті-решт, визначають і природу організаційно-економічних відносин привласнення неможливо.
Конкретно-історичний характер, зміст і форми власності виявляються в єдності трьох елементів:
· об’єктів,
· суб’єктів,
· сутності відносин власності.
15. Місце і роль людини в економічній системі
Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.
Людина як біо-соціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.
На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяльність у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі негативно позначається на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Антропо-центристське розуміння світової цивілізації виховує у людини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навколишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід призводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збереження і розвиток людської цивілізації. [4, c. 27-28]
Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати природне навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних засадах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'язаний з дальшим підвищенням освіченості людини. І інженер, і робітник повинні володіти не лише технічною, а й гуманітарною культурою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприймання природи і суспільства.
Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія - наука про збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому.
Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію людини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем. Проте економічний аспект екології органічно входить до проблем розвитку суспільного виробництва.
Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну систему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності із збереженням природного навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнювалась екологічно безпечними здоровими умовами.
Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й
неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорувати й того, що людина – біо-соціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей усім людям - один з основоположних принципів розвитку суспільства.
В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор виробництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначення поняття "робоча сила".
Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і людини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще вищий рівень.
16. Форми організації суспільного виробництва
Форма сусп виробництва – це певний спосіб організації господ діяльності людей, функціонування сусп виробництва. Існує 2 форми організації сусп виробництва: натуральна і товарна.
Історично першим було натуральне виробництво – такий тип організації виробництва при якому люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, тобто призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Воно було характерним для докапіталістичних суспільств. Риси: замкненість економ діяльності, грунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва, найпростішій організації праці, прямі економ звязки.
Поступово прийшло товарне виробництво – такий тип організації господарської діяльності, коли продукти праці виробляються економічно відособленими виробниками для суспільних потреб, що визначаються ринком. При цьому продукти праці набувають властивостей товару. Причина виникнення: суспільний поділ праці породжує спеціалізацію виробників на виготовленні певних продуктів. Існує 2 типи товарного виробництва: просте (дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок) і розвинуте (вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії).
Спільні ознаки між 2 типами: сусп поділ праці, приватна власність на засоби праці, ринкова форма звязків між виробниками, конкуренція.
Відмінності:
-просте: особиста праця виробника, задоволення особистих потреб, виробництво товарів має обмежений характер, кустарна техніка, ручна праця.
-розвинуте: наймана праця, загальний панівний характер, товаром стає і сама робоча сила, передова техніка, великі масштаби виробництва, механізована праця.Товарне виробництво є основою ринкової економіки.
17. Суспільний поділ праці як необхідна умова виникнення товарного виробництва
Основою перетворення натурального виробництва на товарне є виникнення суспільного поділу праці та приватної власності на засоби виробництва і продукти праці. Сусп поділ праці – спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями. Існують такі його види: поділ праці в середині сусп-ва, загальний поділ праці, частковий поділ праці, міжнародний поділ праці, поділ праці всередині підприємства. Людство у своєму розвитку пройшло декілька великих сусп поділів праці.
Перший сусп поділ праці. Відбувся у межах первіснообщинного ладу. Кожна доросла первісна людина виконувала всі види робіт. Звичайно, певний розподіл робіт мав місце між чоловіком і жінкою. Лише у 3-2 тис. до н.е. відбувається відокремлення пастуших племен від землеробських, що поклало початок першому великому сусп поділу праці та зробило регулярний обмін між общинами.
Другий сусп поділ праці. Відбувався у період виникнення рабовласництва та виявився у відокремленні ремісництва від землеробства. Це стало підгрунтям виникнення товарного виробництва.
Третій сусп поділ праці. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу тогрового капіталу.
Четвертий поділ праці. Відбувся у 20 ст. у розвинених країнах світу – відокремлення нематеріального виробництва(науки, освіти, охорони здоровя) від матеріального, внаслідок чого посилилась тенденція до розширення товарного виробництва. У середині 70-х років відбувається виокремлення інформаційної сфери зі сфер матеріального і нематеріального виробництва.
18. Товар і гроші.
Економічне благо (благо економічної діяльності людини, яке існує в обмеженій кількості) в умовах товарного виробництва набуває форми товару. Товар – економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Найважливішими характеристиками товару є його споживна вартість і вартість.
Споживна вартість – здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Товар також має сусп споживну вартість, тобто є споживною вартістю для інших.
Вартість товару – уречевлена в товарі сусп праця виробника. Вона проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості (певне кількісне співвідношення, в якому споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.
Гроші – особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів. Існують 2 основні концепції щодо причин виникнення грошей: раціоналістична (результат домовленості між людьми для здійснення обміну товарів) і еволюційна (гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку сусп поділу праці, товарного виробництва та обміну.
Гроші виконують такі функції: міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження, засіб платежу, світові гроші.
Існує натуральний товарообмін: Т-Т', товарно-грошовий обіг Т-Г-Т'
19.Інфляція: сутність, причини, види, соціально-економічні наслідки
Інфля́ція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.
Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету.
Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва. Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.
Причини виникнення інфляції:
Порушення пропорцій суспільного виробництва.
Надмірна емісія паперових грошей
Дефіцит держаного бюджету
Мілітаризація економіки
Значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу
Недосконалість податкової системи
Кризові явища у фінансово-кредитній системи
Монополізація виробництва
Зовнішні фактори
Види інфляції: помірна,галопуюча, гіперінфляція; інфляція попиту, інфляція витрат; очікувана,неочікувана; стагфляція.
Типи інфляції: Залежно від переважаючого впливу факторів –інфляції попит, інфляції пропозиції.
За темпами зростання- повзуча,гіперінфляція,галопуюча.
За характером- відкрита,прихована.
За співвідношенням темпів зростання цін на товари- збалансована,не збалансована.
За ступенем прогнозуванням-очікувана, неочікувана.
20.Грошовий обіг і його закони
Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, якийвизначаєкількість грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягомпевногоперіоду в обігумає бути певна, об'єктивнозумовленагрошовамаса. Вінз'ясовуєвнутрішнізв'язкиміжкількістю грошей в обігу і масоютоварів,рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Зако́нгрошово́го о́бігу — загальний економічний закон, якийвизначаєщопротягомданогоперіоду для обігунеобхідналишепевнаоб'єктивнообумовленамаса купівельних і платіжних засобів. Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігунеобхідноїкількості грошей, це закон кількості грошей в обігу.
21.Капітал як соціально-економічна категорія
Капитал-самозростаючаавансованавартість;вкладення, якідаютьзмогуотриматидохід.
Соціально-економічну форму капіталувизначаєвзаємодіючийрухпідприємницької та особистоївласностіекономічнихсуб’єктів у процесіїхвиробничо-господарської,комерційноїдіяльності та отриманнявідповіднихдоходів.Багатоаспектністькатегорії «капітал» виявляється у різноманітнихконкретних формах йогоіснування.
За сферами застосування—Промисловий,Торговий,ПозичковийкапіталабоКапіталсферивиробництва,Капіталсфериобігу.
За напрямамиінвестування—Речовий, Людський
За масштабами функціонування—НаціональнийМіжнародний
За роллю у створеннідодатковоївартості (Вартісна форма додаткового продукту,створеногододатковоюпрацеюнайманихробітників)—Постійний-частина авансового промисловогокапіталу,яка вкладається у засобивиробництва і переноситься конкретно працею на новостворений продукт, не збіьшуючийоговартості.Змінний- частина авансового промисловогокапіталу,вкладена в наймробочоїсили, яка змінює свою вартість у процесівиробництва і є джереломдодатковоївартості.
За джереламиформування—Власний,Залучений
За способом обороту та перенесеннявартості на готовупродукцію –Основний,Оборотний
За значенням у створеннтаперерозподілу доходу—Реальнийкапітал, фіктивнийкапітал
За формами функціонування—Індівідуальний,Колективний,Суспільний.
22. Людський капітал як соціально-економічна категорія
Концептуальні підходи до розуміння людського капіталу дістали браження в наукових працях багатьох учених [1]. Першовідкривачем терми* “людський капітал” вважається Т. Шульц- відомий американський економку лауреат Нобелівської премії (1979 р.).
Прихильники теорії людського капіталу розглядають його в різних раку рсах. У широкому розумінні людський капітал - специфічна форма капіталу, втіленого в самій людині. Це наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, що сприяють росту її продуктивності праці і приносять їй дохід у формі заробітної плати чи ренти. У структурі людського капіталу виділяють: природні здібності, навички і досвід; уміння їх застосовувати в потрібний момент і в потрібному місці [2, с.5 ].
Формування людського капіталу, як і фізичного, потребує інвестицій. У зв’язку з цим необхідно визначити, які саме витрати на індивідуальному рівні, рівні фірми тамакрорівні необхідно розглядати як інвестиції в людський капітал [3, с. 59 - 60]. Тут можливі два крайніх підходи. Перший - витрати на виробництво людського капіталу прирівнюються до витрат на відтворення людини як фізичної та соціальної істоти. Другий — більшу частину цих витрат відносить на споживання, виділяючи як інвестиції лише ті, які збільшують виробничі спроможності людей.
На відміну від нагромадження традиційного капіталу, виробництво людського капіталу передбачає не тільки грошові кошти, але й значний внесок власної праці тих, на кого спрямовані ці інвестиції. Серед витрат, які не мають грошового еквіваленту: праця по вихованню дітей в сім’ї та власна праця в ході навчального процесу. Ці витрати включають до складу тіньового компонента - гіпотетичних втрачених заробітків учнів.
Залежно від ступеня узагальненості людського капіталу в його структурі В. Близнюк виокремлює такі рівні інвестування: державний (що формує суспільний людський капітал); мезорівень (формує колективний людський капітал); осо- бистісний рівень (формує індивідуальний людський капітал) (див.рис.) [4, с.70].
Людський капітал істотно відрізняється від основного капіталу характером зношення й амортизації. Знос (знецінення) людського капітану визначають ступенем природного зносу (старіння) людського організму і властивих йому психофізичних функцій та ступенем морального зносу (старіння) знань [5, с. 77].
Людський капітал не лише зношується, він має здатність накопичуватися і збільшуватися. Накопичення його здійснюється у процесі накопичення працівником виробничого досвіду. Якщо цей процес іде безупинно, то мірою використання людського капіталу' його якісні та кількісні характеристики (якість, обсяг, цінність) поліпшуються і збільшуються.
23. Форми і системи заробітної плати
В умовах ринкових відносин розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.. -т;
Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. Реальна заробітна плата визначається обсягом життєвих засобів, який можна придбати за номінальну заробітну плату.
З урахуванням ступеня розвитку суспільства, економічного, інституціональ- ного чинників і, навіть, природно-кліматичних умов величина заробітної плати як ціна товару „робоча сила” визначається багатьма факторами. Серед Них:
- ступінь розвитку науково-технічного, економічного й духовного прогресу країни;
- ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, тобто співвідношення попиту та пропозиції робочої сили;
- фізичне здоров’я людини, її загальноосвітній,.культурний і професійний рівень;
- умови праці (привабливість, шкідливість, організація);
- рівень організованості найманих робітників у боротьбі за свої соціальні права;
- рівень захищеності найманих робітників державою, встановлення та дотримання нею соціальних гарантій (обмеження величини робочого дня, отримання нормального співвідношення між мінімальною заробітною платою та прожитковим мінімумом).
В умовах переходу до ринкової економіки розбіжності в середньомісячній заробітній платі відіграє своєчасне врахування кількості та якості праці, її продуктивність і ефективність. Це завдання розв’язується за допомогою:
науково-технічного нормування праці;
тарифної системи;.. -,,
форм і системи оплати праці.
Науково-технічне нормування праці - процес встановлення обґрунтованих норм праці (норми виробітку, норми часу, норми обслуговування тощо)і які Необхідні для об’єктивної оцінки витрат праці на виконання конкретних видів робіт. Норми праці встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології та організації виробництва.
Якість праці найманих працівників вимірюється за допомогою тарифної системи, яка складається з чотирьох елементів:
- тарифно-кваліфікаційних довідників;
- тарифних сіток;
- тарифних ставок (окладів);
- районних коефіцієнтів..
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить у бобі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. У ньому перераховуються вимоги щодо знань, умінь, навичок виконання тієї чи іншої роботи. Кожна робота тарифікується певним розрядом. За першим розрядом тарифікуються найпростіші роботи, а за вищим (останнім) - найскладніші роботи, виконання яких потреб* с високої майстерності.
Тарифні сітки - шкала співвідношення оплати праці різних груп робітник* залежно від складності робіт, рівня кваліфікації виконавців, складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів. Кожен з них показує, у скільки раз» більше має оплачуватись вищий розряд порівняно з першим (тарифний коефіцієнт першого розраду дорівнює 1).
Тарифна ставка (оклад) - це фіксований розмір оплати праці працівника за виконання норми праці (трудових обов’язків) визначеної складності (кваліфікації) за одиницю часу (година, день, місяць). Початковою тарифною ставкою с ставка першого кваліфікаційного розряду, розмір якої відповідає гарантовано*** мінімуму заробітної плати.
Районні коефіцієнти показують підвищення заробітної плати за специфічиі умови праці у віддалених районах, на островах тощо.
Тарифна система регулює основну частину заробітної плати, тому в процесі перебудови економіки інституційні органи намагаються постійно удосконалювати тарифну систему [1].
Будучи перетвореною формою вартості й ціни робочої сили, сама заробітна плата набуває в свою черіу певних форм організації, у межах яких діють відповідні системи оплати праці. Вони залежать від умов праці на підприємствах. Фірма сама визначає, яку форму та систему оплати праці вона буде використовувати в розрахунках із власними співробітниками.
Сучасний ринок вимагає, щоб при виборі форми та системи оплати праці на підприємстві заробітна плата прив’язувалась до результатів праці, а не до норм, тарифів і окладів.
У більшості країн с віту, у тому числі і в Україні, традиційно використовують дві основні форми заробітної плати відрядну та погодинну (почасову).
Відрядна (поштучна) заробітна плата передбачає залежність заробітку від кількості виготовленої продукції відповідно до встановлених незмінних розцінок.
Відрядна форма оплати праці існує як:
пряма відрядна (розцінки не змінюються при будь якому виконанні норм вн- робітку);
відрядно-преміальна (порад з оплатою за кількість виробленої продукції здійснюється виплата премії за, певні показнику);,
відрядно-прогресивна (роботи, виконані понад норму, оплачуються за прогресивною шкалою);
акордна система оплати праці (встановлюється на весь об’єм робіт незалежно від кількості працюючих);
- акордно-преміальна система оплати праці (встановлюється за скорочення нормативних строків виконання робіт).
Погодинна заробітна плата - це заробітна плата, яку отримує найманий працівник за фактично відпрацьований час роботи.
Вона виникла в процесі становлення капіталістичних відносин і використовується в тих сферах діяльності, де складно визначити кількісні та якісні результати праці. При цьому враховуються кваліфікація працівника та кількість відпрацьованих годин. Погодинну оплату праці поділяють на:
погодинно преміальну (доповнюється преміюванням персоналу за відповідні досягнення в роботі);
погодинно-прогресивну (використовуються значно вищі розцінки за понаднормову тривалість робочого дня);
Багато іноземних підприємств і фірм в Україні використовують так звані ба- гатофакітрні системи оплати праці. У цьому випадку оплата праці складається з постійної та змінної частини.
Постійна частка заробітної плати включає: погодинну оплату за тарифними ставками; персональні надбавки за професійну майстерність; компенсаційні доплати за особливі умови праці; премії за підсумками виконаних робіт, у тому числі за економію витрат; винагороди за підсумками роботи фірми за рік.
Змінна частка заробітної плати залежить від кількості виконаної роботи. В останні роки іноземні фірми для посилення трудової мотивації використовують різні форми участі найманих працівників у прибутках. Вона носить різні назви в різних країнах, але сутність її одна - вона відображає співробітництво праці та капіталу [2].
В Україні заробітна плата формується не тільки на основі співпраці з капіталом. Організація оплати праці в нашій державі здійснюються на основі Генеральної Тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів.
Отже, на відміну від ринку вільцої конкуренції, в Україні на рівень номінальної заробітної плати впливає і держава. Вона законодавчо регламентує- відносини найму між роботодавцями та працівниками, встановлює рівень мінімальної заробітної плати, яка забезпечує працівникам низької кваліфікації нормальне відтворення робочої сили незалежно від того, кому належить підприємство і де працює людина. Значною мірою держава регулює й умови праці та її охорону, тобто безпеку праці на робочих місцях, максимальну тривалість робочого тижня, мінімальну тривалість відпустки, режим праці та відпочинку. У разі виникнення конфліктних ситуацій між працівниками та роботодавцями держава разом з профспілками виконують роль арбітра в досягненні компромісу між ними у встановленні взаємовигідного рівня номінальної заробітної плати. Між номінальною та реальною заробітною платою
не існує прямопропорційної залежності. Вони можуть змінюватись в одном> й тому самому напрямку, а можуть змінюватись і в різних напрямках [3].
24. Перетворення грошей у капітал.
Загальна формула руху капіталу.
Розглянемо категорію «капітал» у тісному зв’язку з грішми [1].
Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісна вкладена. т*
Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу мас такий вигляд: Т-Г-Т. Тут гроші обслуговують обмін товарів у функції засобу обігу.
Загальна формула руху капіталу така: Г-Т-Г', де Г' = Г + АГ, а АГ - це приріст грошей над первісною сумою.
Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості АГ, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал [2].
Формула руху капіталу Г-Т-Г' є загальною, тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність. Оскільки Г'> Г, то виникає питання, що є джерелом АГ, прибутку. Це - одна з ключових проблем політичної економії.
Примітки
1. Ще в середньовічній Західщй Європі гроші виступали не тільки як загальний еквівалент, а і як найбічьш абстрактна форма суспільного багатства та абсолютний ліквідний засіб. Саме ці характеристики сприяли перетворенню грошей у капітал.
2. Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і кріпацтва. У цих суспільствах існували так звані допотопні форми капіталу - торговельний і лихварський.
Торговельний і лихварський капітали діяли у сфері обігу. Вони безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продовжували панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний поворот відбувається тоді, коли поряд з грошовим капіталом виникає продуктивний капітал, формуючи специфічний спосіб організації виробництва, якийК. Маркс назвав капіталістичним.
25.Неокласична теорія витрат виробництва, альтернативні та граничні витрати
У ринковій економіці кінцевою метою виробника є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини виробництва. Існує декілька підходів до їх визначення: марксистська теорія капіталістичних витрат виробництва і неокласична теорія витрат виробництва. Згідно з неокласичною теорією витрати виробництва поділяються на: постійні, змінні та загальні. На рис.29(№ по списку шпори) на осі абсцис відображаються витрати С, на осі ординат - обсяг випуску продукції Q та залежність постійних, змінних та загальних витрат. В умовах обмеженості ресурсів кожне підприємство повинно самостійно обирати, як використовувати кошти. При цьому однакові витрати капіталу даватимуть різний результат. Так у системі економічних розрахунків виділяють окрім вище вказаних видів, альтернативні витрати – сума, яку можна отримати від використання ресурсів вигідним способом; причиною виникнення альтернативних витрат є обмеженість ресурсів. Величину альтернативних витрат визначають: 1)доходи, які суб’єкт еконд-сті має забезпечити постачальнику ресурсів, аби не допустити їх альтернативного використання. 2) грошові доходи, якими жертвує власник ресурсів, використовуючи їх для власного виробництва благ, а не для продажу їх на ринку. У зв’язку з цим представники концепції альтернативної вартості дійсні витрати поділяють на зовнішні (явні та внутрішні (неявні). Неявні витрати включають недоотримані п-ством доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Граничні витрати (MC – MarginalCosts) – додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту: MC = ∆TC/∆Q, де ТС – приріст валових витрат; приріст випуску продукції. Обсяг граничних витрат не залежить від постійних витрат, тому що FC не залежать від того, виробляється додаткова продукція чи ні. Тому МС залежить від того, як змінюються змінні витрати. Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U-подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат для випуску додаткової одиниці продукції.рис.30(№ по списку шпори).
26.Прибуток: сутність, види, функції
Прибуток являє собою загальну економічну категорію розвинутого товарного виробництва. Це частина вартості товару, яка відображається у вигляді надлишку над витратами його виробництва. Прибуток – с-маекон відносин між підприємцями і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості;суспільна форма прояву додаткової вартості. Розрізняють поняття: економічний, бухгалтерський, балансовий, чистий прибуток. бухгалтерський – це частина доходу фірми, яка залишається від загального виторгу підприємства за вирахуванням явних, зовнішніх витрат в-цтва. Економічний - це загальний дохід п-ства за вирахуванням усіх витрат в-цтва(зовнішніх і внутрішніх). Балансовий – загальна сума прибутку від усіх видів виробничо-господарської діяльності за вирахуванням збитків, яких зазнало п-ство за певний період. Чистий(залишковий) – частина балансового прибутку, яка залишається в розпорядженні п-ства після сплат усіх обов’язкових платежів. Функції: облікова, розподільча, стимулювальна, індикативна(інформаційна).
27.Собівартість продукції як якісний показник економічної діяльності суб’єктів господарювання
Собівартість продукції -це виражені у грошовій формі поточні витрати п-ства на її в-цтво і реалізацію. У процесі кругообігу та обороту капіталу п-ства грошові витрати відособлюються від вартості у вигляді поточних витрат і набувають форми собівартості продукції. Залежно від функціонального призначення собівартість у господарській практиці поділяють на: цехову (витрати, пов’язані виключно з виготовленням продукції), виробничу (витрати на виготовлення товару, оплату праці, утримання приміщень), розрахункову (відображення витрат, що очікуються в періоді, на який розробл. виробнича програма), фактичну (відображення дійсного рівня затрат, що склад за підсумковий період), кошторисну (визнач за кошторисними нормами споживання виробничих ресурсів) та комерційну (включає виробничу собівартість і витрати, пов’язані з реалізацією товару). Структура собівартості за елементами витрат характеризує загальний економічний стан п-ства, висвітлює джерела перевитрат або економії, виявляє загальні потреби п-ства в матеріальних, трудових та фінансових ресурсах. Відсоткове співвідношення елементів витрат у повній собівартості на в-цтво характеризує структуру собівартості. Ця структура на всіх п-ствах різна.
28. Ринок: сутність, функції, закони
Ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами у процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за законами товарного виробництва і грошового обігу. Досягнення цілей ринкової економіки можливо у процесі виконання ринком низки функцій, серед яких слід виділити такі:
1) інформаційна(виявляє суспільні потреби, попит на товари та послуги і дає виробникам уявлення про стан справ на ринку)
2) регулююча(визначає структуру пропозиції і виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів відповідно до платоспроможного попиту)
3) стимулююча(націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження нової техніки і технології, раціонального використання сировини і матеріалів, підвищення якості товарів та послуг)
4) інтегруюча(забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає вибору ефективних рішень щодо діяльності підприємств;
5) контрольна, що забезпечує вплив споживачів на виробництво, оскільки саме на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт.
Закони ринку.
Закон вартості – основний закон, що регулює ринок. Згідно з ним обмін товарів здійснюється на сонові вартісної еквівалентності, яка визначає суспільно необхідними витратами абстрактної праці на їх виробництво.
Закон попиту – зниження або підвищення ціни зумовлює відповідну зміну величини попиту.
Закон пропозиції обумовлює прямо пропорційний зв'язок між зміною ринкової ціни на товар і відповідним зростанням обсягу пропозиції.
Закон конкуренції. Наявність на ринку великої кількості відокремлених продавців (виробників) породжує між ними конкуренцію - змагання за ринки з метою отримання вищих доходів.
Закон грошового обігу: кількість грошей та сума цін товарів і послуг в обігу мають бути збалансованими.
28. Монополії і монополістичні тенденції в економічній системі
Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.Виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринкового механізму.Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу.
Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які не здатний був збудувати жоден капіталіст окремо.
Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.
Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.
Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути ряду проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 207 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |