Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лекція 10. ГНОСЕОЛОГІЯ ТА ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

Читайте также:
  1. А) Проблема смертной казни
  2. Автотранспорт как экологическая проблема
  3. Алкоголизм как социально-педагогическая проблема
  4. Анатомо-физиологические и психологические предпосылки перехода к подростковому возросту. Проблема кризиса подросткового возраста.
  5. Антропогенез. Проблема прародины человека, древа антропогенеза.
  6. Антропологическая проблема в русской философии
  7. Асинхронные параллельные потоки. Проблематика разработки многопоточных приложений.
  8. Безнадзорность как социально-педагогическая проблема.
  9. БЕЛКИ В ПИТАНИИ ЧЕЛОВЕКА. ПРОБЛЕМА БЕЛКОВОГО ДЕФИЦИТА НА ЗЕМЛЕ
  10. Билет 30. Проблема сознания в философии; диалектико-материалистический подход к ее решению. Сознание и язык.

1. Проблема пізнання та становлення гносеології як науки.

2. Емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм: пошук джерела знань.

3. Критерії істинності знання. Види істини.

■ 1. Гносеологія – це філософське вчення про сутність, межі та шляхи знання і пізнання.

Епістемологія – ділянка філософії, що вивчає проблеми наукового пізнання та істинності наукового знання. Вона вивчає рівні та форми наукового пізнання, його можливості та межі, а також закономірності розвитку наукового знання.

Знання – відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів.

Пізнання – процес отримання знання, його постійне поглиблення, розширення, вдосконалення і відтворення.

Гносеологічні проблеми були властиві філософії, починаючи від її зародження. Проте пріоритетними вони стають у добу Нового часу. XVI ст. – століття відкриттів нових світів і нових ідей, які спричинили зародження науки. XVIІ ст. дало світу людей, які створили науку як дисциплінарне знання: Г. Галілей, Р. Декарт, Дж. Лок, Ґ. Ляйбніц, І. Ньютон та ін. Завдяки їхньому генію гносеологічні проблеми стали самостійною цариною дослідження. Однак в окрему ділянку філософії вони вирізнилися лише наприкінці XVIII сторіччя. Цьому сприяла філософія І. Канта.

Ф. Бекон: "Знання – це сила!"

 

Залежно від джерела знань розрізняють:

Раціоналізм – гносеологічна концепція, яка проголошує розум основною формою і джерелом знань.

Емпіризм – гносеологічна позиція, згідно з якою перевага в науковому пізнанні надається чуттєвому досвіду.

Сенсуалізм – напрям в теорії пізнання, згідно з яким відчуття і сприйняття – основна форма достовірного пізнання.

■ 2. Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання – головна мета філософів Нового часу.

► Проблема можливостей адекватного пізнання:

1. Гносеологічний оптимізм – це віра у всесильність людського пізнання, визнання його необмежених можливостей.

2. Гносеологічний скептицизм – сумнів у можливості достовірного пізнання. Скептики вважали, що істинне знання принципово недосяжне. "Сумніваюся, оскільки істинне знання неможливе".

3'. Агностицизм – принципове заперечення можливості для людини мати достовірні знання.

 

Френсіс Бекон (1561-1626) ("Новий Орґанон", "Про гідність і примноження наук").

- Мета наукового пізнання – приносити користь людському роду. Наука має збільшувати владу людини над природою.

- Три шляхи пізнання:

1) Шлях павука – ігнорує або значно принижує роль конкретних фактів, практичного досвіду. Раціоналісти виводять істини з чистої свідомості, не турбуючись про те, чи відповідають вони реальним фактам.

2) Шлях мурашки – такий спосіб отримання знання, коли до уваги береться виключно досвід. Даний метод ґрунтується на практичному досвіді. Емпірики збирають розрізнені факти, але не вміють їх узагальнити.

3) Шлях бджоли – необхідно зібрати всю сукупність фактів, узагальнити їх і, використовуючи можливості розуму, заглянути всередину проблеми, зрозуміти її сутність.

- Пізнання повинно спиратися на досвідне знання, отримане в експерименті з наступною раціональною обробкою та формулюванням загальних висновків. Науковим методом є індукція.

- Бог створив людський розум подібним до дзеркала, здатного відобразити весь світ. ® Знання – це "точне" віддзеркалювання предметів і процесів природи.

- Пізнанню перешкоджають "ідоли" або "примари" розуму, які панують над людським духом, відводячи його вбік від справжнього пізнання речей. Чотири види ідолів:

1) Ідоли печери, зумовлені індивідуальними особливостями людини, її душевною і тілесною природою, вихованням і звичками.

2) Ідоли театру є результатом віри в авторитети, аксіоми наук, у догми філософії, які спотворюють результати пізнання.

3) Ідоли площі, закорінені в мові та спілкуванні людей. Вони проникають у розум зі словами й іменами. Наприклад, вживання застарілих понять, суджень, слів.

4) Ідоли роду криються у людській сутності, її почуттях і розумі. Наприклад, віра в астрологічні прогнози, віщі сни, знамення тощо. Помилки пізнання, що зумовлені обмеженістю і недосконалістю людського роду: обмеженості чуттів, мінливості думок.

 

Рене Декарт (1596-1650).

Раціоналізм – цілісна гносеологічна концепція, яка проголошує розум в якості основної форми та джерела знань.

- Питання про природу пізнання взагалі: достовірне і необхідне знання людина отримує за допомогою розуму. Він прагне з'ясувати розумові здібності суб'єкта, що забезпечують достовірність пізнання. Серед них:

1) Вроджені ідеї – лише ембріони думок, які дуже невиразні й нечіткі. Для їхнього вияву необхідна діяльність розуму (аксіоми математики і логіки, низка понять таких, як буття, Бог, число, тривалість, тілесність і структура тіл, факти свідомості).

2) Раціонально-логічне мислення, що формулює поняття й судження, робить висновки про етапи пізнання і досягнення істини.

3) Інтелектуальна інтуїція як здатність людини осягнути істину шляхом її прямого "бачення" без обґрунтування за допомогою будь-яких доказів.

- В основу гносеології філософ також покладає принцип методичного сумніву – піддавати сумніву все, що є хоча б на крихту сумнівним. Я можу в усьому сумніватись, єдиним безсумнівним є те, що я сумніваюсь, а отже, мислю. ® Дві аксіоми пізнання: У всьому слід сумніватись. / Я мислю, а отже, існую.

- Метод універсальної математики: аналітично-дедуктивний, бо саме математика є зразком строгого й точного знання. 4 правила дедуктивного методу:

1. Принцип очевидності, зрозумілості і виразності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження – це судження, що не викликають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву.

2. Розчленування труднощів, що зустрічаються, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прийти до очевидних і зрозумілих речей.

3. Додержання порядку в мисленні, переходячи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного.

4. Максимальна повнота знання забезпечує його достовірність, що виявляється в його очевидності, ясності й виразності. Робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеохопні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено.

 

Джон Локк (1632-1704) ("Досвід про людський розум").

- В розумі людини немає жодних вроджених ідей.

- Душа людини (розум) – це чиста дошка – Tabula rasa.

- Немає нічого в розумі, чого б не було спочатку у відчуттях. Через чуттєвий досвід розум не лише отримує першопочаткові знання, а й постійно накопичує їх упродовж життя.

- Теорія первинних і вторинних якостей: Речі діють на відчуття. ® Прості ідеї. ® Первинні якості – об’єктивні, невіддільні від речей (маса, об'єм, тривалість, рух, кількість) і Вторинні якості – суб’єктивні, пов'язані з нашими органами чуттів (смак, запах, колір).

- Джерелом пізнання є зовнішній досвід (відчуття), який дає розуму прості ідеї. Вони слугують матеріалом для внутрішнього досвіду (рефлексії). Рефлексія – спостереження розуму над своєю діяльністю і способами її прояву. Призначення рефлексії полягає в комбінуванні простих ідей у складні та вироблення абстракцій (наприклад, краса, людина, всесвіт).

3 типи пізнання:

1. Чуттєво-безпосереднє – знання одиничних речей. Воно істинне, якщо точно відображає властивості речей поза нами.

2. Демонстративне – знання, яке постає на основі умовиводу через порівняння ідей, наведення доказів їхньої відповідності та міркувань. Знання істинне тоді, коли виявлені зв'язки між ідеями відповідають зв'язкам, які притаманні предметам або зв'язкам між предметами.

3. Інтуїтивне – знання, яке є результатом безпосереднього споглядання розумом відповідності раціональних ідей одна одній. Таке знання є чітким і найдостовірнішим.

► Ідеалістичний сенсуалізм:




Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 80 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== 1 ==> | 2 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав