Читайте также:
|
Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб´єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов´язані насамперед із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами розвитку суспільства.
Політичні конфлікти — різновид соціальних конфліктів. Під останніми розуміється зіткнення протилежних поглядів, збігання інтересів і дій окремих людей та їхніх спільностей — професійних і соціальних груп, класів, етносів, конфесійних та інших організацій і груп, держав, блоків їх, регіонів та ін.
Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у його теорії зробили Аристотель, Т. Гоббс, H. Maкіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, M. Вебер. За всієї різноманітності підходів спільним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в конкретному суспільстві. Так, Т. Гоббс значне місце в утворенні держави відводив конфліктному чинникові, а природний стан суспільства уявляв як “війну всіх проти всіх”. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у працях В. Парето, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Дарендорфа.
Проблема конфліктів вивчається в рамках різних наукових шкіл і напрямків: соціал-дарвінізму, психоаналізу, когнітівізма, математичного моделювання, наукового управління, адміністративного управління, людських відносин і ін..
У середині XX століття склалися сучасні конфліктологічні вчення, коли різко збільшилася кількість міжнародних конфліктів та конфліктів всередині організацій. Характерною рисою сучасної конфліктології є наявність багатьох напрямків, а саме:
- психологічний напрямок;
- функціональний напрямок;
- загальна теорія конфліктів;
- соціально-політична теорія конфліктів.
Психологічний напрямок характеризується як дослідження
внутрішнього механізму поведінки людей у складних (проблемних) ситуаціях. Він, насамперед, пов’язаний з іменем Зиґмунда Фрейда (1856-1939) – великого австрійського лікаря, психіатра. Він створив першу концепцію конфліктології – теорію психоаналізу. Згідно з його теорією, поява і розвиток внутрішньоособистісних конфліктів визначається зіткненням всередині особистості несвідомих психічних сил, основною з яких є «лібідо» (сексуальний потяг) та необхідністю вистояти. Заборони з боку середовища завдають душевної травми, придушують енергію несвідомих потягів, які проявляються у вигляді невротичних синдромів.
Послідовник З. Фрейда швейцарський психолог Карл-Густае Юнг (1875-1961) заснував школу аналітичної психології, висунув концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів особистості. Всіх людей він поділив на два типи: інтроверти – люди, які напрямлені всередину себе, замкнуті, прагнуть тримати дистанцію від інших і від зовнішнього світу; екстраверти – зосереджені назовні, в своїх думках і поведінці відкриті для зовнішніх впливів.
К. Лоренц, лауреат Нобелівської премії, вперше в історії висунув думку щодо природного походження агресивності людини та обґрунтував, що причини агресивності випливають з біологічних підвалин, що підвищуються в натовпі. Агресивність є постійним станом усіх представників тваринного світу, а отже, і людини.
Американський психолог К. Левін (1890-1947) визначав конфлікт як «ситуацію, в якій на суб’єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили однакової величини». Вчений виділив чотири типи конфліктних ситуацій:
- конфлікт «прагнення-прагнення» – це конфлікт між рівносильними прагненнями суб’єкта заволодіти обома привабливими об’єктами;
- конфлікт «уникнення-уникнення» відбувається, коли людині доводиться обирати одну із двох неприємних перспектив;
- конфлікт «прагнення-уникнення» (амбівалентності) виникає в разі дії на суб’єкт одночасного приваблення і відштовхування при спрямуванні на якийсь об’єкт;
- конфлікт «подвійного прагнення-уникнення» коли існує ситуація вибору між двома цілями, кожна з яких має як приємні, так і неприємні сторони, наприклад потрібно обрати одну із двох професій, кожна з яких має позитивні і негативні аспекти.
У 1960-ті роки були опубліковані праці американського психотерапевта Ерика Берна (1902-1970), який розробив теорію трансактного аналізу. Згідно з нею, структура особистості включає в себе три компоненти: 1) «Дитина» (джерело спонтанних емоцій, переживань), 2) «Батько» (схильність до повчань, стереотипів); 3) «Дорослий» (раціональний і ситуативний підхід до життєвих ситуацій). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Конфліктні ситуації виникають тоді, коли починають взаємодіяти люди з однотипною психікою, наприклад дві «дитини», чи два «дорослих».
Функціональна теорія конфлікту
Георг Зіммель (1858-1918) вперше ввів термін «соціологія конфлікту». У роботі «Конфлікт сучасної культури» розглядає конфлікт як універсальне соціальне явище, яке надає гармонійності у стосунках між групами чи прошарками всіх верств суспільства. Абсолютна гармонія у суспільстві неможлива, і суспільство буде за таких умов не життєздатним. Нетривалі та неглибокі конфлікти допомагають позбутися від прихованого всередині почуття ворожості та роздратування. У випадку двостороннього конфлікту взаємодія сторін є більш жорсткою та прямолінійною, але введення третьої сторони відкриває можливість для формування тимчасових коаліцій. Отже, конфліктна боротьба згуртовує членів конфліктуючих сторін. Суть функціональної теорії конфлікту полягає у визнанні його нормальним явищем соціального буття, що допомагає соціальному розвиткові суспільства. Його позитивні функції сприяли прогресу на макрорівні, тобто на рівні держави, і слугують згуртуванню групи на мікрорівні.
Толкот Парсонс (1902-1979) у роботі «Структура соціальної дії» (1937) розробив структурно-функціональний підхід. Він характеризував конфлікт як причину дезорганізації суспільного життя, як соціальну аномалію. Норма – це безконфліктність, зняття соціального напруження. Соціальна дія конфлікту розгорталася на 4-х рівнях: біологічного організму, особистості, соціальної системи, культури. На кожному рівні виникають зони напруженості і конфлікти. Суттєві є висновки про колізії (суперечності), які спричиняють конфлікт: «внутрішні мотивації – суспільні цінності», «власний інтерес – інтерес суспільства», «індивідуальність – колектив», «намір – вчинок», З історичним розвитком суспільство «стає більш адаптивним», легше переносить наслідки соціальних конфліктів, само виробляє механізми запобігання конфліктам.
Теорія « позитивно-функціонального конфлікту » складалася під впливом робіт Льюіса Козера та Ральфа Дарендорфа. Льюіс Козер (1913) у 1956 році в книзі «Функції соціального конфлікту» зазначав, що конфлікт не є соціальною патологією, а навпаки – забезпечує стабільність соціальних систем. Не може бути соціальних груп без конфліктних відносин, які розумілися ним як боротьба за матеріальні і духовні цінності, за владу та високий соціальний статус. Він сформував ряд положень, які стали теоретичним фундаментом сучасної науки про конфлікти.
Ральф Дарендорф (1929 р.) німецький соціолог у своїх роботах «Класи і класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1957),
«Сучасний соціальний конфлікт» (1957) розглядає конфлікт як природний стан суспільства. Не наявність конфліктів, а їхня відсутність є ненормальною. Конфлікти не завжди є загрозою для даної системи, навпаки вони можуть служити одним із джерел її збереження. На відміну від К. Маркса, Ральф Дарендорф вважає, що головним джерелом конфлікту є не економічні, а політичні протиріччя між соціальними групами, які пов’язані з концентрацією влади в одних і її відсутністю в інших. Конфлікти на економічному підґрунті між робітниками і підприємцями сьогодні не так актуальні і можуть бути вирішені без застосування революційних методів.
Італійські дослідники Вільфредо Парето та Гаєнато Моска вказували серед причин конфліктів соціальну неоднорідність суспільства. Особливо запекла боротьба і конфлікти виникають всередині еліт. Конфлікт всередині еліти є рушійною силою її розвитку і, відповідно, всього суспільства. Найбільш напруженою формою конфлікту є революція.
Загальна теорія конфлікту склалася на початку 60-х років XX століття. Ця теорія ставила собі за мету подолати розпорошеність у постановці та вирішенні проблем, пов’язаних із конфліктами. Суттєвий вклад у цю теорію вніс американський соціолог Кеннет Боулдінг. Зокрема, в книзі «Конфлікт і захист: загальна теорія» (1963) він висловив загальну теорію конфліктної взаємодії.
Основною його думкою було признання того, що конфліктна поведінка людей, їхня постійна ворожнеча представляє собою природну форму поведінки. Проте, він висловлював надію на те, що, опираючись на розум та моральні норми можна вдосконалювати, пом’якшувати форми конфліктної взаємодії.У теорії Боулдінга існують дві моделі конфлікту – динамічна і статистична. У статистичній моделі сторони конфліктів будують відносини на основі конкуренції, боротьби, яка мало піддається компромісам. Динамічна модель будується на відомій сучасній концепції біхевіоризму, чи поведінковій психології, згідно якої людина веде себе по принципу «стимул – реакція», постійно реагуючи на імпульси оточуючого середовища.
Інтереси людей є збудниками конфліктної поведінки. Існує єдине та універсальне джерело конфлікту – це несумісність потреб сторін при обмежених можливостях їх задоволення. Він досить чітко сформулював принцип «скерсіті», тобто обмеженості, дефіциту, недостатньої кількості певних ресурсів і благ, матеріальних чи духовних. У конфліктології автор запропонував широко використовувати теорії ігор, моделювання конфліктних ситуацій з метою внесення раціонального моменту, точного розрахунку в поведінці конфліктуючих сторін, розробці певного плану конфліктних дій, «стратегії конфлікту». Смислом усіх стратегій є залагодження конфліктів.
Соціально-політичні теорії конфліктів висловлювали Т. Нейра, С. Хантінгтон. Директор Шотландського міжнародного інституту Т. Нейра стоїть на позиціях концепції «нерівномірного розвитку». Він висловив думку про те, що етнонаціональний конфлікт часто відбувається в економічній сфері в результаті нав’язування зразків економічного розвитку недостатньо розвиненим регіонам.
У зв’язку із терористичним нападом ісламських екстремістів на міста в США у вересні 2001 року багато фахівців звернулися до теорії цивілізаційних конфліктів С. Хантінгтона, сенс якої полягає у тому, що більшість сучасних конфліктів на міжнародній арені визначається не ідеологічними розбіжностями країн чи економічними чинниками, а сутичками полярних фундаментальних цінностей цивілізацій, зокрема західною – відкритою та демократичною і мусульманською – закритою та непримиренною.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 188 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |