Читайте также:
|
СУТНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ.
ЕЛЕМЕНТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК
Поняття “педагогіка” розглядають у двох ракурсах: як науку і як мистецтво. Педагогіка як наука вивчається в курсі загальної педагогіки. Але що ж потрібно для того, щоб оволодіти педагогікою як мистецтвом?
Одні стверджують, що для цього потрібен великий досвід. Інші вважають, що потрібно мати талант, тобто народитися педагогом. Але, мабуть, не можна залишатися пасивним і чекати, поки накопичиться досвід або раптом виявиться талант до педагогічної професії.
Тому не варто чекати закінчення навчання, а вже зараз, у студентські роки намагатися набувати професіоналізму. Адже талант може і не виявитися, якщо вчитель не усвідомлює, задля чого він працює, не усвідомлює ролі особистості вчителя в педагогічному процесі, вимог, які ставить перед вчителем суспільство.
Звичайно, невірним буде стверджувати, що вивчення курсу “Основи педагогічної майстерності” одразу забезпечить досягнення вершин професійної майстерності. Проте заняття допоможуть студентам пізнати особливості обраної професії, краще взнати себе, свої можливості, здібності, усвідомити, над чим потрібно працювати, щоб стати майстерним педагогом.
У чому ж виявляється майстерність вчителя? Від чого вона залежить? Тривалий час вважалося, що виховання особистості майбутнього вчителя забезпечується засвоєнням певної системи знань. Тобто, чим більше вчитель знає, тим краще він підготовлений. Але одних теоретичних знань замало: потрібні ще вміння й навички. Тому в процесі навчання у майбутніх педагогів потрібно розвивати певні здібності, формувати професійні якості та вміння, що згодом знадобляться їм у професійній діяльності.
Педагогічна діяльність у широкому розумінні розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Для кращого розуміння її сутності, роботу педагога часто порівнюють з діяльністю письменника чи актора. Приміром, вчитель, так само як і актор, змушений працювати перед аудиторією, починаючи творити “з дзвінком”, в той час коли письменник може собі дозволити чекати натхнення. Готуючи свою роль, актор керується готовим сценарієм, співпрацює з режисером. Вчитель змушений самостійно складати “сценарій” уроку, відповідно маючи можливість вносити корективи у хід заняття. Глядачі чи читачі здебільшого на власний розсуд обирають виставу, книгу, актора, письменника. Учні ж, зазвичай, не мають можливості обрати собі педагога. Разом з тим, вчитель, на відміну від актора чи письменника, змушений контролювати засвоєння матеріалу учнями, звертати увагу на їхню реакцію і т.п.
Зважаючи на складність педагогічної діяльності, варто спробувати розчленувати її на складові, що допоможе зрозуміти сутність діяльності вчителя. Так, структура педагогічної діяльності містить ряд компонентів: мету, мотиви, об’єкт, суб’єкт, функції, засоби та результат.
Мета, з психологічної точки зору, – це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об’єктом. Тому педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особистості учня в процесі навчання та виховання. Мета педагогічної діяльності визначається суспільством, інтерпретується педагогом, доводиться до учня і (в ідеалі) стає його метою. Мета завжди віддалена, тому її потрібно конкретизувати у завданнях сьогодення. Інакше кажучи, загальна мета визначає спрямованість роботи певної системи освіти (середньої загальноосвітньої школи, вищої освіти тощо). Прикладом таких цілей можуть бути: мета національного виховання (за Концепцією національного виховання, 1994 р.), мета загальної середньої освіти (за Концепцією загальної середньої освіти (12-річна школа), 2001 р.), мета державної політики щодо розвитку освіти (за Національною доктриною розвитку освіти в Україні, 2002 р.), мета художньо-естетичного виховання (за Концепцією художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України) тощо. Загальні цілі конкретизуються педагогом і надалі зумовлюють і визначають рівень знань, умінь і навичок учнів на певному віковому етапі їхнього розвитку. Відповідно до цих цілей кожен педагог розробляє систему заходів та організовує свою взаємодію з дітьми.
Мотиви педагогічної діяльності – це внутрішні імпульси, що спонукають педагога до професійної діяльності. Мотивувати вчителя можуть ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки або професійні цінності. Проте в основу формування мотиву покладено насамперед потреби. Дослідження свідчать про те, що мотиви можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Внутрішні мотиви пов’язані зі змістом педагогічної діяльності і ґрунтуються на потребі у спілкуванні з учнями. Зовнішня мотивація зумовлена чинниками, які не мають безпосереднього зв’язку з професійною діяльністю. До таких мотивів належать, приміром, мотиви соціального престижу, потреба у владі тощо.
Складовими педагогічної діяльності є також об’єкт і суб’єкт. Об’єкт – це те, на що спрямована діяльність (матеріал, що підлягає перебудуванню, зміні). Він пасивний і залежить від активності суб’єкта – ініціатора й організатора процесу перетворення. Об’єктом педагогічної діяльності вважається учень. Але особливістю учня є те, що він одночасно виступає і суб’єктом, активним учасником навчально-виховного процесу. Вчитель, зазвичай, є суб’єктом педагогічної діяльності, але разом з тим виступає об’єктом, оскільки учні, як активні учасники педагогічного процесу, теж здійснюють свій вплив на педагога, чим спонукають його до певних змін. Важливим завданням вчителя у цьому контексті є допомогти дитині стати суб’єктом педагогічної діяльності.
У діяльності вчителя вчені-педагоги (Н.В.Кузьміна, В.О.Сластьонін, А.І.Щербаков) виділяють такі основні функції:
- конструктивну (відбір і визначення структури навчального матеріалу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, дидактичних принципів, вимог навчальних програм, а також розробка плану навчального процесу, відбір навчального обладнання, створення дидактичних засобів і т. ін.);
- організаторську (залучення учнів до різних видів навчальної роботи);
- комунікативну (встановлення ефективних взаємовідносин з учнями, їх батьками, педагогічним колективом);
- гностичну (забезпечення наукового підходу до вивчення педагогічних явищ, дослідження учня і учнівського колективу, навчального процесу і результатів педагогічної діяльності: пошук потрібної інформації, експерименти, аналіз власної практики і досвіду інших вчителів).
Успішність педагогічної діяльності великою мірою залежить від використаних засобів, що поділяються на дві групи:
1) матеріальні (обладнання, меблі, ТЗН тощо);
2) нематеріальні (методи, прийоми, форми, види роботи з учнями).
Особливої уваги заслуговує такий компонент педагогічної діяльності як результат. Основною відмінністю результату педагогічної діяльності є те, що він віддалений у часі і невизначений. Звичайно, плануючи свою роботу, ставлячи перед собою певну мету, вчитель прагне передбачити конкретний результат, побачити наслідки власної праці. Та успішність навчання чи виховання залежить не лише від діяльності вчителя, але й від діяльності самих учнів та багатьох інших факторів.
Якою повинна бути діяльність вчителя, що забезпечуватиме досягнення поставленої мети, очікуваних результатів? Відповідати можна по-різному: успішною, вдалою, ефективною, професійною, результативною… Одним словом, майстерною, адже саме у діяльності може виявитися педагогічна майстерність вчителя.
Першим ввів поняття "майстерність вихователя” А.С.Макаренко у своїй статті "Деякі висновки з мого педагогічного досвіду": " Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом... але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта".
В.О. Сухомлинський продовжив розвиток теорії про педагогічну майстерність. У працях В.О. Сухомлинського "Сто порад учителеві", "Павлиська середня школа", "Як виховати справжню людину", "Розмова з молодим директором школи" та багатьох інших велика увага приділяється діяльності вчителя щодо формування у вихованців рис справжньої людини, громадянина, патріота. "Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя".
Сьогодні майстерність визначають по-різному: як “найвищий рівень педагогічної діяльності… який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків”, “інтегрований показник ступеня готовності конкретної людини до виконання професійних обов’язків учителя і вихователя”, “сукупність певних якостей особистості вчителя, що зумовлюються високим рівнем його психолого-педагогічної підготовленості, здатністю оптимально розв’язувати педагогічні завдання (навчання, виховання і розвитку школярів)”, характеристику “високого рівня педагогічної діяльності”, “вираження підвищеного рівня всіх якостей, якими повинен володіти педагог, комплекс властивостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності, а також наслідок підвищеного рівня розвитку деяких педагогічних якостей”.
Сучасний погляд на проблему українськими вченими відображено таким чином: “ педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі”.
Відповідно постає запитання: якими ж властивостями, якостями повинен володіти майстерний вчитель? У психолого-педагогічній літературі можна знайти різні підходи до цієї проблеми. Так, О.В.Духнович вважав, що наставник повинен бути обдарованим особливими властивостями, серед яких називав наступні:
· той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби;
· повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим;
· повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями;
· повинен бути вже від природи лагідним, поважним;
· повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити;
· від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання;
· повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння;
· повинен добрий порядок поважати.
Ф.М.Гоноболін виокремив 10 професійно-особистісних властивостей учителя: здатність розуміти учня, доступно викладати матеріал, переконувати людей, зацікавлювати учнів, швидко реагувати на педагогічні ситуації і гнучко поводитися в них, передбачати результати своєї роботи, здатність до творчої роботи, організаторські здібності, педагогічний такт, здібності до певного предмета.
Натомість японський педагог Томомучі Киучі пропонує модель учителя, яку наділяє суттєвими, на його думку, ознаками і рисами: здатність одночасно вчити й виховувати, ґрунтовна теоретична педагогічна освіта, висока культура й усвідомлення цінностей виховання, свобода й відповідальність, причетність до інтелектуальної еліти.
Аналізуючи загальноприйняті уявлення про “ідеального вчителя”, А.Л.Крупенін та І.М.Крохіна приходять до висновку, що такий педагог повинен усе знати, все розуміти, бути кращим і досконалішим за будь-яку звичайну нормальну людину. Він повинен начебто підноситися над людською масою, демонструючи надзвичайні знання, яскравий талант, організаторські здібності, силу і повноту особистості, вміння турботливо і чуйно ставитися до дітей… Тому образ “хорошого вчителя” починає втрачати людські риси, дедалі більше стаючи схожим на янгола. Зважаючи на це, автори пропонують власну модель: хороший учитель – це щасливий учитель. Щасливий учитель – принц. Основне завдання будь-якого вчителя – стати самому принцем і створити умови, які дають змогу рухатися на шляху до принців його учням.
Сьогодні українська педагогічна наука виокремлює чотири основні характеристики майстерного вчителя, тобто компоненти педагогічної майстерності:
1) гуманістична спрямованість;
2) професійна компетентність;
3) педагогічні здібності;
4) педагогічна техніка.
Гуманістична спрямованість – ключова характеристика педагогічної майстерності. Спрямованість – це ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації особистості. Гуманістична спрямованість (гуманний – людяний у своєму ставленні і діях до інших людей) передбачає орієнтацію на іншу людину (зокрема на учня), гуманне ставлення до інших, врахування потреб вихованців, вибір доцільних засобів впливу та взаємодії, крім цього – гідне самоствердження самого педагога, як кваліфікованого, вимогливого, гуманного вчителя, тобто, утвердження ним вищих духовних цінностей, моральних норм поведінки.
Основними складовими професійної компетентності вчителя є його знання: з дисципліни, яку він викладає, педагогіки, психології та методики. Але слід зважати на те, що ці знання повинні бути комплексними, синтезованими, а не відокремленими одні від одних. В один і той же момент часу вчитель має володіти тим матеріалом, який викладає, усвідомлювати, як краще донести його до дітей, враховуючи при цьому психологічні особливості школярів. Для того, щоб викликати в учнів зацікавленість навчальним предметом, зробити інформацію “живою” і доступнішою для дітей, знання педагога повинні бути особистісно забарвленими, тобто, вчителю варто висловлювати власне ставлення до навчального матеріалу, особисте розуміння проблеми, власні міркування. Визначальною особливістю знань вчителя є їх постійне оновлення та поповнення, адже педагог – це людина, яка вчиться протягом життя, постійно самовдосконалюється, працює над собою.
Успішність педагогічної діяльності великою мірою залежатиме від педагогічних здібностей вчителя. Серед основних здібностей до педагогічної діяльності виділяють:
· комунікативні – здатність до спілкування, до встановлення контактів і зв’язків;
· перцептивні – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати та розуміти іншу людину;
· динамічні – здатність активно впливати на іншу особистість;
· емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації;
· оптимістичне прогнозування – передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній;
· креативність – здатність до творчості.
Крім цього, важливими можна назвати організаторські здібності, конструктивні (вміння відбирати та логічно вибудовувати матеріал), гностичні (здатність до пізнання нового), дидактичні (вміння навчати інших) та ін.
Для педагога необхідними також є вміння говорити правильно і виразно, здатність жестом, мімікою, поглядом виразити свої почуття і ставлення, бачити себе з боку. Інакше кажучи, невід’ємним елементом педагогічної майстерності є педагогічна техніка – володіння комплексом прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти оптимальних результатів у роботі.
До основних елементів педагогічної техніки належать: техніка мовлення (голос, дихання, дикція, інтонаційне забарвлення і т.п.), виразний показ почуттів і ставлень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд вчителя загалом), професійна самопрезентація педагогом свого психічного стану (самоконтроль, витримка тощо). Тобто, це ті вміння, які допомагають вчителю через візуальний і аудіальний бік сприймання донести до вихованців свої думки і почуття, сприяють творчій поведінці та ефективній взаємодії з дітьми.
Українські педагоги у понятті “педагогічна техніка” виділяють дві групи складових. Перша група пов’язана з умінням вчителя керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування вміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, голосом, темпом мовлення). Друга група пов’язана з умінням вплинути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організація колективних творчих справ тощо.
Складові першої та другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому педагогічну техніку поділяють також на зовнішню і внутрішню, відповідно до мети її використання.
Внутрішня техніка – це створення внутрішнього переживання особистості, психологічне налаштовування вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.
Зовнішня техніка – це втілення внутрішнього переживання особистості вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.
Оволодіння педагогічною майстерністю та її складовими потребує значного досвіду, а також роботи вчителя над собою. На наш погляд, вивчення курсу “Основи педагогічної майстерності” сприятиме детальнішому вивченню компонентів педагогічної майстерності та ознайомленню з основними способами їх розвитку і вдосконалення.
Питання для самоконтролю
1. Як Ви розумієте поняття педагогічної діяльності?
2. Назвіть основні компоненти педагогічної діяльності.
3. Наведіть приклад ситуації, де б учень виступав суб’єктом педагогічної діяльності.
4. Охарактеризуйте основні функції педагогічної діяльності вчителя.
5. Що Ви розумієте під поняттям педагогічної майстерності?
6. Назвіть основні компоненти педагогічної майстерності.
7. Як Ви розумієте поняття гуманістичної спрямованості?
8. Обґрунтуйте роль основних складових педагогічної компетентності для майстерності вчителя.
9. Дайте характеристику основних педагогічних здібностей вчителя.
10. У чому Ви бачите значення педагогічної техніки для вчителя?
ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 316 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |