Фашизм, неофашизм.

· расизм (зневажання представників іншої (не білої) раси);

· шовінізм (зневажання інших етносів, націй);

· антисемітизм (зневажання єврейства);

· антибільшовизм (зневага до комуністів);

· антидемократизм (боротьба з капіталістами Заходу та Америки).

Таким чином, пріоритетом фашистської ідеології є відродження величі нації, відновлення її чистоти, ренесанс національного панування завдяки реорганізації держави, економіки та суспільства.

Для досягнення цієї мети передбачаються наступні засоби:

1. крайній націоналізм (велич нації) (віра, що існує виразно визначена нація, яка має власні риси, культуру, власні інтереси, які не співпадають з іншими націями);

2. утвердження антиліберальної і авторитарної держави, де домінує одна партія, яка діє силовими методами;

3. тотальний контроль партією громадських структур, засобів масової інформації, інших агентів соціалізації (військо, освіта, церква);

4. державне (етатистське) регулювання економіки, відмова від саморегульованого ринку;

5. харизматичний лідер (дуче, фюрер), що втілює «справжні інтереси» мас і надихає їх на дію;

6. популістські методи політичної пропаганди, засновані на ірраціональних та міфологічних аргументах.

Після 2 Світової війни цей термін часто вживали з префіксом нео-, (неофашизм) характеризуючи тих, кого вважали за наступників фашистів. Насамперед, це наступні організації:

· Італійський соціалістичний рух (з 1994 р. Національний альянс);

· Республіканська партія Німеччини;

· Національний фронт у Франції;

· Фаланґа в Іспанії;

· перонізм в Аргентині;

· організація «Пам’ять» в Росії.

Відомий західний письменник Умберто Еко твердить про низку ознак «Ур-Фашизму» - фашизму як вічного та універсального явища. Адже сучасні праворадикальні неофашистські структури продовжують пропагувати ідеї А.Гітлера та Б.Мусоліні.