Читайте также:
|
Визначивши суть поняття «політична еліта», основні напрями його обґрунтування, можна розглядати структурні питання. Безперечно, еліти — це складна ієрархізована структура, яка випливає зі самої суті еліти та великої соціально-політичної диференціації суспільства, що складається з нерівних між собою груп та осіб.
перший поділ еліти на два типи: відкриті і закриті еліти. До відкритого типу еліт належать усі ті еліти, які допускають поповнення своїх рядів насамперед «знизу догори», а також завдяки окремим представникам з інших еліт. Так відкриті еліти внутрішньо оновлюються, що стає гарантом їх стабільності.
У закритих елітах поновлення рядів відбувається повільно, доступ до них заформалізований, складний. Члени закритих еліт повільно адаптуються до вимог життя, що змінюється, для їх політичної діяльності характерні незмінність форм і методів. Такі еліти притаманні етносам, які вже пройшли акматичну фазу, перебувають в інерційній, навіть у меморіальній фазі. Закриті еліти ортодоксальні, вони значно рідше йдуть на компроміси, важко погоджуються на прихід до них «знизу». Це радше виняток, аніж правило.
З іншого боку, відкритість і закритість еліт залежать і від типу політичного режиму, що панує у даному етносі. Як звичайно, тоталітарно-авторитарним режимам більше притаманні закриті еліти, ліберально-демократичним — відкриті. Правда, чимало тут залежить і від того, в якій фазі етнічного розвитку перебуває даний етнос. Якщо це акматична фаза, то тривалість тоталітарно-авторитарного режиму невелика (не більше двох поколінь), а тому час існування закритого типу еліти теж не такий значний. Ця проблема досить цікава, однак мало досліджена.
Подальший тип поділу еліт — це легітимні й нелегітимні еліти.
Панівним методом реалізації влади в легітимних еліт є переконання, компроміси при пропорційно значно менших примусі, насильстві тощо. У нелегітимних еліт навпаки — питома вага переконання, згоди незначна, зате
панують насильство, примус, оскільки еліта позбавлена підтримки мас. Зрозуміло, що жодна еліта не має монополії легітим-ності, за неї треба боротися, однак сам характер політичного режиму детермінує легітимність і нелегітимність еліт. Легі-тимність же, здобута важкою працею, може бути з часом втрачена, натомість із переродженням, трансформацією режиму легітимність можна набути.
Деякі вчені пропонують на цій основі ще детальніший поділ типів еліт. Це еліти фрагментовані, нормативно інтегровані та еліти, інтегровані ідеологічно.
До перших належать еліти, яким притаманні мінімальний рівень структурної інтеграції, невеликий обсяг нормативного консенсусу, немає згоди щодо загальних правил політичної діяльності, відсутній поділ на фракції, мало єдності щодо будь-яких вартостей політичних інститутів. Це еліти, які боряться самі зі собою, не довіряють собі навзаєм, б'ють, як то кажуть, «по своїх», унаслідок чого така політична система стає нестабільною. До другого типу належать еліти, де панує переважно високий рівень структурної згуртованості, достатній нормативний консенсус, де діють диференційовані фракції, згода щодо спільних правил діяльності, певна погодженість щодо інституційних вартостей. Методом діяльності таких еліт найчастіше є компроміс. Це провадить до стабільності політичної системи та панування демократично-ліберальних вартостей, такого ж режиму влади. Третій тип еліт характеризується тісною інтегрованістю структур, єдністю системних вартостей, нормативною чіткістю, політичне життя контролюється фракціями й партіями, панує нав'язана елітою загальна згода. Це характерно для тоталітарно-авторитарних режимів53. Окрім таких типів еліт, у повоєнній Європі дуже поширеним став поділ ідеологічний: еліти демократичні, ліберальні, відтак, відповідно, авторитарні, тоталітарні. За основу поділу брали ідеологічні концепції і системи етичних та естетичних вартостей, різноманітність типів культур.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 220 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |