Читайте также:
|
Пацієнт під час вимірювання АТ повинен спокійно сидіти, безпосередньо перед вимірюванням – протягом не менше 3-5 хв. Вимірювання завжди проводиться на одній і тій же руці, частіше – правій, яка зручно лежить на столі, долонею догори, приблизно на рівні серця, вільна від стискуючого одягу. При діаметрі плеча менше 42 см використовують стандартну манжетку, при діаметрі більше 42 см - спеціальну манжетку. Манжетку накладають на плече так, щоб її нижній край був приблизно на 2-3 см вище внутрішньої складки ліктьового згину. Центр гумового мішка повинен знаходитись над плечовою артерією. Гумова трубка, що з’єднує манжетку з апаратом і грушею, повинна розміщуватися латерально відносно обстежуваного. Нагнітаючи повітря в манжетку, той хто вимірює, пальпує пульс обстежуваного на радіальній артерії і стежить за стовпчиком ртуті.При відповідному тиску в манжетці пульс зникає. Після цього тиск у манжетці підвищують ще на 20 мм. Далі, легенько відкривши гвинт і підтримуючи однакову швидкість випускання повітря (приблизно 2 мм/с), вислуховують артерію, доки стовпчик ртуті в манжеті не опуститься на 20 мм нижче рівня діастолічного тиску.
Класифікація АГ за рівнем артеріального тиску
(згідно рекомендацій ВООЗ (1999р.)
| Артеріальний тиск | Систолічний, мм.рт.ст. | Діастолічний мм.рт.ст. |
| нормальний | 100-130 | 60-85 |
| оптимальний | <120 | <80 |
| високий нормальний | 130-139 | 85-89 |
| Артеріальна гіпертензія І ступінь | 140–159 | 90–99 |
| ІІ ступінь | 160–179 | 100–109 |
| ІІІ ступінь | ≥ 180 | ≥ 110 |
| ізольована систолічна АГ | >140 | <90 |
| погранична систолічна АГ | 140-149 | <90 |
Тиск нижче 100 на 60 мм. рт. ст. називається гіпотензією. А тиск вище 139 на 89 називається гіпертензією. Причому, від 130 до 139 та від 85 до 89 мм. рт. ст. тиск називається ” високим нормальним” Гіпертензія та гіпотензія бувають патологічними (спостерігаються при есенціальній гіпертензії чи симптоматичних гіпертоніях, гіпотонії при серцево-судинній недостатності) і фізіологічними (гіпертензія під час фізичних навантажень, гіпотензія під час сну.
Артеріальна стінка містить гладком’язові елементи, які під зовнішнім впливом можуть скорочуватись, викликаючи спазм артерій, особливо у молодих людей зі збереженою еластичністю артеріальної стінки. Вимірювання АТ в умовах спровокованого спазму не дає змоги виявити істинні значення АТ. Тому АТ слід вимірювати тричі та до уваги прийняти найменші значення АТ.
Є спостереження, що вказують на зміну АТ в залежності від пори року, дня тижня, часу доби. Навіть у людей, що не мають проблем з АТ, взимку на 5мм АТ вищий, ніж влітку. У здорових людей вранці АТ систолічний на 3 мм. вище, ніж у вечірні години, рівень діастолічного тиску не змінюється. Є спостереження, що у молодих людей характерним є підвищення ЧСС, зниження діастолічного і незначне підвищення систолічного АТ у перші три години після їжі. У людей похилого віку після прийому їжі відмічається виражене зниження як систолічного так і діастолічного АТ.
Природні коливання АТ характерні для всіх людей, але іноді спостерігаються випадки підвищеної варіабельності. Дуже різкі перепади АТ як всторону підвищення, так і в сторону зниження являються великим ризиком для здоров’я. Причиною цього можуть бути дисбаланс вегетативної нервової системи і або зміни в серцево-судинній системі.
Щодо дослідження дихання, то вивчають такі параметри, як частота дихальних рухів, ритм та глибина дихання. Методи дослідження такі ж, як і серцево-судинної системи. Рахують частоту дихальних рухів; можна рахувати візуально вдох-видих, а можна поклавши руку на грудну клітку, не повідомивши хворого, що вестиметься підрахунок частоти дихання, можна з допомогою стето-фонендоскопа. В нормі частота дихання у здорової людини у стані спокою складає 16-20 за 1 хвилину. Збільшення частоти дихальних рухіів – тахіпное, зменшення – брадипное, відсутність дихальних рухів –апное. Апное може бути мимовільним, коли сам хворий затримує дихання, і патологічним, наприклад, під час клінічної смерті. В останньому випадку виконується штучна вентиляція легень. В нормі дихання повинне бути ритмічним. Глибина дихання – параметр суб’єктивний, оцінюється на підставі досвіду. Дихальна аритмія та порушення глибини дихання зустрічається при різних патологічних станах, особливо в тих випадках, коли страждає дихальний центр. Це, як, правило проявляється різними патологічними типами дихання із яких найчастіше зустрічаються:
- дихання Чейна-Стокса (поступове наростання глибини дихання, досягає максимума, потім поступово знижується і переходить в паузу).
- дихання Куссмауля (рівномірні рідкі дихальні цикли, гучний шумний вдох та посилений видох).
- дихання Біота (характеризується виникненням раптових пауз до хвилини при звичайному нормальному типі дихання).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 84 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |