Читайте также:
|
У ХХ столітті, коли газета мала велику інформаційну вагу, її прочитували від першої до останньої шпальти. Тепер виник новий тип читання і відповідно читача. Система текстових гіперпосилань часто передбачає не прочитання, а перегляд. Новий читач відчуває дискомфорт перед великими обсягами тексту. Інформаційний надлишок впливає і на культуру читання. Читання втрачає свій статус. Віртуальний світ з його вимогами до тексту «зіпсував» репутацію читання. Воно стає все коротшим. Цей процес негативно впливає на будь-які способи «повільного», порційного, бажаного читання.
За останні роки українці на чверть скоротили тривалість читання друкованих ЗМІ. Натомість час, проведений на інтернет-ресурсах, збільшився.
Розподіл цільової аудиторії друкованих ЗМІ залишається практично стабільним. В Україні лідирують видання загального змісту, телегіди та жіночі газети і журнали. Кожний із цих сегментів займає біля 25% ринку.
Найбільш популярними темами на сторінках ЗМІ залишаються політичні події в Україні і світі, місцеві новини і події.
Сьогодні ставлення пресовиків до цільової читацької аудиторії неоднозначне. Одні вважають, що смаки та інтереси читача вирішують усе, інші висловлюються більш скептично про рівень сучасного читача. Але питання залишається: журналістика повинна спускатися до читача чи навпаки піднімати його до себе?
Пропонуємо одну з точок зору як вступ до дискусії. Ознайомтеся з фрагментом статті Андрія Мірошниченка «Могут ли СМИ не заискивать перед читателем?» (повна версія за посиланням:
http://slon.ru/russia/mogut_li_smi_ne_zaiskivat_pered_chitatelem-923956.xhtml)
Тратить тексты на прибыль бизнеса – это пошло, это как забивать гвозди коллайдером. Так называемые медиаменеджеры, заявляющие, что видят в СМИ бизнес и ничего больше, ошиблись отраслью. Нет никаких гуманитарных оснований считать аудиторные или бизнес-метрики краеугольными критериями в журналистике. Оценка успеха по критериям бизнеса – это атрибут эпохи, но не человека. Журналист и целое СМИ могут быть оценены обществом, в том числе материально, и без бизнес-показателей, и вне бизнес-показателей, и даже вопреки бизнес-показателям. Может быть, не везде и не всегда, но принципиально – могут.
Невидимая рука рынка уступает свою руководящую роль невидимой руке шеринга. Все наоборот: давать вместо брать. Складчина, волонтерство, соорганизованная хобби-контрибуция, благотворительность, грантовое финансирование, wiki-шмики, thanks fee, гражданские инициативы – все эти социальные технологии работают на больших массивах, привлекают большие ресурсы, при этом не имеют ничего общего ни с жаждой прибыли, ни с рыночной регуляцией.
Бизнес придуман много позже человеческой природы и отомрет много раньше. Смысл медиа – даже старых – как особого общественного института вовсе не сводится к бизнесу. Медиа не были рождены бизнесом, это бизнес потом приватизировал медиа и поставил их на службу спросу. До этого СМИ не присоединялись к аудитории, а присоединяли ее.
Нацеленность на трафик, а не на контент, портит контент – потому что контент начинает заискивать перед трафиком. Можно ли наоборот, можно ли поднимать уровень трафика качеством контента? В той системе, где регулятором выступает прибыльность проекта, – нет. Когда рейтинг – кормилец, контент – проститутка.
Лучше всего идею доминирования предложения над спросом выразила та же Мария Степанова еще прошлым летом, когда ее редакция перебиралась из OpenSpace в Colta: «Когда серьезные люди сочиняют новое издание, они вычисляют нишу, прогнозируют окупаемость, меняют то и это, чтобы сделать свой проект рентабельным, эффективным, прибыльным. Мы заходим с другой стороны: мы хотим, чтобы определенной картине мира нашлось место в медийном пространстве. Если такое место есть, значит, мы старались не зря».
Ну и на закуску – из опыта западных коллег. Эли Паризер в своей книге «The Filter Bubble» пишет, что офис Gawker Media выглядит как типичная редакция, но с одним лишь отличием: там висит огромный экран (The Big Board), который показывает рейтинги лучших статей, количество просмотров – в общем, аудиторную статистику в режиме онлайн. На нее молятся. Если долго не попадаешь на Big Board – можешь лишиться работы.
В New York Times дело обстоит совершенно противоположным образом. Репортерам и блогерам не дают информацию о том, сколько человек прочитали их заметки. «Мы не позволяем статистике диктовать нам правила игры, потому что мы верим, что читатели приходят к нам за нашим суждением, а не за мнением толпы. We're not the American Idol», – говорит редактор NYT Билл Келлер.
Один из самых влиятельных адвокатов олдскульной журналистики Дин Старкман, описывая погоню журналистов за трафиком, использует образ бессмысленного бега белки в колесе. Только в американской культуре это хомяк: «The hamster wheel» – так называется знаменитая статья Старкмана. Быстрее, больше заметок, больше лайков, больше трафика. Зачем? Все это реально снижает качество журналистики. Оценивая состояние американской журналистики в 2011-м, Федеральная комиссия по связи США даже употребила термин hamsterization of journalism; он так и пошел в обиход.
В русско-албанском переводе звучит совсем сочно: хомячкизация – это и о журналистике для хомячков, и о журналисте, который сам бежит хомячком в бессмысленном колесе обмелевшей редакционной сансары. Но в США хомячкизация журналистики происходит из-за того, что в интернете изменилась природа дедлайна – из порционного он превратился в крутящийся, как беличье колесо, чтобы только нагнать больше трафика. У нас, видимо, добавляется еще рыночный по своей природе культ «клиент всегда прав». А может, и политический – культ рейтинга вполне может найти политическое применение. В подошве общества народу больше, поэтому погоня за рейтингом – это всегда движение вниз; а это уже политическая программа.
3. Стан і перспективи регіональної преси в Україні
Інформаційною основою для висвітлення цього питання можуть бути журналістські матеріали учасників конкурсу «Якими повинні бути місцеві ЗМІ», який проводився в рамках проекту «MYMEDIA». Так, наприклад, наближує до розуміння проблем регіональної преси стаття Світлани Дмитренко «Хто дивиться, слухає і читає регіональні ЗМІ і кому вони потрібні?»
На перший погляд, регіональні ЗМІ мають бути ближче до людей і більше їх цікавити. Вони існують для того, що б висвітлювати конкретні проблеми в певному населеному пункті, та апелювати до людей тією мовою, фактами та історичним минулим, що знає і розуміє регіон. Але на сьогодні рівень довіри і зацікавленості населення до місцевих ЗМІ критично низький.
За результатами мого власного опитування регіональні телеканали дивляться по більшості люди похилого віку, молодь обирала або загальнодержавні або інтернаціональні канали. Але в той же час серед усіх видів ЗМІ люди до 40 років обирали інформаційні агентства в Інтернеті та мережеві джерела інформації.
Як правило, регіональні та міські ЗМІ мають слабше обладнання та кадри. Тільки хто вигадав таке правило? Ні для кого не секрет, що обладнання потребує фінансування, а перспективні кадри будуть працювати там, де у них є змога постійно розвиватись і мати гарну заробітну платню. Успіх місцевого ЗМІ також тісно пов’язаний і з керівництвом і його політикою, будь то телебачення, радіо, інтернет-ресурс чи друковане ЗМІ. Від керівника компанії – лідера творчого колективу - менеджера проекту залежатимуть якості та професіоналізм людей, яких він найматиме на роботу, а також цензура та свобода, яку він надаватиме режисерам, журналістам, кореспондентам, ведучим, редакторам, операторам і т.д. Сильні менеджери-керівники має взяти на себе відповідальність вивести теле, -радіоканали та друк з кризи.
В нашій країні пішов процес децентралізації влади, теж саме, я вважаю, має статися і з державними ЗМІ. З часом державні телеканали стануть суспільними, але дуже важливо, що б вони стали, також, менше залежати від Першого Національного, а більше – від своїх глядачів.
Наразі керівництву більшості державних регіональних телеканалів абсолютно байдуже на рейтинг свого каналу, на продукт, який він випускає та ретранслює. Керівництво готове брати гроші за будь яку рекламу задля особистого збагачення, і зовсім не для розвитку каналу. Професії репортера, режисера та оператора – найголовніших професій телебачення не є престижними. На державних регіональних каналах працюють або студенти, або випускники, з позицією – поїхати потім у Київ, чи закордон, або люди передпенсійного віку і пенсіонери. Мовляв, студенти – це ж вже потенціал! Але насправді ніякі нові ідеї молодих людей не потрібні на регіональних каналах.
Молодий спеціаліст повинен «вписатися» в виробничий процес та не колихати роками встановлювану стабільність
Але час плине і «стабільність», яка швидко стає «стандартністю» все менше цікавить людей, навіть старшого покоління. Тому провідні посади мають займати прогресивні молоді кадри, які не будуть боятися повністю змінити медіапростір регіону.
Інтернет набуває статусу найголовнішого засобу пошуку інформації. Це відбувається не тільки тому, що Інтернет є певною новою тенденцією, а тому, що потреби людей не змінилися і вони вимагають оперативної і достовірної інформації. А зараз, швидше за всіх, з цією задачею справляються саме інтрнет-видання або пабліки у соціальних мережах. Нажаль, ні телебачення, ні радіо, ні друк вже не встигнуть випередити мережу в питанні новин. Але є види передач на радіо та телебаченні, які ще не асимілювалися до Інтернету. Наприклад, аналітичні інтерактивні передачі, а також розважальні, коли важливо бачити в гарній якості те, що відбувається в прямому ефірі. Хоча вже зараз інтренет-телебачення має можливість робити інтерактив через скайп, що додає ще більше «ефекту присутності» глядачів у тому, що відбувається в студії. Наприклад скайп-дзвіноком користуються на Hromadske.tv і не тільки. Але Інтернет відрізняється від телебачення та радіо тим, що людина сідає за нього шукати певну інформацію, а, вмикаючи телевізор, глядач погоджується з тим, що інформацію за нього вже зібрали, проаналізували, оформили і видали саме в той момент, коли він вмикнув або не вмикнув телевізор. Отже, для того, що б телебачення, радіо та друковані матеріали почали наближатися по рівню популярності до Інтернету необхідно користуватися кількома правилами:
1. Новини – оперативно;
2. Бесіди – актуальні, цікаві гості та інтерактив;
3. Розважальні передачі – красиво, професійно та якісно, а також інтерактив;
4. Дитячі передачі – в час, коли діти спроможні їх дивитися! (Є розуміння, що дитячі передачі нікому не вигідні. Так, але привчивши дитину до телебачення, отримаємо майбутнього дорослого телеглядача).
Досить закономірно виникає питання фінансування і монетизації міських ЗМІ. Серйозне, але таке просте питання. Якщо міські ЗМІ робитимуть продукцію, яку будуть дивитись в регіоні, а також стануть, на скільки це можливо, популярними, то рекламодавці самі будуть намагатись викупити рекламний час. Це і є чиста конкуренція, коли найбільш успішні канали мають більше рекламодавців прибуткових.
«Заробітна платня – це мірило поваги, з яким суспільство ставиться до даної професії», - казала американська активістка, яка боролася за соціальні права в США, Джоні Тілмон
Тому телевізійні професії мають стати престижними не тільки на словах, а що б це справді відчувалося. В такому випадку, принаймні, є надія, що схильні до джинси журналісти, перестануть її писати, що б заробити на хліб.
Але також вкрай важливо слідкувати за всім, що пишуть ЗМІ в наш час і викривати будь яку пропаганду, або брехню ще до того, як інформаційний ресурс потрапить у список злісних брехунів. Для цього має бути спеціальний недержавний наглядово-моніторинговий центр, в якому будуть працювати незалежні журналісти та редактори, та, на кшталт того, що робить часто «Телекритика», слідкуватимуть за чесністю та професійністю подачі інформації, а також будуть мати можливість відбирати ліцензію, при наявності на те серйозних причин. Але це не має бути якийсь цензурний центр, це організація, яка слідкує лише за брехнею та непрофесійністю ЗМІшників і де факто допомагає чесним журналістам стати краще і виявити не чесних «джинсовщиків».
Цікавий ще й той факт, що довгий час відомий харківський журналіст Зураб Аласанія не відповідав на запрошення працювати в Києві чи ще десь. Він хотів бути саме регіональним, навіть провінційним, журналістом. Може щось розумів? Може розумів важливість формувати інформаційний простір певного населеного пункту, бо з таких міст та регіонів і складається країна.
Отже, на мою думку, якщо зараз не розпочати процес реформування міських ЗМІ, то з часом всі вони, окрім «всемогутнього» Інтернету, стануть історією. Думаю, що колись ми до цього все одно прийдемо, але тільки якщо раніше не запевнимо свою аудиторію у тому, що кожне із зараз існуючих ЗМІ, може дати більше ніж Інтернет.
Публикация предоставлена для конкурса журналистских материалов о местных СМИ, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |