Читайте также:
|
Виникнення і генезис поняття логіки..Термін "логіка" походить від давньогрецького слова "Іоgos", що означає слово, розум, думка і має декілька значень. Сформулюємо основні значення терміну "логіка": Пізнаючи світ (природу, суспільство, свою особистість), люди користуються термінами "об'єктивна логіка" та "суб'єктивна логіка". Під "об'єктивною логікою" розуміють об'єктивний хід речей, подій, незалежний від мислення, свідомості людини, тобто об'єктивну закономірність, послідовність, незворотність розвитку всього існуючого та необхідний зв'язок між предметами і явищами об'єктивного світу(в цьому значенні часто використовують висловлювання "логіка речей", "логіка подій", "логіка історії" та ін.). Під "суб'єктивною логікою" розуміють особливості індивідуального мислення людини (у цьому значенні часто використовують висловлювання "залізна логіка", "чорно-біла логіка", "чоловіча логіка", "жіноча логіка" та ін.). У широкому розумінні термін "логіка" означає науку, яка вивчає форми і закони мислення людини, а в більш вузькому значенні під "логікою" розуміють одержання необхідно істинного (а значить правильного) висновку, тобто коли з одного істинного висловлювання неодмінно випливає інший, теж істинний вислів. У наш час цей термін має також специфічне значення як логічна система знання (формально-логічна теорія), побудована на певних принципах і аксіомах засобами особливої природної та формалізованої мови ("дедуктивна логіка", "модальна логіка", "багатозначна логіка", "логіка дії" та ін.). У даному випадку "логіка" означає абстрактну знакову модель ("формалізовану теорію"). --- Логіка як наука: її предмет, метод, а також практичне значення її знань/ Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу. Особливості логіки як науки: - вивчає закони і форми розумової діяльності людей на підставі аналізу їх мовних висловлювань.Вивчення логіки потребує зосередження і систематичного підходу. Усі розділи підручника взаємопов'язані, не можна зрозуміти наступну тему, не засвоївши попередню. Вивчення логіки потребує багато часу і певних зусиль. Як сказав один мудрець: "У водах логіки не слід плисти з піднятими вітрилами".
4) Закон тотожності. Роль законів логіки в юридичній практиці.
Закон тотожності – будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки разів вона б не повторялася. У вигляді формули - А є А, або А = А. Думка чи поняття повинні бути тотожними самі собі, а тоді і тільки тоді, кили А тотожно А. Даний закон забороняє приймати тотожні думки за нетотожні. І навпаки. Закон порушується усвідомлено і не усвідомлено. Порушення закону тотожності пов’язане з наявністю в мові омонімів, синонімів(про студентку з безтолковою відповіддю). Поняття повинні мати одне визначення, мають бути тотожними самим собі. Порушення вимог закону призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Закони логіки мають дуже велике значення для юридичної практики, що вони навіть спеціально закріплені у процесуальних законах і, отже, з вимог логічних перетворені у вимоги юридичні. Логічні закони у сфері юридичного пізнання набувають форми правових норм. Вимога закону тотожності, що ми маємо мислити саме про цей предмет і не підміняти його іншим, закріплена в Кримінальному Кодексі, в якому сказано, що розгляд справи у суді відбуваються тільки щодо обвинувачуваних.
5) Закон протиріччя (суперечності)
Закон суперечності – це можливість наявності разом істинних двох протилежних думок про який-небудь предмет. Одна з них обов’язково є хибною. Схема: А Λ А. Закон суперечності не визначає яке судження істинне, а яке хибне, він визначає те, що вони не можуть бути разом істинними. Закон має силу тоді і тільки тоді, коли мова іде про один і той самий предмет, коли предмет береться в одному і тому ж відношення, коли мова про предмет іде в один і той же час. Закон не має сили тоді, коли мова іде про предмет, який наділений протилежними властивостями (Пр.: Електрон – це частка, електрон-це хвиля.). Має силу до таких суджень: А-Е, А-О, Е-І. Роль у юр. Практиці: у судовій практиці за одним і тим же фактом не може бути двох протилежних висновків експертизи. Наявність суперечностей у висновках експертів виключає можливість визнати їх достовірними доказами
6) Закон виключеного третього. Закон виключеного третього – із двох суперечливих думок про який – не будь предмет, одна буде обов’язково істинною, а істина є хибною. А u А_ Наприклад: громадянин М скоїв злочин або не скоїв його. Даний закон діє тільки по відношенню до точних суджень: А – О, Е – І, (А – Е тільки, якщо вони одиничні). Закон говорить про те, що третього бути не може. Тільки хиба чи істина.
7) Закон достатньої підстави. Його роль в юридичній практиці. Закон достатньої підстави – кожна думка може вважатися істиною, тоді і тільки тоді, коли вона обґрунтована істинними думками, істинність яких доведена раніше. А→В. Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов’язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Істинність тієї чи іншої думки потрібно доводити, за допомогою аргументів, фактів, доказів
8) Поняття «форма мислення».
Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності. Основними формами мислення є поняття, судження, умовиводи. Поняття – така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках(поняття угода). Судження – форма мислення, яка відтворює не предмет в цілому, а окремі його ознаки,властивості у формі заперечення або ствердження. Умовивід – це форма мислення, в якій з одного, двох чи більше суджень виводиться нове судження.
9)Види понять. Обсяг поняття – усі предмети, що містяться в понятті.Зміст поняття – усі ознаки, що містяться в понятті.Види понять за обсягом:Одиничні і загальні. («Харків», «держава»).Реєстровані і нереєстровані. («Частина світу», «явище»).Пусті і непусті. («Вічний двигун», «дизельний двигун»).Збірні і незбірні. («Ліс», «дерево»).Види понять за змістом:Абстрактні і конкретні. («Хоробрість», «держава»).Негативні і позитивні. («Неосудність», «осудність»).Відносні і безвідносні. («Позивач - відповідач», «держава»).
10 ) Зміст і обсяг понять
Кожне поняття має зміст і обсяг.
Зміст поняття — сукупність істотних і загальних ознак, які в ньому мисляться.
Так, у понятті «паралелограм» мисляться такі ознаки: чотирикутність (родова ознака) і попарна паралельність сторін (видова ознака).
Обсяг поняття — множина, клас предметів, кожен з яких є носієм ознак, що становлять зміст поняття.
Так, окремими предметами (елементами обсягу), які мисляться в понятті «ліс», є не дерева, оскільки жодне з них не має ознак лісу, а окремі ліси — Чорний ліс, Овруцький ліс тощо.
Між змістом і обсягом поняття існує взає-Мозв язок, який називається законом зворотного відношення (змісту і обсягу). Згідно з цим законом, чим ідніший зміст поняття (тобто чим абстрактніше оняття, чим менше в ньому мислиться ознак), тим иршим (а отже, невизначенішим) є його обсяг. І, навпаки…
11)Відношення між сумісними поняттями.. Залежно від характеру збігу обсягів сумісні поняття поділяються на тотожні (рівнозначні), перехресні (відношення неповного збігу обсягів, перетину) і відношення підпорядкування.
Тотожні (рівнозначні) поняття — поняття, які повністю збігаються за обсягом.
Так, у поняттях «квадрат» і «прямокутний ромб» увага акцентується на різних ознаках, проте всі вони належать предметам однієї й тієї ж множини. Тому ці поняття є тотожними.
Відношення тотожності зображують за допомогою двох кругів, які повністю збігаються. Перехресні поняття — поняття, обсяг кожного з яких має лише частину спільних елементів.
Наприклад, «студент» і «волейболіст». Поняття, що перебувають у відношенні підпорядкування, —
такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого — лише частково до обсягу першого.(поет і митець),адвокат і юрист).
12)Відношення між несумісними поняттями. Несумісні поняття — це поняття, які не мають спільних елементів обсягу, тобто їх обсяги не співпадають.Типи відношень між несумісними поняттями Існує три типи відношень між несумісними поняттями:--с півпорядкування,,протилежності,,протиріччя.. Відношення спів порядкування. У даному випадку обсяги видових понять не співпадають і повністю включаються до обсягу родового поняття. Відношення протилежності. Відношення протилежності існує між поняттями, зміст яких відрізняється найвищою мірою, тобто:
♦ сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсягу родового поняття;
♦ обсяги таких понять є двома крайніми видами в множині видів, ♦ одне з таких понять містить в собі ознаки, які не просто заперечують ознаки іншого поняття, а замінюють їх на протилежні. Відношення протиріччя.
існує між двома поняттями, які також є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.
13) Визначення понять:сутність та види. Логічна операція, що розкриває зміст поняття, називається визначенням. Визначення поняття грає важливу роль у теоретичній і практичній діяльності. Висловлюючи в стиснутому виді знання про предмет, воно є істотним моментом у пізнанні дійсності. У будь-якій науці всім основним поняттям даються визначення, причому в правових науках точне визначення понять має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Види визначення.
Визначення діляться на: номінальні і реальні, Номінальним називається визначення, за допомогою якого замість опису якогось предмета вводиться новий термін, (ім'я), пояснюється значення терміна, його походження і т.п. Наприклад: «Нова галузь науки, що вивчає комплекс питань, пов'язаних із здійсненням космічних польотів, називається космонавтикою. Реальним називається визначення, що розкриває істотні ознаки предмета. Наприклад: Правосуддя - це діяльність суду, що полягає в розгляді і розв’язанні карних і цивільних справ. Явні. Найбільше поширеним видом явних визначень є визначення через рід і видову відмінність, і його різновид - генетичне визначення. Неявні. Визначення через відношення до своєї протилежності. Визначення не повинно заключати в собі кола. Визначення не повинно бути негативним.
14)Правила визначення понять і можливі помилки визначення. Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил: 1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначального. Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким. Надто широке визначення-- це таке визначення, у якому обсяг визначального поняття ширше від обсягу визначуваного(Купівля-продаж є договір про перехід права власності). Надто вузьке визначення - це таке визначення, у якому обсяг визначального вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття(Адвокат - особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах). 2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого. При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія: 3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.
Обмеження і узагальнення понять. Обмеження і узагальнення понять.
Обмеження поняття – логічна операція, під час якої з більш загальних родових понять утворюються менш загальні (видові) поняття. При обмежені ми йдемо від роду до виду. (Договір-страхування-майнове страхування). Узагальнення – виділення у поняті певних властивостей, що належить якомусь класу предметів і поширення їх на кожний окремий предмет даного класу. Узагальнення означає перейти від виду до роду. (Договір-угода-цивільні правовідносини-правовідносини). Процес узагальнення і обмеження понять не безконечний. Межею узагальнення є категорії. Категорії – це поняття з гранично широким обсягом. Вони не мають роду, тому не піддаються узагальненню (матерія, рух, свідомість, явище). Межею обмеження є одиничне поняття. Операції можуть бути і не правильні. Для того, щоб вони були правильними необхідно при узаг. переходити від виду до роду, а при обмежені від роду до виду. Узаг. і обмеж. понять дає змогу уточнити зміст і обсяг понять, установити відношення між ними.
16)Поділ понять:сутність і правила. Обсяг і зміст понять. Обсяг – це усі предмети, які мисляться в понятті. Зміст поняття – усі ознаки, які мисляться в понятті. Між обсягом і змістом є певна залежність, вона виражається в законі оберненого співвідношення між обсягом і змістом поняття. Суть даного закону – якщо ми збільшуємо обсяг поняття, то зменшується його зміст. Види понять по обсягу і по змісту. По обсягу поняття бувають: одиничні(мислиться один предмет); загальні(мисляться декілька предметів); реєстровані(поняття які можна підрахувати); не реєстровані(які не можемо підрахувати); пусті(обсяг яких дорівнює нулю); непусті (мисляться предмети, які реально існують); збірні (предмети як класи – загін, сузір’я, рота); незбірні (окремі предмети – юрист). По змісту поняття бувають: абстрактні (мисляться риси предметів, їх властивості); конкретні (мисляться окремі предмети - філософ, співак, актор); негативні (поняття в яких мисляться ознаки, що не належать предмету – не мокрий, не охайний);позитивні (ознаки, які належать предмету – шахрай); відносні (поняття, в якому зміст одного розкривається через протилежне поняття); безвідносні (зміст в поняттях відкривається сам, без допомоги інших.
17)Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ – поділ, членами якого є два суперечних поняття.
Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержуються лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей – на нації і ненації. Графічна зображення дихотомії здійснюється дуже просто: круг, яким позначається обсяг поділюваного поняття, ділиться навпіл; одна половина цього круга зображує обсяг відповідного позитивного поняття, а друга - обсяг негативного (заперечного) поняття. Проста і сама “технічна” процедура здійснення дихотомічного поділу: обравши будь-яке поняття (не поділюване, а позитивний його різновид) і відповідне йому слово, додаємо до цього слова частку “не” – і поділ здійснено.
Судження як форма мислення.Судження і речення. Судження, як форма мислення.Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної дійсності. Судження може бути або істинним або хибним. Істинне є таке судження, яке правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді (Суд – орган правосуддя). Хибне – навпаки(Крадіжка – не є злочин). Судження складається із суб’єкта, предиката і зв’язки. Суб’єкт – це те, про що йдеться у судженні – S. Предикат(Р) – це те, що мовиться у судженні про предмет думки, є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. S і Р називаються термінами судження. Зв’язка в судженні є відображенням зв’язку, існуючого між предметом думки та певною властивістю. Виражається такими словами, як є, не є тощо. Наприклад: Правові відносини є вольові відносини. S – Правові відносини, Р – вольові відносини, зв’язка – Є. За складом S і Р судження поділяються на прості та складні. Прості – судження, яке складається з одного S і Р. Складні – наявні кілька S і Р. Складаються із простих суджень.Судження і речення.
Кожне судження виражається у формі граматичного речення. Про те не всяке речення виражає судження. Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого-небудь про що-небудь. Тому, якщо у реченні щось стверджується або заперечується, то воно виражає судження, а якщо ні – то не виражає. Судження – категорія логічна, а речення – категорія граматична. Судження є завжди тричленним – S, Р і зв’язка. Речення не завжди тричленним – одночленне(світає, морозить), двочленне(Дощ іде.), многочленне(Київ є найкрасивіше місто України). Речення бувають розповідні, питальні та спонукальні. Розповідні(Експерт не є свідок) речення є судженням. Сутність питального речення полягає у постановці питання(Петренко співучасник? – ми не стверджуємо і не заперечуємо), а спонукального – у виражені спонуки(Подайте води, Відійдіть – також). Отже вони не є судженнями.
19)Логіка запитань та відповідей.
Логіка запитань і відповідей
Питання – це висловлена у формі питального речення думка, яка направлена на виявлення яких-небудь фактів, або уточнення, або доведення знань.
Пізнавальна функція питання реалізується в формі відповіді на поставлене питання.
Відповідь – це нове знання, яке складається із понять і суджень. Постановка питання передує любому пізнавальному процесу.
Розглянемо деякі різновиди питань, ділення будемо проводити на такій основі, як структура і функції: вірно і невірно поставлені питання. Вважають, що у вірно поставленому питанні є певна основа, яка є істинною, несуперечливою. Не вірно поставлене питання – це питання в якому немає основи, яка є істиною суперечливою.
Наприклад: Не вірно поставлене питання, основа не правильна.
А, що буде після комунізму?(ще не побудований комунізм, а вже запитують, що буде після нього).
Питання діляться на уточнюючі і поповнюючи.
Уточнюючі питання – це направлені на виявлення істинності вираженого в цьому судженні. Наприклад: Чи дійсно виникло життя на Землі?
Поповнюючи питання – це питання, яке направлене на виявлення нових властивостей тих чи інших предметів. Наприклад: Хто був засновником Петербургу? Де в Сумській обл. можна знайти корисні копалини? ХТО? ДЕ? КОЛИ? ЯК?
Прості і складні питання: Просте питання – це питання, яке не включає в себе інші питання. Складне питання – це те яке включає в себе інші питання.
Приклад складного питання: Вірно, що холодна зброя може бути колючою або ріжучою?
Відповіді на питання. Бувають істинні і хибні.
Хибна – містить інформацію, яка не відповідає дійсності.
Істинне – питання, яке відповідає дійсності.
Існують відповіді прямі і непрямі:
Пряма відповідь – коли людина відповідає безпосередньо на питання.
Непряма відповідь – відповідь вимагає доповненої інформації.
Коротка відповідь – яка відповідає так або ні.
Розгорнута відповідь – це відповідь, в якій повторюється елементи питання.
20)Відношення між судженнями.Логічний квадрат. Відношення між судженнями А, Е, І, О прийнято відображати в логіці у вигляді “логічного квадрата”.
Відношення протилежності, або контрарності, виконується для суджень А і Е, що розміщені на верхній стороні квадрата. Контрарні судження можуть бути одночасно хибними, але ніколи не можуть бути одночасно істинними. Наприклад, якщо судження «Усі студенти нашої групи курять» (S А P) хибне, то судження «Жоден студент нашої групи не курить» (S Е P) буде або істинним, або хибним у залежності від складу студентів групи. Відношення підпротилежності (субконтрарності) — це відношення, що виникає між частковими судженнями І та О. Cубконтрарні судження можуть бути одночасно істинними, але ніколи не можуть бути одночасно хибними. Якщо одне субконтрарне судження хибне, то інше з необхідністю істинне.
Відношення підпорядкування (субординації) мають місце між судженнями А — І та
Е — О. Загальне судження називається підпорядковуючим судженням, а часткове судження — підпорядкованим. Якщо підпорядковуюче судження істинне, то і підпорядковане судження завжди істинне; якщо підпорядковуюче судження хибне, то підпорядковане не визначене — воно може бути як істинним, так і хибним..
Наприклад, якщо судження «Усі студенти нашої групи — відмінники» (S А P) хибне, то судження «Деякі студенти нашої групи відмінники» (S І P) — істинне..
Діагоналям квадрата відповідають відношення суперечності (контрадикторності). Відношення суперечності виникає між судженнями А і О та судженнями Е і І. Контрадикторні судження ніколи не можуть одночасно бути ані істинними, ані хибними. Якщо одне контрадикторне судження істинне, то інше з необхідністю хибне, і навпаки
«Усі законослухняні громадяни платять податки» (S А P) істинне, то судження «Деякі законослухняні громадяни не платять податки» (S О P) буде хибним.
21)Прості судження,їх види і склад Прості судження, у залежності від того, що вони відображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням.
Атрибутивним судженням судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки. Структуру атрибутивних суджень, у яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою 5 є Р
Приклади атрибутивних суджень: «Цукор солодкий»; «Норми права мають примусовий характер»; «Суд не утворює нового права» тощо.
Судження відношення — це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками. Структура суджень із відношеннями може бути виражена формулою aRb «Київ західніше від Харкова»; «Київ більший за Львів»; «Наука — протилежна релігії».
Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові.
Судження існування (екзекстенціальні судження — від латинського слова existentia — існування) — це такі судження, в яких утверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Наприклад: «Матерія існує», «Світ існує», «Безпричинних явищ не буває»,. Структура цих суджень може бути виражена формулою: «5 еР», «S не є Р».
Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує.
22)Класифікація суджень. Прості судження, у залежності від того, що вони відображають – властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням. Атрибутивні судження – судження, в якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки (цукор солодкий). Судження відношення – це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками (Наука – протилежна релігії). Особливий клас простих суджень утворюють судження існування – судження, в яких стверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета (Матерія існує. Світ існує).
23)Модальність судження. За поділом по модальності судження слід розрізняти два плани: план буття(об’єктивна модальність), план обґрунтування думки (логічна модальність). За об’єктивною розрізняють судження дійсності, можливості та необхідності. Судження дійсності – це таке судження, яке відображає щось як вже існуюче в дійсності(Петров засуджений за вбивство.). Судження можливості – це судження, яке відображає реально існуючу, але ще не реалізовану можливість(Можлива образа дією). Судження необхідності – судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета або зв’язку між предметами і явищами(Політика не може мати першості над економікою). За логічною модальністю – проблематичні(імовірні) та достовірні. Проблематичне – таке судження, в якому якась ознака стверджується або заперечується, щодо предмета думки тише здогадно(Тут, імовірно, був підпал). Формула: «S, імовірно, є Р», «S, імовірно, не є Р». Достовірне судження – таке судження, щодо якого з певною визначеністю відомо, що ознака, про яку ідеться у судженні, дійсно належить або не належить предмету думки.
24)Розподіленість термінів у судженнях. 1. У загальностверджувальних судженнях типу А (формула «Всі S є Р») суб'єкт завжди розподілений, а предикат у більшості випадків — нерозподілений. Оскільки обсяг суб'єкта загальностверджувального судження повністю включається в обсяг предиката, останній може бути або рівним обсягу суб'єкта, або ширшим від нього. 2. У частковостверджувальному судженні типу І («Деякі S є Р») розподіленість і суб'єкта, і предиката не можна визначити суто логічними засобами, тобто за структурою. Тут обсяг суб'єкта судження лише частково включається в обсяг поняття «ті, хто розрізняє кольори», тобто суб'єкт тут мислиться не в повному обсязі .3) Узагальнозаперечному судженні типу Е (формула «Жодне S не є Р») і суб'єкт, і предикат розподілені. Це зумовлено тим, що обсяг суб'єкта повністю виключається з обсягу предиката (про це свідчить кванторне слово «жоден»), а обсяг предиката повністю виключається з обсягу суб'єкта (про це свідчить зв'язка «не є»). 4) У частковозаперечних судженнях О суб'єкт є нерозподіленим (за винятком деяких випадків), а предикат завжди розподілений, оскільки мислиться в повному обсязі, тобто його обсяг повністю виключається з обсягу суб'єкта..
25)Логічна символіка в утворенні складних суджень.
Логічна символіка в утворенні складних суджень.
Мова логіки висловлювань має в своєму розпорядженні певні знакові засоби,за допомогою яких можливо здійснювати переклад міркувань природної мови на мову логіки висловлювань з метою їх подальшого аналізу.
1)пропорційні знаки-знаки для позначення простих речень природної мови(А,В,С..)Кожний знак є простим висловлюванням
2)Знаки логічних сполучників-знаки,які виконують схожу функцію,що і граматичні сполучники:повязують декілька простих висловлювань і створюють складне висловлювання.
Конюкція-замінює сполучни «і»
Диз’юнкція- замінює сполучник «або»
Імплікація-замінює «якщо..,то»
Еквіваленція – «якщо і тільки якщо
Заперечення- «невірно,що»»
26Поняття про складні судження.Види складних суджень. Складні судження – це судження, які складаються із простих суджень. Прості судження в складних з’єднуються сполучниками: і – «Λ». Тобто А Λ В – конюкція. Наприклад: Київ – столиця України і місто, яке лежить на Дніпрі; або – «V». Тобто А V В – диз’юнкція. Сполучник «або» вживається в з’єднувально-розділовому (Спортсмен отримав перемогу або тому, що сильно пощастило або він прийняв допінг) та в розділовому (11 – число парне або не парне); якщо то – «→». Тобто А → В – імплікація.(Якщо ми вивчаємо логіку, то ми підвищуємо культуру мислення); тоді і тільки тоді, коли - «Ξ». Тобто А Ξ В – еквіаленсія. (Особа може називатися злочинцем тоді і тільки тоді, коли буде це встановлено судом). Складні судження поділяють на умовн і та безумовні.
Умовні (імплікативні) судження – це судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок з’єднуються з допомогою логічного сполучника “ якщо…, то…”.
Безумовні (еквівалентні) судження поділяються на єднальні, розділові, поділяюч і та множинні.
В єднальних (кон'юнктивні) судженнях, на відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Наприклад: “Т.Г. Шевченко – геніальний поет і талановитий майстер живопису”.
У предикаті розділового (диз’юнктивні) судження, як і в предикаті єднального вказується на дві чи більше ознак.
Поділяючі судження належать до розділових. Їх специфіка полягає в тому, що в них дається повний перелік різновидів предмета думки. Наприклад: “Ліси бувають листяними, хвойними і мішаними”.У множинних судженнях суб’єкт завжди є складеним, а предикат – як складеним, так і простим. Наприклад: “Залізо, мідь, золото, свинець та деякі інші м
27)Таблиця істинності. Для кожного складеного вислову (логічного вираження) можна побудувати таблицю істинності, яка визначає його істинність або хибність при всіх можливих комбінаціях вихідних значень простих висловів (логічних змінних).
28)Умовивід як форма мислення. Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання. Умовивід складається із засновків та висновку. Засновки – це судження, із яких виводиться нове знання. Висновок – судження, виведене із засновків. Наприклад: Будь - який злочин суспільно небезпечний. Крадіжка є злочином. Отже, крадіжка є суспільно небезпечною. У будь – якому умовиводі слід розрізняти три види знань: 1)Вихідне знання, те з якого виводиться нове знання – воно міститься в засновках умовиводу. 2) Висновкове знання – міститься у висновку. 3) Обгрунтовуюче знання – знання котре, пояснює правомірність висновку із засновків. (міститься в аксіомах). Умовиводи бувають безпосередніми(знання етали тонуть у воді”Кожне судження завжди виражається у формі граматичного речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.
, які здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів або явищ) та опосередковані(знання,які виводяться з наявних, раніше здобутих знань).
29)Загальна характеристика видів умовиводів. логіка розрізняє насамперед:4 безпосередні умовиводи – висновок будується лише на одній посилці Наприклад, “Петров викликаний до суду у якості свідка, тому він зобов’язаний давати свідчення”;4 опосередковані – висновок будується на кількох посилках: “Всі рідини пружні. Ртуть – рідина (за звичайних умов). Відповідно ртуть має пружність”;У свою чергу виділяють такі види опосередкованих умовиводів:4 дедуктивні – рух думки йде від загальної закономірності до часткового випадку (Всі люди смертні. Аристотель – людина. Аристотель – смертний.); Серед дедуктивних опосередкованих умовиводів виділяють зокрема силогізми – висновок базується на двох посилках, які є судженнями і зв’язані з загальним для них поняттям (Всі юристи опікуються правом. Захарченко – юрист. Захарченко опікується правом.). Крім силогізмів виділяють також умовні і розподільні мовиводи; 4 індуктивні - рух думки йде від часткових випадків до загальної закономірності (Україна – країна Європейського континенту. Білорусь - країна Європейського континенту. Обидві країни – європейські);4 традуктивні (за аналогією) - рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Вони обов’язково мають імовірнісний характер. (На планеті Марс існують певні кліматичні умови, які приблизно однакові з земними. На Землі є життя. Можливо (за аналогією) на Марсі є життя);
30)Безпосередні умовиводи. Безпосередній умовивід – це такий умовивід, в якому висновок робиться з однієї посилки. Наприклад: Будь – який злочин є правопорушення. Висновок: Деякі правопорушення є злочином. Висновок ми здобуваємо за допомогою перетворення судження. Проте безпосередній умовивід не може бути зведеним до простої зміни однієї лише форми судження, він зачіпає і зміст думки, робить її визначенішою, яснішою, точнішою. Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, об’єднання, протиставлення та перетворення.
31)Дедуктивні умовиводи:сутність і види. Дедуктивним (від латинського слова deductio – виведення) називається умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому.У дедуктивному умовиводі думка рахується від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію звичайно визначають як умовивід від загального до часткового. Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок; 2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення. Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів. Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а вірогідним, то й висновок у такому випадку буде вірогідним і не може бути достовірним. Розрізняють такі типи дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями. Розподільно-категоричним силогізмом називається такий умовивід, у котрому більший засновок є судженням розподільним, а менший – категоричним. Умовно-розподільним силогізмом або лемантичним силогізмом називається силогізм, у котрому більший засновок є судженням умовним, а менший розподільним.
32)Індуктивні..умовиводи. Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання…частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу,про клас в цілому. Індукція це умовивід від часткового до загального. Повна індукція — індуктивний умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предметові класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цього класу.(Меркурій обертається навколо Сонця. Венера обертається навколо Сонця. Земля обертається навколо Сонця. Марс обертається навколо Сонця, Відомо, що Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон вичерпують усю множину планет…Сонячної….системи.Отже, всі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця.) Неповна індукція — індуктивний умовивід, у якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки деяких предметів цього класу. (Залізо — електропровідне, Мідь — електропровідна, Срібло — електропровідне,--- Отже, всі метали — електропровідні). Неповну індукцію поділяють на популярну (народну) і наукову.
Популярна індукція — неповна індукція через простий перелік за відсутності суперечного випадку. Наукова індукція — неповна індукція, в якій на підставі пізнання необхідних ознак деяких предметів певного класу робиться загальний висновок про всі предмети цього класу. математичну індукцію, яка ґрунтується на специфіці будови і властивостях натурального ряду чисел.---Схема----математичної---індукції:Якщо Р(1); Якщо Р(п), то Р(п+1); Отже, V х Р(х).
33)Умовиводи із суджень з відношеннями. Умовивід, засновки і висновок якого є судженнями з відношеннями, називається умовиводом з відношеннями. (Коля — брат Петра. Іван закінчив академію раніше Семена. Петро — брат Сергія). Семен закінчив академію раніше Артура. Коля — брат Сергія. Іван закінчив академію раніше Артура. Такі умовиводи спроможні лише тоді, коли відношення підпадають під принцип транзитивності (перхідності). В протилежному випадку маємо нісенітниці. (Микола любить Олю. Оля любить Петра. Микола любить Петра (?!)) До речі, саме внаслідок нетранзитивності багатьох правових відносин суттєво обмежене застосування математики до права, хоча останнім часом такі спроби починають з’являтися.
34)Умовні ірозділові умовиводи.Умовно-розділові умовиводи. Умовні і розділові умовиводи.Умовно-розділові умовиводи.
Умовно – категоричні умовиводи, в яких один засновок умовне судження, а інший – категоричне судження.
Наприклад:Якщо туман розвіється, то виліт літака здійсниться.Туман розвіявся.Отже, виліт літака здійсниться.
Розділово – категоричні умовиводи – це умовиводи, які складаються із одного засновку, який є розділовим судженням і висновку, який є теж категоричним.Наприклад:Умовиводи бувають індуктивними або лекція цікава.Отже, дана лекція не корисна.Висновок невірний, бо сполучник ″або″ застосовується в з’єднувально - розділовому значені.
Умовно – розділові умовиводи – це умовиводи до складу яких входять умовні і розділові судження, які є засновками, а висновки можуть бути або категоричними або розділовими.
35)Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків між явищами. Як правило, індуктивні умовиводи встановлюють наявність між об'єктами і явищами причинно-наслідкових зв'язків. Існують п'ять основних методів установлення причинних зв'язків: метод єдиної схожості; метод єдиної відмінності; з'єднаний метод схожості і відмінності; метод супровідних змін; метод залишків.1--- Метод схожості називають методом знаходження загального в різному;2--- Метод відмінності називають методом знаходження різного в схожому, бо порівнювані випадки збігаються один з одним за багатьма властивостями;3--- Зєднаний метод схожості й відмінності показує сама назва, це метод являє собою комбінацію попередніх двох методів;4---Метод супутніх змін Цей метод застосовується при аналізі випадків, у яких має місце видозміна однієї з попередніх обставин, супроводжувана видозміною досліджуваної дії;5---Метод залишків Застосування цього методу пов'язане з установленням причини, що викликає певну частину складної дії за умови, що причини, котрі викликають інші частини цієї дії, вже виявлені.
36)Простий категоричний силогізм:фігури і модуси. ПКС складається із 3 термінів. Один із засновків є більшим, а інший менший. Більший – входить Р. Менший в який входить S. Фігури і модуси ПКС. ПКС має 4 фігури. Кожна фігура відрізняється від інших положенням М. Вірні модуси 1, 2, 3, 4 фігур: 1) ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО; 2) ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО; 3) ААІ, АІІ, ІАІ, ЕАО, ОАО, ЕІО; 4) ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО. Правила термінів: 1) У силогізмі повинно бути 3 терміни, не більше і не менше. (Приклад коли порушується дане правило – (А) Стародавні греки(М1) здійснили великий(Р) внесок в розвиток філософії. (А) Спартанці (S) - стародавні греки. У даному судженні 4 терміни, отже, висновок не витікає, бо порушено 1 правило. 2) Середній термін (М) повинен бути розподілений хоча б в одному із засновків. Якщо це не так, то висновок не витікає ((А) Усі юристи вивчають кримінальне право (М -). (А) Петренко вивчає кримінальне право (М -). Отже, висновок не витікає.) 3. Якщо термін не розподілений у засновках, то він не може бути розподілений і у висновку. Правила засновків: 1) Із двох суджень, які є частковими висновок не випливає ((І) Деякі планети сонячної системи мають атмосферу. (О) Деякі планети не мають сонячної системи. Висновок не випливає. 2) Із двох суджень, які є заперечу вальними, висновок не витікає((Е) Жоден брехун не заслуговує довіри. (О) Деякі депутати не є брехунами. Висновок не витікає. 3) Якщо 1 із засновків є судженням частковим, то і висновок повинен бути частковим ((А) Усі метали хімічні елементи. (І) Деякі метали – благородні. (І) Отже, висновок: деякі благородні предмети – хімічні елементи). 4)Якщо 1 із засновків є заперечу вальним, то і висновок повинен були судженням заперечу вальним((Е) Суддя, який є родичем потерпілого не може розглядати судову справу. (А) Суддя М є родичем потерпілого. (І) Отже, суддя М не може розглядати судову справу.).
37)Правила простого категоричного силогізму.
правила простого категоричного силогізму:
У кожному силогізмі має бути тільки три терміна – не більше й не менше. Наприклад:
Закони об’єктивні, вони не залежать від волі й бажання людей.Конституція є закон.Отже, конституція не залежить від волі й бажання людей.
Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків. Наприклад:
Деякі соціальні норми (М) є правовими (Р).Норми моралі (S) є соціальними нормами (М).
Термін, не розподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку. Наприклад:
Мова (М) не є надбудовою (Р).Мова (М) – суспільне явище (S).
Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку. Наприклад:
Жоден свідок у справі (М) не знав потерпілого (Р).Іваненко (S) не був свідком у справі (
Якщо один засновок заперечний. То й висновок має бути заперечним. Наприклад:
На обвинуваченого (М) не може бути покладено обов’язок доведення своєї невинності (Р).Петренко (S) – обвинувачуваний у справі (М).Отже, на Петренка (S) не може бути покладено обов’язок доведення своєї невинності (Р).
Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку.
Якщо один із засновків частковий, той й висновок має бути частковим. Наприклад:
Деякі громадяни (М) не є дієздатними (Р).Кожен громадянин (М) є правоздатним (S).Отже, деякі правоздатні (S) не є дієздатними (Р).
38)Скорочений силогізм. Ентимема - це умовивід, в якому пропущений один із засновків або висновок. Наприклад: Ми - громадяни України. Отже, ми маємо право на свободу. В даному умовиводі пропущений засновок. Форма: Усі S є M | Усі S є P. Пропущено усі М є Р.
39)Складні і складноскорочені силогізми.
СКЛАДНІ І СКЛАДНОСКОРОЧЕНІ СИЛОГІЗМИ.
Складним силогізмом(полісилогізмом) називаються два або декілька простих категоричних силогізмів, зв’язаних друг з другом таким чином,що висновок одного із них стає засновком іншого.Розрізняють прогресивні і регресивні полісилогізми. В прогресивному полісилогізмі висновок попереднього силогізму стає більшим засновком наступного силогізму
(Все А є В
Значить,все С є В
Все Д є С
Все Д є В
Все Е є Д
Все Е є В)
Регресивний полісилогізм-це такий складний силогізим,в якому висновок попереднього силогізму стає меньшим засновком наступного силогізму.
(b→ c,a→ b,c→ d,a→ c| - a →d.)
Епихейремою у традиційній логіці називають такий складноскорочений силогізм, обидва засновки котрого представляють собою скорочені прості категоричні силогізми(ентимеми). Приклад епіхейреми: Благородний труд(А) заслуговує поваги (С),так як благородний труд (А) сприяє прогресу суспільства.
Труд вчителя(Д) є благородний труд (А), так як тред вчителя(А) полягає в навчанні дітей(Е)
Труд вчителя(Е) заслуговує поваги(С)
40.)Аналогія як вид індуктивного умовиводу.Структура аналогії.Аналогія — традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.(прикладом аналогії властивостей є міркування, згідно з яким на Марсі існує життя. Виявивши властивості, за якими Марс подібний до Землі, і знаючи, що на Землі є життя, припускають, ніби Марс подібний до Землі і за цією властивістю.) Строга,нестрога і хибна.
41)Види аналогії:Строга,нестрога і хибна аналогія. Характерною ознакою строгої аналогії є наявність необхідного зв’язку між схожими ознаками і ознакою, що переноситься. Схема строгої аналогії така: Предмет А має ознаки авсdе;Предмет В має ознаки авсd» За сукупністю ознак авсd неодмінно наступає е. Предмет В обов’язково має ознаку е. Строга аналогія часто застосовується у наукових дослідженнях та математичних доведеннях. На відміну від строгої аналогії, нестрога аналогія дає не достовірне, а лише вірогідне знання. Для підвищення вірогідності висновків за нестрогою аналогією слід дотримуватись таких правил:1) число загальних ознак має бути якомога більшим;2) необхідно враховувати ступінь істотності схожих ознак;3) загальні ознаки повинні бути якомога різноріднішими;4) слід враховувати і суттєвість пунктів відмінності. Якщо предмети відрізняються за суттєвими ознаками, то висновок за аналогією може бути хибним.5) ознака, що переноситься, повинна бути того ж типу, що і схожі ознаки.
42)Гіпотеза:поняття та види. Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Логічна структура гіпотези складна. Вона не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона – система суджень понять і умовиводів. В розвитку гіпотези виділяють 2 стадії: 1)Висунення її на основі тих чи інших фактів; 2) доведення гіпотези або перевірка. Якщо гіпотеза достатньо обґрунтована фактами, вона може перетворитися в теорію.
43)Побудова і доведення гіпотези. Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією. Передбачення про причину, що пояснює певне коло фактів, складає перший етап побудови гіпотези. Другий етап у логіці побудови — дедуктивне виведення наслідків з припущеної причини і зівставляння їх з дослідними фактами. Третій етап логічного зіставлення гіпотези дає завдяки ретельній перевірці її підтвердження чи спростування.Через вірогідний характер гіпотеза вимагає перевірки (доведення). Доведення — це виведення одного знання з іншого, істинність якого раніше встановлена і перевірена практикою. Доведення як особливий логічний спосіб обґрунтування істини має свою будову і склад. В якому вирізняють 3 складові:: Теза — це твердження, яке потрібно довести. Теза — центральний пункт доведення. Протиставлюване тезі положення є судженням, що суперечить йому, і називається антитезою;: Аргументація — це сукупність умовиводів, необхідних для логічного виведення тези з основи:: За способом аргументації докази поділяються:: Прямим називається доказ, у якому теза обґрунтовується аргументом без використання суперечних тез і припущень. Непрямим називається доказ, у якому істинність тези обґрунтовується із застосуванням суперечного тезі припущення (антитези).
44)Сутність логічної аргументації.Характеристика логічних аргументів.
Аргументація-спосіб міркування,який включає в себе доведення і спростування,в процесі котрого створюється переконання в істинності тези й хибності антитези як у того,хто--доводить,так—і—у---його---опонентів.Ціллю аргументації є обґрунтування доцільності прийняття тези, показ її важливого значення в даній життєвій ситуації.
Аргументи-ті істинні судження,якими користуються при доведенні тези.
В теорії аргументації «аргумент» включає в себе не тільки аргументи, підтверджуючі істинність тези,а й аргументи, що обґрунтовують доцільність його прийняття, переваги, що демонструють, у порівнянні з іншими подібними пропозиціями.
Існує----декілька----видів---аргументів:1. засвідчені одиничні факти. До такого роду аргументів належить так званий фактичний матеріал, тобто статичні дані про населення, території---держави,----научні----дані,2.визначення----як----аргументи----доказу.3.аксіоми й постулати. Аксіоми-це судження, які приймаються в якості аргументів без доказів.
4. раннє доведені закони науки і теореми як аргументи доведення. В якості аргументів доведення можуть виступати раннє доведені закони фізики,хімії,біології і інших наук,теореми математики.
45)Поняття версії. Версією в юридичній практиці називається одне з можливих припущень, які пояснюють злочинну подію в цілому або окрему його частину. Версія – це ж та сама гіпотеза в юридичній науці, але вона дещо відрізняється. Тим, що гіпотези можуть існувати і вироблятись декілька років.
46)Доведення:сутність і структура.
Доведення – логічна операція, яка полягає в обґрунтуванні істинності якоїсь думки чи положення за допомогою інших думок, істинність яких доведена раніше. Поняття вживається в декількох значеннях (омоніми): 1) Доведення – наведення фактів, аргументів; 2)Вживається, коли здійснюється пошук джерел; 3) Це логічна операція встановлення істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яки встановлена раніше. Бувають доказ і судовий доказ. Структура доведення. Визначається відповідно до таких питань: Що доводиться? Чим доводиться? Як доводиться? Відповідно доказ включає такі елементи: теза(що доказується), аргументи (дані), демонстрація (як доводиться). Теза - положення, яке потрібно довести, складається з 1 чи більше суджень. Аргументи – положення, за допомогою яких обґрунтовується істинність тези. Використовуються факти. Демонстрація – посередник між тезою та аргументом, вона показує логічну послідовність переходу від аргументів до тези. Може мати форму і індуктивного і індуктивного умовиводу.
47)Спростування:його основні види. Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або протиспособу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способиспростування: спростування тези; спростування аргументів; спростування зв'язку тези з аргументами. 1.. Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростовуваній… Теза може бути спростована завдяки виведенню з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведенням тези до абсурду (безглуздості) .2.. Спростування аргументів-- Спростування досить часто спрямоване безпосередньо не проти тези, апроти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різнимиспособами-- Шляхом доведення хибності аргументів-- Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обгрунтовуєтьсявисунута теза, є для тези недостатньою-- Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними-- Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обгрунтовується висунута теза, є неякісним. 3. Спростування зв'язку тези з аргументом.Суть цього способу спростування полягає в доведенні неспроможностідемонстрації.48)Правила доведення і спростування. 1.Теза яка доводиться або спростовується повинна бути чіткою та ясною. Не повинна бути двозначною. Наприклад: Стародавні греки зробили внесок у розвиток філософії. Не визначено про яких греків іде мова, не визначено зміст поняття «великий внесок». 2.Стосовно аргументів, то вони повинні бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від істинності тези. 3.Мають бути достатньою підставою для тези, яка обґрунтовується або спростовується. Наприклад: Громадян М причетний до злочину (ТЕЗА). / М раніше мав судимість; Перебував в даному місті під час вчинення злочину; Громадянин М 3 дні не виходив на роботу під час скоєння злочину; Слідчий довго не міг найти громадянина М (АРГУМЕНТИ). / Громадянин М причетний до скоєння злочину (ВИСНОВОК).
49)Логічна аргументація в роботі юриста.
Логічна аргументація в роботі юриста.
Людське мислення підпорядковується логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їх мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібноЗнання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Мислити логічно - це значить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обгрунтованості висновків. Логічна грамотність - необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професіональний рівень дослідження правових явищ. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необгрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно і обгрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення в роботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку. Досвідченим юристам нетяжко знайти "логічні дірки" в законах, що допомагає їм опираючись на слабкі місця в законі успішно вести свою справу. Це і недолік, і професійна удача. Недолік зі сторони недосконалого логічного складання законів в суджень і висловлювань, якими і може скористатися, наприклад, юрист-адвокат. Логіка допомагає широкому знанню законів виведення із певного ряду законів нового погляду на речі, які розглядаються і які керуються законом.
50. Логіка і юриспруденція.
Питання про значення логіки для права, про співвідношення цих двох наук довгий час привертало увагу логіків, філософів, юристів. Протягом багатьох віків видавалися праці, присвячені його дослідженню. Відтоді минуло багато часу, але інтерес до цього питання не зник. Воно й сьогодні залишається актуальним, про що свідчить його активне обговорення науковцями на сторінках багатьох видань як правової, так і логічної спрямованості.Вважається, що саме ця праця започаткувала новий напрямок логічних досліджень, а саме — деонтичну логіку, або, як її ще називають в літературі, логіку норм.Окрім цього напрямку логічних досліджень безпосереднє відношення до права мають також такі розділи сучасної логіки, як темпоральна логіка, епістемічна логіка, логіка дії, логіка взаємодії, логіка запитань та відповідей тошо.По-перше, ця дисципліна формує логічну культуру правознавця, допомагає йому в складних ситуаціях правової діяльності мислити правильно, швидко знаходити логічні помилки у своїх міркуваннях та у міркуваннях інших людей, грамотно їх спростовувати.Отже, логіка — це своєрідне знаряддя для тренінгу розуму.По-друге, значення логіки для студентів-юристів полягає у тому, що методи логічного аналізу можуть застосовуватися для витлумачення законодавства.Отже, методи логіки можуть виступати методами витлумачення правових текстів.По-третє, значення логічних знань для юристів полягає у тому, що методи сучасної логіки сьогодні з успіхом можуть використовуватися для дослідження наукових проблем у правознавстві. Завдяки їм стає можливим логічне моделювання правової проблематики, що дозволяє перевести змістовні міркування з тієї чи іншої проблеми з неточної природної мови на точну мову логіки.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 39 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |