Читайте также:
|
Попри розходження соціальних цілей, формулируемых у різних тоталітарних режимах, їх ідейні підстави були, на суті ідентичними. Усі тоталітарні ідеології пропонували суспільству свій власний варіант встановлення соціального щастя, справедливості й суспільного добробуту. Проте встановлення такого ідеального ладу жорстко погоджувалося і ґрунтувалось на затвердженні соціальні привілеї певних груп, що виправдовувало будь-яке насильство стосовно іншим общностям громадян. Наприклад, радянські комуністи пов'язували встановлення суспільства «світлого майбутнього» з визначальною роллю пролетаріату, робітничого класу. У той самий час німецькі нацисти замість класу наводили за центр творення нового суспільства націю, німецьку расу, яка б займати центральне місце у побудові «рейху». Отже, незалежно від займаного цими ідеологіями місця у ідейно-політичному спектрі, усі вони ставали знаряддям забезпечення як інтересів соціальних лідерів і, отже, засобом виправдання репресій і насильства за їхньою противниками.
Тоталітарні ідеології ставляться до типу міфологічних ідейних утворень, оскільки наголошують не так на відображення реальності, але в популяризацію штучно створеної картини світу, який розповість й не так сьогодення, як про майбутньому, у тому, що необхідно спорудити і у що потрібно свято вірити. Конструюючи образ майбутньої світлої життя, ідеологи тоталітаризму діють за принципом «спрощення» реальності, тобто. схематизації живих соціальних і розширення політичних зв'язків і стосунків і підгонки дійсності під заздалегідь створені образи і цілі.
Такі ідеологеми виявляються надзвичайно далекі від дійсності, але водночас і дуже привабливими невибагливого чи дезорієнтованого свідомості мас. З огляду на, що тоталітарні ідеології виходять політичний ринок у роки найтяжких громадських криз, їхнього впливу, переориентирующее думку з реальних протиріч на майбутні і тому легко можуть бути вирішені суто умоглядним шляхом, зазвичай, посилюється.
Неодмінним чинником зростання впливу тоталітарних ідеологем громадські думка є та його нерозривна зв'язку з авторитетом сильного лідера, партії, які вже встигли продемонструвати суспільству свою рішучість у досягненні поставленої мети, особливо у боротьби з ворогами «народного щастя».
Мифологические ідеології надзвичайно конфронтаційні. Вони безапеляційно наполягають у своїй правоті і безкомпромісно налаштовані проти ідейних противників. Один із їх головних завдань — розвінчання ідей противників та витіснення конкурентів з політичного життя. Саме з цим інтенцією, зазвичай, зв'язуються ідеї зовнішньої експансії відповідних сил, їх прагнення «ощасливити» життя як своєму, а й інших народів. Виходячи з розуміння непримиренності тоталітарної ідеології з її опонентами й прагнення зберегти ідейну чистоту суспільства, влада бачить у ролі своєю основною завдання викорінення інакомислення і знищення всіх ідейних конкурентів. Головний гасло, яких вона користується у разі, — «хто на нас, той проти нас». Тому всі тоталітарних режимів формувалися як запеклі борці за чистоту ідей, спрямовуючи вістрі політичних репресій передусім проти ідеологічних противників.
Примітно, що інтенсивність репресій не змінювалася через визнання «зовнішнього» чи «внутрішнього» ворога. Так, для радянських комуністів політичними противниками були лише «світова буржуазія», а й представники цілого ряду соціальних кіл: прибічники царського режиму (білогвардійці), служителі культу (священики), представники ліберальної гуманітарної інтелігенції («прислужники буржуазії»), підприємці, куркульство (втілюючи нестерпний комуністами дух приватної власності). Німецькі нацисти внутрішніми ворогами оголошували євреїв та інших представників «нижчих рас», що нібито несли загрозу рейху.
Характерно, що, попри розбіжності в ідеологічних цілях режимів, методи, застосовувані ними для боротьби з ідейними противниками, були одними й тими самими: вигнання із країни, приміщення в концентраційні табору, фізичним знищенням. Непрерывность ідеологічної боротьби за чистоту помислів полягала у систематичному застосуванні репресій проти цілих соціальних і національних верств. Знищивши чи подавивши тимчасово конкурентів у суспільстві, правлячі партії незмінно переносили вістрі очищувальної ідейній боротьби всередину зміцнення своїх лав, переслідуючи недостатньо лояльних членів, домагаючись повнішого відповідності їхньої поведінки та особистому житті проголошуваним ідеалам. Така найважливіша задля збереження режимів політика супроводжувалася кампаніями «по промиванню мізків», заохоченню доносительства, контролю над лояльністю.
На догоду укоренению нової виборчої системи цінностей тоталітарних режимів використовували власну семантику, винаходили символи, створювали традиції, і ритуали, що передбачали збереження і зміцнення неодмінною лояльність до влади, множення поваги та навіть страху перед нею. За підсумками ідеологій як проектувалося майбутнє, а й переосмислювалося, а точніше, листувалося минуле існує і навіть справжнє. Як влучно писав У. Гроссман, «...державна міць створювала нове минуле, по-своєму рухала кінноту, наново призначала героїв вже доконаних подій, звільняла справжніх героїв. Держава мало достатньої міццю, щоб наново переграти те, що було і повіки століть скоєно, перетворити і перевтілити граніт, бронзу, отзвучавшие промови, змінити розташування постатей на документальних фотографіях. Це була воістину нова історія. Навіть живі люди, збережені від часів, по-новому переживали свою вже прожите життя, перетворювали себе з хоробрих в трусів, з революціонерів в агентів закордону».
Проте, коли буде можливостей підкріпити пропаговані цілі й ідеали стійким зростанням народної добробуту, розкріпачити громадянську активність, затвердити атмосферу безпеки і довірливості до своєї влади, тоталітаризм неминуче «вимивав» власне ідейний, значеннєве своїх високої мети, стимулював поверхнева й формальне сприйняття цих ідеалів, перетворював ідейні конструкції в різновид некритично які сприймаються віровчень. Так створювана солідарність держави і заохочувала не свідому зацікавленість населення зміцненні й підтримки режиму, а бездумний фанатизм окремих індивідів. І жорстка фільтрація, ні контролю над інформацією не приносили успіху. «Залізна завіса» не рятував від їх звички до вільної мисленню.
Тоталітарний політичний режим може існувати десятиліття, оскільки формує такий тип особистості, який мислить іншого способу правління і постійно відтворює риси політичної культури та механізм функціонування тоталітаризму навіть у різко змінюються політичних умов.
Характерними рисами тоталітарного політичної свідомості особистості я вляются абсолютизм, дихотомизм мислення: «свой—чужой», «друг—враг», «красные-белые»; нарцисизм, самозамилування: «найкраща нація», «найкраща країна»; однобічність, одномірність: «одна ідея», «жодна партія», «один вождь», некритичне ставлення до існуючим порядків і шаблонам, стереотипність мислення, просоченого стереотипами пропаганди; орієнтація на влада і сила, жага цій владі, авторитарна агресія з одного боку, з другого — стала готовність до підпорядкування; спрощення, зведення складного до більш простому, схематизм, однолінійність мислення: «Хто ні з нами — той проти нас», «Якщо ворог не здається— його знищують», «Є людина — є проблема. Немає людини — немає проблеми...»; фанатизм; несамовита ненависть, підозрілість, переростають в моральний і тяжка фізична терор проти співгромадян, на друзів і навіть родичів; орієнтація на «світлу будучину», ігнорування цінностей сьогодні.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 81 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |