Читайте также:
|
Необхідність збереження ідейній чистоти і порядку цілеспрямованості у будівництві «нового» суспільства передбачала і немає особливу побудову інституціональної і нормативної сфери тоталітарної системи.
Потреба жорсткої ідейній орієнтації державної політики, підтримці постійного ідеологічного контролю над діяльністю всіх органів влади визначила зрощення держави й правлячої партії й освіту того «центру» влади, яке було ідентифікувати ні із державою, ні з партією. Такий симбіоз державних підприємств і партійних органів б не давав можливості «розвести» їх функції, визначити самостійні функції й їхнє виконання. СРСР дав значно більше багатий історичний досвід тоталітарного правління, ніж інших країнах, показавши зразки тих соціальних і розширення політичних відносин, яких вела логіка розвитку тоталітаризму.
На його прикладі добре видно, як партійні комітети направляли діяльність всіх цих державних структур органів влади. Закріплена у конституції країни керівна роль Комуністичної партії означала повний пріоритет ідеологічних підходів під час вирішення будь-яких загальнозначущих (державних) економічних, господарських, регіональних, міжнародних стандартів і інших проблем.
Повне політичне панування цього государства-партии проявилося під час безумовному і безперечному пануванні централізованого контролю та планування у економічній сфері. Повне панування великих підприємств, недопущення приватної власності ставило держава робить у становище єдиного роботодавця, самостійно які визначали й умови праці, і оцінки її результатів, й потреби населення. Господарська ініціатива окремих працівників зізнавалася лише рамках зміцнення цих відносин, проте види індивідуального підприємництва («спекуляції») зараховувалися до кримінально караним.
Монолітність політичної влади передбачала не поділ, а практичне зрощення всіх гілок влади — виконавчої, законодавчої та судової. Політична опозиція - як публічний інститут повністю була відсутня. Механізми самоврядування і самоорганізації втратили властиві їм автономність і самостійність. Влада наголошувала лише з колективні форми і знаходять способи соціальної і політичною активності. Вибори цілком і повністю піддавалися беззастенчивому режиссированию, виконуючи, в такий спосіб, суто декоративну функцію.
Для контролю над цим монопольним політичним порядком влади створювалася потужна секретна політична поліція (у Німеччині - загони СС, у СРСР - ВЧК, НКВС, КДБ). То справді був механізм жорсткого всепроникного контролю та управління, котрий мав винятків і часто який використовували на вирішення конфліктів всередині правлячого шару. Водночас це був і найбільш привілейована область держслужби, працівники якої найвище оплачувалися, а інфраструктура інтенсивно розвивалася, опановуючи і втілюючи найпередовіші світові технології. У поєднанні з посиленням механізмів адміністративного контролю потреба у постійному контролюванні суспільства обумовила тенденцію до зростання і значного посилення масовості апарату влади. Отже, у суспільстві постійно була присутня потреба у збільшенні чисельності службовців. І на цій платній основі у СРСР склався потужний шар номенклатури, служебно-профессиональной касти, що володіла колосальними соціальними привілеями та можливостей.
З цих базисних властивостей тоталітаризм функціонував як система, найяскравіше противостоявшая плюралізму, множинності агентів і структур політичного життя, розмаїттям їх думок і позицій. Найстрашніший ворог тоталітаризму — конкуренція, орієнтована вільний вибір людьми своїх ідейних і розширення політичних позицій. Побоювання як політичного протесту, а й соціального розмаїття, прагнення уніфікації всіх соціальних форм поведінки не обмежували лише форми висловлювання підтримки влади, де, навпаки, заохочували розмаїтості та ініціативу. Універсальна й єдина політико-ідеологічна форма регулювання всіх соціальних процесів стерла при тоталітаризмі кордон і направлення держави та постсовєтським суспільством. Влада отримала необмежений доступ у всі сфери громадських відносин, до особистому житті людини, активно використовуючи при цьому методи терору, агресії, геноциду проти власного народу.
Попри постійно проголошуваний «народний» характер влади, система прийняття рішень на тоталітарних системах виявилася абсолютно закритою громадської думки. Формально проголошені закони, норми, конституційні становища або не мали ніякого значення проти цілями і намірами влади. Конституція 1936 р. було одним із найдемократичніших у світі. Але саме він прикривала масові репресії комуністів проти власного народу. А найбільш типовим і поширеним підставою реального регулювання громадських відносин служила орієнтація інститутів влади думку вождів і сакралізація їх позицій.
Безумовним пріоритетом у регулюванні громадських відносин мали силові і примусові засоби та технології. На досить рівні зрілості це всепроникаюче силове регулювання соціальних зв'язків обумовило втрату тоталітарними системами їх власне політичного характеру, виродження до системи влади, побудовану за принципами адміністративного примусу і диктату.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 63 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |