Читайте также:
|
Теоретичні основи тоталітаризму
Термін «тоталітаризм» походить від латинського слова «totalis», що означає «весь», «цілий», «повний». Тоталітаризм - це повний (тотальний) контроль і жорстка регламентація з боку держави з усіх сферами життєдіяльності нашого суспільства та кожним людиною, які спираються коштом прямого збройного насильства. У цьому влада всіх рівнях формується закрито, зазвичай, однією людиною чи вузької групою осіб із правлячої еліти. Здійснення політичного панування з усіх сферами життєдіяльності суспільства можливе лише тому випадку, якщо влада широко використовує розвинену каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку суспільної думки.
Проте набагато раніше тоталітаризм розвивався як напрям політичної думки, обосновывающее переваги етатизму (необмежену владу держави), автократії (від грецького «самовладний», «має необмежене право»). У далекій давнини ідеї тотального підпорядкування індивіда державі були реакцією на розвинене розмаїття людських потреб і форм поділу праці. Вважалося, що примирити різні інтереси і тим самим досягти справедливості лише з допомогою сильного держави, яке управлятиме усіма соціальними процесами.
Представник однією з основних філософських шкіл Стародавнього Китаю - школи закону («фа-цзя») Шан Ян (середина 4 тис. до зв. е.) зазначав, що справжня чеснота «веде своє походження від покарання». Встановлення чесноти можливе лише «шляхом страт і примирення справедливості з насильством». Держава, по Шан Яну, функціонує з урахуванням наступних принципів:
1) повне однодумність;
2) переважання покарань над нагородами;
3) жорстокі кари, великі трепет, за дрібні злочину (наприклад, людина, обронивший дорогою палаючий вугіллячко, карається смертю);
4) роз'єднання людей взаємної підозріливістю, стеженням і доносительством.
Автократическая традиція під управлінням суспільством була властива політичної думки як Сходу, а й Заходу. Тоталітарні ідеї виявляються політичної філософії Платона або Ньютона, Так, на формування морально досконалу людину, за Платоном, необхідно правильно організоване держава, яка здатна забезпечити загальне добро. Для правильно організованого держави головне не у цьому, «щоб лише дехто у ньому був просто щасливий, але те щоб він був щасливо всі разом». Заради блага цілого, т. е. справедливості, забороняється чи скасовується усе, що порушує державне єдність: забороняється вільний пошук істини; скасовуються сім'я, приватна власності, оскільки вони разобщают людей; держава жорстко регламентує всіх сторін життя, зокрема приватне життя, включаючи статеву; стверджується уніфікована система виховання (після народження діти не залишаються з матерями, а вступають у розпорядження спеціальних вихователів).
Щоразу, як у розвитку людського суспільства відбувалися помітні зрушення у системі поділу праці та з'являлися нові групи потреб, це призводило певної втрати керованості соціальними процесами. Помітно складна і диференційовано суспільство далеко ще не відразу знаходило адекватні способи регуляції, що викликало зростання соціальної напруги. Власті на початковому етапі намагалися подолати що виникає хаос початкового етапу структурні зміни системи простими рішеннями, пошуком ідеї, здатної об'єднати всі групи суспільства. Так відбувалося теоретичне прирощення ідей тоталітаризму.
Пізніше, на початку XX в., тоталітарна думку втілилась у урахуванням політичної практики у низці країн, що дозволило систематизувати і виділити ознаки тоталітаризму, сформулювати його видову специфіку. Щоправда, практика соціально-економічного і политико-культурного розвитку тоталітарних систем привела ряд учених звернулися до висновку у тому, що тоталітаризм є як політичний режим, а й певний тип громадської системи. Проте домінуючої у політичної науці є трактування його як політичного режиму.
Термін «тоталітаризм» виник 20-х рр. ХХ століття Італії, з політичної словнику соціалістів. Його широко використовував Беніто Муссолини(1883—1945) - глава італійської фашистської партії і італійського фашистського уряду у 1922-1943 рр., який надавав йому позитивний зміст у своєї теорії «органистского держави» (stato totalitario), котра уособлювала міць офіційної російської влади і покликаного забезпечити високий рівень згуртування держави і. Муссоліні говорив: «Ми перші заявили, що замість складніше стає цивілізація, тим паче обмежується свобода особистості...»
У більш широкому сенсі покладена основою даної теорії ідея всесильної і всепоглинаючою влади розроблялася теоретиками фашизму Дж. Джентиле й О. Розенбергом, зустрічалася у політичних творах «лівих комуністів», Л. Троцького. Паралельно представники «євразійського» течії (М. Трубецькой, П. Савицький) виробили концепцію «идеи-правительницы», яка висвітлювала встановлення сильної посухи й жорстокої стосовно ворогам держави влади. Наполеглива апеляція до дужого і могутній державі сприяла залученню до теоретичну інтерпретацію цих ідеальних політичних порядків і тяжкої праці етатистського змісту, зокрема, Платона з його характеристикою «тиранії» чи творів Гегеля, Т. Гоббса, Т. Мора, створили моделі сильного та довершеного держави. Але найбільше глибоко предлагавшаяся систему влади описано на антиутопіях Дж. Оруелла, Про. Хакслі, Є. Замятина, котрі у своїх художні твори дали точний образ суспільства, подвергшегося абсолютному насильству влади.
Однак серйозні теоретичні спроби концептуальної інтерпретації цього політичного суспільний лад було здійснено вже у післявоєнний час і грунтувалися на описі сформованих насправді гітлерівського режиму на Німеччини) і сталінського у СРСР. Так було в 1944 р. Ф. Хаєк написав знамениту «Шлях до рабству», 1951-го р. вийшла книжка X. Арендт «Походження тоталітаризму», через чотири роки американські вчені До. Фрідріх і трьох. Бжезинський опублікували свою працю «Тоталітарна диктатура і автократія». У цих роботах уперше було зроблено спробу систематизувати ознаки тоталітарної влади, розкрити взаємодія соціальних і розширення політичних структури цих суспільствах, позначити тенденції і розвитку цього типу політики.
Зокрема, Ханна Арендт стверджувала, що нацизм і сталінізм — нова сучасна форма держави. Тоталітаризм прагне тотальному панування усередині країни та за її межами. Як характерних ознак тоталітаризму виділяла єдину ідеологію терором.
Причинами виникнення тоталітаризму молоді люди називали імперіалізм, що породив расистські руху, і претензію світову експансію, перетворення європейського суспільства на суспільство людей, настільки самотніх і дезорієнтованих, що можна було легко мобілізувати з допомогою ідеології.
Згодом з урахуванням дедалі більшого включення до аналіз тоталітаризму різноманітних історичних і розширення політичних джерел у науці склалося кілька підходів для її трактуванні. Ряд учених, посіли найрадикальніші позиції, не відносили тоталітаризм до науковим категоріям, вбачаючи у ньому хоча й нову, але тільки метафору для відображення диктатур. Інакше кажучи, вони розглядали тоталітаризм як художнього відображення добре відомих у теорії явищ. Інші вчені, як, наприклад, Л. Гумільов, поділяючи подібні уявлення, не вважають тоталітаризм якогось особливого політичної системою, і навіть системою взагалі, вбачаючи у ньому «антисистемні» якості чи властивості антигомеостатичности, тобто. наявність здатність до збереженню своїм внутрішнім цілісності тільки під впливом систематичного насильства.
І все-таки більшість учених гадало, що концепт тоталітаризму все-таки теоретично описує реальні політичні порядки. Проте кілька учених вбачали у ньому лише різновид авторитарної політичною системою. Американський історик А. Янов представив тоталітаризм як вияв універсальних, общеродовых властивостей структурі державної влади, яка постійно намагається поширити своїх повноважень з допомогою суспільства, нав'язування йому своїх «послуг» у керівництві й управління. Саме найяскравіші історичні приклади такий експансії держави, його прагнення до всевладдю бачив у заміряннях перської монархії захоплення грецьких республік, в наступі Оттоманської імперії (XV—XVI ст.), в розширенні абсолютизму у розвинених європейських монархіях XVIII століття тощо. Цей підхід загалом дозволяв розглядати гітлерівський і сталінський режими як звичайні форми прояви тенденції до перманентної тиранії держави.
Проте, поруч із такими підходами, більшість учених дотримується думки, що тоталітаризм є дуже специфічну систему організації політичної влади, відповідну певним соціально-економічним зв'язкам і відносинам. Як думав М. Симон, використання сам термін «тоталітаризм» загалом має сенс в тому разі, а то й підганяти під нього всьо різновиду політичних диктатур. Тому перед вченими Криму та поставлено завдання розкрити базові, системні риси такого типу організації роботи влади, усвідомити ті історичні умови, у яких можливо виникнення даних політичних порядків.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 92 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |