Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

НАРОДНІ ЗНАННЯ

ОСНОВИ НАРОДНИХ ЗНАНЬ

Скарбниця народних знань України невичерпна. Вона увібрала і

загальнолюдські надбання, і знання, запозичені у сусідніх народів, і

специфічні елементи, вироблені власною, повсякденною практикою.

Чимало з них не лише відомі, а й підтверджені наукою.

Народні знання, зокрема селян, грунтувалися на вивченні явищ

природи, а це в свою чергу розвивало спостережливість, гостру допит-

ливість, уміння експериментувати й аналізувати. З прадавніх часів дій-

шло до нас чимало прикладів оригінальної технічної винахідливості,

яка дивувала не лише людей свого часу, а й наших сучасників. Відомі

зразки умілих фортифікаційних споруд, різних військових укріплень

та пристроїв, що нейтралізували або зводили нанівець зусилля числен-

них ворогів.

Визначальною національною рисою населення України було по-

стійне прагнення до освіти, науки і культури, постійна повага до знань

і духовного збагачення. Саме тому український народ зумів накопичи-

ти великі позитивні знання із найрізноманітніших галузей природознав-

ства і суспільного життя, а також з інших галузей.

КОСМОГОНІЧНІ ЗНАННЯ

І МІФИ УКРАЇНЦІВ

Інтерес до зоряного неба в Україні зафіксований у археологічних

знахідках на території Київської Русі, в пізніших давньоруських та укра-

їнських літописах. Важливі небесні явища постійно фіксувалися. Це

сонячні та місячні затемнення, північні сяйва, падіння метеоритів, зо-

ряні дощі тощо.

В Україні астрономію вивчали у братських школах уже в XVI ст.

разом з математикою. Оригінальні астрономічні знання мав сам на-

род. Потреби виробництва, господарської діяльності зумовили регу-

лярні спостереження за небесними світилами, виявлення закономірно-

стей їх руху і відповідного зв'язку з періодичністю у природі, що було

необхідно для розуміння природних процесів і пристосування до них

власних умов життя.

Цікаві народні назви більшості сузір'їв. Так, Велика Ведмедиця має

назву Великий Віз, або Віз. У Причорномор'ї її називали Пастух з гир-

лигою. Мала Ведмедиця дістала назву Малий Віз, або Пасіка. Група зі-

рок Плеяди відома в народі як Волосожар, Квочка, Квочка з курчата-

ми, а в західних районах України як Баба. На Полтавщині сузір'я

Візничого отримало назву Квочка з курчатами. Назву Хрест в Україні

дістало сузір'я Лебедя, а Орла - Дівка воду несе.

Сузір'я Волосся Вероніки в народі відоме як Волосожар, або Сто-

жари. Такі ж назви народ дав групі зірок Плеяди, сузір'ю Оріон.

Останнє в різних місцевостях України теж має різні назви: Косарі,

Полиця, Чепіги. На Полтавщині Чепігами називали лише частину су-

зір'я Оріон, яке розміщенням нагадує цифру 5. Подекуди Чепігами

називали сузір'я Близнят. Пояс Оріона в народі ще називають Граб-

лями, а сузір'я Кассіопеї Вороною. Молочний шлях став Чумацьким,

його ще називають гусячою, пташиною дорогою, а сузір'я Терези Дів-

чиною з відрами.

Здавна була відома Вечірня зірка планета Венера. Перед сходом

Венеру називали Вранішньою зіркою, Світовою зорею, Зорницею іДеж-

ницею. Зорницею називали і найяскравішу зірку небокола Сіріус, яка

видима вранці, під час жнив. Ранкова зоря — міфологічна Либідь сим-

волізує дівочу цноту, юну незайману красу або ж дівчину на виданні,

кохану, наречену. Так міфологія перейшла в художні образи народної

пісні та поезії. Глибока вітчизняна історія промовляє численними, гли-

бокого смислу символами, щедро наповнюючи ними народні пісні й

обрядову поезію.

Комету українські селяни називали мітлою, а північне сяйво —

оказією.

Зазвичай для виміру часу користувалися спостереженнями за змі-

ною фаз Місяця. В народі його поділяли на три, чотири або п'ять

частин — відповідно до фаз небесного світила. При поділі на чоти-

ри чверті перша чверть Місяця називається молодик, друга — підпо-

вня, третя — повня, четверта — остання кватира. Трифазовий поділ

обіймав відповідно такі частини: молодик (новак), підповня і ста-

рий. При п'ятичастинному членуванні місяця між молодиком (нив) і

підповнею чотиричастинного поділу вставлялася п'ята частина —

перша кватира.

Головним мірилом часу вдень слугувало Сонце, а після його захо-

ду — зорі. Особливе значення при цьому надавалось Возу і Волосожа-

ру. "Уже Волосожар піднявся, а Віз в небі вниз перевертавсь", — так

писав в "Енеїді" І.Котляревський.

Українська термінологія головних сторін світу влучно і точно пе-

редає смисл: південь, північ, схід, захід. Південь — сторона світу, коли

сонце опівдні — найменша тінь і т. д.

Важливий орієнтир вночі — Чумацький шлях — Млечна путь. Це ж

був і напрям "дороги у вирій". Знання астрономії, розташування небе-

сних світил уже в XVI ст. дало змогу запорозьким козакам, користую-

чись небесними орієнтирами, легко проходити на чайках Чорне море.

Спільність астрономічної термінології в Україні засвідчує про дав-

ню духовну й етнічну єдність українського народу.

В усній народній творчості, крім космогонічних знань, широко пред-

ставлені математичні й метрологічні знання українців. Дотепер цікаві

цілі цикли народних загадок із народної математики, які зафіксували

гостру кмітливість, спостережливість і певний гумористичний підхід

до повсякденних речей.

Церковні братства в XVI-XVII ст., майже повсюдне поширення

шкільної освіти в Україні сприяли розвитку способів обчислення і ви-

мірів. Історія донесла до нас незаперечні свідчення про існування на

території України в глибоку давнину логічних способів зображення

чисел, ведення точного обліку та ін. Числові знаки, що вживалися в

повсякденному господарському житті, часто зображали на першому-

ліпшому предметі: дощечках, палицях, дверях, стінах, чумацьких ма-

жах. Такі знаки могли писати на дверях млинів, вітряків, стовпах заго-

рож та інших господарських будівлях. Зарубки, нарізи, клейма, карби і

риски широко використовували при обліку. Склалася відповідна тер-

мінологія. Так, знаки обрахунку наносилися на бірки, палички чи до-

щечки, або "цурки" (Полтавщина), на "карби" (Поділля), "раваші"

(Гуцульщина) або ж на "карбіжі", "різи".

У XVII ст., коли писемність в Україні набула широкого розвитку,

облік проводили на папері.

Цікаві народні терміни, які позначали форми дробів: половина,

чвертка (чверть), осьмушка, шістнадцятка та ін. Цілі величини з дро-

бами визначились так: півтретя (2,5), півчетверта (3,5), півп'ята (4,5) і

так до півдесяти (9,5). Вживалися і такі визначення, як пара, трійка,

копа, півкопи, полукіпок, чисниця, півміток.

Прямий кут у народі отримав назву рівний кут, циркуль —розміряй.

Народ України виробив прийоми виміру площ земельних ділянок:

прямокутних, трикутних та інших конфігурацій.

Крім арифметики і геометрії склалися глибокі знання з основ меха-

ніки, опору матеріалів та визначення їх кількості для спорудження го-

сподарських й інших споруд.

У фольклорі України втілена пам'ять про найдавніші астральні куль-

ти. В пантеоні стародавніх дохристиянських богів виділявся бог вогню

Цур (староукраїнське Сур, що означає полиск неба у значенні зодіаку,

або Сонця, що у космічному русі проходить через 12 сузір'їв), зображе-

ний, до речі, своєрідними знаками у Софіївському соборі в Києві. На

орнаментованій шиферній плиті головного храму Київської Русі вирі-

зьблено знак — три великі кола, — який символізує сонце, небесний

вогонь, світло.

Серед легенд і переказів Нижньої Наддніпрянщини існує легенда і

про те, як діти Сонце визволяли, що було викрадено нечистою силою і

сховано у темну яму, за ґрати з трьома замками. Хоробрі хлопці роз-

шукали Сонце, розбили замки і знову день повернувся на землю. По-

раділи люди і все живе, а нечиста сила провалилася у чорну яму і загу-

ла на віки вічні.

За іншими переказами, раніше люди жили у суцільній темряві, адже

Бог створив їх раніше, ніж Сонце. Аж ось з'явилось і це світило. Люди

сполошилися і намагалися прогнати Сонце. Виходили вони на високі

могили і плювали на нього. Прокляті за це Богом, скам'яніли вони там,

де стояли і стоять донині на степових могилах. За іншою легендою,

скам'яніли і жінки, які теж плювали на Сонце за те, що воно заважало

їм працювати у полі.

Ритуали й обряди свята Різдва Всесвіту — Сварога (Різдва богів

астральної тріади: Сонця, Місяця і Зорі) наголошують прямо на тому,

що Цур був небесним вогнем зодіаку. Підземний вогонь, яким його

спостерігала первісна людина, уособив Пек. Знали східні слов'яни і Кия-

громовержця — творця блискавок і грому. Як зазначав Прокопій Ке-

сарійський, слов'яни й анти вважали, що один Бог, творець блискавок,

є володарем над усіма, і йому приносять у жертву биків, учиняють інші

священні обряди. Вони пошановують і річки, і німф, і всіляких інших

демонів, приносять жертви усім їм і за допомогою цих жертв учиняють

і гадання. В часи дохристиянства Кий-громовержець успішно ввійшов

у нову релігію і постав у ній в образі Іллі, котрий, ідучи небом, творить

громи й блискавки.

Повірником бога-громовержця і творця блискавок у народній уяві

був лелека. Народне повір'я попереджало: не можна не лише вбивати,

а й кривдити цього птаха. Бо якщо не цей, то інший птах неодмінно

помститься: принесе вогонь у дзьобі, кине на стріху й підпалить хату.

Лелека приносить весну і дітей тим, хто справив щасливе весілля.

Пізніше замість Кия з'явився Перун і вкорінився у слов'янських

краях у людській подобі як бог сонця, неба, світу.

Як і в багатьох стародавніх цивілізаціях, дохристиянське язичниц-

тво Київської Русі ґрунтувалося на астральному культі. Вшановували

понад усе вогонь небесний — Сварога і вогонь земний — Сваротича.

Вклонялися небові з його світилами та блискавкою-громом.

Сонце мало сім образів. Молоде весняне сонце — Ярило, а в роз-

квіті сили — Семиярило. Весілля Семиярила з богинею води Даною

відзначалося обрядами у ніч на Івана Купала. Виплетений із квітів ді-

вочий вінок, що пускався з запаленими свічками за течією ріки, вогня-

не колесо, що котилося з крутого берега у воду, — це символи Сонця.

На вищому ступені розвитку язичницького світогляду батьком, твор-

цем усього земного визнавалося Світло. А воно однієї природи з вог-

нем, таке ж, як і вогонь, що від Сонця, від блискавки, а також із надр

землі. Старослов'янський Хорив співзвучний давньоєгипетському Хор-

сові (богу Сонця). Він витіснив Коло — символ, який східні слов'яни

шанували й оспівували як святий образ Сонця.

Отже, вогнепоклонство близьке та споріднене сонцепоклонінню.

Цікава аналогія: загальновідомий релігійний центр Стародавнього

Єгипту — м. Іуну. Греки іменували його Геліополем — містом Сонця.

Воно було центром культу бога Сонця і творця світу. У знаменитому

"Папірусі Бремнер — Рінд", який зберігається в Британському музеї,

пишеться: "Я той, хто виник як Хеопрі... Все, що було створене, з'яви-

лося після того, як виник я, і все, що виникло у великій множині, вийш-

ло з моїх вуст. Не було ще ні неба, не було ще землі, не було ще суші і

зміїв у тому місці".

В українських колядках і щедрівках трапляється чимало перегуків

із цим текстом:

Ой як се було на початку світа:

Не було тоді ні неба, ні землі.

Тільки-но було синє море...

На Гуцульщині до цього часу існує прадавній культ Перуна — бога

грози і війни, який у християнській версії набув подоби пророка Іллі-

громовержця. Збереглося чимало повір'їв і табу стосовно небесної сили

грому. Грім може побити худобу, вдарити в хату, спалити сіно, вбити

людину.

Давній культ вогню, посідаючи чимало місця у віруваннях і повсяк-

денному житті народу, зберігся (з відповідною трансформацією) дони-

ні. З вогнем (вогнищем) пов'язуються певні ритуали, які не мають жод-

ного культового змісту.

В українських селах традиційно відбувалися вечорниці, досвітки,

які відродилися наприкінці XX ст. Восени та взимку, коли негода зага-

няла людей до тепла, до хат, часто збиралася молодь для праці, роз-

мов. пісень і розваг. Навколо вогню гуртувалися учасники таких вечо-

рів, які сповідували чарівність спільної праці, тепло людської близько-

сті. На Поліссі сам вогонь отримав назву посвіт, а зібрання навколо

нього — посвітки. Посвіт гуртував, об'єднував, його світло освячува-

ло роботу, пісні, ігри, танці й забави. При тому вогні народжувалися

прекрасні мелодійні пісні, чудові легенди, казки, історичні оповідання.

Живе полум'я вогню заохочувало до того, щоб уважніше придивитися

до людей, до минулого рідної землі.

У деяких районах Полісся тривалий час існував обряд запалювання

смоляного вогнища у тих, хто займався дьогтярським промислом. Се-

зон розпочинався запалюванням отаманом промисловиків ями, напо-

вненої берестом. Тричі обходив отаман яму із зав'язаними очима та зі

смолоскипом в руках і хлібом-сіллю, а потім ставав у центр ями, яку

запалювали з чотирьох боків, і стояв там доти, доки берест не охоплю-

вало полум'я.

Астральні вірування в Україні, культ Сонця, а також багатство мі-

фів, створених навколо них, засвідчують високу вітчизняну культуру

та її прадавні корені. Чимало міфів створили наші предки навколо бо-

жества астральної тріади — Місяця. Він вважався предком народу і

символізувався снопом пшениці на покутті напередодні Різдва. В Укра-

їні Місяць як божество й сьогодні називається в обрядах іменами, відо-

мими й іншим народам: Дідух, Коляда, Василя.

У стародавній колядці співається:

Свята Василя діжу місила.

Пироги пекла букатії, рогатії.

"Слово о полку Ігоревім", описуючи роль прадавніх богів у дав-

ньоруському суспільстві, зазначає, шо "коли чвари на Русі стали, вста-

ла обида в силах Даждьбогового внука, вступила Дівою у землю Троя-

нову, заплескала лебединими крилами на синім морі, біля Дону плещу-

чи злякала добрі часи".

До початку XV ст. у Києво-Печерській лаврі переписувалися "Лун-

ники". Це були заборонені церквою рукописи, так звані апокрифи. В

них збереглися елементи уже призабутої астрології — ворожіння за

розташуванням Місяця і зірок, його фаз і поверхні. Аж до XVII ст. збе-

реглися громники (астрологія ворожіння за блискавками) і колядники

(ворожіння на нутрощах тварин). У пам'яті народній Місяць зберігав-

ся як бог. "Місяць, наш боже, а хто ж нам буде богувати, як тебе не

стане". В християнські часи свято народження Місяця змінили святом

Андрія. Проте ритуали на честь Місяця збереглися. Спеціально пекли

круглий пшеничний корж на меду, який підвішувався горизонтально

до стелі. Хлопці та дівчата, ставши довкола, розгойдували корж і на-

магалися вхопити його ротом і відкусити. Це — обряд ущерблення Мі-

сяця, що народиться (воскресне) 1 січня, отже, воскресне головний Бог.

У ніч під Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися, чи вийдуть за-

між. Існував звичай випікати в цей день балабухи — невеликі круглі

тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес, та

дівчина першою вийде заміж. В ніч під Андрія — це єдиний час, коли

парубкам пробачали всілякі бешкетування. Вони могли розібрати ого-

рожу біля хати, зняти ворота, сховати воза та ін.

Культ Місяця — урочистого Молодика — пов'язаний зі святкуван-

ням 12 священних ночей, під час яких твориться Всесвіт, коли Сонце

проходить сузір'я Стрільця, або Перуна ("той, що робить вогонь, ки-

дає вогонь, стріляє вогнем").

Із космогонії та міфології, яка уособила народне розуміння приро-

ди, космосу, небесних світил, дізнаємося про уявлення та ідеї, які міс-

тилися в основі розуміння будови і розвитку Всесвіту. Прокопій Кеса-

рійський ще у V ст. зауважив, що анти шанують річки, їх жителів німф

і деякі інші божества, приносячи їм жертви, а на тих жертвах творять

собі ворожбу, отже, наділяють річки надприродними властивостями,

обожествляють. Біля річок влаштовують купальські свята й русалії. У

них Щек (Змій) має подвійний символ: уособлення зла і образ сили.

Зміна погоди, кліматичні явища, зміна пір року, прогнозування по-

годи в побуті тісно пов'язуються із розташуванням небесних світил. Се-

ляни дуже точно визначають час за розташуванням зірок і сузір'їв, деякі

з них отримали народні назви. Небесний Віз — це душі людей, які стали

зірками. За легендою, єдина дочка хворої вдови пішла за водою для ма-

тері. Нелегко було розшукати воду, бо посуха висушила в тому краю

річки й колодязі. Коли ж, нарешті, розшукала дівчина воду і набрала у

глечик, то дорогою напувала людей, котрі вмирали від спраги. Сім чо-

ловік врятувала вона від смерті. Води залишилося на самому денці. Тоді

дівчина сіла відпочити. Де не взявся в той час собака, перекинув глечик

і вилетіло з нього сім зірок великих і восьма маленька. Та й розмістилися

вони на небі. Це душі тих людей, котрим дівчина давала пити, а восьма

маленька — душа собаки. А стали ті зорі на небі, щоб усі бачили, яка

щира душа у дівчини. За її щедрість послав Бог на землю рясний дощ.

Традиційно українські персоніфікації сонця, місяця, зірок, дощу, вітру,

грому, хмар та інших подібних природних явищ відповідають пошире-

ним поняттям у цій галузі космогонічних уявлень і міфології в інших

народів, які в різних областях України мають свій колорит, низку особ-

ливостей, пов'язаних із віруваннями, звичаями, обрядами, ритуалами.

Природа в уявленні людей наповнена дуже часто таємничим і не-

зрозумілим життям. У ній тісно переплітаються реальне й ірреальне,

звичайне, видиме та зрозуміле з надзвичайним, недоступним для розу-

міння. Все розвивається за внутрішніми законами. Люди наділили ро-

слини здатністю спілкуватися, а тварин — можливістю розуміти люди-

ну, її мову, а також розмовляти між собою в певні періоди — на Святий

Вечір, напередодні Нового року, на св. Юрія, в інші дні.

Цікаву і глибоко поетичну легенду про перевтілення дівчат у лілеї

донесла до наших часів народна пам'ять. Подія ця трапилася в той не-

спокійний час, коли в широкі українські степи налітали татарські орди,

залишаючи за собою спалені оселі, порубані шаблями невинні жертви

і витоптані кіньми поля. Молодих дівчат і хлопців гнали у полон.

...В одному селі розцвітали вродливі, чорноокі, працьовиті й веселі

красуні. Були вони ніжні й непорочні, мов білий цвіт лілеї. Коли одно-

го разу налетіли дикі кочівники на село і почали грабувати, вбивати та

палити, дівчата, щоб не стати невільницями, втопились у глибокій річ-

ці. І там, де темна вода поглинула вродливиць, котрі замість татарсь-

кого полону вибрали смерть, на світанку з'явилися ніжні білі пуп'янки

невідомих квітів. З першими променями сонця вони розцвітають яск-

равим, сліпучо-білим цвітом. І казали в народі, що це ніжні руки кра-

сунь-дівчат тягнуться до сонця, вітаючи новий день. А ввечері, коли

заходило сонце, вони ховалися від чорноти ночі. З того часу ці дивовиж-

ні білі квіти, які стали називатися лілеями, прокидаються з сонцем і

засипають із його заходом.

Селянин з болем сприймає покалічене дерево, витоптаний посів,

зіпсований город, хворобу худоби. Поряд з примовляннями над хво-

рою людиною таке ж дійство мало місце і над свійськими тваринами

(ворожба, щоб корови та вівці були здоровими, давали більше молока,

здорове потомство та ін.).

В Україні поширювалися уявлення про залежність людської долі

від щасливого чи нещасливого часу її народження, від того, під якою

зіркою ("планідою") вона народилася. Існує специфічна галузь знань —

передбачення людської долі, поведінки, характеру за гороскопами.

Небесні сузір'я, за цією системою понять, визначають суть людського

життя, взаємини між людьми. Наприклад, той, хто народився під зна-

ком Тельця, який перебуває під захистом Венери, — натура складна,

емоційна, має характер суперечливий, у свої взаємини з людьми при-

вносить багато елегантності й привабливості, проте нерідко спереча-

ється через власну впертість та примхи. Кожен знак зодіаку визначає

свої якості й характеристики.

Побутує розуміння, що кожен має бути таким, як йому на роду на-

писано. На Гуцульщині збереглося давньослов'янське вірування про

визначення долі пюдинирожаницями(у південних слов'ян —орісниця).

Це дванадцять "судців", котрі збираються в момент народження лю-

дини. Вони і визначають, ким бути новонародженому.

Своєрідним "образом" людини була сорочка немовляти, яка без-

посередньо прилягала до тіла. Свою сорочку не можна продавати, бо

продаєш своє щастя. Існували вірування, що з сорочки хворої люди-

ни хвороба передається іншому (в цьому, безперечно, був раціональ-

ний смисл). Вінчальна сорочка мала допомагати при тяжких поло-

гах, а новонародженого часто загортали в сорочку матері чи батька,

щоб він був дужий і щоб його любили батьки. Деколи це могла бути

запаска, штани, кожух. Вишита сорочка мала оберігати людину, від-

ганяти від неї злі сили. Звідси магічне значення знаків традиційної

української вишивки, орнаменту. Вони перешкоджали проникненню

будь-якої хвороби, лиха. Оберігав і колір, зокрема червоний, який у

народі вважається чародійним. Сорочка була своєрідним еталоном.

"Тоді в домі Великдень, як сорочка біла", — казали на Чернігівщині.

Побутував звичай, коли діти змалечку (хлопці й дівчата) ходили у

самій сорочці.

Кожній події, для кожного свята добирався відповідний одяг. Весі-

льний вінок вважався охоронцем щастя молодих. Його зашивали в

подушку одружених або вішали на ікони.

Традиція одягати шлюбну пару в теплий одяг, незалежно від пори

року, була викликана магічною метою — забезпечити щасливе життя і

достаток. Вихідна міфологічна структура, яка опиралася на відомості

про рослини, тварин, мінерали, метали, рух планет, доповнювалася

магією знаків, певною заданістю ритуалів, звичаїв, ототожненням пси-

хічних процесів із зовнішніми об'єктами, табу.

Широко відома магія самоцвітів. Існує дотепер регламентація: ко-

жен тип людини має свій камінь-самоцвіт, який може навіть випромі-

нювати енергію, або "прани" добра, а співакам допомагає мати зав-

жди голос. Інші ж самоцвіти сприяють, щоб у всьому щастило. Так,

сердолік викликає любов і симпатію до людей. Сьогодні вчені вважа-

ють, що магія самоцвітів має не лише давню традицію, а й науковий

смисл. Розроблена навіть методика лікування хворих із допомогою

самоцвітів. Оскільки кожній людині відповідає свій камінь, а його "ма-

гічна" залежність визначається місяцем народження, то й лікування

відбувається відповідним самоцвітом. Січню відповідають темно-чер-

воний гранат, лютому — фіолетовий аметист, березню — аквамарин

та ін. Методику лікування розробила гемотерапевт О.Світко.

Перед сучасною наукою постає чимало завдань. Одне з них — роз-

гадати традиційні поняття і розкрити справжню вартість народних

знань.

СИСТЕМА НАРОДНИХ ПОГЛЯДІВ І ЗНАНЬ

У ГАЛУЗІ МЕДИЦИНИ

Багаторічний досвід народу втілився у певну систему поглядів,

знань, традицій, наприклад, як, де і коли збирати лікарські рослини,

цілюще зілля, підсвідомо враховуючи біоритми природи. Склалася

традиція шукати зілля там, куди "не доходить голос півня" — іншими

словами, у віддалених місцях у лісі, тобто в екологічно чистих місцях.

Існує повір'я, що не кожен може заготовляти лікарське зілля. Деякі трави

повинен розшукувати і збирати сам хворий. На Західному Поліссі ці-

лющі трави і зілля могли збирати лише старші жінки.

Життєва практика населення України засвідчує про глибокі знан-

ня лікувальних властивостей різних дерев, квітів, трав, кущів та ін. Уже

в часи Київської Русі було чимало людей, добре обізнаних з різноманіт-

ними способами і методами лікування, — знахарі, ведуни, лечці тощо.

Головним засобом лікування в народній медицині українців зали-

шаються рослини. Крім таких дикорослих, як горицвіт, кропива, ва-

леріана, подорожник, конвалія, молочай, звіробій, кінський щавель,

полин, м'ята, широко використовуються культурні городні рослини:

часник, цибуля, редька, картопля, горох, мак, кавун, диня, різні ягоди.

Застосовувалися й отруйні рослини: чемериця, дурман, блекота, а

також окремі частини різних дерев, які мають цілющі властивості (бе-

реза, липа, сосна, дуб, черемха), а також ліки тваринного та мінераль-

ного походження (сало домашніх тварин, борсуків, індиків, різні міне-

рали — "синій камінь", янтар та ін.). Здавна було відоме лікування ван-

нами, масажем, окурюванням, припарюванням, вигріванням нагрітим

зерном. Народна медицина знає благотворний вплив харчування, го-

лодування, чистої води, повітря тощо. Наука підтвердила дієвість лі-

кувальних можливостей соків кислих ягід, свіжого листя капусти, га-

рячих настоїв липового і бузинового цвіту, малини і багатьох інших

подібних засобів.

Продуманою і раціональною була народна гігієна. Особливу увагу

звертали на винищення паразитів. Перевірені віками народні звичаї

засвідчують ефективну профілактичну основу, дотримання постійної

чистоти, традиційної охайності. Навіть у народних піснях, казках і пе-

реказах постійно згадується важливість і необхідність чистоти й охай-

ності в побуті.

У народі раціонально підходили до харчування. "їси — не об'щай-

ся, п'єш — не обпивайся", "Ласа їда — животу біда" — такі народні

настанови. Сьогодні незаперечно доказано велику користь постів, пев-

ної вибірковості у споживанні окремих продуктів тваринного і рослин-

ного походження.

Багатовіковий досвід народу акумулювався і в такій галузі народ-

них знань, як знахарство. Тут тісно переплелися раціональні елементи,

дії і залишки язичництва, магії. Легенда нижньої Над дніпрянщини роз-

повідає про те, що існує розрив-трава, яка має велику чарівну силу.

Нелегко знайти цю рослину, бо треба побачити, де черепаха покладе

яйця, а коли вона відійде, огородити місце так, щоб черепаха не змогла

до них добратися. Тоді черепаха і принесе листок розрив-трави, яким

торкнеться огорожі й розвалить її. Треба пильно стежити, куди впаде

листок, а тоді схопити його і, не оглядаючись, йти додому. Хто володіє

цією чарівною травою, той нічого і нікого не боїться. Йому відкри-

ються найхитріші замки і запори, як павутина розірвуться тяжкі окови

та найсмиреннішими стануть неприборкані дикі звірі.

На Гуцульщині й Бойківщині посередниками між реальним життям

і світом таємниць та чарів, між людьми і темними силами були "непрос-

ті", або "землєни". Ці незвичайні люди могли чинити добро і зло, допо-

магати й накликати біду. В народній уяві ті, що корисні людям, зв'язані

з "божою силою", інші ж брали силу від диявола, нечистого.

До творців добра відносили знахарів, промовників і промовниць,

баїльників і баїльниць, чаклунів і чаклунок. Знахарі в Україні лікували

людей і тварин зіллям. На Гуцульщині були поширені вірування у гра-

дівників — людей, котрі відвертали град.

Небезпечними вважалися упирі, відьми, вовкулаки, утопленики,

лісовики. Останні, за легендою, виходили з людини, яка сама собі за-

подіє смерть.

Побутує прадавня, дохристиянська традиція збирання цілющого

зілля у чітко визначений час. Зазвичай збирали лікувальні рослини до

свята Івана Купала. І квіти, і трави, зібрані до цього часу, в народному

розумінні мали особливу цілющу властивість або й магічну силу.

В українців, як і в багатьох інших народів, існує повір'я про чарів-

ний цвіт папороті, який можна побачити лише за певних умов. А тому,

хто зірвав цей цвіт, будуть підвладні чари й усі таємні сили. У східних

районах Бойківщини зірвані на Івана Купала трави та рослини назива-

ють іваниками і наділяють їх не лише цілющими властивостями, а й

здатністю передавати силу зіллю, яке заготовлялося в інший час. Іва-

ники зберігають упродовж року, до наступного збору на Івана Купала.

Це зілля додають до інших лікувальних рослин.

В обрядах, пов'язаних зі збором трав, простежуються елементи язич-

ництва. На Волині, зриваючи для ліків бузину, під кущ клали шматок

хліба й дрібку солі. Копаючи для лікування ревматизму рослину (до

речі, отруйну) надрагулі (беладонну), закарпатці дотримувались подіб-

ного обряду. Під перший викопаний корінь клали хліб-сіль, щоб не

"банувала" (тужила) земля. "Не бануй, землице, що тя оголили, ми на

тя, землице, хліба положили", — приговорювали збирачі, приносячи

таку своєрідну жертву матері-землі.

У Київській, Полтавській, Харківській, Житомирській, частково

Чернівецькій і Сумській областях цілюще зілля збирають на Симона

Зилота (10 травня), який є покровителем рослин і надає їм лікувальних

властивостей. Збираючи вранці у лісі зілля, на Київщині примовляли:

"Діва Марія ходила по Святій Горі, зіллячко копала, Симона Зилота

поминала, — стань, допоможи нам".

На Полтавщині зілля збирали лише до сходу сонця, при цьому роз-

дягалися, бо, нарвавши його одягненим, позбавляли це зілля власти-

вості помагати від всілякої хвороби.

Залишки елементів очищення водою, жертвування хліба спосте-

рігалися на Звенигородщині. Був поширений і звичай збирати цілю-

ще зілля до свята Маковея. На Західному Поділлі на Івана Купала

зривали звіробій, лопух, полин, чорнобиль. Багато інших трав заго-

товляли у переддень свята Матері Божої зільної, а в деяких місцево-

стях — на Спаса, русалчин тиждень, перед Трійцею, найчастіше — у

п'ятницю.

Безумовно, збір зілля у певні дні має підстави. Вважається, що рос-

лини переважно наділені цілющими властивостями у найактивніший

вегетаційний період, коли вони інтенсивно ростуть і квітують. Деякі

вчені вважають, що збирати рослини слід вночі, при світлі місяця, коли

вони вбирають більше вологи та корисних речовин з ґрунту і позбува-

ються непотрібних накопичень за день.

Наука довела раціональність багатьох народних знань, які утвер-

дилися в звичаях внаслідок довготривалих пошуків. Достатньо поши-

рене культивування лікарських рослин: любистку, рути, конвалії, нагі-

дків біля осель. Запаси лікарського зілля були майже в кожній хаті. У

селах існувала категорія людей, котрі постійно займалися лікуванням

домашніми засобами, цілющим зіллям та ін. Сьогодні народна меди-

цина завойовує все більший авторитет, чимало професійних медиків

вдаються до секретів народних лікарів.

Народна уява часто відносила тих, хто вмів надавати допомогу хво-

рим, до непростих людей. Майже в кожному селі були люди, які вміли

вправляти вивихи, давати раду при переломах, а баби-повитухи — при-

ймати роди.

Знахарське ремесло переважно передавалося у спадщину. Здатні-

стю зціляти недуги в народі наділяли наймолодшу дитину, "мізина",

надприродні властивості приписували першій дитині — первістку.

Певні захворювання в народній медицині мали раціональне пояс-

нення, наприклад, простудні, шлункові недуги. Однак епілепсія, поше-

сті, психічні розлади пояснювалися впливом надприродних сил як на-

слідок дії злого духа, котрий може наслати хворобу через нечистих

людей, чарівників. Існували вірування про вроки, наслання хвороб.

Часто джерелом хвороби вважали явища природи. Гуцули вірили, що

від сильного вітру влітку людина може дістати вітряну хворобу. Окре-

мі недуги пов'язували з фазами місяця, водою, хоч вона часто викори-

стовувалася як лікуючий засіб.

Крім лікарських рослин, у народній медицині широко застосову-

ються ягоди (калина, малина), овочі, зернові й технічні культури (свіже

листя капусти, листя буряка, хрону, сира картопля), гриби, свіже і кис-

ле молоко, а також жири, сметана. Найпопулярнішим був борсучий

жир, ним гоїли рани, його пили при запаленні легень. Вживалися в на-

родному лікуванні й мінеральні засоби. Пісок і сіль — хороші фізіоте-

рапевтичні засоби, з них роблять гарячі компреси при простудних за-

хворюваннях. Сіль застосовували при опіках і пухлинах. Водний роз-

чин солі використовувався для полоскання горла. Відомі лікувальні

властивості бурштину при лікуванні зобу. Хворим рекомендується но-

сити на шиї бурштинове намисто.

Певне значення у народній медицині мало раціональне харчуван-

ня. Деколи до страв додавали лікарські рослини. Так, гуцули при за-

хворюванні шлунка додавали в куліш висушені квіти арніки.

Українська народна медицина — невичерпне джерело знань, які скла-

далися впродовж усієї історії народу у боротьбі за виживання, в процесі

повсякденного життя і господарської діяльності. Пізнання рослинного і

тваринного світу, потреба в його розумінні — одна з перших умов існу-

вання людини і в кінцевому підсумку розвитку цілого етносу.

За даними сучасної науки, на території України існує близько 20

тис. видів тварин і понад 4 тис. видів рослин. Народна медицина, без-

перечно, використовує лише окрему частину видів, однак і це дало змогу

створити своєрідну енциклопедію народних знань.

НАРОДНА БОТАНІКА І ЗООЛОГІЯ

З народною медициною тісно пов'язані народна ботаніка і зоологія.

Широке застосування трав, коріння, різних відварів для виходжування

тварин має давні традиції. В давнину лікування тварин часто супрово-

джувалося магічними діями, примовляннями. Ця галузь має чималий

досвід, який акумулює певні елементи магії, ворожіння, оригінальні

національні знання.

Користування рослинами і тваринами для здобуття засобів існу-

вання, потреб народної медицини і ветеринарії, а також виготовлення

предметів побуту зумовлювало контакти людей з хижими звірами,

шкідливими комахами, отруйними зміями та рослинами. Пошук нале-

жних засобів протистояння, боротьби за усунення небезпеки і збере-

ження здоров'я був повсякденною потребою. А це, в свою чергу, вима-

гало пильної уваги до розвитку знань із ботаніки та зоології.

Найважливішими з погляду народного життя є дерева, з них зво-

диться житло, заготовляються дрова і виготовляються найрізноманіт-

ніші предмети повсякденного вжитку.

В Україні перше місце посідав дуб, деревина якого давала прекрас-

ний будівельний матеріал, а кора використовувалася для дублення шкір,

жолуді — для відгодівлі свиней, виготовлення кави та чорнила. У дав-

нину дубу поклонялися. Відгомін таких язичницьких обрядів зберігся

в деяких дійствах сьогоднішніх Зелених свят.

Великою популярністю в народі користується явір. Він став заду-

шевним образом кохання або шанованих чоловіків у народній творчо-

сті, українській поезії. Не менш поетичне дерево в Україні тополя, що

часто згадується в народних піснях, переказах і легендах як "сокори-

на". І явір, і тополя широко застосовувалися у господарській діяльнос-

ті як будівельний матеріал, а також як декоративні рослини. Повсюди

у нас шанують березу. Березові бруньки і листя використовують у на-

родній медицині й косметиці, її кора допомагає виготовляти жовту

натуральну фарбу, обробляти шкіру. Навесні з берези збирають сік,

який має лікувальні властивості, а з березових пеньків здавна видобу-

вали дьоготь. У народній творчості береза — уособлення краси, пре-

красний поетичний образ дівчини або жінки.

Широко в господарській діяльності використовуються верба і

лоза, з хвойних дерев — сосна, ялина, смерека. Молоді соснові па-

гони як лікувальний засіб відомі у народній медицині, а горішки

сосни додаються до їжі. Як дубильний матеріал використовується

кора ялини.

У багатьох народних піснях оспівана калина. Садять її біля кри-

ниць і хат, при дорозі, у садах. Це оригінальне дерево, крім декоратив-

ного призначення, дає плоди, які використовуються з лікувальною ме-

тою для виготовлення соку, начинки пирогів та особливих хлібів-ка-

линників.

Часто в Україні висаджували терен. Його ягоди висушували і ви-

користовували з лікувальною метою для виготовлення наливки-терні-

вки. Із численних трав'янистих, напівчагарникових рослин широко ві-

домі й популярні барвінок, мак, рожа, мальва, катран, тирса, чебрець,

деревій, материнка та ін. Ці рослини використовуються і як декорати-

вні, і як лікувальні. Чимало з них застосовували в різних обрядах. Так,

відвар зірчатки, любистку домішували до води, в якій купали дітей,

мили коси тощо.

Окремі ЧЦЩЭЯрослини в народі зачисляли до шкідливих: кукіль, осот, ло-

боду. Численні дикоростучі рослини слугують для виробництва нату-

ральних барвникіз: волошка, дзвоник круглолистий — для виготов-

лення голубої фарби, черемха, полин, нечуй-вітер — для жовтої тощо.

Народні українські назви багатьох рослин склалися залежно від ко-

льору квітів, форми плодів, листя й інших властивостей. Виникла ціла

наука про гриби, їх корисні (їстівні) та шкідливі властивості.

Цікаві й повчальні знання народної зоології, здобуті внаслідок спо-

стереження за природою, життям тварин. Під народними назвами в

Україні фігурують окремі види або роди хребетних тварин і птиць.

Деяким надавали різко негативних рис. Вовки, які сотні років загро-

жували скотарству, отримали епітети звір, звірюка. Однак у фольклорі

гуцулів і закарпатських українців вовк іноді виступав благодійником

людей. Ведмедя народна уява малює розумним і відносно нешкідли-

вим, навіть добродушним. Недобру славу мали лисиця, куниця, тхір.

Незважаючи на це, їхнє хутро, а також ведмедя, зайця, білки й інших

звірів здавна широко використовували для виготовлення зимового одя-

гу, головних уборів. Добре відома поведінка та сфера існування таких

звірів і птахів, як їжак, нічниця (кажан), сич, чапля, а також сови (сова-

сипуха, сова-вухата, неясить, пугач), декотрі доброзичливо згадують-

ся в народних піснях, переказах, казках і байках. Популярні орли, со-

коли, лебеді, лелеки, чайки, ластівки. Постійні персонажі українського

фольклору — зозуля, галка, грак, журавель й інші птахи.

Народ володів засобами боротьби з шкідливими рослинами, кома-

хами, тваринами, птахами. Водночас домашні ліки рослинного і міне-

рального походження, а також хірургічне втручання — випробувані

багатьма поколіннями українців — дієві у ветеринарії. Коростиву ху-

добу лікують звареним на воді гірчаком, тютюном або змазують дьог-

тем. На Волині сухим потовченим листям ранника засипали рани до-

машніх тварин, виводили лишаї і коросту.

Хірургічним втручанням лікують коней від мишки, телію, залізня-

ка й інших хвороб. В народі існує глибоке розуміння значення санітарії

та гігієни і профілактики хвороб як необхідних умов вирощування до-

машніх тварин. Це дає змогу запобігти багатьом захворюванням, па-

дежу молодняка.

Народні знання українців з ботаніки, зоології і ветеринарії засвід-

чують високу загальну культуру народу. Вони доводять глибоку муд-

рість і розважливість тих, хто віками відбирав і удосконалював прийо-

ми й інтелектуальні надбання, які дотепер служать людям. Ці знання

внесені українським народом до скарбниці загальносвітової культури.

В народній уяві реальні проблеми лікування людей і тварин об-

ростали різноманітними міфами, повір'ями, фантастичними елемен-

тами.

В етнографічних і фольклорних матеріалах існує чимало різних ва-

ріацій анімістичних поглядів, зокрема про те, що тварина може поро-

дити людину і, навпаки^ люди можуть перевтілюватися у свійських чи

диких тварин, а після смерті людська душа переходить у тварину. Де-

які ж звірі (наприклад, ведмідь) виникли з людей. На основі такого

розуміння появилися забобонні уявлення. Елементами культу звірів є

звичаї і ритуали відзначення окремих свят: Волове свято (на Марка),

змії (на Чесного Хреста), заквітчування корів (на Юра). День св. Луки

святкували на Гуцульщині, щоб вовки не розоряли отар, та ін. Небез-

печними вважалися відьми, котрі забирали молоко і чинили іншу шко-

ду худобі. Найактивнішу діяльність ці сили, за народними переконання-

ми, розгортали на Юрія, Введення, Благовіщення та Івана (літнього).

Гуцули вважали, що наслати незгоду, "підсипати" хворобу могли

чинитарі (що володіють чарами): місячники (міняли зі зміною місяця

свою стать). Відоме вірування у погані очі. В Карпатах люди з "погани-

ми очами" називалися "врекливими". Вважалось, що вони можуть "зу-

рочити все, на що подивляться". До цієї категорії відносили й чорно-

книжників (тих, які осягнули знання з чарівних книг, маючи зв'язок з

нечистою силою). За повір'ям, такі люди народжуються з надприрод-

ними силами. Як і в демонології слов'янських та багатьох інших наро-

дів, демонічною злою силою у традиційних віруваннях українців висту-

пає чорт, наділений рисами побутового характеру. В народі він має чи-

мало назв (імен — евфемізмів), що відбивають відповідну ієрархію.

Своєрідні варіації вірувань у лісових демонічних істот в образі при-

вабливих молодих жінок також були поширені. Це створіння, які по-

ходять із душ дітей, народжених мертвими, чи померлих нехрещеними.

Вони мають вигляд молодих гарних дівчат, котрі люблять розважати-

ся "на молодику" (в час молодого місяця), заманюють молодих хлоп-

ців і чоловіків, набувши вигляду їхніх коханих, і можуть завести у без-

вість чи висушити любощами.

Лісовики, "дикі люди", "пастухи звіра", народжені від олениці, вед-

медиці, могли охороняти звірів від хижаків, мисливців, пасток та ін. У

Карпатах вважають, що "дика баба" — висока, худа, з довгим волос-

сям може заподіяти людині смерть, підмінити новороджених нехреще-

них дітей, які погано розвиваються, постійно плачуть, невгамовно кри-

чать тощо.

В Україні побутує вірування у злого духа, який може відвідати юна-

ків або дівчат у вигляді гарної дівчини чи хлопця, у злі демонічні сили,

що насилають безсоння, зокрема малим дітям, незвичайних мерців-уто-

плеників і самогубців, котрі лякають живих, духів позашлюбних дітей,

убитих матерями.

В гуцулів найоригінальнішим образом демонології є чугайстер (лі-

совий чоловік), який доброзичливо ставиться до людей, допомагає їм і

нагадує лісовика. Його образ зустрічається і в художній літературі, не

кажучи про фольклор (легенди, перекази, билини, меморати). Це та

сфера, де казково-фантастичні уявлення переплітаються з реальним

життям, буденною свідомістю і надають явищам суспільного та повсяк-

денного життя певної своєрідності з елементами фантастики. Таке своє-

рідне трактування й осмислення процесів суспільного буття з тими чи

іншими відмінностями було дуже поширене, а його окремі елементи

зберігаються дотепер. Вічне поняття добра і зла, вірування в добрі й

злі сили має могутню основу для існування, відповідно трансформую-

чись під впливом часу.

Ще в "Повісті минулих літ" згадується міф про святих блаженних

людей і справедливу країну, що, очевидно, відповідало тодішнім гума-

ністичним уявленням і етичним засадам.

Сучасний процес відродження національної свідомості, культури,

духовності повертає людей не лише до загальнолюдських цінностей, а

й до національних традицій і першовитоків культури, релігійного від-

родження. Пошук добра, віри, який протистоїть злу, в традиційній сві-

домості народу виконує провідну роль. Брутальні спроби зруйнувати

віру й знищити народні традиції мають наслідком культурне здичавін-

ня та духовну спустошеність. Поглиблення й збагачення новими якос-

тями позитивних начал суспільних поглядів — життєво необхідне. Це

складова докорінних соціально-економічних перетворень, поліпшен-

ня умов життя, повернення гуманістичних цінностей.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА МЕТЕОРОЛОГІЯ

ТА КАЛЕНДАР

В українського народу впродовж століть у процесі виробничої дія-

льності, постійного спілкування з природою склалися багаті традицій-

ні знання, які давали змогу виживати у нелегких умовах натурального

і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали

хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосуватися до природних

умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати резуль-

тати праці, пізнавати світ.

Важливе місце у такій діяльності та формуванні поведінки людей

посідали знання метеорології і народний календар. Вони чітко визна-

чали етапи господарської діяльності, регламентували працю і час від-

починку. В календарі втілювалися не лише етнічна історія, а й тради-

ційний побут, весь уклад життя народу.

В людей, котрі тривалий час перебували під відкритим небом, —

землеробів, мисливців, рибалок, чумаків, пастухів — існувала постій-

на потреба спостерігати за виглядом хмар, неба, снігу, за станом води,

поведінкою тварин, птахів. Ці спостереження давали змогу прогнозу-

вати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок

вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини; той, хто пра-

цював у саду, полі та на городі, навчився прогнозувати наступ замороз-

ків, сльоти, сухої погоди. Відібрані прикмети не лише передаються з

покоління в покоління, а й відповідно перевіряються, уточнюються і

доповнюються новим досвідом.

Про високий рівень обізнаності з метеорологічними явищами, пи-

льну і вдумливу увагу та спостережливість за найдрібнішими змінами

в погоді засвідчує багата українська термінологія в цій галузі народ-

них знань. Так, ясну сонячну погоду називають година, а погану — не-

года, погану снігову погоду називають хвища, завірюха, метелиця, хур-

товина, віхола, а безсніжну погоду—мряка, ожеледиця, мигичка, голо-

шок. Кліматичні умови спричинилися до українських назв місяців.

Давно спостережено, що люди з ревматизмом, підвищеною нерво-

зністю, хворобами серця, легенів та іншими недугами гостріше відчу-

вають зміни в погоді. Спостереження за поведінкою тварин і птахів,

які набагато краще за людей реагують на всі метеорологічні явища,

дали змогу виробити ефективну систему прогнозування погоди.

Важливі прикмети склалися внаслідок спостережень за комахами,

зокрема за поведінкою бджіл, які особливо чутливі до найменших змін

погоди. Серед поширених прикмет такі: "Ластівки літають низько —

на дощ", "Риби вискакують і над водою ловлять комах — на дощ, на

негоду", "Якщо бджоли не вилітають на збір меду — слід чекати дощу",

"Якщо павук ховається — буде дощ", "Перед негодою мурахи закри-

вають більшість ходів у мурашнику", "Чим більші бувають під осінь

мурашині купи, тим лютіша зима" та ін. У деяких селах живими баро-

метрами слугували жаби, яких тримали в банках з водою. За їх поведі-

нкою визначали погоду.

Чимало корисної метеорологічної інформації черпали люди, спо-

стерігаючи за рослинами: "Конюшина зближує свої листочки, схи-

ляється — перед негодою", "Квітки сильніше пахнуть — перед до-

щем".

Значна кількість прикмет виникла внаслідок спостережень за фізи-

чними явищами в природі. Так, було зауважено, що перед дощем вна-

слідок підвищення вологості повітря вогкішає сіль, виразніше чути від-

далені звуки, спускаються струни на музичних інструментах. "Дим стов-

пом — на мороз, на гарну погоду", "Дим стелиться — бути негоді",

"Роса вранці — ознака сонячної погоди". "Велика роса — до ясної по-

годи", — стверджує народна мудрість.

Люди навчилися "читати" за виглядом сонця, місяця, хмар, зірок,

яка буде невдовзі погода. Коли місяць або зірки стають "блідими" —

буде дощ. Райдужні кола навколо місяця означають збільшення хмар-

ності та посилення вітру. "Місяць у крузі несе воду в своїм розі", "Чер-

вонуватий місяць — буде сильний вітер".

У різних районах України існують свої особливості метеорологіч-

них спостережень. Однак народна метеорологія увібрала в себе найдо-

цільніше із того, що накопичено багатьма поколіннями українського

народу.

Народна метеорологія знайшла системне втілення в календарному

поділі, а також образне осмислення в народній творчості, святковій

обрядовості, народних звичаях та ін.

З давніх-давен існує місцеве прогнозування погоди, з покоління у

покоління передаються знання про певні явища природи і залежність

від цього погожих днів чи негоди. Народ виявив чимало ознак зміни

погоди, з-поміж них — оптичні явища в атмосфері, температура, воло-

гість повітря, напрямок і сила вітру, хмарність, реакція і поведінка

живих організмів.

При прогнозуванні погоди зазвичай беруться до уваги декілька

характерних ознак, що в сукупності визначають її точніше. В Україні

відомо: якщо зоря мляво-червона, місяць блідий, при сході сонце чер-

воного кольору, хмари схожі на башти і скелі, дим стелиться і клубо-

читься у вигляді баранців, з листя монстери (філодендрона) скрапує

роса і низько літають ластівки, то невдовзі почнеться дощ. Багато тва-

рин і птахів наділені дуже чутливими органами, які дають змогу напе-

ред реагувати на зміну погоди і відповідно змінювати поведінку. Хо-

роші синоптики — ворони, чайки, качки. Відомо близько 500 видів тва-

рин, які прогнозують погоду. Якщо зимове лігво їжака на краю лісу —

буде тепла зима. Якщо кроти тягнуть солому і суху траву в кротовину —

зима буде холодна. Коли качки будують гнізда біля води — літо буде

сухим.

У народній метеорології існують довготривалі та короткотерміно-

ві прогнози. Зрозуміло, хлібороб завжди намагається передбачити,

якими будуть пори року. Від того, чи весна буде ранньою або затяж-

ною, літо посушливим або дощовим, осінь і зима помірними чи суво-

рими, залежить організація праці хлібороба, надії на врожай та його

збереження, врешті-решт, життя і добробут.

Чимало прогнозів складаються за станом на певні дні року. Якщо

14 березня день буде дощовим, то все літо — мокрим, якщо ж без опа-

дів — то, навпаки, — погожим. За церковним календарем, 14 березня

відзначається свято Євдокії (Явдохи). Цей день, як й інші "святі" дні,

запам'ятовувався і погода зіставлялася з погодою наступного літа. Так

стихійно встановлювалися взаємозв'язки між окремими природними

явищами різних пір року. Багатовікові спостереження допомагали за-

кріпити в пам'яті народу закономірні зв'язки, взаємозалежності між

явищами природи і наперед прогнозувати погоду.

Надійними показниками погоди можуть бути листя, плоди, уро-

жайність. Спостережено, що пізній листопад—на сувору і тривалу зиму,

щедре виділення березового соку — на дощове літо.

Довгострокові прогнози робилися на основі поведінки тварин. Піз-

ній відліт птахів восени означав теплу зиму, а якщо бджоли рано вилі-

тали із вуликів, то чекали ранньої і теплої весни. Журавлі відлітають за

20—25 днів до перших заморозків.

У різних областях України склалася своєрідна енциклопедія метео-

рологічних ознак, за якими з великою достовірністю прогнозується

погода. Так, гуцули вважають: "Якщо листя на деревах швидко жов-

тіє — будуть ранні морози, якщо ні — буде тривалий час тепла пого-

да". "Якщо листопад дерев не обтрусить, зима довго бути мусить", —

говорить народна приказка. "Якщо в лісі багато грибів — буде сувора

зима". "Якщо опеньки ранні — буде рання зима".

Сувору зиму обіцяє рясний урожай горобини, а також багато ягід

влітку, щедрий урожай жолудів, горіхів та ін. Люту зиму віщує раннє

опадання листя липи. На холодну зиму великі запаси горіхів робить

білка, до середини жовтня вона міняє свою шубку і низько на дереві

влаштовує гніздо. До холодної зими — ранній відліт ластівок. І навпа-

ки, пізній відліт птахів віщує теплу зиму.

Вже взимку народ прогнозував настання весни. Поширена така

прикмета: якщо 1 лютого була ясна погода.— чекай ранньої весни. Якщо

15 лютого випав сніг — весна буде холодною і дощовою. Те ж саме

віщує в цей день хуртовина. Рання весна настане, коли восени рано

випаде сніг.

Чимало прикмет про літо: "Глибокий сніг узимку — на дощове літо,

сніг тане раптово, вода збігає швидко — на мокре літо", "Якщо до 22

квітня погода не встановиться, рік буде сухий". Зустріч сонця з міся-

цем — 21 квітня. "Коли в цей день погода гарна — літо буде погоже,

якщо ж негода — літо холодне й дощове", "Ясний вечір цього дня теп-

лий і зоряна ніч — літо буде сухе і погоже"; "24 травня (на Мокія) ту-

ман — буде мокре літо"; "Якщо на Пилипа був іній (27 листопада) —

буде врожай вівса"; "Коли ж горобець нап'ється на Введення (4 груд-

ня) у тваринному сліду води, то худоба до Юрія напасеться"; "Якщо

Михайло (21 листопада) дощем не услужив — добру і суху весну наво-

рожив"; "Грудень холодний та сніжний — хліб буде буйний і пишний".

Людина як складова частина природи не лише пристосовувалася

до її несподіванок і капризів, а й творила чудову казкову країну, насе-

лену дивними фантазіями й міфами, де жили Даждьбог зі Златоба-

бою — сонцевою матір'ю.

Коли тріщать морози і лютує хурделиця, тоді панує над землею

Морозко з донькою Сніжаною. Коли ж вигляне сонце — це грізний

Сварог, бог-коваль викував у своїй кузні нове сонце і віддав його своє-

му внукові Ярилові, який на Коляду вивозить його на небо. Якщо на-

роджується дитина, Даждьбог у серце кожної кладе частку сонячного

тепла. І чим більше в серці людини тепла від Сварожича, тим привітні-

шою, життєрадіснішою, приємнішою вона буде.

Зауважимо, що в час найлютіших морозів у природі починаються

зміни. На 15-й день після найдовшої ночі відзначається свято Коляди.

Навіть тепер усі святково-піднесені поетичні образи-символи, яки-

ми наповнювали наші пращури своє буття, залишаються близькими та

зрозумілими. До глибини душі хвилюють краса і вишуканість поезії

колядок та щедрівок, їх глибока людяність і задушевність. За традиці-

єю, два тижні колядники ходили від хати до хати, співаючи величаль-

них пісень. Відродження цієї традиції несе не лише людську визначе-

ність, а й довіру, теплоту взаємин.

Сучасникам космічно-ядерної ери для душевного благополуччя і

комфорту необхідні й такі народні звичаї: традиційні колядки-вітання,

новорічні засівання, щедрівки (прадавній звичай віншування хлібороба,

побажання хорошого врожаю, щастя в новому році).