Читайте также:
|
Поняття "культура" включає в себе сукупність матеріальних і духовних цінностей, процес їх виробництва, способи діяльності людини з виробництва цих цінностей тощо.Термін "політична культура" було введено в науковий обіг в процесі історичного розвитку суспільства, у зв'язку із виділенням політики в самостійну сферу людського життя. Він вживався давно, але не прямо. Про нього говорили Платон, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, К. Маркс, К. Мангейм. Аристотель, наприклад, писав про "стан розуму", який народжує стабільність або революцію.У науковий обіг термін "політична культура " ввів видатний німецький мислитель епохи Відродження Йоганн Гердер (1744—1803), а відповідне поняття в політологію — американські політологи Г. Алмонд і С. Верба, Вони у праці "Культура громадянина" вказують на три рівні політичної культури — пізнавальний, орієнтаційний і оціночної орієнтації. Політична культура має свої ознаки. Серед них:
— відображення класових, соціально-групових, національних інтересів на основі пріоритету політичних інтересів;
— інформаційний аспект (сукупність знань, поглядів);
— ціннісний аспект (перетворення політичних знань в переконання);
— поведінково-правовий аспект (участь громадян у суспільно-політичному житті згідно з відповідними нормами);
— нормативний аспект (матеріалізація політичних ідей в нормах, традиціях, інститутах).
Отже, політична культура — це система об'єктивних знань про суспільство; поглядів, переконань і духовних цінностей; принципів і засобів політичної діяльності з врахуванням історичного досвіду.
Серед багатьох різних типологій політичної культури однією з найпопулярніших у науці стала класифікація, запропонована Г.Алмондом і С. Вербою. Аналізуючи основні компоненти і форми функціонування політичних систем Англії, Італії,ФРН, США і Мексики" вчені виділили три "ідеальних" типи полі ти ч неї культури:
1. Патріархальний тип (парохіальна чи місцева культура), для якого характерні: відсутність інтересу громадян до політичного життя і" власне, інформації про політику; сліпе підпорядкування населення владі; у таких суспільствах відсутні спеціалізовані політичні ролі, основні актори (вожді, шамани тощо) реалізують одночасно політичні, економічні і релігійні функції; не відокремлюються одна від одної політичні, економічні, релігійні орієнтації населення та інші.
2. Підданський тип, для якого характерні: наявність у громадян інформації про політичне життя, але відсутність у них прагнення до активної участі; визнання особливого авторитету влади, шанобливе чи негативне ставлення до неї; орієнтація на пануючі офіційні цінності та норми, відсутність самостійного осмислення цих цінностей.
3. Партисипаторний тип (активістська культура, культура участі), для якого характерні: інтерес громадян до політики й активна участь індивідів у політичному житті; участь у політиці висока незалежно від позитивного чи негативного ставлення громадян до політичної системи; високий ступінь функціональної диференціації — різні сфери суспільного життя відносно автономні, а підсистеми досить розвинені і розгалужені (зокрема політична підсистема).В сучасних суспільствах "ідеальні" типи культур відсутні, переважають змішані політичні культури, що являють собою різні варіанти сполучення базових типів: патріархально-підданська, піддансько-активістська і патріархально-активістська.
13.Вплив політичної культури на функціонування політичної системи суспільства.
Політична культура є складовою політичної системи і відіграє надзвичайно важливу роль у її функціонуванні. Вона впливає на форми, функціонування і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян. Ставлення людей до інститутів політичної системи, правлячої еліти, політичних лідерів, взагалі до всіх політичних явищ і процесів відбувається під впливом їхньої політичної культури. Цим пояснюється, зокрема, те, що один і той самий тип політичної системи виявляється прийнятним в одному суспільстві і неприйнятним в іншому. Особливо важливу роль у функціонуванні політичної системи відіграє єдність, або однорідність, політичної культури, з якою безпосередньо пов'язана стабільність суспільства. Внаслідок соціальної різнорідності суспільства його політична культура складається з багатьох різних часткових культур або субкультур — класових, етнічних, демографічних, професійних, регіональних, релігійних тощо. Політична субкультура — це сукупність таких стереотипів політичної свідомості й поведінки, які значно відрізняються від загальних, домінуючих у суспільстві. В одному разі відмінності часткових культур від загальної політичної культури суспільства не мають принципового характеру, і часткові культури інтегруються в загальну як субкультури. В іншому разі часткові культури настільки відрізняються від загальної політичної культури, що виступають як контркультура. Це означає, що в кожному суспільстві можуть існувати одночасно кілька політичних культур: домінуюча, або загальна, політична культура, субкультури і контркультура.Наявність різних, а тим більше — протилежних політичних культур, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, містить у собі загрозу втрати спільних ідеалів і Цілей, переважання часткових інтересів над загальнонаціональними, дестабілізує політичну систему. Оскільки наявність у суспільстві політичних субкультур є звичайним явищем, то для правлячих кіл важливо узгоджувати ці субкультури на базі спільних інтересів і цінностей і тим самим забезпечувати стабільність усієї суспільної системи. Фрагментарність політичної культури особливо виразно проявляється в переломні періоди суспільного розвитку, коли руйнуються звичні уявлення, переривається наступність норм політичної культури, утворюється розрив між політичною культурою старшого й молодшого поколінь.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 194 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |