Читайте также:
|
У своему розвитку суспільні економічні системи пройшли два якісно різні рівні щодо структури і форм організації національних економік:
> рівень натурального виробництва;
> рівень товарного виробництва.
Натуральне виробництво. І сторично першою економічною формою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво.
* Натуральне виробництво — тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований на задоволення лише власних потреб виробника.
У натуральному господарстві продукт не набував товарної форми (не ставав об'єктом купівлі-продажу), а утворював фонд життевих засобів для самого виробника. У докапіталістичних формаціях господарство було переважно натуральне.
З погляду вартості структуру продукту, створеного в натуральному виробництві, відображає таке рівняння:
В = О + Т
де В — вартість створеного продукту в натуральному виробництві; О — вартість відшкодованих витрат на виробництво продукту; Т — вартість оплати власної та найманої праці.
Натуральна форма господарювання адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають украй обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню незначних за обсягом і одноманітних за складом потреб.
Товарне виробництво. Зароджується з поглибленням суспільної організації натурального виробництва, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. Продуктів праці тепер виробляється більше, ніж необхідно для власних потреб, вони перетворюються на товар і стають предметом товарно-грошового обміну, а виробництво — товарним виробництвом.
Для розвитку товарного виробництва потрібні такі передумови:
-суспільний поділ праці. Має своїм наслідком обмін продуктами, створеними в різних видах виробництва, оскільки на цій основі відбувається процес відособлення різних видів праці;
-право індивідуального привласнення результатів праці і розпорядження ними. Забезпечує регулярність товарного виробництва, оформлення його у сферу життєдіяльності суспільства;
-набуття виробництвом продукту товарної форми, його повторюваність і відтворення у більших масштабах за рахунок вищої вартості продукту порівняно з витратами на його виробництво.
Рівняння вартісної структури продукту товарного виробництва має такий вигляд:
В= О + Т+ ВП,
де В— вартість створеного в товарному виробництві продукту, валовий випуск; О — вартість відшкодованих матеріальних витрат на виробництво продукту, обіговий капітал; Т — вартість оплати власної і найманої праці, трудовий капітал; ВП — валовий прибуток. З визріванням цих умов виникає обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками.
* Товарне виробництво — форма організації суспільного виробництва, що характеризується глибоким суспільним поділом праці, виготовленням продуктів не лише для задоволення потреб виробників, а й для товарно-грошового обміну, отримання доходів, більших від витрат виробництва (прибутків), і задоволення потреб суспільних інститутів і людей, які не працюють.
Особливістю поділу праці в товарному виробництві є те, що він:
-пов'язує виробників у єдину господарську систему виробництва, розподілу, обміну і споживання;
-сприяє зростанню продуктивності праці, зменшенню витрат виробництва і збільшенню обсягів продукції остаточного споживання;
-зумовлює позитивні соціальні зміни: розвиток соціальних послуг, полегшення умов праці, поліпшення соціальної структури суспільства тощо;
-забезпечує формування суспільства з єдиною системою норм організації виробництва, розподілу, обміну, споживання, управління, регулювання тощо.
Виділяють такі рівні суспільного поділу праці:
> загальний (поділ суспільно-товарного виробництва на найбільші його галузі: промисловість, сільське господарство, будіництво, транспорт та ін.);
> частковий (поділ найбільших галузей людської діяльності на їх складові: у промисловості — машинобудування, приладобудування; у сільському господарстві — рослинництво, тваринництво та ін.);
> одиничний, або індивідуальний (поділ усередині підприємства на основі професійної спеціалізації виробників — токар, слюсар, водій та ін.).
Територіальне поширення рівнів поділу праці всередині країни зумовлює розвиток єдиної економічної системи з її територіальними особливостями виробництва. Територіальний поділ праці передбачає територіальні зв'язки, обмін продуктами і послугами, на яких спеціалізується господарство окремих територій країни чи країн (рис. 1.1).
|
Поділ праці в межах національної і міжнародної економік посилює диверсифікацію — розширення діяльності окремих виробників, перетворення її на багатогалузеву і як наслідок — поглиблення технологічної кооперації, комбінування виробництва та ін.
За глибокого міжнародного поділу праці формується так звана "друга економіка" в межах самих міжнародних корпорацій. Її суть полягає у тому, що єдиний виробничий процес членується на операції, які здійснюють у різних країнах. Чим глибший поділ праці у виробництві і просторі, тим інтеґрованіше суспільство як єдиний національно-суспільний організм зі своїми особливостями розвитку.
Такі етапи були властиві розвитку економічної системи на території України, яка в умовах політичної незалежності набуває характеристик національної.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |