Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мовленнєвий етикет у діловому спілкування

Жодна суспільна формація не обходилася без норм людської поведінки і спілкування. Приблизно за часів Людовика XIV (XVII століття) норми зовнішньої культури поведінки - правила пристойності, гарного тону - отримали загальну назву "етикет". Етикет - це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішні прояви людських взаємин (поведінка з оточуючими, форми звертань і привітань, поведінка в громадських місцях, манери і одяг).

Етикет функціонує в суспільстві як сукупність двох форм поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої.

Мовленнєвий етикет - це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. Їх розмова має бути ввічливою, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого, - встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування - вплив однієї людини на іншу. Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.

Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, запрошення, пропозиція, згода, відмова, співчуття, комплімент, похвала тощо. З-поміж них вирізняють ті, що вживаються при зав´язуванні контакту між мовцями - формули звертань і вітань; при підтриманні контакту - вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту - прощання, побажання тощо. Це - власне етикетні мовні формули.

Кожна із ситуативно-тематичних груп етикетних мовних формул становить синонімічний ряд етикетних одиниць, які різняться за семантичними і стилістичними ознаками. Наявність синонімічних рядів обумовлює можливість вибору одиниці в комунікативному акті. Вибір етикетних одиниць передусім залежить від різних визначальних факторів: соціальна роль, вік, стать адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними тощо.

Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввічливих взаємин між комунікантами, у результаті багаторазової повторюваності стали стійкими формулами спілкування, стереотипами - типовими, стійко повторюваними конструкціями, що використовуються практично в усіх ситуаціях спілкування.

6. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону (СПРС) (див.Кейс СПРС)

1. Сутність і зміст етики ділового спілкування. Етичні норми і нормативи. Вчинок як першоелемент моральної діяльності

Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми і роль у суспільстві, іншими словами про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає.

Під час ділового спілкування легше встановлюється кон­такт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і праг­нуть до продуктивного співробітництва. При цьому засада­ми їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємо­впливу, взаєморозуміння.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку спів­праці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, по­стійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запо­бігання обману та невиконанню взятих зобов'язань.

Професійне спілкування формується в умовах конкрет­ної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особли­вості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У про­фесійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Вод­ночас ця культура має індивідуальний характер і виявляєть­ся у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Поряд з правилами спілкування, які мають певний раціональний сенс, в культурному спілкуванні ми дотримуємося й суто формальних правил, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо), які називають етикетом.

Етична норма (від лат.norma – керівне начало, взірець, правило) – елементарна форма моральної вимоги, певний взірець поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин і має обов’язків характер. Будь-які норми моральної свідомості стосуються тих чи інших конкретних виявів суспільного життя. При цьому характеру нормативу можуть набувати як позитивні вимоги, що зобов’язують людину до здійснення позитивних вчинків і реалізації в них певних якостей («поважай батьків», «повертай борги» тощо), так і заборони, що накладаються на відповідні воле вияви людини («не вбий», «не нашкодь», «не кажи неправду» тощо).

В галузі моралі не може бути таких норм, які б були обов’язковими для одних осіб і не стосувалися інших: мораль такого «подвійного стандарту» засуджується всім цивілізованим співтовариством.

Як у галузі трудової діяльності людини елементарною осмисленою цілістю є реалізація тієї чи іншої мети, так у царині власне моральної активності такою цілістю, що надає останній довершеної й осмисленої форми, постає вчинок. Взагалі кажучи, справжній моральний учинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті. Можна бути чесною, порядною, доброю людиною і не здійснювати при цьому жодних учинків - поки складність моральної поведінки залишається суто „технічною” складністю. Вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються. Вчинок - зробити щось за рішенням власної совісті на свій сирах і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів. За своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним.

Вчинок - соціально оцінюваний акт поведінки, що побуджується усвідомленими мотивами. На відміну від імпульсивних дій вчинок здійснюється у відповідності з прийнятим наміром. Вчинок, як елемент поведінки, підпорядкований мотивам і меті діяльності людини. В ньому проявляється особистість - її провідні потреби, ставлення до оточуючої дійсності, характер, темперамент. Відповідно до соціальних, етичних, правових норм вчинок оцінюється як моральний або аморальний, чесний або нечесний, героїчний або боягузливий тощо.